Суд: Шевченківський районний суд м. Львова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №466/2001/23
Суддя: Свірідова В. В.
Справа № 466/2001/23
Провадження № 2/466/120/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 листопада 2026 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого-судді Свірідової В.В.
при секретарі Солиган М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному порядку в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -
встановив:
27 лютого 2023 року представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Манукян Марта Андріївна звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02 вересня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, актовий запис №1641, згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Львівського міськвиконкому 02.09.2000 року.
Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є повнолітньою, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 17.09.2021 року позивачкою подано позовну заяву про розірвання шлюбу. Згідно рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 16.12.2021 року по справі №466/8676/21 шлюб між сторонами розірвано. Згідно судового наказу Шевченківського районного суду м.Львова від 26.10.2021 року по справі №466/9304/21 вирішено стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання спільної дитини у розмірі 1/4 частки від доходу відповідача.
В період перебування у шлюбі сторони придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири посвідченого 26.12.2001 року приватним нотаріусом ЛМНО Дячуком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за №7100. Право власності зареєстровано за відповідачем згідно реєстраційного посвідчення від 11.01.2002 року.
Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 24.02.2023 року вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 346 120,97 гривень.
На даний час відповідач одноособово користується спільною квартирою та заперечує щодо визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартиру.
Відтак, в порядку поділу спільного майна подружжя просить визнати за кожним із подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 31.03.2023р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі (т.1 а.с.33).
08 червня 2023 року на адресу суду представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Кожан-Юрдига Олександра Ярославівна, подала відзив на позовну заяву, у якому остання виклала заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог. У відзиві зазначається, що спірна квартира була придбана 26.12.2001 року та оформлена на відповідача особисто, без подання нотаріальної заяви-згоди іншої сторони. Право власності на неї було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказує, що тривалий час проживав та офіційно працював у Республіці Італія, де отримував легальні доходи. Отримані ним за кордоном кошти дозволили самостійно придбати зазначену нерухомість за особисті кошти ще до одруження. Представник відповідача просила суд витребувати додаткову інформацію про доходи відповідача в Італії, подавши відповідну заяву про забезпечення доказів. З наведених підстав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та стягнути понесені судові витрати.
Окрім того, представник відповідача, ОСОБА_2 , адвокат Кожан-Юрдига Олександра Ярославівна звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання цього майна його особистою приватною власністю. В обґрунтування якого зазначає, що з січня 1998 року ОСОБА_2 офіційно проживав та працював у Республіці Італія, де отримував легальні доходи, що підтверджується випискою з рахунку від 31.12.2002р. Набута у період шлюбу 26.12.2001 року квартира була куплена особисто ним за його власні кошти, зароблені завдяки працевлаштуванню за кордоном ще до одруження без подання заяви-згоди іншої сторони.
Зазначає, що сам по собі факт придбання майна під час шлюбу не є безумовною підставою для визнання його спільною сумісною власністю, якщо воно придбане за особисті кошти одного з подружжя. З огляду на це, просить об`єднати позови в одне провадження та визнати спірну квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
28.06.2023 року представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Манукян Марта Андріївна, подала відповідь на відзив від 08.06.2023р., у якій представник обґрунтовує безпідставність заперечень відповідача щодо придбання спірної квартири за його особисті кошти. Зокрема зазначила, що з квітня 1998 року по травень 2005 року сторони спільно виїхали до Республіки Італія з метою заробітку коштів для купівлі спільної квартири, де у 2001 році у них народилася спільна дитина. Проживаючи як сім`я з 1998року, сторони спільно працювали для отримання коштів для купівлі квартири, які і придбали в період перебування у шлюбі.
Зазначає, що посилання відповідача на виписку з рахунку про внески від 31.12.2002 року як на доказ купівлі квартири за особисті кошти є необґрунтованим, оскільки такий документ не збережений в оригіналі, не містить відомостей про спрямування коштів на купівлю квартири, а також не має деталізації по місяцях чи доказів того, які саме кошти були заощаджені до одруження. Належним доказом мала б бути банківська виписка, що відображає накопичену суму до моменту одруження та її зняття перед укладенням договору, проте такого доказу суду не надано.
Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів використання особистих дошлюбних коштів, а реєстрація майна на ім`я одного з подружжя презумпції не спростовує, що підтверджено практикою Верховного Суду у справі № 343/1294/18, просить первісні позовні задовольнити в повному обсязі.
В подальшому представник відповідача (позивача за зустрічним позовом), адвокат Кожан-Юрдига О.Я. подала заперечення на відповідь на відзив, якими спростовує твердження позивачки про спільне проживання сторін в Італії з квітня 1998 року та ведення спільного господарства та праці заради купівлі квартири. Зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів, що позивачка проживала з відповідачем за однією адресою з 1998 року до укладення шлюбу. Окрім того, зазначає, що сама позивачка прибула до Італії пізніше у 1999 році, оскільки в її закордонному паспорті проставлена віза Республіки Словенія від 10.08.1999 року та тимчасовий консульський облік в Італії з 11 липня 2000 року.
Окрім того, представник відповідача наголошує, що посилання позивачки на те, що виписка з рахунку суми внесків від 31.12.2002 року не збережена в оригіналі, не є належним доказом, є безпідставними, оскільки цей документ є належним доказом доходів відповідача та заощаджень. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути судові витрати.
28.07.2023 року представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_1 , адвокат Манукян М.А. подала відзив на зустріну позовну заяву, заперечує проти задоволення зустрічного позову, оскільки відповідачем не доведено, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти. Зазначає, що сторони у період з квітня 1998 року по травень 2005 року спільно перебували в Республіці Італія з метою заробітку коштів на придбання житла. Вони спільно проживали, вели господарство, 02.09.2000 року зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася спільна дитина в Італії..Спірну квартиру було придбано вже під час шлюбу, після тривалого спільного проживання та створення сім`ї, що свідчить про її придбання в інтересах сім`ї.
Надана відповідачем виписка про доходи за 2000-2001 роки підтверджує отримання ним заробітку, однак сама по собі не доводить, що саме ці кошти були заощаджені до реєстрації шлюбу та використані для придбання квартири. Відповідачем не надано доказів наявності у нього відповідної суми особистих заощаджень на момент укладення шлюбу та їх безпосереднього спрямування на купівлю спірного нерухомого майна. Дана квартира була придбана під час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21.09.2023р. заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кожан-Юрдиги О.Я. про забезпечення доказів від 08 червня 2023 року - задоволено та постановлено звернутися до компетентного органу Республіки Італія з судовим дорученням про витребування з Національного інституту соціального забезпечення (INPS), зареєстрований офіс : Via Ciro il Grande, 21, 00144 Рим, Номер ПДВ 02121151001 відомостей, що стосуються ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, податковий номер в Республіці Італія - НОМЕР_4, адреса реєстрації (проживання) в Республіці Італії у 1998-2004рр. - АДРЕСА_2 , а саме: 1) Виписку (довідку) про отриману в Республіці Італія заробітну плату (дохід) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за 1998,1999,2000 роки. Витребувати від Асоціації італійських працівників (ACLI), авторизованої Міністерством праці та соціальної політики Італії ( юридична адреса відділення ACLI в Україні: м. Львів, 79000, вул. Івана Франка, 15; тел. (0322)600781; е- mail: ucraina@patronato.acli.it відомості про підприємства/організації в яких працював ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, податковий номер в Республіці Італія - НОМЕР_4, адреса реєстрації (проживання) в Республіці Італії у 1998-2004рр. - АДРЕСА_2 та отриманий дохід за час працевлаштування по кожному підприємству/організації окремо за 1998-2000 роки. Провадження у справі до надходження відповіді на судове доручення зупинити (т.1 а.с.131-132).
06.02.2026р. на адресу суду надійшов супровідний лист від Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 466/2001/23, про виконання судового доручення, складений в ході виконання на території Італійської Республіки доручення суду про вчинення окремих процесуальних дій стосовно ОСОБА_2 , які надійшли від Міністерства юстиції Італійської Республіки (т. 1 а.с.142-169).
Ухвалою суду від 09.02.2026р. поновлено провадження у справі (т.1 а.с.170).
В подальшому представником позивача за зустрічним позовом подано клопотання про долучення до матеріалів справи нотаріально завірених перекладів документів (т. 1 а.с. 202-212).
27.05.2026р. на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Кожан-Юрдига О.Я. за первісним позовом (позивача за зустрічним) надійшла заява про зменшення позовних вимог за зустрічним позовом, з врахуванням обставин, які змінилися після подання відзиву та одержання матеріалів і перекладів документів з Італійської Республіки. Представник відповідача просить суд визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частки спірної квартири АДРЕСА_1 , а в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності ще на 1/4 частку, визнавши за ОСОБА_1 право власності на решту 1/4 частки цієї ж квартири (т. 1 а.с.217-218).
Ухвалою суду від 29.09.2026р. закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та призначено справу до судового розгляду по суті (т.2 а.с.1).
В судове засідання учасники справи та їх представники не з`явились, однак подали заяви про розгляд справи без їх участі, представник позивача за первісним позовом просить первісний позов задовольнити в повному обсязі, а представник позивача за зустрічним позовом підтримують зустрічний позов в редакції позовної заяви про зменшення позовних вимог.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що сторони по справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16.12.2021 року по справі №466/8676/21 розірвано (а.с.20-21).
За час перебування у шлюбі (з 02.09.2000 по 16.12.2021) в сторін народились спільні діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є повнолітньою, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У період перебування у шлюбі, а саме 26 грудня 2001 року, сторонами придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2001 року посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А. та зареєстрованого в реєстрі за №7100, з якого вбачається, що з однієї сторони продавцями виступають ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та неповнолітні діти, в інтересах яких діє їхня мати ОСОБА_9 , а з другої сторони покупцем за цим договором є ОСОБА_2 , який придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири за договором становила 17 756,00 грн, які були сплачені до його підписання (т. 1 а.с.10-11).
Згідно з реєстраційним посвідченням БТІ від 11 січня 2002 року, власником зазначеної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2001 року є ОСОБА_2 (т.1 а.с.12).
Вирішуючи позовні вимоги, судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Сімейного кодексу України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою та другою ст.68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Крім того, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України).
Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного суду від 05 вересня 2018 року у справі №709/494/16-ц, провадження № 61-19909св18 та у постанові Верховного суду від 20 травня 2019 року у справі справа №360/303/17-ц, провадження № 61-410св18 зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
Статтею 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Таким чином, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має.
Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422 св19), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин.
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Частиною 1 ст.69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тобто, поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина четверта статті 71 СК України).
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. №11).
Вирішуючи спір про поділ спільного сумісного майна подружжя, суд насамперед має встановити склад такого майна та визначити його вартість.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 24 лютого 2023 року, оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 40,50 кв. м, становить 1 346 120,97 грн. (т.1 а.с.14-16).
Предметом спору у цій справі за первісним позовом є поділ майна, а саме: спірної квартири АДРЕСА_1 , набутого сторонами за час перебування у шлюбі, шляхом визнання за кожним із колишнього подружжям 1/2 ідеальної частки даної кватири.
З урахуванням заяви позивача за зустрічним позовом про зменшення зустрічних вимог, предметом спору у цій справі є визнання квартири об`єктом права особистої приватної власності на 1/2 частку квартири саме за ОСОБА_2 , та поділ майна, набутого сторонами за час перебування у шлюбі, шляхом визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,50 кв.м.
Дослідивши документи, що надійшли на адресу суду на виконання судового доручення до Республіки Італія, та з наданого перекладу судового доручення та ухвали Звичайного суду міста Рим від 17 жовтня 2025 року вбачається, що судове доручення було виконане (здійснено вручення процесуальних документів Національному інституту соціального забезпечення - INPS), проте у зв`язку з тим, що до суду не надійшло жодної відповіді від INPS на запит, судом було постановлено оголосити провадження у справі закритим та направити матеріали назад до органу, що звернувся з міжнародним судовим дорученням (т.1 а.с.142-169, 203-212).
Водночас в матеріалах справи відсутні докази, які б достовірно підтверджували розмір грошових заощаджень, що належали відповідачу особисто станом на дату реєстрації шлюбу 02 вересня 2000 року, а також, що саме ці кошти були використані для придбання спірної квартири 26 грудня 2001 року.
В матеріалах справи наявна виписка з рахунку суми внесків з 31.12.2002р. долучена відповідачем до зустрічного позову, яка підтверджує факт легального трудового доходу ОСОБА_2 за кордоном у період шлюбу та наявність офіційного заробітку (доходу) у ОСОБА_2 в Італії за 2000 рік -7 435,43 євро та 2001 рік -17 005,89 євро (т.1 а.с. 71).
Даний доказ не підтверджує наявність особистих заощаджень, а підтверджує поточні кошти за 2000-2001 роки, а не наявність значної суми готівки чи накопичень, які існували до шлюбу.
Відтак, твердження позивача за зустрічним позовом, що кватира АДРЕСА_1 , куплена ним ( ОСОБА_2 ) за його особисті заощадження, є необґрунтованими, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у нього особистих коштів, накопочинених до шлюбу, на момент придбання квартири матеріали справи не містять, а купівля вказаного майна здійснювалася в період перебування сторін у шлюбі.
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім`я було зареєстровано право власності на таку річ.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
За правилами ч.1-3 ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Постановою Пленуму Верхового Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено судам, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою, до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувались за рахунок коштів, що бути особистою власністю кожного з них. Вирішуючи спори між подружжям про майно, повинні встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15 - статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Як з`ясовано судом і вказане підтверджується матеріалами справи, сторони набули у власність нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка набута ними 26 грудня 2001 року у перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, і враховуючи відсутність належних і допустимих доказів придбання її за особисті кошти відповідача, суд доходить висновку, що така квартира є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя.
У відповідності до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Доводи сторони позивача за зустрічним позовом ( ОСОБА_2 ) про те, що квартира АДРЕСА_1 куплена ним за його особисті заощадження, є необґрунтованими. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у нього особистих коштів (заощаджень до шлюбу) на момент придбання майна.
Суд враховує, що спірна квартира була придбана сторонами в період зареєстрованого шлюбу, а тому відповідно до статті 60 СК України презюмується належною подружжю на праві спільної сумісної власності. Сам по собі факт отримання відповідачем доходів до та під час шлюбу не спростовує зазначеної презумпції, оскільки відповідачем не доведено, що придбання квартири здійснено саме за рахунок його особистих коштів.
Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню.
Водночас, судом не встановлено передбачених законом підстав для визнання 1/2 частки спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а квартира визнана об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, вимоги зустрічного позову в редакції заяви про зменшення позовних вимог від 27 травня 2026 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 6 865,21 гривень.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, у зв`язку з відмовою у зустрічній позовній заяві, судові витрати щодо розгляду зустрічної позовної заяви слід покласти на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст.4,5,12,13,76-81, 83, 87, 89, 95, 141, 247, 258,259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
у х в а л и в:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 6 865,21 (шість тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 21 коп.) сплаченого судового збору.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в редакції заяви про зменшення позовних вимог від 27 травня 2026 року - відмовити.
Судові витрати щодо розгляду зустрічної позовної заяви покласти на позивача ОСОБА_2 .
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення складено та проголошено 09 листопада 2026 року.
Суддя В. В. Свірідова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua