Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №757/10811/26-ц — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №757/10811/26-ц

Суддя: Нежура Вадим Анатолійович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 757/10811/26-ц Головуючий у суді першої інстанції - Новак Р.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12223/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року про повернення позовної заяви по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої прямим порушенням свободи вираження поглядів, переховування місця катування людини,

встановив:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано позивачці строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали суду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачці.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви, відповідно до вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року про залишення позову без руху.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позовну заяву було оформлено відповідно до вимог закону.

Вказує, що звільнена від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про судовий збір».

За правилами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано позивачці строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання копії ухвали суду.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачці.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачка не усунула недоліки позовної заяви, відповідно до вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року про залишення позову без руху.

Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачці необхідно належним чином викласти обставини з посиланням на відповідні статті цивільного законодавства, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, сплатити судовий збір та оформити позовну заяву відповідно до вимог статей 175, 177 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу (форма та зміст позовної заяви та документи, що до неї додаються), протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною 3 статті 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. При цьому підставою для такого рішення може бути недодержання позивачем вимог статей 175, 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються.

Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

У поданій ОСОБА_1 позовній заяві викладено зміст її позовних вимог та обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги. До позовної заяви долучені докази, на які посилається позивачка.

Як визначено ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами частин 1-2 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачкою зазначено обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до позову вона додала докази якими, на її думку, ці обставини підтверджуються.

Згідно роз`яснень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. Позивач виправив недоліки позовної заяви на власний розсуд.

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19 (провадження №61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі №308/13063/19 (провадження №61-7912св20).

Виходячи з аналізу наведених норм процесуального права, суд при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі не може давати оцінку зазначеним заявником доказам, їх достатності, вимагати надання доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, що відповідно не може слугувати підставою для повернення позовної заяви.

За таких обставин колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про невідповідність форми та змісту позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

Апеляційний суд також зауважує, що чинний процесуальний закон не містить вимог щодо обов`язкового зазначення доказів, що підтверджують розмір завдання моральної шкоди, розрахунку суми стягнення у заявленому розмірі та обґрунтування стягнення в іноземній валюті, на що посилався суд першої інстанції.

Помилковими є також висновки суду першої інстанції щодо необхідності сплати позивачкою судового збору.

Так, позов заявлено до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється, зокрема, за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Тому у даній справі позивачка звільнена від сплати судового збору в силу вимог закону.

Помилкове посилання у позовній заяві на п.11 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не може бути підставою для залишення позову без руху, оскільки, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Колегія суддів, аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно вимог ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: В.А. Нежура

Судді: С.М. Верланов

Т.О. Невідома

Оригінал: reyestr.court.gov.ua