Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: купівлі-продажу
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №759/14355/25
Суддя: Нежура Вадим Анатолійович
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Унікальний номер справи № 759/14355/25 Головуючий у суді першої інстанції - Твердохліб Ю.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12571/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «ЖИТЛОІНВЕСТБУД-УКБ» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «ЖИТЛОІНВЕСТБУД-УКБ» про визнання недійсним окремих положень договору купівлі-продажу майнових прав, його розірвання, стягнення вартості майна, пені, моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (далі - КП «Житлоінвестбуд-УКБ») про визнання недійсним окремих положень договору купівлі-продажу майнових прав, його розірвання, стягнення вартості майна, пені, моральної шкоди.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що між нею та КП «Житлоінвестбуд-УКБ» 08 вересня 2020 року було укладено нотаріально посвідчений договір, за умовами якого продавець передав у власність покупця майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (характеристика квартири АДРЕСА_2 , загальна площа 88,96 кв. м, житлова площа 45,01 кв. м, кількість кімнат дві).
На виконання умов договору покупець сплатив на користь продавця 1 638 109,44 грн, що складає 99 % вартості майнових прав (еквівалент 59 030,90 дол. США за курсом НБУ станом на 08 вересня 2020 року), що підтверджується платіжним дорученням Aкціонерного товариства «Скай Банк» від 08 вересня 2020 року № 1.
У свою чергу продавець, відповідно до умов укладеного договору, зобов`язувався збудувати об`єкт нерухомого майна (квартиру) та передати її покупцю за актом приймання-передачі квартири, після введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та проведення кінцевих розрахунків між сторонами. Запланований термін введення в експлуатацію об`єкту капітального будівництва IV квартал 2021 року (кінцева дата 31 грудня 2021 року).
Незважаючи на зазначене, на порушення умов укладеного договору, продавець своїх зобов`язань не виконав, визначену квартиру ОСОБА_1 до сьогоднішнього дня не передав.
ОСОБА_1 та її представник адвокат Розмош В.І. неодноразово звертались до відповідача із запитами та листами з проханням повідомити, коли будуть завершені будівельні роботи у житловому будинку Б на АДРЕСА_6 та коли він буде введений в експлуатацію. Також просили запропонувати ОСОБА_1 передбачені чинним законодавством України варіанти захисту її прав, через невиконання КП «Житлоінвестбуд-УКБ» укладеного договору, зокрема: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми, із компенсацією інфляційних втрат; заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товарів; обмін непродовольчого товару належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний тощо.
За результатами розгляду цих вимог відповідач знову повідомляв представника позивачки, що причиною невиконання ним договору є військова агресія російської федерації, і у разі якщо ОСОБА_1 має намір розірвати договір, вона має сплати відповідачу неустойку у розмірі 3 % від внесеної суми; замінити об`єкт на інший недобудований об`єкт із доплатою різниці в сумі зі сплатою неустойки на користь відповідача у розмірі 1 % від внесеної суми.
Позивачка зазначала, що перемовини із відповідачем не призвели до жодного результату.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд:
визнати недійсними абз. а) п.п. 2.3 п. 2, п.п. 3.7 п. 3 договору купівлі-продажу від 08 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та КП «Житлоінвестбуд-УКБ», як несправедливі та такі, що суперечать принципу добросовісності через істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача;
розірвати договір купівлі-продажу від 08 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та КП «Житлоінвестбуд-УКБ»;
стягнути з відповідача на користь позивача 5 481 101,44 грн, у тому числі: 3 742 992,00 грн - вартість майна на час пред`явлення вимоги, 1 638 109,44 грн - пеня, 100 000,00 грн - моральна шкода;
стягнути з відповідача суму понесених судових витрат у розмірі 55 000,00 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 2.3 договору в частині встановлення неустойки, а саме фрази: «зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 1 % від внесеної суми» та пункт 3.7 в частині встановлення неустойки, а саме фрази: «за винятком неустойки на користь продавця у розмірі 3 % від внесеної суми».
Розірвано договір купівлі-продажу від 08 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та КП «Житлоінвестбуд-УКБ».
Стягнуто з КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 742 992 грн.
Стягнути з КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 1 638 109,44 грн та у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнути з КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на користь ОСОБА_1 15 140,00 грн судового збору.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року стягнуто з КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Не погодившись з таким рішенням та додатковим рішенням суду, відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, а також відмовити позивачці у стягненні судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу від 08 вересня 2020 року, позивачка усвідомлювала свої дії та розуміла зміст умов договору, погодила умови договору, якими чітко передбачено, що у випадку розірвання договору продавець повертає покупцю кошти за вирахуванням неустойки в розмірі 3% від суми внесеної за цим договором, а одностороння зміна чи відмова від виконання умов договору не передбачена умовами такого договору.
У разі розірвання договору, позивачці можуть бути повернуті внесені за умовами договору від 08 вересня 2020 року кошти, але виключно за вирахуванням неустойки в розмірі 3 % від суми внесеної за цим договором. Повернення позивачці коштів в повному обсязі буде порушенням умов укладеного між сторонами договору.
Вказує, що строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 08 вересня 2020 року конкретно не визначений, оскільки в п. 1.3. договору зазначена не конкретна, а орієнтовна календарна дата.
Запланований термін є лише орієнтовним, залежним від обставин будівництва, тому цей строк не може бути розтлумачений як кінцевий термін здачі об`єкта будівництва в експлуатацію, отже термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі конкретною датою не визначений, зазначені умови погоджені сторонами договору.
Враховуючи, що термін введення об`єкта будівництва в експлуатацію в договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру конкретною датою не визначений, а вказана орієнтовна дата, а також те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правих відносин, склад цивільно-правового порушення зі сторони відповідача відсутній.
Посилається також на те, що військова агресія російської федерації проти України вплинула на терміни завершення будівництва житлових будинків та введення їх в експлуатацію, зазначені обставини не залежали від КП «Житлоінвестбуд-УКБ», є обставинами непереробної сили (форс-мажорними обставинами), які сторони не могли передбачити і які перешкоджають сторонам виконувати свої обов`язки за цим договором. Відсутні підстави для розірвання договору, оскільки відсутнє істотне порушення умов договору.
Зазначає, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, а не договір про виконання робіт (надання послуг), чи продаж товару, отже, відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин.
У апеляційній скарзі на додаткове рішення посилається на те, що заявлений позивачкою розмір витрат на правову допомогу є завищеним, не відповідає складності справи та обсягу виконаних адвокатами робіт та становить надмірний тягар для відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Розмош В.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача Гамрецький Є.О., який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Розмош В.І. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Встановлено, що 08 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та КП «Житлоінвестбуд-УКБ» укладено нотаріально посвідчений договір, за яким продавець передав у власність покупця майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Характеристика квартири АДРЕСА_2 , загальна площа 88,96 кв. м, житлова площа 45,01 кв. м, кількість кімнат дві (а. с. 21-22, 110-113).
У заяві від 02 вересня 2020 року до директора КП «Житлоінвестбуд-УКБ» ОСОБА_1 просила укласти з нею договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 114).
Пунктом 1.1 договору визначено, що за цим договором продавець передає у власність, а покупець приймає у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_1 на умовах та порядку, що визначені цим договором.
Під майновими правами, згідно з п. 1.2 договору, сторони розуміють право продавця збудувати та набути у власність об`єкт нерухомого майна, який буде створено у майбутньому (далі - квартиру, об`єкт нерухомого майна).
Відповідно до п. 1.3 договору, під об`єктом капітального будівництва продавець матиме на увазі житловий будинок: будівництво багатоповерхових житлових будинків коригування) на АДРЕСА_4 , кількість поверхів - 25, запланований термін введення в експлуатацію IV квартал 2021 року.
При цьому, згідно з п. 1.5 договору, продавець зобов`язаний передати покупцю квартиру, а покупець прийняти її. Передача та приймання здійснюється сторонами за актом приймання-передачі квартири після введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та проведення кінцевих розрахунків за фактично збудовану площу відповідно до технічних паспортів, виготовлених відповідним органом. Покупець набуває права на квартиру після оформлення акту приймання передачі квартири.
Відповідно до п. 2.3. договору покупець має право: відмовитись від остаточної сплати вартості предмету цього договору шляхом розірвання цього договору та отримати кошти, що були сплачені за цим договором, зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 3 % від внесеної суми, або шляхом заміни об`єкту на новий та зарахувати в оплату його вартості кошти, що були сплачені за цим договором, зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 1 % від внесеної суми; відступити право вимоги та свої зобов`язання за цим договором за згодою продавця на користь третьої особи. За оформлення документів з відступлення права вимоги за цим договором на користь третьої особи, яка є родичем покупця (першого та другого ступеня споріднення), на підставі відповідних документів, що підтверджують родинні зв`язки, покупець сплачує продавцю винагороду у розмірі 1 %, у тому числі ПДВ, від внесеної суми. За оформлення документів з відступлення права вимоги за цим договором на користь третіх осіб, покупець сплачує продавцю винагороду у розмірі 2,5 %, в тому числі ПДВ, від внесеної суми. Відступлення можливе лише до введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію.
Згідно з п. 2.4 договору, покупець зобов`язаний повністю сплатити вартість майнових прав на квартиру або дотримуватися графіку оплати вартості предмету договору, викладеного у розділі 3 цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору, на дату підписання цього договору вартість майнових прав на квартиру складає 1 654 656 (один мільйон шістсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят шість) грн 00 коп. (в т.ч. ПДВ 275 776 грн 00 коп.), виходячи з вартості майнових прав у перерахунку на 1 кв. м - 15 500 грн 00 коп., крім того ПДВ 3 100 грн 00 коп., разом - 18 600 (вісімнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп., яка встановлена згідно з протоколом засідання комісії з визначення вартості об`єктів нерухомості на день внесення покупцем оплати.
Покупець, згідно з п. 3.2 договору, здійснює оплату 99 % (дев`яносто дев`яти) процентів вартості майнових прав за наступним графіком: до «11» вересня 2020 року - 1 638 109 грн 44 коп.
Решту вартості майнових прав на квартиру, що залишились неоплаченими, покупець, відповідно до п. 3.3 договору, оплачує після обмірів відповідного органу та отримання технічного паспорту на квартиру за ціною майнових прав у перерахунку за 1 кв. м, яка діяла на момент здійснення покупцем останнього поточного платежу за цим договором.
На виконання умов підпунктів 3.1, 3.2 пункту 3 договору, позивачка повністю виконала свої зобов`язання за договором та згідно з платіжним дорученням AT «Скай Банк» від 08 вересня 2020 року № 1 сплатила на користь відповідача 1 638 109,44 грн, що складає 99 % вартості майнових прав (а. с. 23).
Відповідно п. 3.7. договору порушення покупцем порядку розрахунків за предмет договору, визначеного п. 3.2. цього договору, є підставою для ініціювання продавцем процедури розірвання цього договору. Після дотримання сторонами процедури розірвання цього договору вони укладають угоду про розірвання договору. Сторони домовляються, що після закінчення процедури розірвання договору продавець вважатиметься вільним від зобов`язань щодо передачі майнових прав на квартиру покупцю. У випадку, якщо договір розривається при частковій оплаті за об`єкт, кошти покупцю повертаються після реалізації даного об`єкту іншому покупцю, за винятком неустойки на користь продавця у розмірі 3 % від внесеної суми.
Пунктом 4.1 договору визначено, що за невиконання або не належне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, згідно з чинним законодавством України.
Листом від 29 квітня 2024 року № 056/01-584 КП «Житлоінвестбуд-УКБ» за результатами розгляду адвокатського запиту від 19 квітня 2024 року № 19/04/3 повідомило, що запланований термін введення будинку в експлуатацію був IV квартал 2021 року, однак у зв`язку із військовою агресією російської федерації, суб`єкти господарювання які були залучені до виконання будівельних робіт призупинили свою господарську діяльність. Проте КП «Житлоінвестбуд-УКБ» 15 січня 2024 року уклало додаткову угоду № 4 до підрядного договору від 03 грудня 2018 року № 4/1283 про завершення робіт з будівництва житлового будинку «Б» на АДРЕСА_4 ), які заплановано у IV кварталі 2024 року (а. с. 25-26, 117-118).
Листом від 08 квітня 2025 року № 056/01-676 КП «Житлоінвестбуд-УКБ» вчергове повідомило адвоката В.І. Розмоша, що причиною не виконання договору є збройна агресія російської федерації, а також запропонувало ОСОБА_1 прибути за адресою: АДРЕСА_5 для врегулювання подальшого розірвання договору або заміни об`єкту на інший та зарахування в оплату його вартості коштів, що були сплачені ОСОБА_1 за договором (а. с. 29-30, 119-121).
Листом від 07 травня 2025 року № 05/05 адвокат Розмош В.І. звернувся до КП «Житлоінвестбуд-УКБ» про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав із посиланням на положення Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» із вимогами:
розірвати договір купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року, укладений між КП «Житлоінвестбуд-УКБ» та ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_1 (характеристика квартири АДРЕСА_2 , загальна площа 88,96 кв. м, житлова площа 45,01 кв. м, кількість кімнат дві, зареєстрованого у реєстрі № 901);
виплатити ОСОБА_1 протягом 7 днів з моменту отримання даного листа-вимоги, суму у розмірі 3 831 062,40 грн (що складає 99 % вартості товару на час пред`явлення відповідної вимоги) на її рахунок;
у разі необхідності укладення угоди про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року, укладеного між КП «Житлоінвестбуд-УКБ» та ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_1 (характеристика квартири АДРЕСА_2 , загальна площа 88,96 кв. м, житлова площа 45,01 кв. м, кількість кімнат дві, зареєстрованого у реєстрі № 901), проект такої угоди направити в електронному вигляді за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 для її попереднього узгодження (а. с. 31-33).
У листі від 15 травня 2025 року № 056/01-923 на лист адвоката Розмош В.І. від 07 травня 2025 року № 05/05 КП «Житлоінвестбуд-УКБ» повідомило, що причиною невиконання ним договору є начебто військова агресія російської федерації, і у разі якщо ОСОБА_1 має намір розірвати договір, вона має сплати відповідачу неустойку у розмірі 3 % від внесеної суми; замінити об`єкт на інший недобудований об`єкт із доплатою різниці в сумі зі сплатою неустойки на користь відповідача у розмірі 1 % від внесеної суми. Відповідач вчергове запропонував ОСОБА_1 прибути за адресою: АДРЕСА_5 для врегулювання подальшого розірвання договору або врегулювання питання заміни об`єкту на інший та зарахування в оплату його вартості кошти, що були сплачені ОСОБА_1 за договором (а. с. 34-35, 123-125).
Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста Медичного центру «Плюсмед» від 16 червня 2025 року ОСОБА_1 діагностовано ІХС, кардіосклероз атеросклеротичний ГХ, ІІ ст., 3 ст., ризик високий, ЦД 2 типу, субкомпенсований. Діабетична нейропатія стегнового нерву. Остеохондроз хребта. Коксартроз (а. с. 36).
Розпорядженням від 23 жовтня 2018 року № 1907 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затверджено проект «Будівництво багатоповерхових житлових будинків (коригування) на АДРЕСА_4, враховуючи зведений комплексний висновок № 168 Центральної служби Укрінвестекспертиза від 26 червня 2004 року та експертний звіт щодо розгляду проектної документації Державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація - центральна служба української державності будівельної експертизи» від 26 червня 2018 року № 00-2600-17/ЦБ, з техніко-економічними показниками згідно з додатком (а. с. 95-97).
Протоколом наради щодо вирішення питань відновлення будівництва житлових будинків на АДРЕСА_4 від 09 квітня 2014 року, вирішено, що КП «Житлоінвестбуд-УКБ» при прийманні незавершеного будівництва об`єкту на АДРЕСА_4 повинно переукласти договори з громадянами, які вклали кошти у будівництво цих житлових будинків (інвестори), (а. с. 98-100).
01 жовтня 2014 року КП «Житлоінвестбуд-УКБ» проведено спільну нараду з інвесторами щодо вирішення питань відновлення будівництва житлових будинків на АДРЕСА_4 за результатами якої було досягнуто згоди щодо порядку та способів завершення будівництва будинків та інженерних мереж будинків АДРЕСА_4 .
За результатами проведених загальних зборів щодо визначення джерел фінансування та початку відновлення будівельних робіт, було прийнято рішення щодо розміру доплати і завершення будівництва (протокол загальних зборів інвесторів будівництва житлових будинків за адресою: АДРЕСА_4 від 16 жовтня 2014 року, а. с. 101-102).
Листом від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2024 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
ТПП підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податком та/чи іншим зобов`язанням /обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих та інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс мажорних обставин (обставин непереборної сили, а. с. 127).
Під час розгляду справи відповідач не заперечував того факту, що будівництво об`єкта інвестування не закінчено, будинок не введено в експлуатацію і не передано у право власності станом на момент вирішення спору.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.
Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з частиною шостою статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.
Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном; управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом.
Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах: від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
Законодавством встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, а інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження
№ 14-31цс20), у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі
№ 923/447/15.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалася на те, що її права є порушеними, оскільки відповідач КП «Житлоінвестбуд-УКБ» порушив свої зобов`язання, визначені договором купівлі-продажу майнових прав, який було укладено 08 вересня 2020 року між КП «Житлоінвестбуд-УКБ» та ОСОБА_1 . Відповідач мав збудувати об`єкт нерухомого майна (квартиру) та передати її покупцю за актом приймання-передачі квартири після введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та проведення кінцевих розрахунків між сторонами у запланований термін введення в експлуатацію об`єкту капітального будівництва IV квартал 2021 року (кінцева дата 31 грудня 2021 року).
Однак, в порушення умов укладеного договору, продавець своїх зобов`язань не виконав, визначену в договорі квартиру ОСОБА_1 не передав, заміну об`єкту на новий із зарахуванням в оплату його вартості коштів, що були сплачені за цим договором, не провів.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (частина перша статті 1029 ЦК України).
Частиною першою статті 7 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що управитель фонду на праві довірчої власності здійснює управління фондом та для досягнення мети управління майном, визначеної установниками цього фонду, перераховує частину отриманих коштів у напрямах, зазначених у Правилах.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», фінансова установа, яка відповідає вимогам цього Закону, може за власною ініціативою створити ФФБ. ФФБ не є юридичною особою. ФФБ може бути двох видів - ФФБ виду А та ФФБ виду Б. Для ФФБ виду А поточну ціну вимірної одиниці об`єкта будівництва, споживчі властивості об`єктів інвестування та об`єкта будівництва, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, при цьому він приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об`єкта будівництва та зобов`язаний своєчасно ввести його в експлуатацію відповідно до проектної документації і виконати усі необхідні роботи для дотримання технічних характеристик об`єктів інвестування та об`єкта будівництва, незалежно від обсягу фінансування.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести до: змін технічних характеристик об`єктів будівництва та/або об`єктів інвестування; погіршення споживчих властивостей об`єктів будівництва та/або об`єктів інвестування; зростання вартості будівництва більше ніж на двадцять відсотків; збільшення строків будівництва більше ніж на дев`яносто днів порівняно із строками, зазначеними в договорі між управителем та забудовником станом на день його підписання.
У разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об`єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв`язку із розірванням договору про участь у ФФБ, а також здійснювати інші заходи щодо виконання забудовником своїх зобов`язань за договором, визначені цим Законом.
Забудовник зобов`язаний на вимогу управителя протягом строку, визначеного в договорі, повернути грошові кошти на рахунок ФФБ або передати право власності/спеціальне майнове право на предмет іпотеки (майнові права на предмет іпотеки - для об`єктів, право на виконання будівельних робіт щодо яких отримано до набрання чинності Законом України «Про гарантування речових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому») управителю з додержанням вимог статті 10 цього Закону, якщо інше не передбачене договором.
У разі порушення забудовником строків спорудження об`єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов`язків, передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов`язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у ФФБ з підстав, визначених цією частиною.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 ЦК України).
Доказів здійснення відповідачем заходів контролю, що передбачені Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» матеріали справи не містять.
Відомостей про будь-якого іншого забудовника, з яким уточняється термін будівництва будинку, або інформація про розірвання договору із забудовником та повернення усіх спрямованих на фінансування коштів, відшкодування завданих збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями, що виходять із ФФБ у зв`язку з розірванням договору про участь у ФФБ відповідачем також надано не було.
З огляду на порушення КП «Житлоінвестбуд-УКБ» строків спорудження об`єкта будівництва, доведеності неналежного виконання управителем своїх обов`язків, висновок суду першої інстанції про те, що позовна вимога про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року та повернення ОСОБА_1 коштів, сплачених за договором є правильним та відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року (справа №756/9482/15-ц).
Правильним є також висновок суду першої інстанції про визнання недійсною умови договору щодо стягнення неустойки у випадку розірвання договору з ініціативи покупця.
Так, підпунктом 2.3 пункту 2 договору передбачено, що покупець має право відмовитись від остаточної сплати вартості предмету цього договору шляхом розірвання цього договору та отримати кошти, що були сплачені за цим договором, зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 3 % від внесеної суми, або шляхом заміни об`єкту на новий та зарахувати в оплату його вартості кошти, що були сплачені за цим договором, зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 1 % від внесеної суми.
Згідно зі статтею 546 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.
Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Як встановлено судом, в оспорюваному пункті 2.3 договору купівлі-продажу майнових прав передбачено неустойку за односторонню відмову від договору покупцем (фраза «зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 1 % від внесеної суми»).
Також позивачка просила суд визнати недійсним п.п. 3.7 п. 3 договору купівлі-продажу від 08 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та КП «Житлоінвестбуд-УКБ», як несправедливий та такий, що суперечать принципу добросовісності через істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Пунктом 3.7 договору купівлі-продажу від 08 вересня 2020 року передбачено, що порушення покупцем порядку розрахунків за предмет договору, визначеного п. 3.2. цього договору, є підставою для ініціювання продавцем процедури розірвання цього договору. Після дотримання сторонами процедури розірвання цього договору вони укладають угоду про розірвання договору. Сторони домовляються, що після закінчення процедури розірвання договору продавець вважатиметься вільним від зобов`язань щодо передачі майнових прав на квартиру покупцю. У випадку, якщо договір розривається при частковій оплаті за об`єкт, кошти покупцю повертаються після реалізації даного об`єкту іншому покупцю, за винятком неустойки на користь продавця у розмірі 3 % від внесеної суми.
Оспорювані пункти 2.3 та 3.7 договору купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року в частині встановлення неустойки суперечить самій сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов`язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження № 61-47158св18), від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21), від 01 вересня 2021 року у справі № 552/3453/19 (провадження № 61-8074св21), від 24 листопада 2021 року у справі № 191/2617/19 (провадження № 61-5146св21).
З урахуванням наявності підстав для часткової недійсності пунктів 2.3 та 3.7 договору купівлі-продажу майнових прав в частині встановлення неустойки та правил, закріплених в статті 217 ЦК України, це не має наслідком недійсності інших частин правочину.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити частково і визнати недійсним пункт 2.3 договору в частині встановлення неустойки, а саме фрази: «зі сплатою неустойки на користь продавця у розмірі 1 % від внесеної суми» та пункт 3.7 в частині встановлення неустойки, а саме фрази: «за винятком неустойки на користь продавця у розмірі 3 % від внесеної суми».
Апеляційний суд також зауважує, що при розрахунку суми коштів, що підлягають стягненню, поверненню підлягає вся сума, сплачена позивачкою, без утримання будь-яких штрафних санкцій, оскільки причиною розірвання договору у даній справі є не власна ініціатива позивачки з особистих мотивів, а порушення відповідачем умов договору щодо дотримання строків будівництва.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується із визначеною судом сумою коштів, що підлягають стягненню.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка зазначала, що на виконання умов договору вона сплатила грошові кошти у еквіваленті 59 030,90 дол. США, за курсом Національного банку України, станом на 08 вересня 2020 року (1 638 109,44 грн). При цьому, вона заявила вимогу про стягнення з відповідача на її користь грошових коштів в розмірі 3 742 992,00 грн (еквівалент 59 030,90 дол. США за курсом НБУ, станом на час пред`явлення вимоги).
Як видно зі змісту умов укладеного між сторонами договору, вартість майнових прав на квартиру складає 1 654 656 грн. Тобто, ціну договору визначено у національній валюті - гривні. Згідно з платіжним дорученням AT «Скай Банк» від 08 вересня 2020 року № 1, позивачка сплатила на користь відповідача 1 638 109,44 грн.
Жодних посилань на те, що валютою виконання зобов`язання є інша валюта, зокрема, долар США, умови договору не містять.
Тому колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставність розрахунку суми коштів, що підлягають поверненню, виходячи з курсу долару США на день здійснення оплати та на день звернення із даним позовом.
Отже, рішення в частині стягнення коштів за договором слід змінити, стягнувши з КП «ЖИТЛОІНВЕСТБУД-УКБ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 638 109,44 грн, які були нею фактично сплачені на виконання умов договору.
Колегія суддів також вважає помилковими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення пені, нарахованої відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Так, у частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина першої статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Стаття 611 ЦК України передбачає правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка посилалася на порушення відповідачем строків введення будинку в експлуатацію, а тому вважала, що має право на стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Колегія суддів зауважує, що приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Водночас продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 зазначеного Закону).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
У зобов`язаннях з виконання робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.
За змістом пункту 1.1 договору, за цим договором продавець передає у власність, а покупець приймає у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_1 на умовах та порядку, що визначені цим договором.
Пунктом 1.5 статті 1 договору передбачено порядок передачі визначеного у договорі купівлі-продажу майна.
Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу. Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року не є договором підряду чи договором про надання послуг.
Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що переглядається у касаційному порядку, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу.
Отже, зміст договору купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру.
За таких обставинах відсутні правові підстави для стягнення з продавця за договором купівлі-продажу майнових прав пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що така пеня підлягає нарахуванню у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) виконавцями робіт і надавачами послуг, а не продавцями товарів.
Враховуючи те, що за договором купівлі-продажу майнових прав від 08 вересня 2020 року відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні роботи чи надати певні послуги позивачу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з КП «Житлоінвестбуд-УКБ», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, до відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 (провадження № 61-41801св18) та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21 (провадження № 61-19291св21), з якими Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22) та не знайшов підстав для відступу від них.
Така судова практика є сталою, що підтверджується, зокрема постановою Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 369/14266/24 (провадження № 61-16583св25), постановою Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 686/6647/24 (провадження № 61-13649св25).
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на форс-мажорні обставини, пов`язані із введенням в Україні воєнного стану, оскільки військова агресія російської федерації проти України не стосується правовідносин позивача та відповідача згідно з укладеним договором, позаяк п. 1.3 договору передбачена гранична дата виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем була визначена 31 грудня 2021 року. При цьому, відсутні докази того, що введення воєнного стану у 2022 році перешкодило відповідачу у виконанні договору у строк до 31 грудня 2021 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду підлягає зміні в частині визначення суми коштів, що підлягає стягненню та скасуванню в частині стягнення пені. В решті рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (п.1 ст. 134 ЦПК України).
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків падання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та па підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою:,
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі з протилежною стороною). При цьому, норми статей 137. 141 ЦПК України спрямовані саме на захист прав та інтересів учасників судових процесів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість учасників отримати відшкодування понесених витрат, на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналізуючи зазначену норму процесуального права, слід дійти висновку про те, що для відшкодування витрат на правничу допомогу, заявником має бути вчинено дві обов`язкові дії, а саме, до закінчення судових дебатів зробити заяву про відшкодування судових витрат, а в подальшому, надати докази понесених витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, якщо такі докази не було подано під час розгляду справи.
У своїй позовній заяві, відповіді на відзив та під час судових дебатів у справі представник позивачки здійснив розрахунок та зробив відповідну заяву про компенсацію судових витрат, понесених позивачкою у зв`язку з розглядом в суді справи №759/14355/25.
На підтвердження надання правової допомоги представником ОСОБА_1 суду надано: договір про надання правової допомоги від 30 травня 2025 року, укладений між АБ «Владислав Розмош та партнери» та позивачкою, у якому зазначено, що вартість правової допомоги адвоката (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката складності доручення.
Вартість години роботи керуючого чи учасника бюро складає 5 000,00 грн, адвоката, спеціаліста - 3 500,00 грн, помічника адвоката - 2 500,00 грн (без ПДВ).
Згідно акта №1 від 04.05.2026 виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 30.05.2025 вивчення матеріалів справи, аналіз норм чинного законодавства, судової практики, підготовка та подача позову до суду (6 годин роботи адвоката, підготовлено 20 аркушів) становить 30 000,00 грн; підготовка та подання до суду відповіді на відзив (4 години роботи адвоката та підготовка 22 аркушів) - 20 000,00 грн; вивичення додаткових пояснень відповідача (3 години роботи адвоката, 11 аркушів); участь адвоката у 3 судових засіданнях 15 000,00 грн. Всього 16 годин роботи адвоката, підготовка 53 аркушів тексту, прибуття у 3 судові засідання - 80 000,00 грн.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи викладене та аналізуючи надані позивачкою докази в підтвердження здійснення відповідних витрат, відсутність заперечень з боку відповідача, враховуючи представництво інтересів позивачки у судових засіданнях, наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, наявну судову практику в аналогічних спорах, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Апеляційний суд також зауважує, що, не зважаючи на наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача на рішення суду та часткову відмову у позові, визначена судом сума витрат до стягнення не підлягає зменшенню, оскільки спір виник із не неправомірних дій відповідача. При цьому, розмір витрат на правову допомогу вже було суттєво зменшено судом першої інстанції.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заявлений позивачкою розмір витрат на правову допомогу є завищеним, не відповідає складності справи та обсягу виконаних адвокатами робіт та становить надмірний тягар для відповідача, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині додаткового рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача із покладенням на нього обов`язку із відшкодування позивачці судових витрат.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги на рішення суду, оскаржуване рішення слід скасувати в частині стягнення пені, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині, в частині стягнення коштів за договором рішення змінити в частині визначення суми до стягнення. Рішення суду в іншій частині та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «ЖИТЛОІНВЕСТБУД-УКБ» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року в частині стягнення пені скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року в частині стягнення коштів за договором змінити, стягнувши з Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків «ЖИТЛОІНВЕСТБУД-УКБ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 638 109 гривень 44 копійки.
В решті рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року залишити без змін.
Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома
Оригінал: reyestr.court.gov.ua