Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: купівлі-продажу
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №761/45933/23
Суддя: Желепа Оксана Василівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року місто Київ
Справа № 761/45933/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9111/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Приходько К.А.
розглянувши у відкритому судового засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Побережною Альоною Олександрівною, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року (ухвалене у складі судді Фролової І.В.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення неотриманих коштів за договором купівлі-продажу квартири
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь неотримані грошові кошти у розмірі 1 845 770, 67 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 грудня 2021 року між ним як продавцем та відповідачем як покупцем було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір, Квартира).
15 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольгою Валеріївною на підставі Договору здійснено реєстрацію права власності відповідача на Квартиру.
Водночас відповідач не сплатила кошти за Договором ні готівково, ні безготівково, а тому в неї утворилась заборгованість у розмірі 1 845 770,67 грн, що складається з суми основного боргу у розмірі 1 344 000 грн, 3% річних 78 983,01 грн та інфляційного нарахування 422 787,66 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 10 лютого 2026 року позов залишив без задоволення.
Суд першої інстанції виходив із того, що факт невиконання грошового зобов`язання є обставиною, що має бути підтверджена сукупністю достовірних даних, які виключають неоднозначне трактування поведінки сторін. Як вбачається зі змісту Договору, сторонами не було визначено виключної безготівкової форми розрахунку. Таким чином, відсутність відомостей про банківський переказ на рахунок позивача не є достатнім доказом для встановлення факту неналежного виконання відповідачем зобов`язань за таким договором, оскільки не спростовує можливість виконання зобов`язання у готівковій формі або в інший спосіб, не заборонений чинним законодавством. Відмова у задоволенні позову в частині основної вимоги виключає задоволення похідних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із таким рішенням, представник позивача - адвокат Побережнка А.О. 10 березня 2026 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини справи і дійшов помилкового висновку про недоведеність факту невиконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором.
Вважає, що суд безпідставно поклав увесь обов`язок доказування саме на позивача, хоча у спірних правовідносинах факт належного виконання грошового зобов`язання, зокрема сплати вартості квартири, мав доводити відповідач як боржник. Водночас відповідач не подала відзиву, не надала заперечень проти позову, не подала доказів оплати вартості квартири та взагалі не підтвердила належного виконання свого зобов`язання.
Висновок суду про те, що відсутність банківського переказу не виключає можливості розрахунку готівкою або іншим способом є припущенням, оскільки жодних доказів фактичної оплати у готівковій чи іншій формі матеріали справи не містять.
Вважає несправедливим становище, за якого позивач втратив право власності на нерухоме майно, але не отримав компенсації його вартості, що суперечить правовій природі відплатного договору купівлі-продажу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач та третя особа правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання
У судовому засіданні 27 жовтня 2026 року позивач та його представник - адвокат Побережна А.О. апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань суду не подали, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися: відповідач - в порядку частини одинадцятої статті 128 ЦПК України - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке опубліковано 02 жовтня 2026 року; третя особа - в порядку пункту 2 частини сьомої статті 128 ЦПК України - за зареєстрованою адресою місця проживання, конверт повернувся до суду із відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» (трекінг R067305088339
У постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 Верховний Суд зробив висновок, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладено, положень частин другої статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
15 грудня 2021 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольгою Валеріївною та зареєстровано за № 440.
Як вбачається з умов договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2021 року, продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 2 договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2021 року продаж вчинено за 1 344 000, 00 грн, які покупець зобов?язується сплатити у строк до 22 грудня 2021 року (включно). Оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця або шляхом передання продавцю готівкових коштів, або іншим шляхом не забороненим законодавством України.
15 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольгою Валеріївною на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2021 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна №357442918 від 07 грудня 2023 року.
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 не сплатила коштів у визначений Договором купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2021 року спосіб, а тому вважає, що у ОСОБА_2 утворилась заборгованість у розмірі 1 845 770,67 грн, що складається з суми основного боргу у розмірі 344 000 грн, 3% річних у розмірі 78 983,01 грн та інфляційного нарахування у розмірі 422 787,66 грн.
У зв?язку із зазначеним ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2026 року залучив ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За приписами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення відповідає цим вимогам закону враховуючи таке.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 611 ЦК України).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За змістом статей 628, 638 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтями 76-78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Обставини підлягають доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 у справі № 910/18036/17, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази та встановлені під час апеляційного перегляду обставини, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог з огляду на таке.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 не виконала передбаченого пунктом 2 договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2021 року обов`язку щодо сплати її вартості у розмірі 1 344 000 грн, у зв`язку із чим просив стягнути зазначену суму основного боргу, а також нараховані на неї інфляційні втрати та три проценти річних.
Водночас, як правильно врахував суд першої інстанції, умовами пункту 2 зазначеного договору сторони не обмежили порядок проведення розрахунків виключно безготівковою формою, а передбачили можливість сплати вартості квартири шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, передання йому готівкових коштів або в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Погоджений сторонами порядок проведення розрахунків не виключав можливості виконання покупцем свого грошового зобов`язання в інший спосіб, ніж безпосереднє перерахування коштів на банківський рахунок продавця. За таких обставин сама по собі відсутність доказів надходження грошових коштів на банківський рахунок позивача не підтверджує невиконання відповідачкою зобов`язання за договором, оскільки не спростовує можливості проведення розрахунків в інший передбачений його умовами спосіб.
При цьому позивач, стверджуючи про повне невиконання відповідачкою грошового зобов`язання, не надав належних та достатніх доказів, які б у сукупності з іншими встановленими обставинами справи дозволяли дійти висновку про те, що передбачений договором розрахунок між сторонами не проводився в жодній із погоджених ними форм.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відсутність з боку відповідачки заперечень проти позову та доказів здійснення оплати сама по собі є достатньою підставою для встановлення факту порушення нею договірного зобов`язання.
Дійсно, відповідно до частини четвертої статті 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Таким чином, процесуальним законом передбачено спеціальний механізм доказування обставин, пов`язаних із невчиненням певних дій або відсутністю певної події, який полягає у можливості покладення судом на іншого учасника справи обов`язку надати докази вчинення відповідних дій та оцінці наслідків ненадання таких доказів.
Водночас застосування зазначеного процесуального механізму є правом суду, а не його безумовний обов`язок визнати певну обставину встановленою в разі ненадання іншою стороною доказів на її спростування.
При цьому колегія суддів враховує особливості участі відповідачки у розгляді цієї справи, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 участі в розгляді справи судом першої інстанції не брала, відзиву на позовну заяву не подавала, у судові засідання не з`являлася. Під час апеляційного перегляду відповідачка також не скористалася правом на подання відзиву та не з`явилася до суду, а її повідомлення про судовий розгляд здійснювалося в порядку частини одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Незважаючи на те, що такий спосіб повідомлення відповідає передбаченому процесуальним законом порядку виклику учасника справи та дозволяє здійснювати судовий розгляд за його відсутності, матеріали справи не містять відомостей, які б достовірно підтверджували фактичне ознайомлення ОСОБА_2 зі змістом заявлених позовних вимог, відповідних доказів та необхідністю надання суду документів щодо проведених між сторонами розрахунків.
За цих обставин колегія суддів не вбачає підстав пов`язувати сам факт неучасті відповідачки у судовому розгляді та неподання нею доказів із встановленням обставини невиконання договірного зобов`язання в порядку частини четвертої статті 81 ЦПК України. Інший підхід за конкретних обставин цієї справи фактично означав би ототожнення відсутності заперечень відповідачки із доведеністю позовних вимог, що не відповідає засадам змагальності цивільного судочинства та правилам оцінки доказів.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що процесуальна пасивність сторони не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених вимог, а відсутність доказів на спростування певного твердження не може сама по собі підміняти необхідність встановлення відповідної обставини на підставі належних, допустимих та достатніх доказів.
Застосування концепції «негативного доказу», за якою певна обставина визнається доведеною виключно внаслідок того, що інша сторона її не спростувала, не відповідає передбаченим ЦПК України правилам доказування та усталеній практиці Верховного Суду з цього питання.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із необхідності встановлення факту невиконання відповідачкою зобов`язання на підставі сукупності доказів, а не виключно з огляду на відсутність її заперечень проти позову.
Окрім цього, під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено інші обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору та додатково підтверджують обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що у провадженні судів протягом тривалого часу перебувала цивільна справа № 761/17142/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та інших осіб, у тому числі ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень та виселення, а також за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на поліпшення квартири.
Предметом зазначеного судового спору була квартира АДРЕСА_2 , яка, за твердженнями ОСОБА_3 , незаконно вибула з її власності та внаслідок послідовного вчинення правочинів була відчужена на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, витребувано зазначену квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , визнано недійсним договір іпотеки від 17 березня 2015 року, скасовано відповідні записи про державну реєстрацію іпотеки та обтяження, усунуто перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_1 , а його зустрічний позов про відшкодування витрат на поліпшення квартири залишено без задоволення.
У зазначеній справі судами встановлено, що квартира вибула з володіння її законної власниці ОСОБА_3 поза її волею, а ОСОБА_1 , придбавши відповідне нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 16 грудня 2014 року, не набув права власності на нього в установленому законом порядку.
Також суди встановили, що ОСОБА_1 , не будучи власником квартири, не мав права визначати її юридичну долю, зокрема передавати відповідне майно в іпотеку для забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань.
Водночас із постанови Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року вбачається, що 09 грудня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 17 березня 2015 року, відповідно до якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 за 200 000 грн права іпотекодержателя квартири на забезпечення основного зобов`язання ОСОБА_1 у сумі 200 000 грн за договором про надання кредиту від 16 березня 2015 року.
На підставі зазначеного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено відомості про ОСОБА_2 як іпотекодержателя відповідного нерухомого майна замість ОСОБА_4 .
Крім того, у зазначеній постанові встановлено, що 09 грудня 2021 року нотаріусом Дніпровської державної нотаріальної контори Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кобрусєвою Л.В. було припинено обтяження квартири, накладені в межах кримінального провадження та цивільної справи № 761/17142/15-ц.
Судом у справі № 761/17142/15-ц також досліджувалися обставини відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 у цьому ж будинку в грудні 2021 року.
Таким чином, зазначені судові рішення містять відомості в тому числі про існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інших майнових і зобов`язальних правовідносин, безпосередньо пов`язаних із кредитним зобов`язанням позивача, його іпотечним забезпеченням та подальшим відчуженням нерухомого майна.
Колегія суддів враховує письмові пояснення представника позивача, відповідно до яких квартира АДРЕСА_4 , яка була предметом спору у справі № 761/17142/15-ц, та квартира АДРЕСА_3 , відчужена за договором від 15 грудня 2021 року, є різними самостійними об`єктами нерухомого майна. На підтвердження зазначеного представник позивача посилалася на відмінності у нумерації квартир, їхній загальній площі та кількості житлових кімнат. Водночас колегія суддів вважає, що наведені пояснення не спростовують встановленого за результатами дослідження судових рішень у справі № 761/17142/15-ц взаємозв`язку між відповідними об`єктами нерухомого майна та правовідносинами щодо їх відчуження.
Зокрема, позивач не надав суду технічних паспортів, документації щодо поділу, реконструкції, перепланування чи виділення відповідних приміщень в окремі об`єкти нерухомого майна, а також інших належних доказів, які б підтверджували, що квартира АДРЕСА_3 виникла як окремий, юридично самостійний об`єкт нерухомості, право власності на який ОСОБА_1 набув незалежно від обставин, що були предметом судового розгляду у справі № 761/17142/15-ц.
Сама по собі різниця у нумерації, площі та кількості кімнат без дослідження відповідної технічної і правовстановлюючої документації не дозволяє встановити самостійність походження права власності на такі об`єкти та не виключає їхнього зв`язку з майном, яке було предметом попереднього судового спору.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що у справі № 761/17142/15-ц ОСОБА_1 самостійно обґрунтовував свої зустрічні позовні вимоги здійсненням значних поліпшень квартири АДРЕСА_4 , посилаючись, зокрема, на проведення будівельних і ремонтних робіт та зміну її технічного стану. Позивач не заперечував здійснення ним будівельних робіт щодо відповідного нерухомого майна, проте у межах цієї справи не надав належних доказів, які б дозволяли достовірно встановити юридичне походження квартири АДРЕСА_3 як окремого об`єкта права власності та виключити її зв`язок із нерухомістю, щодо якої тривалий час існував судовий спір.
За таких обставин посилання представника позивача виключно на відмінності у технічних характеристиках квартир не спростовують значення встановлених у справі № 761/17142/15-ц обставин для оцінки характеру правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому відступлення права вимоги за своєю правовою природою спрямоване на заміну кредитора у відповідному зобов`язанні та саме по собі не є способом припинення такого зобов`язання виконанням.
Разом із тим законодавство України не виключає можливості врегулювання зустрічних грошових зобов`язань між сторонами в інший спосіб, зокрема шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності передбачених статтею 601 ЦК України умов.
У постанові від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, у яких кожна зі сторін одночасно виступає кредитором за одним зобов`язанням і боржником за іншим. При цьому допускається також часткове зарахування зустрічних вимог, а однорідність вимог не залежить від тотожності правових підстав їх виникнення.
У судовому засіданні 27 жовтня 2026 року ОСОБА_1 , надаючи пояснення щодо обставин укладення договору купівлі-продажу квартири та взаємовідносин із ОСОБА_2 , повідомив, що остання викупила його борг, і саме таким чином між ними було здійснено розрахунок. Тобто сам позивач підтвердив існування між ним та відповідачкою домовленостей і майнових відносин, у межах яких придбання ОСОБА_2 прав вимоги за його борговим зобов`язанням розглядалося ними як спосіб проведення взаємних розрахунків. При цьому, як пояснив позивач, грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 за придбання відповідних прав вимоги за його кредитним зобов`язанням, він їй не повернув.
Таким чином, із пояснень самого позивача вбачається, що правовідносини сторін не обмежувалися виключно переданням квартири за договором купівлі-продажу та обов`язком покупця сплатити її вартість шляхом безпосереднього передання грошей продавцю. Між сторонами існували інші майнові зобов`язання, пов`язані з придбанням відповідачкою прав вимоги за боргом позивача, які, за його власними поясненнями, були враховані ними під час проведення взаємних розрахунків.
За змістом частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
У цьому випадку пояснення ОСОБА_1 щодо придбання відповідачкою його боргу та здійснення у зв`язку із цим розрахунків узгоджуються з відомостями про укладення договору відступлення прав вимоги від 09 грудня 2021 року, встановленими під час розгляду справи № 761/17142/15-ц.
При цьому позивач не навів переконливого пояснення, чому придбання ОСОБА_2 прав вимоги за його борговим зобов`язанням, яке він сам охарактеризував як спосіб проведення між ними розрахунків, не повинно враховуватися під час визначення обсягу виконаних сторонами зобов`язань за договором купівлі-продажу.
Також ОСОБА_1 не надав належних доказів того, що після врахування зазначених взаємних майнових відносин у відповідачки залишилося невиконане грошове зобов`язання саме в заявленому ним розмірі 1 344 000 грн.
За таких обставин колегія суддів вважає, що сам факт укладення договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності за покупцем, без належного з`ясування характеру проведених сторонами розрахунків, не є достатньою підставою для стягнення з відповідачки всієї передбаченої договором вартості квартири.
Оцінюючи відповідні обставини в їх сукупності, колегія суддів також не може залишити поза увагою, що на момент укладення договору купівлі-продажу в грудні 2021 року ОСОБА_1 було достовірно відомо про тривалий судовий спір щодо правомірності набуття ним права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки він був безпосереднім учасником зазначеного судового провадження, заперечував проти вимог законної власниці та самостійно заявляв зустрічні позовні вимоги щодо відшкодування вартості поліпшень цього майна. Водночас ОСОБА_2 , яка придбала права іпотекодержателя нерухомого майна, пов`язані з кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 , згодом уклала з ним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 у тому самому будинку.
Наведена послідовність подій, у сукупності з поясненнями позивача про проведення розрахунків шляхом придбання відповідачкою прав вимоги за його боргом, свідчить про необхідність оцінки відповідних правовідносин з урахуванням усієї сукупності майнових відносин, що існували між сторонами на момент укладення та виконання договору.
Колегія суддів відхиляє також доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок невиконання відповідачкою зобов`язання ОСОБА_1 опинився в несправедливому становищі, за якого втратив право власності на нерухоме майно, але не отримав жодної компенсації його вартості.
Насамперед зазначені доводи не узгоджуються з поясненнями самого позивача, наданими під час апеляційного перегляду, відповідно до яких ОСОБА_2 викупила його борг, а між ними таким способом було здійснено розрахунок.
Крім того, із судових рішень у справі № 761/17142/15-ц убачається, що питання належності відповідного нерухомого майна було предметом самостійного судового розгляду, за наслідками якого встановлено незаконність його вибуття з володіння ОСОБА_3 та відсутність у ОСОБА_1 права розпоряджатися квартирою АДРЕСА_4 як її власник.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом цього спору є саме стягнення коштів, які, за твердженням позивача, залишилися несплаченими за договором купівлі-продажу, а тому визначальне значення для його вирішення має не лише факт укладення відповідного договору, а й належне підтвердження існування та розміру невиконаного грошового зобов`язання покупця.
Натомість досліджені у справі докази, встановлені під час апеляційного перегляду обставини та пояснення самого позивача не дають достатніх підстав для висновку про те, що після проведення між сторонами розрахунків, зокрема пов`язаних із придбанням ОСОБА_2 прав вимоги за борговим зобов`язанням ОСОБА_1 , у відповідачки зберігся обов`язок сплатити позивачу всю заявлену суму основного боргу.
З урахуванням викладеного, колегія суддів, оцінюючи докази у справі в їх сукупності та взаємному зв`язку, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними та достатніми доказами факту невиконання відповідачкою передбаченого пунктом 2 договору купівлі-продажу від 15 грудня 2021 року обов`язку щодо проведення розрахунків у погоджений сторонами спосіб. При цьому встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо існування між сторонами інших майнових правовідносин, придбання відповідачкою прав вимоги за боргом позивача та пояснення останнього про здійснення у зв`язку із цим розрахунків додатково підтверджують обґрунтованість відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.
Оскільки позивачем не доведено наявності невиконаного відповідачкою грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу в заявленому розмірі, відсутні також правові підстави для задоволення похідних позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, встановлені під час розгляду справи обставини в їх сукупності не дають підстав для висновку про порушення відповідачкою майнових прав позивача в спосіб, на який останній посилався як на підставу заявлених вимог.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неотриманих коштів за договором купівлі-продажу квартири, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції і рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з урахуванням мотивів викладених у цій постанові.
Судові витрати
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України, а витрат відповідача в суді апеляційної інстанції слід покласти на нього.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Побережною Альоною Олександрівною, - залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року - залишити без змін з урахуванням мотивів цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua