Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №520/16533/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: внутрішньо переміщених осіб

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №520/16533/26

Суддя: Любчич Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 р.Справа № 520/16533/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Індустріального району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.08.26 року по справі № 520/16533/26

за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх дітей – ОСОБА_2 та ОСОБА_3

до Управління праці та соціального захисту населення Індустріального району Харківської міської ради

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради (далі – УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР щодо відмови йому, який діяв в інтересах своїх неповнолітніх дітей – ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 ) у видачі паперових копій довідок внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_3 17.11.2024 №6332-7501812168, які оформлено листами від 10 лютого 2026 року за вих.№10-29/619/4-05/26 та від 18 березня 2026 року за вих.№10- 29/1191/4-05/26;

- зобов`язати протиправним та скасувати рішення УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР від 28 січня 2026 року №10-29/397/4-05/26 про визнання недійсною довідку внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_3 17.11.2024 №6332-7501812168;

- зобов`язати УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР поновити на обліку, як внутрішньо переміщену особу, ОСОБА_3 з моменту зняття з обліку, а саме з 28.01.2026, та видати паперову довідку внутрішньо переміщеної особи;

- визнати протиправним та скасувати рішення УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР від 28 січня 2026 року №10-29/396/4-05/26 про визнання недійсною довідку внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_2 17.11.2024 №6332- 7501812167;

- зобов`язати УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР поновити на обліку, як внутрішньо переміщену особу, ОСОБА_2 з моменту зняття з обліку, а саме з 28.01.2026, та видати паперову довідку внутрішньо переміщеної особи.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано рішення УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР від 28 січня 2026 року №10-29/397/4-05/26 та №10-29/396/4-05/26.

Зобов`язано УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР поновити на обліку, як внутрішньо переміщених осіб, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з моменту зняття з обліку, а саме з 28.01.2026, та видати паперові довідки внутрішньо переміщених осіб.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1 064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимогах в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік). Відповідно до Переліку с. Зайцеве, Бахмутського району Донецької області з 24.02.2022 до 05.10.2022 є територією проведення активних бойових дій, а з 06.10.2022 по теперішній час є тимчасово окупованою територією. Відповідно до інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2010 р.н., разом з матр`ю ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебували на обліку як ВПО з 18.04.2022 до 12.11.2024 в УСЗН Богодухівської районної державної адміністрації (Краснокутський), із зазначенням дати переміщення – 18.04.2022 та адреси покинутого місця проживання: АДРЕСА_1 та згідно з п. 2 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332 з 01.04.2022 отримувала допомогу по 3000 грн на кожну дитину та 2000 грн на себе. Разом розмір допомоги складав 8000 грн.

На думку апелянта, позивач навмисно зазначив недостовірні дані при особистій подачі заяви про надання статусу ВПО для власних дітей, а саме зазначивши дату та адресу переміщення дітей через два роки з моменту окупації території.

28.01.2026 позивач звернувся до управління з заявою щодо отримання довідок ВПО у паперовій формі відносно себе та дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . В заяві від 28.01.2026 позивач зазначає місце реєстрації дітей АДРЕСА_2 . Згідно довідок про внесення до Єдиного демографічного реєстру, наданих позивачем, станом на 23.10.2024 відомості про місце реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні. 12.02.2026 під час особистого прийому спеціалістом управління ОСОБА_1 видана паперова довідка ВПО, а також надана письмова відповідь від 10.02.2026 № 10-29/619/4-05/26 (отримав власноруч 12.02.2026) на звернення від 28.01.2026, та повідомлено заявнику про визнання недійсними довідок від 17.11.2024 № 632 7501812167 на ім`я ОСОБА_2 та № 632-7501812168 ОСОБА_3 , сформованих позивачем з використанням Порталу Дія та ознайомлено позивача з відповідними рішеннями від 28.01.2026 № 10-29/396/4-05/26 , № 10-29/397/4-05/26.

Крім цього, апелянт вказав, що починаючи з жовтня 2011 року по теперішній час дружина позивача є власником достатньої кількості нерухомого майна у м. Харків для постійного проживання сім`ї.

Постановою Кабінету Міністрів від 02. 03.2016 №207 затверджено Правила реєстрації місця проживання та Порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру.

Пункт 5 Правил реєстрації встановлює обов`язок батьків зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Згідно з відміткою у паспорті та довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім`ї) дружина позивача ОСОБА_4 одна зареєстрована у власній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 02.04.2014. Відповідно до довідок про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру станом на 23.10.2024 жоден з дітей не зареєстрований згідно з чинним законодавством.

Щодо посилання позивача на довідку Військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області від 11.09.2018 №2498, у якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , до складу його сім`ї входять дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 , які разом із сім`єю мешкали в зоні проведення антитерористичної операції протягом 2014 – 2015 років, слід зазначити, що вказана довідка є єдиним документом, що вказує про тимчасове місце перебування дітей позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на території Бахмутського району Донецької області.

Крім цього, апелянт зазначив, що відповідно до вказаної довідки Військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області від 11.09.2018 № 2498 (через три роки), сім`я в повному складі, а саме позивач ОСОБА_1 , дружина позивача ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 , лишають мирний Харків та переїжджають в зону проведення антитерористичної операції, за місцем реєстрації позивача. Слід зазначити, що в той же час, рідний брат позивача ОСОБА_7 залишає місце реєстрації АДРЕСА_2 та 17.01.2015 переміщується до Харкова за місцем до житла належного позивачу, а саме АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтв про народження дітей, а також паспортів (Назар № НОМЕР_1 , Софія № НОМЕР_2 ) виданих на підставі даних свідоцтв місце народження дітей м. Харків, також, зі слів батька, діти відвідували дитячий садок у м. Харків.

Апелянт зазначив, що до 2019 року навчання у учбових закладах проводилось у режимі офлайн, отже діти повинні проживати у місті Харків. Таким чином, інформація, що зазначена позивачем при електронній реєстрації заяв ВПО, адреса покинутого місця проживання: АДРЕСА_2 та дати переміщення – 17.11.2024 є такою, що не відповідає дійсності (завідомо не правдивою).

Згідно з абз. 18 п. 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 (далі - Порядок №509), починаючи з 01.08.2023 на отримання довідки ВПО мають право особи, які залишили або покинули своє місце проживання у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, та перемістилися з територій, на яких ведуться бойові дії, або з тимчасово окупованих російською федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації російською федерацією, а також особи, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, знищене або пошкоджене (до ступеня непридатного для проживання) житлове приміщення.

Враховуючи вищезазначене, апелянта зазначає, що управління не має законних підстав для видачі довідок ВПО ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім цього, апелянт зазначив, що при поверненні до Харкова з 2015 по 2026 роки батьки дітей не звертались до управління з заявами щодо отримання довідок ВПО у паперовій формі відносно себе та дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . В той же проміжок часу діти навчаються в учбових закладах міста Харкова і тільки після початку повномасштабного вторгнення, а саме з 18.04.2022 мати самостійно з використанням Порталу Дія формує довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб відносно себе та дітей ОСОБА_5 та Софії у Краснокутській селищній раді Богодухівського району Харківської області , а 12.11.2024 знімається з обліку. 17.11.2024 (тобто через п`ять днів) позивач самостійно з використанням Порталу Дія формує довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб відносно себе та дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зазначаючи дату переміщення 17.11.2024 та адреси покинутого місця проживання: АДРЕСА_2 . Тобто, протягом п`яти днів з 12.11.2024 до 17.11.2024 позивач з дітьми перебував на тимчасово окупованій території і потім повернувся у Харків до орендованого житла, маючи своє житло неушкодженим. Дані факти свідчать, що позивач з метою отримання фінансової допомоги (вигоди) та надання переваг при вступі Назара до вищого учбового закладу, вдруге навмисно зазначає недостовірні дані при особистій подачі заяви для надання статусу ВПО дітям.

Представник позивача, скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції обґрунтованим, а тому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення суду без змін.

Зазначив, що з 2009 по 2015 роки родина ОСОБА_8 (батьки та діти разом) мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , в той час як малолітні діти - Назар та Софія, не були належним чином зареєстровані за вказаною адресою, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи. Вважає, що сам по собі проміжок часу між фактичним переміщенням і зверненням за довідкою не позбавляє дітей позивача права на облік як ВПО.

Посилаючись на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою 17.11.2024), зазначив, що визначальним для взяття особи на облік є її фактичне проживання на відповідній території на момент виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, та залишення цього місця проживання внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків таких обставин. Натомість Закон №1706-VII не встановлює граничного строку звернення із заявою після фактичного переміщення та не передбачає, що саме по собі звернення у 2024 році щодо переміщення у 2015 році позбавляє особу права на облік.

Вказав, що посилання апелянта на Порядок №509 вищевказаного висновку не спростовує. Наведені положення визначають територіальні та інші умови отримання довідки, однак не містять вимоги, щоб сам виїзд із покинутого місця проживання обов`язково відбувся лише після 01.08.2023. Таким чином, сам факт звернення для оформлення статусу ВПО у листопаді 2024 року не спростовує попереднього вимушеного переміщення дітей.

На підтвердження місця проживання дітей позивачем надані були довідка Військово-цивільної адміністрації від 11.09.2018 №2498, рішення від 14.11.2018 №787 про надання дітям статусу дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, медичні документи та інші письмові матеріали.

Вважає помилковими посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» як на акт, «діючий на момент народження дітей» оскільки ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_10 - 14.04.2010. Відтак, постанова, прийнята 02.03.2016, не могла діяти на момент їх народження. Крім того, зазначена постанова втратила чинність 14.03.2022 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265. Посилання на відсутність реєстрації та Правила реєстрації 2016 року не є достатніми для висновку про відсутність у дітей права на облік як ВПО або про подання завідомо недостовірних відомостей.

Твердження апелянта щодо наявності у батьків житла як підставу для ухвалення оскаржуваного рішення про визнання недійсною довідок ВПО на дітей не обґрунтовують передбаченої законом підстави для визнання недійсними довідок ВПО дітей, оскільки законодавство не пов`язує припинення їх обліку із самим фактом наявності житла у матері або батька.

Крім довідки Військово-цивільної адміністрації від 11.09.2018 №2498 , матеріали справи містять рішення від 14.11.2018 №787 про надання дітям статусу постраждалих внаслідок воєнних дій, медичні документи дітей за 2011 рік, відомості за формами ОК-5 та ОК-7 щодо виплати матері допомоги органом соціального захисту міста Горлівки, ощадну книжку та документи щодо реєстрації народження. Безпосереднє проживання у зоні АТО протягом 2014-2015 років підтверджується довідкою №2498, тоді як інші зазначені документи оцінюються як допоміжні докази відповідних обставин. При цьому статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій, не ототожнюється з обліком ВПО.

Також зазначив, що народження дітей у Харкові та їх навчання в цьому місті після виїзду із смт Зайцевого у 2015 році не спростовують проживання дітей у зоні АТО протягом 2014-2015 років. Оцінка апелянтом поведінки батьків як «безвідповідальної» не спростовує цього факту. Враховуючи положення частин 1 та 2 статті 4 Закону №1706-VII юридично значущими для обліку є проживання на відповідній території та її вимушене залишення у зв`язку з визначеними законом обставинами. Народження в одному місті саме по собі не визначає всіх наступних місць проживання дитини. Так само навчання після переміщення не заперечує попереднього проживання на іншій території. Дата видачі документа, який підтверджує проживання у минулому, не є датою переїзду особи.

Вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 «навмисно зазначив недостовірні дані при особистій подачі заяви про надання статусу ВПО для власних дітей», оскільки наведений висновок повинен ґрунтуватися на встановленні конкретних неправдивих відомостей та завідомого характеру їх подання, а не лише на загальній незгоді з результатом електронного обліку. Підставою визнання довідки недійсною є саме завідомо недостовірні відомості. Необхідно встановити не тільки невідповідність певних даних фактичним обставинам, а й обізнаність особи про таку невідповідність на момент їх подання. З оскаржуваних рішень УСЗН не зрозуміло, які саме завідомо недостовірні відомості стали підставою для визнання довідок недійсними. Наявність запису дати 17.11.2024 сама по собі не замінює доказування обізнаності заявника про неправдивість конкретних даних.

Вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно обґрунтованим, із зазначенням мотивів визнання недійсними довідок про ВПО дітей. УСЗН було зобов`язане надати або надіслати рішення протягом трьох днів із дати його прийняття. Подальше одержання копій за адвокатським запитом не усуває попереднього порушення цього обов`язку. Припущення про можливу вигоду не утворює самостійної підстави для визнання довідки недійсною.

Посилається на те, що апеляційна скарга відповідача неодноразово містить посилання на отримання сім`єю допомоги на проживання ВПО, її розмір та ймовірну мету отримання фінансової вигоди, однак предметом цієї справи є правомірність рішень УСЗН від 28.01.2026 про визнання недійсними довідок ВПО неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також поновлення їхнього обліку. Питання призначення, розміру, припинення чи повернення допомоги на проживання у цій справі не вирішуються.

29.10.2026 від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких він зазначив, що підтримує викладене в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

02.11.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він просив апеляційну скаргу УСЗН залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 – без змін.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 17.11.2024 ОСОБА_1 за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг подав заяву про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №6332-7501812169, до якої включив своїх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За результатами опрацювання зазначеної заяви в мобільному додатку «Дія» відображалися довідка від 17.11.2024 №6332-7501812169, видана ОСОБА_1 , довідка від 17.11.2024 №6332-7501812167, видана ОСОБА_2 , та довідка від 17.11.2024 №6332-7501812168, видана ОСОБА_3 .

28.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення адміністрації Індустріального району Харківської міської ради із заявою про видачу у паперовій формі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи щодо себе та своїх дітей.

За наслідками розгляду заяви позивачу було видано у паперовій формі довідку від 17.11.2024 №6332-7501812169 щодо нього особисто. У видачі паперових довідок щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відмовлено.

Того ж дня УСЗН адміністрації Індустріального району ХМР прийнято рішення від 28.01.2026 №10-29/396/4-05/26 про визнання недійсною довідки внутрішньо переміщеної особи від 17.11.2024 №6332-7501812167, виданої ОСОБА_2 , та рішення від 28.01.2026 №10-29/397/4-05/26 про визнання недійсною довідки внутрішньо переміщеної особи від 17.11.2024 №6332-7501812168, виданої ОСОБА_3 .

Підставою для прийняття зазначених рішень відповідач визначив положення статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та подання завідомо недостовірних відомостей.

10.02.2026 листом №10-29/619/4-05/26 відповідач повідомив позивача про відсутність законних підстав для видачі його дітям довідок внутрішньо переміщених осіб, посилаючись на частину 10 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

19.02.2026 ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та видачу відповідних довідок щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3

18.03.2026 листом №10-29/1191/4-05/26 Управління повідомило позивача про те, що ним не надано доказів проживання дітей станом на 17.11.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим законні підстави для видачі їм довідок внутрішньо переміщених осіб відсутні.

При цьому листи відповідача від 10.02.2026 №10-29/619/4-05/26 та від 18.03.2026 №10-29/1191/4-05/26 не містили відомостей про прийняття 28.01.2026 рішень №10-29/396/4-05/26 та №10-29/397/4-05/26 про визнання недійсними раніше виданих дітям довідок.

19.05.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом №27 щодо надання інформації та документів, пов`язаних із розглядом заяв позивача.

21.05.2026 листом №10-29/2318/4-08/26 Управління надало представнику позивача копії рішень від 28.01.2026 №10-29/396/4-05/26 та №10-29/397/4-05/26.

Позивач зазначає, що саме після отримання відповіді на адвокатський запит йому стало відомо про існування оскаржуваних рішень та підставу, з якої довідки його дітей були визнані недійсними.

Не погоджуючись із рішеннями та діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів наявності передбаченої ст. 12 Закону №1706-VII підстави для визнання недійсними довідок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а рішення від 28.01.2026 №10-29/396/4-05/26 та №10-29/397/4-05/26 не відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом №1706-VII.

Згідно зі статтею 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа це громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

За змістом частини 1 статті 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до частин 1-2 статті 4 Закону №1706-VII (в редакції станом на дату подання позивачем заяви в мобільному застосунку «Дія») факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Положеннями статті 5 Закону №1706-VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

За змістом статті 12 Закону №1706-VII (в редакції станом на дату прийняття оскаржуваного рішення) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про відкликання або визнання недійсною довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад за місцем проживання особи та доводиться до відома особи протягом трьох днів із дня його прийняття.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 509, цей Порядок регулює механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За змістом абзаців 1-2 пункту 2 Порядку №509 (в редакції станом на дату подання позивачем заяви в мобільному застосунку «Дія») для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік за формою згідно додатком 1 до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи). Заява про взяття на облік та включення до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб інформації про внутрішньо переміщену особу за наявності технічної можливості може подаватися також через Єдиний державний вебпортал електронних послуг (далі - Портал Дія).

Згідно з положеннями пункту 2-1 Порядку №509 (в редакції станом на дату подання позивачем заяви в мобільному застосунку «Дія») заява про взяття на облік може бути подана в електронній формі з використанням мобільного додатка Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія) повнолітньою або неповнолітньою внутрішньо переміщеною особою, якій присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків. У разі наявності в такої особи дітей подання заяви про взяття їх на облік можливе лише за наявності відображення в електронному вигляді інформації, що міститься у свідоцтві про народження таких дітей, виготовленому на паперовому бланку (далі - е-свідоцтво про народження).

Заява про взяття на облік в електронній формі формується засобами мобільного додатка Порталу Дія у формі, придатній для сприйняття її змісту відповідно до відомостей, зазначених у пункті 3 цього Порядку, заповнення форм (полів) заяви здійснюється автоматично, зокрема з урахуванням відомостей, отриманих у порядку електронної інформаційної взаємодії.

Відповідальність за достовірність відомостей, що містяться в заяві про взяття на облік, несе заявник.

У разі подання заяви в електронній формі через Портал Дія, у тому числі мобільний додаток Порталу Дія, складення та/або подання будь-яких інших заяв, документів чи відомостей для отримання довідки не вимагається.

Обробка персональних даних осіб здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних.

Заява про взяття на облік в електронній формі, сформована засобами мобільного додатка Порталу Дія та накладеним віддаленим кваліфікованим електронним підписом «Дія.Підпис» («Дія ID») особи, передається засобами Порталу Дія до інформаційної системи Мінсоцполітики для включення до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Після включення відомостей про особу до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб така особа може сформувати засобами Порталу Дія електронну довідку, яка підтверджує факт внутрішнього переміщення та взяття на облік такої особи відповідно до пункту 6-1 цього Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2022 №602 пункт 2-1 було доповнено абзацами такого змісту: «Внутрішньо переміщена особа, яка подала заяву в електронній формі через Портал Дія, зокрема мобільний додаток Порталу Дія (Дія) (за наявності технічної можливості), після включення відомостей про неї до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб може звернутися до уповноваженого органу або уповноваженої особи територіальної громади/центру надання адміністративних послуг за місцем перебування на обліку для отримання довідки у паперовій формі.

Така довідка з позначкою щодо подання внутрішньо переміщеною особою заяви в електронній формі видається уповноваженим органом або уповноваженою особою територіальної громади/центру надання адміністративних послуг відповідно до пункту 6 цього Порядку».

Відповідно до пункту 3 Порядку №509 заява про взяття на облік повинна містити, зокрема, інформацію про відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; серія та номер свідоцтва про народження дитини.

Відповідальним за достовірність відомостей, що містяться в заяві про взяття на облік, є заявник.

Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.

Згідно з пунктом 5 Порядку №509 з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики.

За змістом пункту 6-1 Порядку №509 особа, яка включена до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб може замовити електронну довідку, яка підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік такої особи (далі - електронна довідка), разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом). Замовлення та формування електронної довідки здійснюється безоплатно. Електронну довідку малолітньої дитини, недієздатної особи або особи, дієздатність якої обмежена, може замовити законний представник або інша особа, зазначена в абзацах шостому-десятому пункту 2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 7-1 Порядку №509 рішення про відкликання або визнання недійсною довідки відповідно до статті 12 Закону №1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів із дати його прийняття або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Зі змісту наведених норм випливає, що для визнання довідки недійсною відповідач повинен установити, які конкретно відомості є недостовірними, їх значення для вирішення питання про взяття особи на облік, а також завідомий характер подання таких відомостей, тобто обізнаність заявника про їх недостовірність на час подання.

Застосування до особи негативних правових наслідків із підстави подання завідомо недостовірних відомостей має ґрунтуватися на встановлених фактах і належних доказах, а відповідний висновок суб`єкта владних повноважень не може бути припущенням.

Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 по справі №420/4213/19 зазначив, що подання недостовірних відомостей про себе може бути підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Водночас у справі №420/4213/19 недостовірність відомостей була підтверджена даними компетентного органу: заявник під час звернення подав паспорт, який на той час уже був визнаний недійсним у зв`язку з його втратою, а до звернення за довідкою був документований іншим паспортом.

Отже, у зазначеній справі були встановлені конкретні недостовірні відомості, документ, у якому вони містилися, та докази обізнаності заявника про їх недостовірність.

Натомість у справі, яка розглядається, відповідач до прийняття рішень не визначив недостовірної інформації та не зафіксував доказів її завідомого подання позивачем.

Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 у справі №286/2295/17, оцінюючи іншу передбачену статтею 12 Закону №1706-VII підставу для скасування довідки, дійшов висновку, що саме по собі отримання органом соціального захисту певної інформації не є достатнім для автоматичного скасування довідки, якщо така інформація не створює обґрунтованих підстав для висновку про наявність передбаченої законом обставини.

Зазначений правовий підхід є застосовним у цій справі в частині необхідності встановлення відповідачем сукупності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання довідки недійсною, а не формального посилання на одну з передбачених законом підстав.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги апелянт посилається на те, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).

Відповідно до Переліку с. Зайцеве, Бахмутського району Донецької області з 24.02.2022 до 05.10.2022 є територією проведення активних бойових дій, а з 06.10.2022 по теперішній час є тимчасово окупованою територією.

Відповідно до інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , 2008 р.н., та ОСОБА_3 , 2010 р.н., разом з матір`ю ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебували на обліку як ВПО з 18.04.2022 до 12.11.2024 в УСЗН Богодухівської районної державної адміністрації (Краснокутський), із зазначенням дати переміщення – 18.04.2022 та адреси покинутого місця проживання: АДРЕСА_1 та згідно з п. 2 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332 з 01.04.2022 отримувала допомогу по 3000 грн на кожну дитину та 2000 грн на себе. Разом розмір допомоги складав 8000 грн.

На думку відповідача даний факт свідчить що позивач навмисно зазначив недостовірні дані при особистій подачі заяви про надання статусу ВПО для власних дітей, а саме зазначивши дату та адресу переміщення дітей через два роки з моменту окупації території.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта не обґрунтованими з огляду на таке.

За змістом статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщена особа це громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

За приписами частини першої статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1706-VII підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що визначальним для взяття особи на облік є її фактичне проживання на відповідній території на момент виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, та залишення цього місця проживання внаслідок або з метою уникнення негативних наслідків таких обставин.

Закон №1706-VII не встановлює граничного строку звернення із заявою після фактичного переміщення та не передбачає, що саме по собі звернення у 2024 році щодо переміщення у 2015 році позбавляє особу права на облік.

Посилання УСЗН в апеляційній скарзі на те, що «станом на 23.10.2024 відомості про місце реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні». На цій підставі апелянт ставить під сумнів право дітей на облік внутрішньо переміщених осіб, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 4 Закону № 1706-VII у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, заявник надає докази фактичного проживання на відповідній території на день виникнення обставин, визначених статтею 1 цього Закону. Наведений припис передбачає підтвердження такого факту, зокрема, медичними документами, документами про навчання, фотографіями, відеозаписами та іншими доказами.

Аналогічний механізм передбачений пунктом 4 Порядку №509, згідно з яким у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію/декларації місця проживання на території адміністративно територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудова книжка із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідка з місця навчання; рішення районної, районної у мм. Києві чи Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; копії документів, до яких вносилися відомості про місце проживання, або витяг з реєстру територіальної громади, або е-паспорт/е-паспорт для виїзду за кордон, які містять відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (у тому числі виданих/ сформованих на ім`я батьків (одного з батьків) або інших законних представників) або відомості щодо навчання на відповідних територіях; фотографії; відеозаписи тощо).

У матеріалах справи міститься довідка Військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області від 11.09.2018 №2498, якою підтверджено, що до складу сім`ї ОСОБА_1 входять ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які разом із сім`єю проживали у зоні проведення антитерористичної операції протягом 2014 - 2015 років.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 14.11.2018 №787 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано статус дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Під час прийняття вказаного рішення також враховувалася довідка від 11.09.2018 №2498 про проживання дітей у зоні проведення антитерористичної операції.

Матеріали справи також містять медичні документи щодо проходження дітьми медичних оглядів у закладах охорони здоров`я Донецької області, документи щодо реєстрації їх народження та інші письмові докази, які у сукупності узгоджуються з відомостями про проживання сім`ї на відповідній території до переміщення.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про зареєстроване місце проживання дітей у смт Зайцеве не спростовує факту їх проживання на цій території, оскільки частина друга статті 4 Закону №1706-VII та пункт 4 Порядку №509 допускають підтвердження такого факту іншими доказами.

При цьому матеріалами справи підтверджено причини відсутності відповідних реєстраційних відомостей, зокрема обставинами реєстрації та поновлення актових записів про народження дітей.

Посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» як на акт, «діючий на момент народження дітей», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_10 - 14.04.2010, отже зазначена постанова, не могла діяти на момент їх народження. Крім того, зазначена постанова втратила чинність 14.03.2022 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265.

Щодо посилання апелянта на те, що починаючи з жовтня 2011 року по теперішній час дружина позивача є власником достатньої кількості нерухомого майна у м. Харкові для постійного проживання сім`ї, колегія суддів зазначає.

Згідно з приписами частини десятої статті 4 Закону №1706-VII (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) передбачено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з обґрунтуванням такого рішення, якщо:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;

4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно територіальної одиниці.

