Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №758/9754/20 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №758/9754/20

Суддя: Нежура Вадим Анатолійович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 758/9754/20 Головуючий у суді першої інстанції - Гребенюк В.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/428/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року по цивільній справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві Кулик Наталії Миколаївни, третя особа: гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року Київська міська рада звернулась із позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Кулик Н.М., третя особа гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.

Посилаючись викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві Кулик Н.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2016 29264418 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 902667480000 за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 25.9 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки -91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, Київська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у даній справі державний реєстратор Кулик Н.М. порушила права територіальної громади м. Києва, зареєструвавши право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, яка належить позивачу, без належної перевірки поданих відповідачем документів, а тому вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта нерухомого майна є належним та ефективним способом захисту права.

Вказує, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна; відсутні дані щодо видачі дозвільних документів; позивачем не приймалось жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування.

Зазначає, що суд першої інстанції не застосував норми закону щодо самочинного будівництва на земельній ділянці, в той час як земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об?єкту нерухомого майна, тому таке майно вважається самочинним та підлягає знесенню ОСОБА_1 , а земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця ОСОБА_1 адвокат Корнієнко О.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 03.10.1985 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийняте рішення № 985 «Про будівництво в ХІІ п`ятилітці зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам, на замовлення Київської міської ради добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» у відповідності з рішенням виконкому міськради №516 від 17.08.1985 «Про заходи щодо розвитку послуг з ремонту будинків, будівництву споруд для садівничих товариств, гаражів та інших будов за замовленням населення у 1986-1990 роках і в період до 2000 року», згідно з яким планувалося будівництво НОМЕР_1 гаражів.

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 316 від 31.03.1988 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам» було прийнято рішення про збільшення кількості місць на автостоянці по АДРЕСА_1 до 500 місць.

Згідно з п. 4.2. рішення № 316 від 31.03.1988, виконавчим органом місцевої ради було вирішено зобов`язати забудовника межі земельних ділянок, які відводяться цим рішенням, визначити в ГоловАПУ виконкому міськради після погодження та затвердження в установленому порядку проектної документації.

АДРЕСА_1) був зареєстрований 04 червня 1997 року.

Розпорядженням Київського міського голови № 969-мг від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об`єктів» гаражному автокооперативу «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га.

10.04.2003 ГК «Вікторія» звернулось до Київської міської державної адміністрації з заявою Вх.№13949, у якій просило зареєструвати земельну ділянку з кадастровим №91066005 за ГК «Вікторія».

19.11.2012 ГК «Вікторія» звернулось до позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Вх.№К-20559.

У подальшому, на підставі рішення позивача № 342/9830 від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,45 га в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

Згідно з витягом з технічної документації земельна ділянка, на якій розташований автокооператив « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрована в Головному управлінні земельними ресурсами під кадастровим номером № 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає: 14 548 кв.м.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач 1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_2 , ряд НОМЕР_3 , за адресою: АДРЕСА_1.

31.01.2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва.

За результатами обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Останнє проводилось на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

За результатами вказаного обстеження земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 Га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно- розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію гараж на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси. Матеріали справи не містять також будь-яких доказів своєчасного реагування контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві з даного приводу. Крім того, факт самочинного будівництва підлягає встановленню відповідно до правил, передбачених ст. 376 ЦК України, в межах окремого позову, і належним способом захисту порушеного права має бути вимога про знесення самочинного будівництва. Однак, у даній справі позивачем не доведено факту самочинного будівництва шляхом надання належних та допустимих доказів відповідно до статей 77-80 ЦПК України. За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задволення позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в частині вирішення вимог Київської міської ради до ОСОБА_2 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан не відповідає.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, Київська міська рада посилалась на те, що гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, яке незаконно розташоване на земельній ділянці територіальної громади. Факт реєстрації права власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_1 , призвів до самовільного захоплення земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд, за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому, ч. 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

У справі, що переглядається, земельна ділянка, на якій розташований гараж, який згідно технічної документації ідентифікується як гараж № НОМЕР_2 , ряд НОМЕР_3 , на АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Висновки суду першої інстанції про надання гаражному автокооперативу «Вікторія» права користування земельною ділянкою для розташування автостоянки, не можна вважати обґрунтованими, оскільки відповідно до наведених норм ЗК України розпорядження Київського міського голови № 969-мг від 03.08.2001 року «Про погодження місць розташування об`єктів» та рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки», не є рішеннями про передачу земельної ділянки у користування чи у власність Гаражному автокооперативу «Вікторія».

Договори оренди земельної ділянки з Гаражним автокооперативом «Вікторія» не укладалися.

Як вбачається з матеріалів справи, Київська міська рада також не приймала рішень про передачу у користування чи у власність земельної ділянки ОСОБА_1 .

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки №20-0050-07 від 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за Гаражним автокооперативом «Вікторія»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державна реєстрація речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Відтак, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що у відповідача у встановленому законом порядку виникло право користування або право власності на земельні ділянку.

Враховуючи закріплений ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України принцип цілісності земельної ділянки та споруди або будівлі, на якій вона знаходиться, реєстрація права власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_2 , ряд НОМЕР_3 , на АДРЕСА_1 , є порушенням права власності на земельну ділянку територіальної громади м. Києва.

Здійснюючи реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_1 на підставі довідки Гаражного автокооперативу «Вікторія» № 46 від 04.04.2016 року, державний реєстратор Кулик Н.М. не перевірила наявність у Гаражного автокооперативу «Вікторія» прав на земельну ділянку, на якій знаходиться такий гараж.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання ОСОБА_1 та Гаражного автокооперативу «Вікторія», що гараж побудований у 1990 році, коли за твердженням відповідачів законодавство взагалі не регулювало питання виділення земельної ділянки під гаражно-будівельні кооперативи, оскільки довідка самого Гаражного автокооперативу «Вікторія» не може бути належним доказом здачі об`єкта будівництва в експлуатацію.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, АДРЕСА_1) був зареєстрований лише 04 червня 1997 року.

Представник Київської міської ради наголошує на тому, що заявником не надавався нотаріусу документ, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, що є необхідним для здійснення реєстрації права власності.

Оскільки, апеляційним судом встановлено, що за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірний гараж з порушенням вимог закону та він займає земельну ділянку, на якій цей гараж розташований, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність підстав для звільнення самовільно зайнятої відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 25,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), повернення її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідачів на те, що будівництво гаражів на території нинішнього Гаражного автокооперативу «Вікторія» здійснювалося з наданням усіх необхідних дозвільних документів та на відведеній для цього земельній ділянці, оскільки суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких посилань. Надані відповідачами копії документів, в тому числі і рішень Київської міської ради, не є доказами передачі у користування чи у власність Гаражному автокооперативу «Вікторія» конкретної земельної ділянки.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на не надання позивачем належних доказів суспільного інтересу, який би виправдовував позбавлення його права власності на гараж, так як позов Київської міської ради направлений на захист прав територіальної громади м. Києва на земельну ділянку, що вказує на наявність суспільного інтересу.

Зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. При цьому, справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням земель територіальної громади м. Києва.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан, з підстав їх недоведеності.

Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Київської міської ради підлягає частковому задоволенню, рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову у цій частині.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Київської міської ради до державного реєстратора Кулик Н.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, суд першої інстанції вказав на те, що спір виник між Київською міською радою та ОСОБА_1 , тому реєстратор є неналежним відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині.

Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (пункт 63)).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 39)).

Позивач заявив позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві Кулик Н.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2016 29264418 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 902667480000 за ОСОБА_1 , зазначивши при цьому відповідачами двох осіб: власника вказаного об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 та державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в місті Києві Кулик Н.М..

Колегія суддів звертає увагу на те, що у цьому спорі зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме із ОСОБА_1 .

В свою чергу, державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений.

З огляду на те, що позивач заявив позов також до неналежного співвідповідача - державного реєстратора, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо приватного нотаріуса є вірними.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17; постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №199/7226/17, від 12 листопада 2020 року у справі №200/3452/17, від 03 листопада 2021 року у справі №461/1940/20, від 26 червня 2024 року у справі №758/27/21.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у разі, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

Колегія суддів відхиляє доводи третьої особи щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки

(частина перша статті 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що, оскільки різновидом негаторного позову є позовні вимоги про знесення самочинного будівництва, тому до вимог Київської міської ради, які направлені на захист права власності на земельну ділянку, на якій здійснено самочинне будівництво, позовна давність не застосовується.

Крім цього, як встановлено із матеріалів справи, відповідачі у цій справі не заявляли про застосування наслідків пропуску позовної давності, а відповідну заяву зробила представниця третьої особи - ГК «Вікторія» - адвокат Пересунько О.В. Тобто, відповідну заяву зробила третя особа, а не сторона спору.

За таких обставин, відсутні підстави для застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року в частині вирішення вимог Київської міської ради до державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у вказаній частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог апеляційної скарги Київської міської ради в цій частині.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині, в іншій частині рішення слід залишити без змін.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, із ОСОБА_1 на користь Київської міської ради слід стягнути 5255 грн (2102 + 2102*150%) на відшкодування судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 141, 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року в частині вирішення вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 25.9 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки -91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) на користь Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 255,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 02 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді Т.О. Невідома

В.В. Соколова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua