Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №464/6810/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Суд: Сихівський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №464/6810/26

Суддя: Горбань О. Ю.

Справа № 464/6810/26

пр.№ 2/464/4181/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.11.2026 Сихівський районний суд м.Львова в складі: головуючого судді Горбань О.Ю.

секретаря судових засідань Лазар Д.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання на підставі наявних у суду матеріалів цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «Споживчий центр» 21.09.2026 звернулося до суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №06.03.2025-100000164 від 06.03.2025 в розмірі 9930 грн, відшкодування судових витрат.

Обґрунтовує позов тим, що 06.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 1500 грн строком на 217 днів, до 08.10.2025. 08.03.2025 сторони уклали додатковий договір, сума кредиту збільшена до 3000 грн, строк повернення – 215 днів з дати надання другого траншу. Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав і кредит у визначений строк не повернув, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача: основний борг - 3000 грн; проценти за користування кредитом - 4620 грн, комісію – 270 грн, додаткову комісію (за обслуговування кредитної заборгованості) – 540 грн, неустойку 1500 грн, а також відшкодувати судові витрати.

Матеріали позову надійшли до суду через систему «Електронний суд» 21.09.2026, протоколом автоматизованого розподілу визначено суддю Горбань О.Ю.

Ухвалою від 22.09.2026 постановлено прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У наданий відповідачу 15 денний строк з дня вручення ухвали, останній правом на подання відзиву не скористався. Будь-яких заяв від відповідача до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору. Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи і незалежно від того чи отримав він адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що 06.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов кредитного договору відповідачу надано кредит у розмірі 1500 грн строком на 217 днів, до 08.10.2025. Процентна ставка – 1% в день.

08.03.2025 2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір, сума кредиту збільшена до 3000 грн, строк повернення – 215 днів з дати надання другого траншу.

З`ясовано, що між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав та надав відповідачу грошові кошти двома траншами 06.02.2025 – 1500 грн, 08.03.2025 – 1500 грн шляхом перерахування на банківську картку відповідача, що підтверджується довідками про підтвердження успішної оплати перерахування коштів на платіжну карту відповідача.

Отже, судом встановлено, що відповідачем підписано кредитний і додатковий договір, отримано кредитні кошти у визначеному розмірі, що є підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами.

Суд звертає увагу, що у договорі про надання кредиту прописані усі істотні умови договору, відповідач належним чином ознайомлений з такими умовами.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачу на номер його мобільного телефону надходив одноразовий ідентифікатор для підписання договору (Е642, К517). Також, саме вказаний номер мобільного телефону відповідача закріплений за ним, як фінансовий номер, в ТОВ «Споживчий кредит».

У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між позивачем та відповідачем не були би укладені, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Суд звертає увагу, що відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, як не надано належних доказів укладення від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення кредитного договору, не надано доказів перерахування кредитних коштів не на його рахунок.

Отже, наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт укладення і перерахування відповідачу коштів за кредитним договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов кредитного договору, не повернув кредитні кошти, не сплатив відсотки за користування кредитом, що спричинило утворення заборгованості.

З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача по кредиту становить 9930 грн, з яких: основний борг - 3000 грн; проценти за користування кредитом - 4620 грн, комісію – 270 грн, додаткову комісію (за обслуговування кредитної заборгованості) – 540 грн, неустойку 1500 грн.

В той же час, відповідачем не надано суду жодних розрахунків, котрі б спростовували правильність розрахунків заборгованості по тілу кредиту та по відсотках, долучених позивачем до матеріалів справи.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, оскільки не повернув кредитні кошти, що спричинило утворення заборгованості по тілу кредиту - 3000 грн, процентів – 4620 грн. Тому суд приходить до висновку, що сума прострочених платежів по тілу кредиту з процентами слід стягнути з відповідача.

Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення комісії (пов`язаної з наданням кредиту) -270 грн, додаткової комісії (за обслуговування кредиту) – 540 грн та неустойки - 1500 грн підлягають залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що положення кредитного договору про сплату позичальником комісії (як за надання кредиту, так і за обслуговування) є нікчемними, суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на підставі цих положень договору комісії у розмірі 270 грн і 540 грн задоволенню не підлягають.

Крім цього, згідно з п.18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як вбачається з матеріалів справи договір укладено з відповідачем 06.03.2025, тобто після 24.02.2022, а введений в Україні воєнний стан на час звернення з даним позовом не припинений та не скасований, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 1500 грн є безпідставними та задоволенню також не підлягають.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в розмірі 7620 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 3000 грн; сума прострочених платежів по процентах - 4620 грн.

Задовольняючи частково позов, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім і документально підтверджені судові витрати, що становлять (2662,40 грн х 76,7% : 100%) - 2042,06 грн судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог (76,7%) а також (130,98 грн х 76,7% :100%) – 100,46 грн витрат, пов`язаних з надсиланням відповідачу позовної заяви, а разом 2142 грн 52 коп.

На підставі статей 525, 526, 527, 530, 610, 634, 639, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №06.03.2025-100000164 від 06.03.2025 в сумі 7620 (сім тисяч шістсот двадцять) грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 3000 грн; сума прострочених платежів по процентах - 4620 грн; судові витрати в розмірі 2042 грн 52 коп.

В решті позовних вимог про стягнення комісії, додаткової комісії, неустойки – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 11 листопада 2026 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Олена ГОРБАНЬ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua