Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №756/7482/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №756/7482/24

Суддя: Верланов Сергій Миколайович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 756/7482/24

номер провадження: 22-ц/824/13241/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Усенка Миколи Миколайовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року у складі судді Діденка Є.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Київ)), про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовна заява мотивована тим, що згідно із витягом від 16 квітня 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0828 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до витягів від 14 січня 2020 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать земельні ділянки: 1) кадастровий номер 8000000000:85:037:100, площею 0,0679 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) кадастровий номер 8000000000:85:037:101, площею 0,0149 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказувала, що згідно з висновком судового експерта №1770/04-2024 від 15 квітня 2024 року встановлено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101, а саме, ділянка площею 148 кв.м або 99,33% від усієї площі ділянки, та частина земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100, а саме, ділянку площею 6,1 кв.м або 0,90% від усієї площі ділянки, перебувають у фактичному користуванні сусіднього домоволодіння, як єдина цілісна територія одного будинковолодіння, розташовується в північно-західному напрямку, де розташовується земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:037:0018. Огорожу між земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:85:037:100 та 8000000000:85:037:101 встановлено із зміщенням межі, визначених Державним земельним кадастром. На земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:85:037:0018 розташований житловий будинок, який належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Таким чином позивачка посилалась на те, що вказані особи заволоділи частиною земельної ділянки, яка належить їй, в добровільному порядку відмовляються демонтувати паркан та усунути перешкоди позивачу у користуванні її земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила: зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди шляхом повернення ОСОБА_1 частини земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (нині АДРЕСА_1 , а саме: 1) кадастровий номер 8000000000:85:037:0101, зокрема ділянку площею 148 кв.м або 99,33% від усієї площі ділянки; 2) кадастровий номер 8000000000:85:037:0100, зокрема земельну ділянку площею 6,1 кв.м або 0,90% від усієї площі ділянки, та привести вищевказані земельні ділянки до придатного стану шляхом демонтажу паркану на вищевказаних земельних ділянках за рахунок відповідачів.

26 серпня 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Київ)), про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_1 рішенням державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рябого Д.С. на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року у справі №2-5/2009 та рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року у справі №22-7259. Проте, вказаними судовими рішеннями за позивачами не визнавалось право власності на земельну ділянку, а предметом судового спору було встановлення права користування земельною ділянкою. Зокрема, були поділені в натурі домоволодіння між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак питання про передання земельної ділянки із комунальної власності у приватну власність будь-яких осіб не вирішувалось. Таким чином, за ОСОБА_1 було неправомірно зареєстровано право власності на земельну ділянку.

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рябого Д.С. індексний номер 13802620 від 16 червня 2014 року та внесений на підставі цього рішення запис №6021681 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0828 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:85:037:0019) за ОСОБА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , представник ОСОБА_1 - адвокат Усенко М.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його в цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 згідно із витягом від 16 червня 2014 (бланк серії ЕЕВ №841962) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є власником земельної ділянки площею 0,0828 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ). ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки на дві земельні ділянки. Відповідно до витягу від 14 січня 2020 року (НВ-0004388762020) з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,0679 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває у приватній власності ОСОБА_1 і має кадастровий номер 8000000000:85:037:0100. Згідно із витягом від 14 січня 2020 року (номер витягу НВ-0004388752020) з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,0149 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває у приватній власності ОСОБА_1 і має кадастровий номер 8000000000:85:037:0101.

Вказує, що так як земельна ділянка ОСОБА_1 з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 площею 0,0828 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була поділена на дві земельні ділянки, то вона припинила своє існування, а утворилось дві земельні ділянки: з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100 та з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101.

Зазначає, що відповідачі у справі незаконно захопили частину земельних ділянок ОСОБА_1 і самовільно забетонували стовпчики на вказаних земельних ділянках, встановили паркан і ОСОБА_1 не має можливості в повній мірі користуватись своїми земельними ділянками. Тому ОСОБА_1 змушена була звертатись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Посилається на те, що відповідачі таємно заволоділи частиною земельної ділянки ОСОБА_1 , що підтверджується висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи №1770/04-2024 від 15 квітня 2024 року, тобто заволоділи частинами земельних ділянок, які належать позивачці в розмірі 154,1 кв.м.

Також вказує, що 24 квітня 2024 року на адресу відповідачів було направлено претензії про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок та усунення перешкод шляхом демонтажу паркану на них. Проте станом на 06 червня 2024 року жодних відповідей чи будь-якої інформації від відповідачів позивачці та її представнику не надходило.

Київське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін. Вказує, що державний реєстратор не є носієм речового права, яке є предметом спору, не набуває жодних майнових прав внаслідок проведення державної реєстрації та не може відповідати за вимогами про припинення або скасування речового права іншої особи. Зазначає, що державна реєстрація сама по собі не створює права власності, а лише підтверджує право, яке вже виникло на законній підставі. Судом встановлено, що позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації були заявлені стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019. Водночас матеріалами справи підтверджено, що 24 січня 2020 року зазначена земельна ділянка припинила існування як об`єкт цивільних прав у зв`язку з її поділом на земельні ділянки: з кадастровими номерами 8000000000:85:037:0100 та 8000000000:85:037:0101, а відомості про первісну земельну ділянку набули статусу архівних. За таких обставин обраний позивачами спосіб захисту не міг призвести до поновлення їхніх прав та не відповідав критерію ефективності судового захисту. Висновок суду першої інстанції про неефективність обраного способу захисту є законним та обґрунтованим. Окрім того вказує, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте 16 червня 2014 року. На момент проведення державної реєстрації діяла редакція Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до ст.ст.9, 16, 17, 19, 24 якого державний реєстратор перевіряє подані документи на відповідність вимогам закону та приймає рішення про державну реєстрацію або відмову у ній. Підставою для проведення державної реєстрації були судові рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року та Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року. Суд першої інстанції правильно встановив, що на момент прийняття рішення державним реєстратором відсутні були передбачені ст.24 вказаного Закону підстави для відмови у проведенні державної реєстрації.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Київ)), про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку в апеляційному порядку не оскаржується, а тому його законність та обґрунтованість відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не перевіряється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела передбачених законом підстав для набуття права власності на спірні земельні ділянки. Судовими рішеннями у 2010 року за нею не визнавалося право власності на землю, а лише визначався порядок користування нею між співвласниками домоволодіння. Рішення суду уповноваженого органу про передання земельної ділянки з комунальної у приватну власність ОСОБА_1 та дозвіл на розроблення відповідної документації із землеустрою відсутні. При цьому державна реєстрація права не є самостійною підставою його набуття. Оскільки позов та поданий висновок експерта ґрунтувалися на непідтвердженому праві власності позивачки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення та зазначив, що можливе право ОСОБА_1 як землекористувача не може бути предметом оцінки без зміни нею підстав позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).

Згідно зі ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (див. постанову Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 760/19185/22 (провадження № 61-6499св25)).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року частково скасованим рішенням апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року, у цивільній справі №2-5/2009 про визначення порядку користування земельною ділянкою, поділ домоволодіння, вирішено виділити в натурі в окреме домоволодіння із домоволодіння по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 земельну ділянку площею 380,8 кв.м згідно ліній розподілу зазначених у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 634 від 26 жовтня 2009 року по схемі і в межах, вказаних у додатку № 5 висновку - варіант №1. Виділено в окреме домоволодіння із домоволодіння по АДРЕСА_1 із житлового будинку літера «А» квартиру АДРЕСА_2 ; виділено ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 827,83 кв.м згідно ліній розподілу зазначених у висновку будівельно-технічної експертизи № 634 від 26 жовтня 2009 року по схемі і в межах, вказаних у додатку № 9 висновку (а.с.63-64, т.1).

Тому обставини щодо виділу в натурі частин домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою, установлені судовими рішеннями у справі № 2-5/2009, які набрали законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню під час розгляду цієї справи, оскільки вони встановлені, зокрема, щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які беруть участь у даній справі.

Установлено та не заперечується сторонами, що згідно з висновком № 634 судової будівельно-технічної експертизи у справі № 2-5/2009, на вирішення експерта були поставлені питання, зокрема щодо можливих варіантів встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 червня 2014 року № 23045316, 18 вересня 2013 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на окреме домоволодіння, квартира АДРЕСА_3 , на підставі вказаного вище рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року (справа № 2-5/2009) (а.с.5-7, т.1).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру, 22 травня 2014 року до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, площею 0,0828 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) її меж у натурі (на місцевості), розробленої ТОВ «ГЕО ПРОСТІР» 24 березня 2014 року (а.с.8, т.1).

У подальшому, 18 червня 2014 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 за адресою: АДРЕСА_1 , у якій вказувала форму власності - приватна (а.с.40, т.2).

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 13802620 від 16 червня 2014 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Рябого Д.С. реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 23045832, 16 червня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0828 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року (справа № 2-5/200).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 375641988 від 23 квітня 2024 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності:

- на земельну ділянку площею 0,0679 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50802401 від 24 січня 2020 року на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року (справа № 2-5/2009), заяви співвласників про розподіл часток у спільній власності № 61 від 28 січня 2019 року;

- на земельну ділянку площею 0,0149 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50801526 від 24. січня 2020 року, на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року (справа № 2-5/2009), заяви № 61 від 28 січня 2019 року, посвідчена приватним нотаріусом Ханіною А.В.

Встановлено, що у цій Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказано, що право власності на житловий будинок літ. «Е» по АДРЕСА_1 , зареєстровано: на 1/2 частину за ОСОБА_2 на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року (справа № 2-5/200); на 1/2 частину за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 16 серпня 2019 року.

У наявному в матеріалах справи висновку судового експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1770/04-2024 від 18 квітня 2024 року вказано:

1. Між земельною ділянкою площею 0,0149 га, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101, за адресою: АДРЕСА_1 та територією, розташовується земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:037:0018 (розташування прийнято відповідно до чергового кадастрового плану даних міського земельного кадастру від 30 вересня 2013 року), станом на дату проведення дослідження, огорожа відсутня в цілому, а тому встановити чи відповідає фактичне розташування огорожі між земельними ділянками з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101 та 8000000000:85:037:0018, не вбачається за можливе.

Частина земельної ділянки, з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101, а саме, ділянка площею 148 кв.м або 99,33 % від усієї площі ділянки; з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100, а саме, ділянка площею 6,1 кв.м або 0,90 % від усієї площі ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у фактичному користуванні сусіднього домоволодіння як єдина цілісна територія одного домоволодіння, що розташовується в північно-західному напрямку, де розташовується земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:037:0018 (розташування прийнято відповідно до чергового кадастрового плану даних міського земельного кадастру від 30 вересня 2013 року), що детально описано та графічно зображено на малюнку № НОМЕР_1 в дослідницькій частині висновку. А огорожу між земельними ділянками з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101 та 8000000000:85:037:0100 встановлено із зміщенням від межі визначених Державним земельним кадастром.

2. У фактичному користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 на дату проведення візуально-інструментального обстеження перебуває ділянка площею 674,4 кв.м (0,06744 га), яка проходить по точках …, що графічно зображено на малюнку № НОМЕР_2 в дослідницькій частині висновку.

У висновку також зазначено, що на місці земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, яка перебувала у власності ОСОБА_1 розташовано дві земельні ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100 та 8000000000:85:037:101, які утворились в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 (а.с.14-30, т.1).

Разом з тим, з листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 липня 2024 року у відповідь на адвокатський запит, слідує, що за поданням департаменту рішення щодо передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Київська міська рада не приймала. Дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 за адресою: АДРЕСА_1 , не видавався. Технічна документація на підставі якої земельній ділянці на АДРЕСА_1 було присвоєно кадастровий номер до Департаменту не надходила (а.с.17-18, т.2).

Також відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області у відповідь на ухвалу суду першої інстанції від 28 жовтня 2025 року про витребування доказів, документація із землеустрою, на підставі якої було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 в регіональному фонді документації із землеустрою та оцінки земель ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області не обліковується та на зберігання не передавалась. Станом на теперішній час, згідно відомостей Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019, скасована, а відомості про неї набули статусу архівних (а.с.11-12, т.3).

Судом першої інстанції також встановлено, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі № 756/3178/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

27 липня 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 у цивільній справі № 756/3178/17 звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просили скасувати рішення держаного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рябого Д.С. індексний номер 13802620 від 16 червня 2014 року та внесений на підставі цього рішення запис № 6021681 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0828 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:85:037:0019) за ОСОБА_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року у цивільній справі № 756/3178/17 первісний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У подальшому ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року у цивільній справі № 756/3178/17 зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_4 також залишено без розгляду.

У даній справі №756/7482/24, яка є предметом апеляційного перегляду, обґрунтовуючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, ОСОБА_1 зазначала, що є їх власником, а відповідачі без законних підстав зайняли частини цих ділянок, установивши огорожу зі зміщенням їх кадастрових меж.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не довела виникнення у неї права власності на спірні земельні ділянки, оскільки рішеннями судів 2010 року було визначено лише порядок користування землею, а рішення органу місцевого самоврядування про передання її у приватну власність чи інша передбачена законом підстава відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.4 та ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси у спосіб, визначений законом або договором

Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, згідно з ч.ч.3, 4 ст. 13 Конституції України, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За змістом ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України.

Відповідно до ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч.1 ст.83, п. а) ч.2 ст.83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 121 ЗК України (у редакції, чинній на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ) передбачено, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Зі змісту ст.ст. 118, 122 ЗК України слідує, що надання земельних ділянок у користування або передання у власність здійснюється за результатами розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якої надається компетентним органом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 4-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ), рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність або користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) приймається без здійснення державної реєстрації права держави чи територіальної громади на такі земельні ділянки, крім випадків, коли право власності на земельні ділянки державної або комунальної власності вже зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У пункті 2 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ), державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ), державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.3 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ), документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У пункті 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ) вказано, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: рішень судів, що набрали законної сили.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на момент реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 ), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Зі змісту вказаного вище рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2010 року у справі № 2-5/2009 у частині, залишеній без змін рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2010 року, вбачається, що питання про виникнення чи визнання за ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , судом не вирішувалося.

Цими судовими рішеннями визначено лише порядок користування земельною ділянкою між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як співвласниками домоволодіння за вказаною адресою. Вони не містять висновку про передання ОСОБА_1 земельної ділянки у власність.

Матеріали справи не містять рішення Київської міської ради про передання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0828 га за адресою: АДРЕСА_1 , якій 22 травня 2014 року присвоєно кадастровий номер 8000000000:85:037:0019.

Так само відсутні докази надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою для її набуття у власність. Зазначена земельна ділянка у подальшому була поділена на дві ділянки: з кадастровими номерами 8000000000:85:037:0100 та 8000000000:85:037:0101, що є предметом первісного позову.

У пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц сформульовано висновок про те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20.

Отже державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:037:0019 підтверджує факт її володіння цією ділянкою та зумовлює спростовну презумпцію наявності відповідного речового права. Водночас сама по собі державна реєстрація не є самостійною правовою підставою набуття права приватної власності та не звільняє особу від обов`язку довести існування такої підстави.

Підстави набуття громадянами права власності на земельні ділянки передбачені ст. 81 ЗК України. У даній справі рішеннями судів 2010 року за ОСОБА_1 не визнавалося право власності на землю, а лише визначався порядок її користування. Водночас доказів передання їй спірної земельної ділянки у приватну власність уповноваженим органом місцевого самоврядування чи існування іншої передбаченої законом підстави набуття такого права матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка ОСОБА_1 не довела виникнення у неї права власності на спірну земельну ділянку. Наданий нею висновок судового експерта може підтверджувати обставини фактичного користування земельними ділянками та розташування огорожі, проте не є доказом виникнення права власності на них.

Відсутність доведеного права власності не виключає можливості існування у ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою.

Водночас у даній справі первісний позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що за нею у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на земельні ділянки: з кадастровими номерами 8000000000:85:037:0100 та 8000000000:85:037:0101. Позивачка вважала, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , установивши огорожу зі зміщенням меж цих ділянок, перешкоджають їй у здійсненні права власності та повноцінному користуванні належним їй майном.

Саме з порушенням зареєстрованого за нею права власності вона пов`язувала заявлені вимоги про усунення перешкод.

Так, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року в справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч.1.ст.175 ЦПК України).

Згідно з пунктами 4 і 5 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Тобто саме позивач визначає, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено, предмет позову та обставини, якими обґрунтовує вимогу про захист.

Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 570/2518/22 (провадження № 61-2614св25).

Оскільки ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, обґрунтувавши його порушенням належного їй права приватної власності на земельні ділянки: з кадастровим номером 8000000000:85:037:0100 площею 0,0679 га та з кадастровим номером 8000000000:85:037:0101 площею 0,0149 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та просила повернути частини цих ділянок площею 6,1 кв.м і 148 кв.м відповідно, а також демонтувати огорожу, заявлений позов не може бути задоволений у визначений нею спосіб та з наведених нею підстав.

Позивачка не довела передбаченої законом підстави виникнення у неї права власності на зазначені земельні ділянки. Наявність у ОСОБА_1 можливого права користування земельною ділянкою не може бути підставою для задоволення її позову як позову про захист права власності, оскільки це потребувало б установлення іншого фактичного складу, який позивачка не визначила підставою своїх вимог.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність у ОСОБА_1 зареєстрованого права на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:85:037:0100 та 8000000000:85:037:0101, поділ первісної земельної ділянки, а також про встановлене експертом зміщення огорожі та фактичне зайняття її частин відповідачами. Наведені обставини підтверджують факт державної реєстрації, формування земельних ділянок і характер їх фактичного використання, проте не доводять виникнення у позивачки права приватної власності на землю на передбаченій законом підставі.

Ці обставини не спростовують установленої відсутності правочину, рішення компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про передання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у приватну власність або іншої правової підстави її набуття. Отже, ці доводи не дають підстав для висновку, що ОСОБА_1 вправі вимагати усунення перешкод саме як власниця зазначених земельних ділянок.

Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав вважати про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Отже, у межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном. Підстав для скасування рішення суду в оскаржуваній частині немає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Усенка Миколи Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua