Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №752/11754/25
Суддя: Поливач Любов Дмитрівна
Унікальний номер справи 752/11754/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9315/2026
Головуючий у суді першої інстанції А. В. Слободянюк
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
16 жовтня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Українські фінансові операції»
відповідач ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді А. В. Слободянюк, в примішенні Голосіївського районного суду м. Києва,
у с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 175 747,71 грн, а також 2422,40 грн. витрат з оплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 14 000,00 грн. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача.
13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4286784, та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.
Всупереч умовам договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 175 747,71 грн, яка складається з: 18 999,99 грн - заборгованість по кредиту, 108 297,72 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, нарахованими первісним кредитором, 48 450,00 грн - відсотки нараховані після відступлення права вимоги.
23.09.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 23/09/2024 відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою.
Оскільки відповідач не погасила заборгованість, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року позов ТОВ «Українські фінансові операції» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за договором споживчого кредиту № 4286784 від 10 січня 2024 року в розмірі 113 904, 99 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 1 569, 72 грн. та 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подано до суду апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд дійшов помилкового висновку про те, що 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача. Також встановлено, що 13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4286784, та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.
Варто зауважити, що сторона відповідача заперечувала щодо факту укладення кредитного договору № 4286784 від 10.01.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредитування, про що було викладено у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, однак судом безпідставно всупереч нормам цивільного матеріального та процесуального права встановлено протилежне.
За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.
Судом при ухваленні рішення по суті, не виконано вимог статті 95 ЦПК України та не витребувано у позивача ТОВ «Українські фінансові операції» оригіналів електронних доказів, що стало наслідком ухвалення оскаржуваного рішення.
Також, на думку відповідача, ТОВ «Українські фінансові операції» при зверненні до суду не надано належних доказів на підтвердження зарахування грошових коштів на рахунок відповідачки ОСОБА_1 .
Враховуючи, що вказані вище довідки містять зазначення номеру картки частково без зазначення банківської установи, платіжне доручення, за яким здійснено переказ для зарахування на платіжну картку, само по собі не свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 14 000 грн. та 5 000 грн., без інформації від банківської установи про рух коштів по картці відповідача.
У такому разі копія Довідки ТОВ «Пейтек Україна» та довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення», не є достатніми та належними доказами отримання відповідачем кредитних коштів.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Апелянт зауважує, що вона, не отримувала повідомлення про відступлення права вимоги ані шляхом направлення на електронну адресу, ані sms-повідомлення, а відтак не була обізнана про відступлення права вимоги.
Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
У зазначеній справі спір стосувався стандартного стягнення заборгованості за кредитним договором, адвокатом фактично виконано мінімальний обсяг роботи, з урахуванням шаблонності та однотипності позовів ТОВ «Українські фінансові операції», відсутності явки представника позивача в судові засідання, а тому витрати на правничу допомогу у заявленому та навіть скоригованому судом розмірі є необґрунтованими.
ТОВ «Українські фінансові операції» через представника Лисенка Д.В. подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Зазначає, що апелянт приймаючи рішення про укладення угоди про отримання коштів на умовах оплатності визначених договором, усвідомлював наслідки за неналежне виконання зобов`язань, однак припустила порушення платіжної дисципліни, через що спір переданий до суду.
Позивач звертає увагу Київського апеляційного суду, що факт зарахування кредитних коштів позичальнику підтверджується у тому числі: листом АТ Універсал Банк на виконання ухвали суду, 10.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 14 000,00 грн, 13.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 5 000,00 грн.
Матеріали цивільної справи № 752/6955/25 не містять судового рішення щодо визнання недійсним окремих умов Договору.
Апелянт не ініціювала внесення змін у Договір та/або зміни умов у судовому порядку Твердження щодо «первинних бухгалтерських документів» є безпідставним, оскільки Первісний кредитор не є банківською установою та не відкривав позичальнику окремий рахунок для зарахування коштів.
Кредитні кошти були перераховані позичальнику згідно наданих реквізитів.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Вожакіна Т.В. подану відповідачем апеляційну скаргу підтримала, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Представник ТОВ «Українські фінансові операції» - адвокат Лисенко Д.В. в засідання суду апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року просив залишити без змін як законне та обґрунтоване.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Вожакіної Т.В., представника позивача Лисенко Л.В., який брав участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача 98468.
Відповідно до умов договору №4286784 сума кредиту складає 14 000,00 грн, строк кредитування - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п.1.2, п.1.3).
Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка складає 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 договору.
Відповідно до п.1.4.2 кредитного договору знижена ставка становить 1% за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт до 08.02.2024 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.
Відповідно до п. 1.2 кредитного договору товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.
Згідно з п. 2.1 кредитного договору надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Згідно з п.3.1, п.3.2 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт. До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.
Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.
Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «98468», він містить її реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону.
Вищевказані умови кредитування визначені і в паспорті споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)», який підписано між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором.
13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4286784 та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до наданої АТ Універсал Банк інформації на вимогу суду, 10.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 14 000,00 грн, 13.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 5 000,00 грн.
23.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 23/09/2024, на підставі якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, сформованої ТОВ «Лінеура Україна», станом на 23.09.2024 відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 127 297,71 грн, яка складається з: 18 999,99 грн - заборгованість по кредиту, 108 297,72 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Крім того, позивач ТОВ «Українські фінансові операції» після укладення договору факторингу, відповідно до розрахунку заборгованості, сформованої ТОВ «Українські фінансові операції», у період з 24.09.2024 по 03.01.2025 додатково нарахував за користування кредитом проценти у розмірі 48 450,00 грн.
Таким чином, відповідно до розрахунків позивача, відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 175 747,71 грн, яка складається з: 18 999,99 грн - заборгованість по кредиту, 108 297,72 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, нарахованими первісним кредитором, 48 450,00 грн - відсотки нараховані після відступлення права вимоги.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що до ТОВ «Українські фінансові операції», як до нового кредитора, перейшли права та обов`язки у зобов`язанні, що існує в межах кредитного договору і позивач має достатні підстави для стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором.
При цьому, місцевий суд погодився з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідача заборгованості за тілом кредиту згідно з розрахунком, доданим до позовної заяви.
Щодо стягнення відсотків за договором, судом взято до уваги, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
Отже, у зв`язку з тим, що кредитний договір укладено між сторонами 10.01.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, суд вважав, що розмір заборгованості ОСОБА_1 у частині нарахування процентів за користування кредитом, з урахуванням сплачених 06.02.2024 та 08.02.2024 відповідачем 5 500,00 грн та зарахованих первісним кредитором як проценти за користування кредитом, становить 94 905,00 грн (100 405,00 грн - 5 500,00 грн).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядаєтья, встановлено, що 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача.
13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 4286784, та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до умов договору № 4286784 сума кредиту складає 14 000,00 грн, строк кредитування - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п.1.2, п.1.3).
Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «98468», він містить її реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону.
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже слід дійти висновку, що відповідачка уклала з ТОВ «Лінеура Україна» електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Суд зауважує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на вебсайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 (справа № 732/670/19), від 12.01.2021 (справа №524/5556/19), від 31.08.2022 (справа №280/4456/20), від 09.02.2023 (справа №640/7029/19)).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (постанова Верховного Суду від 08.04.2026 р. у справі № 705/1938/25)
Отже, ОСОБА_1 приймаючи рішення про укладення угоди про отримання коштів на умовах оплатності визначених договором, усвідомлювала наслідки за неналежне виконання зобов`язань, однак припустила порушення платіжної дисципліни, через що спір переданий до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд звертає увагу на ту обставину, що матеріали цивільної справи № 752/6955/25 не містять судового рішення щодо визнання недійсним окремих умов Договору. Окрім того, ОСОБА_1 не ініціювала внесення змін у Договір та/або зміни умов у судовому порядку.
Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 18.02.2026 відкрито провадження у справі № 552/672/23 із розв`язання правової проблеми: визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо.
Розрахунок заборгованості здійснений позивачем у межах строку дії кредитного договору, що не суперечить ні договору факторингу, ні законодавству України.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, а також звернувшись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 свого розрахунку заборгованості не надала.
Твердження щодо ненадання позивачем «первинних бухгалтерських документів» є безпідставним, оскільки Первісний кредитор не є банківською установою та він не відкривав позичальнику окремий рахунок для зарахування коштів спростовується доказами, доданими до позовної заяви.
Кредитні кошти були перераховані позичальнику згідно наданих нею реквізитів.
Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Відповідач, заперечуючи щодо наявності правових підстав для задоволення позову, заперечує факт отримання нею будь-яких грошових коштів за даними договорами та посилається, зокрема, на те що позивачем не доведено факт перерахунку кредитних коштів останній.
Апеляційний суд зауважує, що факт зарахування кредитних коштів позичальнику підтверджується листом АТ «Універсал Банк», відповідно до якого 10.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 14 000,00 грн, 13.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 5 000,00 грн.
Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 19 000,00 грн.
Звернувшись з апеляційною скарго, апелянт також заперечує набуття права вимоги позивачем відповідно до умов договору факторингу.
На таке твердження, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1082 ЦК України зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
За обставин цієї справи 23.09.2024 ТОВ «Лінеура Україна», на підставі договору факторингу № 23/09/2024, відступило ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою.
Колегія суддів зауважує, що договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, відповідачкою не спростована.
Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на не встановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, слід дійти висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011.
Матеріали справи № 752/11754/25 містять наступні докази відступлення права вимоги: лист Первісного кредитора від 24.09.2024 на адресу Нового кредитора (позивача) щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги за кредитним договором № 4286784, витяг із Реєстру боржників у якому відповідач перебуває за номером 784 та зазначено кредитний договір № 4286784, платіжні інструкції про оплату договору факторингу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до ТОВ «Українські фінансові операції», як до нового кредитора, перейшли права та обов`язки у зобов`язанні, що існує в межах кредитного договору і позивач має підстави для стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором.
При цьому, місцевий суд правильно погодився з доводами позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідача заборгованості за тілом кредиту згідно з розрахунком, доданим до позовної заяви.
Щодо процентів за договором кредиту, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Тобто, питання визначення процентної ставки за кредитним договором вирішується виключно сторонами у договорі.
22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Даним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734- VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».
Зокрема, статтю 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.
Оскільки договір №4286784 був укладений 10.01.2024, тобто після набрання чинності Законом від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальна денна процентна ставка за кредитом для відповідача не могла перевищувати 1 %.
Так, суд ухвалюючи рішення та визначаючи розмір процентів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» виходив із вимог Перехідних положень до Закону України «Про споживче кредитування» із визначенням денної відсоткової ставки 2,5, 1,5 та 1 процент у відповідних періодах.
Колегія суддів з таким твердженням суду погоджується та вважає вірним наведений судом розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.01.2024 в частині нарахування процентів за користування кредитом , а саме:
- за період з 10.01.2024 по 13.01.2024 року за відсотковою ставкою 1% (п.1.4.2) 14 000,00 грн х 1% х 4 дні = 560,00 грн;
- за період з 14.01.2024 по 08.02.2024 (26 днів) 19 000 х 1% х 26 = 4 940,00 грн;
- за період з 09.02.2024 по 21.04.2024 (73 дні) 19 000 х 2.5% х 73= 34 675,00 грн;
- за період з 22.04.2024 по 19.08.2024 (120 днів) 19 000 х 1,5% х 120 = 34 200,00 грн;
- за період з 20.08.2024 по 03.01.2025 (137 днів) 19 000 х 1% х 137 = 26 030,00 грн.
Всього нараховано відсотків на суму 100 405,00 грн.
А всього розмір заборгованості ОСОБА_1 у частині нарахування процентів за користування кредитом, з урахуванням сплачених 06.02.2024 та 08.02.2024 відповідачем 5 500,00 грн та зарахованих первісним кредитором як процентів за користування кредитом, становить 94 905,00 грн (100 405,00 грн - 5 500,00 грн).
Отже, розмір заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.01.2024 складає 113 904,99 грн, з яких: 18 999,99 грн - тіло кредиту та 94 905,00 грн - проценти за користування кредитом.
Водночас апеляційний суд звертає увагу, що враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 000 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з учиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (постанова ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Для визначення суми відшкодування суд виходив із критеріїв реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Зважаючи на викладене, колегія суддів уважає, що саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
Отже, оскільки інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким з`ясовані права та обов`язки сторін та обставини справи, доводи сторін судом перевірені та їм дана належна оцінка, а тому доводи скарги лише зводяться до власного трактування правових висновків Верховного Суду та норм законодавства, тому вони відхиляються апеляційним судом.
Зважаючи на наведене, слід дійти висновку, що доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судове рішення без змін.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повна постанова складена 10 листопада 2026 року.
Судді Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua