Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №761/25864/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №761/25864/26

Суддя: Кепкал Людмила Іванівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/25864/26 Суддя І інстанції - Міхєєва І.М.

Провадження № 33/824/4535/2026 Суддя суду апел. інст.- Кепкал Л.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кепкал Л.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Гулійчука С.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2026 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,

в с т а н о в и л а:

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 20.06.2025 приблизно о 15 год. 57 хв., перебуваючи в м. Києві на площі Галицькій, 2, керуючи автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , при ввімкненні зеленого сигналу світлофора, не дав дорогу автомобілю «Nissan», д.н.з. НОМЕР_2 , який завершував рух через перехрестя з вул. Саксаганського в сторону вул. Дмитрівська, внаслідок чого трапилось зіткнення автомобілів, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 16.5 ПДР, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, адвокат Гулійчук С.В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2026 року в частині висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Крім того, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду, мотивуючи клопотання тим, що адвокатом постанову отримано лише 10.08.2026.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, що у разі спливу строків накладення адміністративного стягнення провадження у справі підлягає закриттю, при цьому сама по собі наявність доказів, які на думку суду, свідчать про вчинення особою правопорушення, не створює правових підстав для застосування до такої особи будь-якого заходу адміністративної відповідальності після спливу встановленого законом строку.

Вказаний висновок суду, на думку апелянта, є особливо необґрунтованим з огляду на те, що обставини цієї дорожньо-транспортної пригоди вже були предметом судового розгляду в межах справи щодо ОСОБА_2 . Так, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 30.07.2025 року було встановлено, що відповідно до досліджених відеозаписів затору на перехресті не було, ОСОБА_2 здійснив виїзд на регульоване перехрестя на дозволяючий миготливий зелений сигнал світлофора, а тому для нього не існувало перешкоди для руху за вказаних обставин. Крім того, суд першої інстанції у вказаній справі прямо зазначив, що за відсутності затору, рух автомобіля «Nissan» не міг об`єктивно створити перешкоди для руху іншим транспортним засобам, а доказів порушення ОСОБА_2 вимог п. 16.4 ПДР України, які перебували б у причинному зв`язку з наслідками ДТП, матеріали справи не містили. Ці висновки були перевірені Київським апеляційним судом, який постановою від 07.10.2025 року погодився з висновками суду першої інстанції та залишив постанову без змін.

Особливу увагу захисник звертає на те, що апеляційний суд у своїй постанові також встановив: із досліджених відеозаписів чітко вбачається відсутність затору на перехресті, а ОСОБА_2 розпочав рух на дозволяючий миготливий зелений сигнал світлофора. При цьому суд прямо звернув увагу на положення п. 16.5 ПДР України, відповідно до якого у разі ввімкнення сигналу світлофора, що дозволяє рух, водій зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя. Тобто, судами під час розгляду першої справи вже була надана оцінка тим самим відеозаписам, тій самій дорожньо-транспортній пригоді, тому самому перехрестю та обставинам руху обох транспортних засобів.

Однак, як наголошує апелянт, при розгляді справи щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції фактично переоцінив ті самі обставини та дійшов протилежного висновку, зазначивши, що саме ОСОБА_1 порушив п. 16.5 ПДР України. При цьому суд не навів належного обґрунтування того, яким чином встановлені судами у справі № 761/27202/25 обставини спростовуються новими доказами у справі щодо ОСОБА_1 . Більше того, суд першої інстанції фактично визнав достовірними обставини, які вже були предметом безпосереднього дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, однак без належного мотивування дійшов протилежного висновку щодо винуватості іншого учасника ДТП.

На думку апелянта, сама по собі обставина, що щодо ОСОБА_1 було складено новий протокол із зазначенням іншої правової кваліфікації дій, не означає автоматичної доведеності його вини. Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП необхідно встановити не лише факт порушення Правил дорожнього руху, а й те, що саме це порушення перебувало у причинному зв`язку з наслідками ДТП. Натомість суд першої інстанції не встановив належним чином, яке саме порушення допустив ОСОБА_1 , які конкретні дії останнього суперечили п. 16.5 ПДР України, та яким чином саме ці дії перебували у прямому причинному зв`язку з виникненням зіткнення.

Апелянт наголошує, що фактично висновок суду про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується на тому, що в момент початку руху автомобілів по бульвару Тараса Шевченка автомобіль «Nissan» ще перебував на перехресті. Однак сама по собі наявність транспортного засобу на перехресті не є достатньою підставою для висновку про порушення іншим водієм п. 16.5 ПДР України. Для застосування цієї норми необхідно достовірно встановити, що транспортний засіб дійсно завершував рух через перехрестя та що водій, який отримав дозвільний сигнал світлофора, мав об`єктивну можливість та обов`язок надати йому дорогу. У цій справі такі обставини належними та беззаперечними доказами не встановлені.

При цьому, як зазначає апелянт, суд першої інстанції не усунув суперечності між доказами, не надав належної оцінки висновкам, викладеним у постановах судів від 30.07.2025 року та 07.10.2025 року, та фактично поклав в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 припущення щодо характеру руху автомобіля «Nissan» та обов`язку ОСОБА_1 надати йому дорогу. Окремо апелянт звертає увагу на те, що відповідно до ст. 280 КУпАП суд повинен встановити не лише факт ДТП, а й наявність вини конкретної особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Сам факт настання дорожньо-транспортної пригоди та наявності механічних пошкоджень транспортних засобів не свідчить про винуватість ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника Гулійчука С.В., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення ОСОБА_2 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Щодо питання про поновлення строку на оскарження постанови, то слід зазначити, що як вбачається з матеріалів провадження, адвокат Гулійчук С.В. отримав копію оскаржуваної постанови 10.08.2026, а подав апеляційну скаргу 14.08.2026 року. У зв`язку з викладеним, з метою забезпечення реалізації права на апеляційний перегляд судового рішення, вважаю, що строк апеляційного оскарження постанови судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2026 слід поновити.

По суті апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Суд, у відповідності з положеннями ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно вимог КУпАП, суддя розглядає справи про адміністративні правопорушення лише в межах складеного протоколу про адміністративне правопорушення.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.

Згідно з диспозицією ст. 124 КУпАП обов`язковою ознакою даного адміністративного правопорушення є наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями особи у виді порушення правил дорожнього руху та наслідками у вигляді пошкодження транспортних засобів або іншого майна.

Відповідно до п. 16.5 ПДР України, у разі подання сигналу регулювальником або ввімкнення сигналу світлофора, що дозволяє рух, водій зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, а також пішоходам, які закінчують перехід.

Порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 16.5 ПДР, за обставин, викладених у постанові, підтверджується зібраними у справі та дослідженими судом доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме: протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №689332, з якого вбачається, що ОСОБА_1 20.06.2025 приблизно о 15 год. 57 хв., перебуваючи в м. Києві на площі Галицькій, 2, керуючи автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , при ввімкненні зеленого сигналу світлофора, не дав дорогу автомобілю «Nissan», д.н.з. НОМЕР_2 , який завершував рух через перехрестя з вул. Саксаганського в сторону вул. Дмитрівська, внаслідок чого трапилось зіткнення автомобілів, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

В свою чергу, наведені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повністю підтверджуються схемою місця ДТП від 20.06.2025; фотознімками механічних пошкоджень транспортних засобів; відеозаписом з місця ДТП; поясненнями іншого учасника ДТП ОСОБА_3 .

Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об`єктивно узгоджуються між собою.

Враховуючи сукупність наявних доказів у справі доходжу висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини, а дії водія ОСОБА_1 , який при ввімкненні зеленого сигналу світлофора, не дав дорогу автомобілю «Nissan», який завершував рух через перехрестя, є порушенням п. 16.5 ПДР та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Зі схеми дорожньо-транспортної пригоди від 20.06.2025 вбачається, що транспортні засоби отримали такі ушкодження: «Nissan» - права бокова сторона, «Toyota» - передня частина лівої сторони. Місце зіткнення не схемі у межах крайньої правої смуги. Локалізація пошкоджень транспортних засобів свідчить про наїзд транспортного засобу «Toyota» на автомобіль «Nissan».

Як вбачається з відеозаписів, наданих суду першої інстанції, та досліджених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 20.06.2025 приблизно о 15 год. 57 хв., рухаючись по площі Галицькій, 2, керуючи автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , при ввімкненні зеленого сигналу світлофора, не дав дорогу автомобілю «Nissan», д.н.з. НОМЕР_2 , який завершував рух через перехрестя з вул. Саксаганського в сторону вул. Дмитрівська. При цьому, автомобілі, які рухались у перших двох смугах руху паралельно з автомобілем «Toyota», зупинились та не починали рух, надавши автомобілям закінчити маневр руху через перехрестя, втім водій автомобіля «Toyota», не оцінивши обстановку, не зменшив швидкість, продовжив рух, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Nissan», який завершував рух через перехрестя.

Пункт 16.5 Правил дорожнього руху України передбачає, що у разі подання сигналу регулювальником або ввімкнення сигналу світлофора, що дозволяє рух, водій зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, а також пішоходам, які закінчують перехід. Отже, дії ОСОБА_1 перебували у прямому причинному зв`язку з наслідками ДТП, і доводи апеляційної скарги захисника цього не спростовують.

Отже, матеріалами справи встановлено, що саме водій автомобіля «Nissan» завершував рух через перехрестя, у свою чергу водій ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість та обов`язок надати йому дорогу.

Також апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд, закриваючи провадження у справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, фактично встановив винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Пунктом 7 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Правовий аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що застосування п.7 ч.1 ст.274 КУпАП можливе лише у випадку встановлення судом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні такого правопорушення провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.274 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина, як закінчення на момент розгляду справи строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст.38 КУпАП, не є реабілітуючою обставиною, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №910/18319/16, від 16 квітня 2019 року у справі №927/623/18.

Отже, аналіз положень ст.38 та п. 7 ч. 1 ст.247 КУпАП свідчить про те, що наслідком закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення є лише звільнення особи від накладення адміністративного стягнення.

При цьому, суд звертає увагу і на те, що закриття справи із підстав, вказаних у п.7 ч.1 ст.247 КУпАП не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, наслідком чого була б відсутність підстав для визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Аналогічні висновки містяться у рішеннях ЄСПЛ, який, здійснюючи тлумачення положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказує, що встановлення вини особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, є правильним навіть при закритті провадження у справі за строками давності і не порушує презумпції невинуватості особи (рішення ЄСПЛ від 25 серпня 1987 року «Лутц проти Німеччини»).

З урахуванням наведеного встановлення вини особи є обов`язковим при доведеності вчинення нею будь-якого адміністративного правопорушення, в тому числі, і у випадку закриття справи із нереабілітуючих підстав.

Будь-яких доказів на спростування висновків суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апелянтом не наведено, та апеляційним судом не встановлено.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б могли стати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційним судом не встановлено.

З урахуванням вищезазначеного, вважаю, що постанова судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою і апеляційних підстав для її скасування не вбачаю.

На підставі наведеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

п о с т а н о в и л а:

Клопотання адвоката Гулійчука С.В. в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2026.

Апеляційну скаргу адвоката Гулійчука С.В. в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Л.І. Кепкал

Оригінал: reyestr.court.gov.ua