Суд: Пирятинський районний суд Полтавської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №544/2391/25
Суддя: Малицька О. Л.
Справа № 544/2391/25
пров. № 1-кп/544/55/2026
Номер рядка звіту 285
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року м. Пирятин
Пирятинський районний суд Полтавської області
у складі: головуючої судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Пирятин кримінальне провадження № 544/2391/25 (1-кп/544/55/2026), яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12025170580000221 від 27.05.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Пирятин Полтавської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, військовозобов`язаного, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
за участю:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
захисника обвинуваченого ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_3
В С Т А Н О В И В:
Згідно ст. 65 Конституції Украни захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
18 березня 2014 року відповідно до Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.
24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб. який в подальшому неодноразово безперервно продовжувався, останнього разу Указом Президента України №235-2025 15.04.2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в України, з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року, строкам на 90 діб, затвердженого Законом України 4356-18 від 16.04.2025 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дїї воєнного стану в Україні»
Відповідно до Указу Президента України з 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993, оголошено загальну мобілізацію, у тому числі і на території Полтавської області
Згідно з вимогами 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені у повістках
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 , 07.10.2024 прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з метою отримання тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, нащо останньому було надано направлення на військово-лікарську комісію для визначення ступеню придатності до військової служби.
Згідно висновку військово- лікарської комісії KП «Пирятинська лікарня» від 10.10.2024, ОСОБА_8 визнано придатним до військової служби під час загальної мобілізації в Збройних Силах України.
Того ж дня, 10.10.2024 об 10.35 годині, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 начальником відділення обліку мобілізаційної роботи та мобілізацій підготовки ОСОБА_9 - ОСОБА_3 було оголошено зміст повістки про його явку 10.10.2004 об 13.00 годині до пункту збору, зокрема до ІНФОРМАЦІЯ_2 за вищевказаною адресою, для призову за мобілізацією та відправки до команди (військової частини) НОМЕР_1 . При цьому ОСОБА_3 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 був попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. Однак ОСОБА_3 відмовився від отримання повістки про відправку до команди (військової частини) НОМЕР_1 , у зв`язку із цим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 складенo aкт про відмову в отриманні повістки.
Надалі 19.03.2025 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 надіслано повістку засобами поштового зв`язку замовленим листом з повідомленням про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 31.03.2025 об 09:15 годині для уточнення обліково-реєстраційних даних, однак останній за повісткою на вказану дату не з`явився, про причину неявки у встановлений термін не повідомив, у зв`язку з чим 27.05.2025. працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_3 складемо протокол про адміністративне правопорушення передбачене ст. 210-1 ч. 3 КУпАП - порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
В подальшому, 27.05.2025 о 12:00 години, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ОСОБА_10 . ОСОБА_3 було оголошено зміст повістки про його явку 27.05. 2025 об 17:00 годині до пункту збору, зокрема до ІНФОРМАЦІЯ_2 за вищевказаною адресою, для призову за мобілізацією та відправки до команди (військової частини) НОМЕР_2 . При цьому ОСОБА_3 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 був повторно попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. Однак ОСОБА_3 відмовився від отримания повістки про відправку, у зв`язку із цим працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно складено акт про відмову в отриманні повістки.
Тим самим, ОСОБА_3 будучи військовозобов`язаним, діючи з прямим умислом, тобто завідомо знаючи про висновок військово-лікарської комісії КП «Пирятинська лікарня» від 10.10.2024 про придатність його до військової служби під час загальної мобілізації, будучи обізнаним про його призов за мобілізацією та заздалегідь повідомлений про строк та необхідність його явки 10.10.2024 об 13.00 годині та 27.05.2025 об 17.00 години до пункту збору, зокрема до ІНФОРМАЦІЯ_3 , для проходження військової служби з метою ухилення від призову за мобілізацією, на зазначений час не з`явився без поважних причин для відправки до військової частини та подальшого проходження військової служби за мобілізацією, тобто свідомо ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, а саме: ухилення від призову на військову службу під час мобілізаній, на особливий період.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе не визнав, однак надав суду пояснення. Зокрема, він вказав, що пройшов ВЛК, за результатами якої його визнали придатним до військової служби. Він дійсно відмовлявся отримувати бойові повістки, оскільки є ОСОБА_11 . Також зазначив, що не відмовляється від обов`язку перед державою, тому просив замінити йому військову службу на альтернативну, бо через свої глибокі релігійні переконання не може брати до рук зброю. Працівники ТЦК пояснювали йому, що під час дії воєнного стану альтернативної служби немає. Він також наголошував, що має бажання виконувати свій громадянський обов`язком шляхом виконання роботи, не пов`язаної з носінням військової форми та зброї. Крім цього, він письмово скеровував звернення начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо заміни йому військової служби на невійськову альтернативну, однак йому відмовляли. Хоча у період з 2017 по 2019 рік він проходив альтернативну службу в Пирятинській ЦРЛ. Обвинувачений просив його виправдати, оскільки умислу на ухилення від військової служби у нього не було, а всі вчинені ним дії пов`язані виключно з його глибокими релігійними переконаннями.
Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3 , його винуватість доводиться показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні:
Допитаний як свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що працює офіцером відділу мобілізаційної роботи. Обвинуваченому двічі вручали бойову повістку, однак він обидва рази відмовлявся через свої релігійні переконання, мотивуючи тим, що є ОСОБА_11 .
Допитаний як свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що обвинувачений ОСОБА_14 прибув до ТЦК за повісткою, пройшов ВЛК та був визнаний придатним. Отримувати бойові повістки відмовлявся через віросповідання. Йому пропонували проходити службу у військовій частині НОМЕР_1 (навчальний центр).
Допитаний як свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що 27.05.2025 працівники поліції запросили ОСОБА_15 до РТЦК як порушника військового обліку. Він склав щодо ОСОБА_15 адміністративний протокол та роз`яснив йому кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації, оскільки той відмовився отримувати бойову повістку, мотивуючи це перебуванням у релігійній організації. За фактом відмови від отримання повістки було складено акт.
Свідок ОСОБА_16 , допитаний у судовому засіданні, надав такі ж показання, як і свідок ОСОБА_10 .
Допитана як свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачений є її сином. Він отримав повістку у 2024 році та з`явився до ТЦК та СП, де надав документи й просив замінити військову службу на альтернативну, але йому виписали направлення на ВЛК. Він пройшов комісію, після чого розгляд питання призупинився. Пізніше, вже у 2025 році, його зупинила поліція та доставила до ТЦК. Він теж відмовився отримувати повістку. ОСОБА_18 її син є з 2015 року.
Допитана як свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачений ОСОБА_14 є її одновірцем. Вона знає його з дитинства і може охарактеризувати лише позитивно: він усім допомагає, активний у зібраннях, охрестився як Свідок Єгови у 2015 році. Вона бачила, як ОСОБА_15 затримала поліція. Надалі їй стало відомо про виклик до ТЦК та СП, а також про те, що ОСОБА_20 просив замінити йому військову службу на альтернативну.
Допитана як свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні пояснила, що була головою ВЛК, коли ОСОБА_14 проходив обстеження. Особисто його не пам`ятає, однак, за наявними даними, його визнали придатним до військової служби, про що зазначено в картці обстеження та медичного огляду. Вона писала заключення після проходження військовозобов`язаним усіх лікарів.
Допитані як свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 суду повідомили, що ОСОБА_3 є членом релігійної громади Свідків Єгови в місті Пирятин і через свої релігійні переконання не може виконувати військовий обов`язок. Він охрещений з 2015 року. Стосовно конкретних обставин ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, що є предметом судового розгляду, їм нічого не відомо, оскільки вони не були очевидцями вручення бойових повістки.
При викладенні показань зазначених осіб суд ураховує, що положеннями чинного КПК України не передбачено обов`язку суду дослівно відтворювати показання свідків. Таке джерело доказів відображається судом у тому обсязі, який необхідний для встановлення істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 754/10882/17 (провадження № 51-1223км22).
З огляду на це показання вищезазначених осіб відображені без зайвої деталізації та містять лише їхню сутнісну (змістовну) складову.
Крім даних отриманих із показань обвинуваченого та свідків, допитаних у судовому засіданні під час розгляду цього кримінального провадження, вина ОСОБА_3 також підтверджується такими доказами:
-повідомленням про кримінальне правопорушення, вих.№12/6/2002 від 27.05.2025, з якого встановлено, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 майор ОСОБА_25 звернувся до відділення поліції №1 Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області з повідомленням про те, що 27.05.2025 старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 капітаном ОСОБА_10 відповідно до Указу Президента України №65/2022 ОСОБА_3 27.05.2025, було призначено в команду НОМЕР_2 на 27.05.2025 відмовився від отримання повістки, внаслідок чого на ОСОБА_3 складено акт відмови від отримання повістки. Додатково зазначив, що підстави для звільнення ОСОБА_26 від мобілізації відсутні.(т.1 а.с.83);
-направлення видане начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_27 за № 4280 від 07.10.2024 - солдату ОСОБА_3 , 1995 року народження для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період .(т.1 а.с.85);
- довідкою військово-лікарської комісії за № 12/6/3184 від 10.10.2024, зідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнаний придатним до військової служби .(т.1 а.с.91);
-оригіналом картки обстеження та медичного огляду № 4280 військовозобов`язаного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої в результаті проходження ВЛК його було визнано придатним до військової служби .(т.1 а.с.92);
- оригіналом повістки на відправку ОСОБА_3 на 27.05.2025 на 17.00 год. .(т.1 а.с.92а);
-актом про відмову в отриманні повістки від 27.05.2025 року, який був складеним старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 в присутності свідків офіцерів ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 та ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_3 повідомлено, що він відповідно до ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставіповістки, виданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , повинен з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 - 27.05.2025 об 17.00 год. для відправки до військової частини. ОСОБА_3 , 1995 р.н. ст. 336 КК України про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. В графі «Громадянин відмовився отримати повістку начальника РТЦК таСП і при цьому заявив:» зазначено «відмовляюсь від отримання повістки». Даний акт підписаний свідками та посадовою особою,яка склала акт. .(т.1 а.с.93);
-копією журналу обліку відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.04.2025. Згідно журналу 27.05.2025 ОСОБА_3 об 08 год. доставлявся до ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.95-97);
- аркушем доведення від 27.05.2025 змісту статтей 336, 335, 409 КК України, на ім`я ОСОБА_3 (т.1 а.с.98);
-копією протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч.3 ст.210-1 КУпАП (т.1 а.с.107);
- оригіналом повістки на відправку ОСОБА_3 на 10.10.2024 на 13.00 год. .(т.1 а.с.105а);
-актом про відмову в отриманні повістки від 10.10.2025 року, який був складеним начальником відділення обліку мобілізаційної роботи та мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 в присутності свідків офіцерів ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_29 та ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_3 повідомлено, що він відповідно до ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі повістки, виданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , повинен з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 - 10.10.2024 об 13.00 год. для відправки до військової частини. ОСОБА_3 , 1995 р.н. ст. 336 КК України про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Даний акт підписаний свідками та посадовою особою,яка склала акт (т.1 а.с.106);
-копією журналу обліку відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.10.2024. Згідно журналу 10.10.2024 ОСОБА_3 об 13 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`явився(т.1 а.с.109-111);
- протоколом перегляду відеозапису від 28.08.2025 року, з фототаблицею згідно якого було проведено перегляд відеозапису на якому зафіксовано факт відмови отримання бойової повістки ОСОБА_3 , 1995 року народженя за участю офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_16 (т.1 а.с.124-127);
-відеозаписом, на якому зафіксовано факт відмови отримання 27.05.2025 бойової повістки ОСОБА_3 із вимогою з`явитися 27.05.2025 о 17:00 год. на збірний пункт для відправки до військової частини (т.1 а.с.128).
Оцінивши зазначені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони є взаємопов`язаними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою. З їхнього змісту вбачається, що ОСОБА_3 визнаний придатним до військової служби, був належним чином ознайомлений із вимогами законодавства про мобілізацію та попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову, однак свідомо відмовився від проходження військової служби під час мобілізації, посилаючись на власні релігійні переконання.
Ці докази, надані стороною обвинувачення та досліджені судом під час судового розгляду кримінального провадження, суд у розумінні ст. ст. 85, 86 КПК України визнає належними та допустимими. Вони беззаперечно підтверджують вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Що стосується доказів, поданих стороною захисту (зокрема письмових доказів, викладених іноземними мовами без належного перекладу; відеозапису щодо переслідувань «Свідків Єгови» в нацистській Німеччині та СРСР; Програм базової загальновійськової підготовки за 2024 та 2025 роки; листа-відповіді Головного управління персоналу ГШ ЗС України від 09.07.2026), то суд дійшов висновку про їх неналежність у розумінні статті 85 КПК України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність інших доказів.
Надані захистом документи іноземною мовою без перекладу на державну мову, відеозаписи щодо історичного переслідування релігійної організації «Свідки Єгови» в нацистській Німеччині та СРСР, а також Програма загальної базової загальновійськової підготовки за 2024–2025 роки та лист-відповідь Головного управління персоналу ГШ ЗС України від 09.07.2026 не містять фактичних даних, які б прямо чи непрямо підтверджували або спростовували обставини, визначені ст. 91 КПК України (зокрема, подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого, форму вини, мотив і межу вчинення злочину).
Зміст цих матеріалів має виключно загальний інформативний характер. Зазначена Програма загальної підготовки відображає лише загальні засади організації навчального процесу в Збройних Силах України та жодним чином не стосується конкретних умов проходження служби чи реальних обставин призову під час мобілізації саме обвинуваченого ОСОБА_3 .