Разом з тим, статтею 12 Закону №1706-VII окремо врегульовано підстави відкликання або визнання недійсною вже виданої довідки. За приписами частини першої цієї статті підставами для відкликання є подання заяви про відмову від довідки, вчинення визначених цією статтею кримінальних правопорушень, повернення до покинутого місця постійного проживання або виїзд на постійне місце проживання за кордон. Підставою для визнання довідки недійсною зазначена стаття визначає подання особою завідомо недостовірних відомостей.

Колегія суддів зазначає, що аналіз наведених норм свідчить, що ані частина десята статті 4, ані стаття 12 Закону №1706-VII не передбачають такої самостійної підстави для відмови, відкликання чи визнання недійсною довідки дитини, як наявність у власності іншого з батьків житлового приміщення. Питання майнового стану родини при призначенні окремих видів допомоги не можна автоматично переносити на підстави перебування дитини на обліку ВПО.

Посилання апелянта на те, що довідка Військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області від 11.09.2018 №2498 є єдиним документом, що вказує про тимчасове місце перебування дітей позивача Назара та Софії на території Бахмутського району Донецької області, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять рішення від 14.11.2018 №787 про надання дітям статусу постраждалих внаслідок воєнних дій, медичні документи дітей за 2011 рік, відомості за формами ОК-5 та ОК-7 щодо виплати матері допомоги органом соціального захисту міста Горлівки, ощадну книжку та документи щодо реєстрації народження.

Посилання апелянта на те, що діти до 2019 року навчалися у закладах освіти міста Харкова, не спростовує факту їх проживання у смт. Зайцеве у 2014 - 2015 роках та подальшого переміщення.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про необхідність підтвердження проживання дітей у смт Зайцеве, саме станом на 17.11.2024.

За змістом частини 2 статті 4 Закону №1706-VII юридично значущим є проживання особи на відповідній території на момент виникнення обставин, які спричинили внутрішнє переміщення, а не проживання на покинутій території у день подання заяви про взяття на облік.

Закон №1706-VII та Порядок №509 не встановлювали строку, протягом якого після переміщення особа зобов`язана звернутися за отриманням довідки, та не передбачали втрати права на взяття на облік через сплив часу між фактичним переміщенням і поданням заяви.

Отже, звернення позивача у листопаді 2024 року за підтвердженням статусу дітей не спростовує їх переміщення у 2015 році та не свідчить про подання завідомо недостовірних відомостей.

Щодо доводів апелянта, що брат позивача залишив місце реєстрації у смт. Зайцеве та 17.01.2015 перемістився до Харкова у житло, належне позивачу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки переміщення брата позивача саме по собі не спростовує проживання Назара та ОСОБА_6 у зоні АТО протягом 2014-2015 років і їх подальшого виїзду.

Посилання апелянта на неможливість виконання судового рішення в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перебувають на обліку як ВПО з 28.07.2026 в УПЗСЕ Лозівської міської ради колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ця обставина не спростовує протиправності прийнятих відповідачем оскаржуваних рішень та не є підставою для відмови у захисті порушеного права неповнолітніх дітей позивача.

Крім цього, з матеріалів справи встановлено, що рішення від 28.01.2026 №10-29/396/4-05/26 та №10-29/397/4-05/26 не були надані позивачу протягом трьох днів із дня їх прийняття.

Листи відповідача від 10.02.2026 №10-29/619/4-05/26 та від 18.03.2026 №10-29/1191/4-05/26 не містили посилання на рішення щодо визнання довідок недійсними.

Копії вказаних рішень були надані представнику позивача лише листом від 21.05.2026 №10-29/2318/4-08/26 у відповідь на адвокатський запит від 19.05.2026 №27.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що відповідач не довів наявності передбаченої статтею 12 Закону №1706-VII підстави для визнання недійсними довідок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а рішення від 28.01.2026 №10-29/396/4-05/26 та №10-29/397/4-05/26 не відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання в межах доводів апеляційної скарги, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Індустріального району Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року по справі № 520/16533/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін

Повний текст постанови складено 11.11.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua