Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №440/16728/25
Суддя: П’янова Я.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 р.Справа № 440/16728/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П`янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.03.2026, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава,, повний текст складено 09.03.26 у справі № 440/16728/25
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області
треті особи: Державна судова адміністрація України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі за текстом також – відповідач), треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, в якому просила:
- визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 18.10.2023 по 18.04.2024 у сумі 966042,32 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 157 281,15 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 484,48 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що на цей час на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду 16 березня 2021 року у справі № 440/677/21, яке набрало чинності 17 червня 2021 року, проведено розрахунок суддівської винагороди позивача, який буде виплачено в межах бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, працівників органів і установ системи правосуддя». Водночас вказує на неврахування судом першої інстанції того, що вказаний спір є публічно-правовим і відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у вказаній категорії справ встановлюється місячний строк, що було порушено позивачем, яка звільнена у жовтні 2023 року та з відповідним позовом звернулася до суду лише у грудні 2025 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 19.10.2023 рішенням Вищої ради правосуддя № 986/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Полтавського районного суду Полтавської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Полтавського районного суду Полтавської області №30/о.с. від 19.10.2023 ОСОБА_1 відраховано зі штату Полтавського районного суду Полтавської області у зв`язку зі звільненням з посади у відставку.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі №440/677/21 зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області провести перерахунок суддівської винагороди судді Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових платежів.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі №440/677/21 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснило перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 , визначивши розмір такої винагороди до виплати в сумі 209 512,08 грн, однак виплату заборгованості не здійснило через відсутність коштів.
Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на обставини того, що нездійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, дійшов висновку, що позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати суддівської винагороди на підставі статті 117 КЗпП України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у сумі 157 281,15 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, законодавством установлений обов`язок роботодавця провести в день звільнення працівника виплату йому всіх сум, що належать від підприємства, установи, організації. Водночас за невиконання такого обов`язку встановлена відповідальність для роботодавця (виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку) у випадку відсутності спору про розмір сум та у випадку, коли такий спір вирішено на користь працівника.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Статтею 52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Відповідно статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України в постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, після зарахування судді до штату суду він є працівником цього суду і отримує заробітну плату у вигляді суддівської винагороди. У разі звільнення суддя припиняє трудові відносини із цим судом, а тому має право на повний розрахунок із ним відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним Законом України "Про судоустрій і статус суддів" питання виплати компенсації не урегульоване.
Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2024 року у справі №640/14569/21 реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3574/19, від 21 липня 2021 року у справі № 340/996/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/14764/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 600/1071/20-а, від 05 квітня 2023 року у справі № 420/12157/21, від 06 липня 2023 року у справі № 580/3240/19 та інших Верховний Суд акцентував увагу на тому, що установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 600/1071/20-а, від 02 грудня 2021 року у справі № 120/1873/19-а, від 02 лютого 2023 року у справі № 826/1575/17 та інших, при задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 540/1218/21, яка стосувалась вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.
Наведені висновки підтримані Верховним Судом і у постанові 10 жовтня 2024 року у справі № 320/10174/20.
Разом із тим, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а та інших, на обов`язку визначення розміру відшкодування/середнього заробітку органом, який виносить рішення по суті спору.
Тобто, установивши порушення законодавства про оплату праці, що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
На необхідності відповідного обчислення Верховний Суд також наголосив у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21, від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21, від 29 червня 2023 року у справі № 640/13028/21 та інших.
З аналізу статті 117 КЗпП України в чинній редакції слідує, що для роботодавця, з вини якого звільненому працівникові не виплачено у день звільнення належні йому суми, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність у вигляді сплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі №440/677/21 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області здійснило перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 , визначивши розмір такої винагороди до виплати в сумі 209 512,08 грн, однак виплату заборгованості на теперішній час не здійснено через відсутність коштів.
Ураховуючи, що ОСОБА_1 відраховано зі штату Полтавського районного суду Полтавської області 19.10.2023 та на цей час повний розрахунок не проведено, відповідно період затримки розрахунку при звільненні складає більше шести місяців.
З огляду на те, що відповідач не виплатив позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про суддівську винагороду середньомісячний заробіток ОСОБА_1 становить 111215,28 грн, середньоденний заробіток складає: 5055,24 грн (111215,28 грн/22 робочі дні).
З огляду на викладене сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, з 20.10.2023 становить 662 236,44 грн (5055,24 грн х 131 робочий день).
Разом з цим судом першої інстанції обґрунтовано ураховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Такі висновки знайшли відображення і у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 380/10158/24.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Суд зазначає, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав - 881 989,60 грн (672 477,52 грн (нараховані відповідачем при звільненні позивача) + 209 512,08 грн (нараховані за рішенням суду).
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі №440/677/21 відповідачем нараховано позивачу суддівську винагороду у загальній сумі 209 512,08 грн, що складає 23,75 % від загального розміру належних позивачу при звільненні виплат у сумі 881 989,60 грн (100%).
Отже, застосовуючи формулу розрахунку середнього заробітку із застосуванням критеріїв пропорційності розміру відшкодування, яку запропонував Верховний Суд, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку складає 157 281,15 грн (23,75 % від 662 236,44 грн) з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду позивачем, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 540/1218/21 щодо того, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України є похідними від вимог про стягнення/нарахування недоплаченої суми заробітної плати (суддівської винагороди), яка за обставин цієї справи ще не сплачена на виконання судового рішення, відповідний строк звернення до суду позивачем не пропущено.
За приписами пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З огляду на положення статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 у справі № 440/16728/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П`янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц
Оригінал: reyestr.court.gov.ua