Враховуючи, що вказані матеріали не мають процесуального зв`язку з предметом доказування у цьому кримінальному провадженні та не містять відомостей щодо наявності чи відсутності в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, суд визнає ці докази неналежними.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Склад кримінального правопорушення є абстрактною теоретичною конструкцією і включає чотири елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону. Кожен елемент містить визначений набір ознак: обов`язкових і факультативних для кваліфікації діяння як кримінального правопорушення.
Касаційний кримінальний суд у постанові від 19 березня 2024 року у справі № 676/4559/22 вказав, що стаття 336 КК (у редакції Закону № 1357-ІХ від 30 березня 2021 року) передбачає відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Об`єктом правопорушення в широкому розумінні є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, місцевого самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування в умовах воєнного стану, а ЗСУ та інших воєнізованих формувань — на організацію і штати воєнного часу. У вужчому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.
Додатковим обов`язковим об`єктом правопорушення є встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших військових формувань). Шкода, яка завдається вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підлягає призову за мобілізацією до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни та її населення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація — це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та інших структур на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України чи інших військових формувань — на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання зі спільної оборони від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій створює безпосередню загрозу для безпеки держави у сфері оборони.
Об`єктивна сторона правопорушення виявляється в бездіяльності — ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Відхиляючи доводи обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника про неможливість проходження військової служби через релігійні переконання та його готовність проходити альтернативну службу (яку йому не запропонували, попри звернення до РТЦК та СП із заявою про заміну військової служби на альтернативну/невійськову), суд зазначає таке.
Під час мобілізації в особливий період, у зв`язку з оголошенням в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану та загальної мобілізації, закон не передбачає можливості заміни військової служби на альтернативну.
Водночас право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за певних умов. Відтак, непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_3 та його обов`язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (передбаченим ст. 65 Конституції України) не існує, а фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби у нього відсутні.
Питання, аналогічні порушеним стороною захисту, вже були предметом розгляду та оцінки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. За результатами розгляду Об`єднана палата у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24, провадження № 51-603кмо25) сформулювала висновок щодо правозастосування. Відповідно до нього законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації на підставі релігійних або інших переконань. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.
Як зазначила Об`єднана палата, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Пакту і ч. 2 ст. 9 Конвенції допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним щодо заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, повинен забезпечувати баланс між конституційними правами особи та інтересами національної безпеки держави в умовах воєнного стану.
Об`єднаною палатою було враховано, що положення ст. 18 Пакту не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції, допускається відповідно до її ст. 15, однак з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.
Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.
Об`єднана палата вважала, що неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Адже українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-VasileTerhesagainstRomania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).
У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.
Об`єднана палата не залишила поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.
Об`єднана палата не вбачала підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.
За таких обставин, на думку об`єднаної палати, законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі ст. 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить ст. 35 Конституції України.
З огляду на вищенаведене об`єднана палата констатувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.
Згідно положень ч.3 ст.4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Разом з тим, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
З наведеного слідує, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.
На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).
Згідно позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.04.2025 в справі № 573/406/24, воєнний стан в Україні накладає обмеження на всі сфери суспільного та особистого життя. Тому право сповідувати свою релігію або переконання, яке визнається та захищається державною, є обмеженим в частині відмови від мобілізації. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Суд, обираючи покарання обвинуваченому, керуючись нормами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 66 КК України, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Згідно ст. 67 КК України, обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Як вбачається з досудової доповіді, наданої Лубенським РС № 3 філії ДУ «Центр пробації» в Полтавській області, орган пробації вважає за можливе виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки він не становить високої небезпеки для суспільства загалом та для окремих осіб зокрема.
Щодо відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню, то категорія справедливості передбачає, що захід примусу має бути домірним злочину. Покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю й обставинами вчиненого та особою винного.
За загальним правилом призначення кримінальних покарань особі, яка вчинила правопорушення вперше, має позитивні характеристики та за відсутності обставин, що обтяжують покарання, реальне позбавлення волі не призначається, а надається можливість спокутувати провину шляхом встановлення іспитового строку. Крім того, законодавець не встановлює обмежень щодо застосування ст. 75 КК України при кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 336 КК України, на відміну від корупційних кримінальних правопорушень згідно з ч. 4 ст. 75 КК України.
Обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України належить до нетяжких злочинів.
Суд зважає на те, що після фіксації фактів неявки за повістками обвинувачений ОСОБА_3 офіційно звернувся до ТЦК та СП із письмовою заявою про надання йому можливості проходити альтернативну (невійськову) службу. Листом ТЦК та СП у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з посиланням на те, що чинне законодавство України в умовах воєнного стану не передбачає механізму заміни військової служби за мобілізацією на альтернативну цивільну службу.
Враховуючи сталу практику Верховного Суду (зокрема, правові висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду), право на альтернативну службу є абсолютним у мирний час, проте в умовах воєнного стану реалізація цього права обмежена через відсутність відповідного нормативно-правового регулювання. За таких обставин релігійні переконання ОСОБА_3 не звільняють його від загальнодержавного конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а його дії щодо неявки за бойовими повістками правильно кваліфіковані органом досудового розслідування за ст. 336 КК України.
Разом з тим, вирішуючи питання про доцільність ізоляції обвинуваченого від суспільства, суд не може ігнорувати дані, які фундаментально характеризують його особу та мотиви поведінки. Судом встановлено, що ОСОБА_3 є послідовним у своїх релігійних переконаннях.
Згідно з довідкою, виданою Центром Свідків Єгови за № 7585 від 24.06.2025, ОСОБА_3 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_5 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 25 квітня 2015 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та як Свідок Єгови бере участь у проповідуванні доброї новини.(т.1 а.с. 138).
Крім того, у мирний час, задовго до введення воєнного стану в Україні, обвинувачений скористався своїм конституційним правом на свободу совісті та віросповідання і впродовж двох років фактично проходив альтернативну (невійськову) службу замість строкової військової служби, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_3 .(т.1 а.с. 156).
Цей факт свідчить про те, що релігійні переконання обвинуваченого є глибокими, щирими, тривалими та не були створені штучно з метою ухилення від виконання обов`язку в умовах воєнної загрози через страх чи правовий нігілізм. Дії ОСОБА_3 були продиктовані виключно внутрішнім конфліктом сумління, при цьому обвинувачений демонстрував готовність виконувати інші обов`язки перед державою, що підтверджується його зверненням до ТЦК та СП щодо готовності проходити цивільну службу.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що хоча факт вчинення злочину є доведеним, сама особа ОСОБА_3 не становить високої суспільної небезпеки. Його виправлення та перевиховання можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі. Призначення обвинуваченому мінімального строку покарання, передбаченого санкцією ст. 336 КК України, із застосуванням ст. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Це стане належним стимулом для усвідомлення обвинуваченим необхідності неухильного дотримання законів України та виконання своїх конституційних обов`язків, а також забезпечить баланс між інтересами суспільства та правами особи.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 50, 65, 66, 75, 76, 336 КК України, ст.ст. 369-371, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання за ст. 336 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Зобов`язати ОСОБА_3 відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України у період іспитового строку:
- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту проголошення вироку, а саме з 11.11.2026 року.
Речові докази, а саме:
-лист повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_30 , від 11.07.2025 про надання документів;
-копія довідки військово-лікарської комісії, проведеної відносно солдата ОСОБА_3 . Вказана довідка у верхньому лівому кутку містяться реквізити ІНФОРМАЦІЯ_3 , складена зареєстрована 10.10.2024 №12/6/3184;
-копія картки обстеження та медичного огляду №4280, по мобілізації, виданої на ім`я ОСОБА_3 ;
-оригінал розписки про отримання повістки. Розписка містить відомості Команда А3321; повістка на ім`я солдата ОСОБА_3 , від 27.05.2025;
- акт про відмову в отриманні повістки на ім`я ОСОБА_3 , від 27.05.2025.
- аркуш доведення від 27.05.2025, на ім`я ОСОБА_3 :
- облікова картка до військового квитка на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 11.07.2025;
-копія журналу обліку відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.04.2025. Згідно журналу 27.05.2025 ОСОБА_3 об 08 год. доставлявся до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- оригінал розписки про отримання повістки. Розписка містить відомості: Команда А4754, повістка на ім`я солдата ОСОБА_3 , від 10.10.2024;
-акт про відмову в отриманні повістки на ім`я ОСОБА_3 , від 10.10.2025.
- копія протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч.3 ст.210-1 КУПАП;
-копія постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП;
-копія журналу обліку відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.10.2024. Згідно журналу 10.10.2024 ОСОБА_3 об 13 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з`явився;
-копія повідомлення №12/6/3247/3 від 13.10.2024 та №12/6/2075/1 від 01.06.2025 в 1 примірнику кожний на 2 аркушах;
-ДВД диск який містить копію відеозапису вручення ОСОБА_3 повістки про явку до ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 27.05.2025 - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом 30 днів із дня його проголошення.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, захиснику та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua