Суд: Хмельницький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №560/20660/25
Суддя: Печений Є.В.
Справа № 560/20660/25
РІШЕННЯ
іменем України
11 листопада 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Київській області), у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 73586/03 від 16.10.2025 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 05.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви ухвалою від 19.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 26.10.2026 суд залучив до участі у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі - третя особа).
Відповідно до позовної заяви, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.
Зазначає, що із 29.03.2023 він отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Стверджує, що при призначенні пенсії та визначенні її розміру територіальним органом Пенсійного фонду України не було враховано наявності в нього особливих заслуг перед Україною.
На обґрунтування цього твердження позивач посилається на те, що був депутатом Теофіпольської районної ради трьох скликань, а саме: V скликання у 2006-2010 роках, VI скликання у 2010-2015 роках та VII скликання у 2015-2020 роках.
Крім того, позивач зазначає, що з вересня 2023 року є депутатом Теофіпольської селищної ради VIII скликання.
На переконання позивача, зазначені обставини свідчать про те, що він здійснював депутатські повноваження протягом чотирьох скликань органів місцевого самоврядування, а тому має право на пенсію за особливі заслуги перед Україною.
Позивач, зокрема посилається на пункт 7 статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» у редакції, чинній на 29.03.2023.
Вказує, що зазначеною нормою передбачалося право на пенсію за особливі заслуги перед Україною для депутатів чотирьох і більше скликань відповідних представницьких органів.
Позивач вважає, що під час вирішення питання про встановлення йому пенсії за особливі заслуги перед Україною відповідач повинен був застосувати законодавство, чинне на дату призначення пенсії за віком.
Зазначає, що 09.10.2025 звернувся із заявою про перерахунок пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Стверджує, що за результатами розгляду зазначеної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області 16.10.2025 прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії.
Позивач вказує, що відповідач неправомірно застосував положення Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення, оскільки право на відповідне пенсійне забезпечення, на його думку, виникло раніше.
Обґрунтовуючи неправомірність застосування нового законодавства, позивач посилається на статтю 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012 щодо дії нормативно-правових актів у часі.
Вважає, що оскаржуване рішення порушує його право на належне пенсійне забезпечення, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, а тому, суд, на підставі ч. 2 ст. 175 КАС України, вирішує спір за наявними матеріалами справи
Третя особа письмові пояснення до суду не надала.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії пенсійного посвідчення, що міститься в матеріалах справи, позивач є одержувачем пенсії за віком.
Пенсійне посвідчення видане 29.03.2023.
У позовній заяві позивач зазначає, що пенсію за віком йому призначено з 29.03.2023.
Водночас, суд зазначає, що дата видачі пенсійного посвідчення не є тотожною за своїм юридичним змістом даті прийняття рішення про призначення пенсії.
Самостійного рішення про призначення пенсії за віком, у якому була б зазначена дата її призначення, серед досліджених документів немає.
Разом із тим, наявні матеріали дозволяють установити факт одержання позивачем пенсії за віком, і саме ця обставина має значення для вирішення спору.
Відповідно до довідки Теофіпольської селищної ради Хмельницького району Хмельницької області від 17.02.2025 № 261/02-39 ОСОБА_1 був депутатом Теофіпольської районної ради: V скликання - 2006-2010 роки; VI скликання - 2010-2015 роки; VII скликання - 2015-2020 роки.
Крім того, у зазначеній довідці вказано, що на момент її видачі ОСОБА_1 був депутатом Теофіпольської селищної ради VIII скликання.
Довідка містить дату, реєстраційний номер, підпис уповноваженої посадової особи та відбиток печатки.
Обставини здійснення позивачем депутатських повноважень у Теофіпольській районній раді трьох скликань та статус депутата Теофіпольської селищної ради VIII скликання також відображені в оскаржуваному рішенні відповідача від 16.10.2025.
Отже, сам факт здійснення позивачем відповідних депутатських повноважень підтверджується наявними письмовими доказами.
Водночас, довідка від 17.02.2025 № 261/02-39 не містить конкретної дати набуття позивачем депутатських повноважень у Теофіпольській селищній раді VIII скликання.
У позовній заяві позивач зазначає, що такі повноваження він набув із вересня 2023 року.
Окремого документа, який підтверджував би дату набуття зазначених повноважень, серед матеріалів справи немає.
Суд також встановив, що 09.10.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії.
Зі змісту заяви про призначення/перерахунок пенсії, копія якої міститься в матеріалах справи, вбачається, що позивач просив провести перерахунок пенсії.
У відповідній графі заяви як вид перерахунку зазначено зміну надбавки.
З розписки-повідомлення вбачається, що заяву позивача прийнято 09.10.2025 та зареєстровано за № 1567.
Факт прийняття зазначеної заяви також підтверджений змістом оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Відповідно до цього рішення, предметом розгляду заяви позивача було встановлення надбавки до пенсії за особливі заслуги перед Україною.
Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області, яке 16.10.2025 прийняло рішення № 73586/03-16 про відмову в перерахунку пенсії.
У зазначеному рішенні відповідач послався на статтю 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» з урахуванням змін, внесених до законодавства.
Відповідач зазначив передбачені чинною редакцією цієї статті категорії громадян України, яким установлюється пенсія за особливі заслуги перед Україною.
Оцінивши надану позивачем довідку Теофіпольської селищної ради, відповідач дійшов висновку, що зазначена в ній депутатська діяльність не є підставою для встановлення пенсії за особливі заслуги відповідно до чинного законодавства.
Саме з цих мотивів позивачу відмовлено в перерахунку пенсії.
Суд установив, що в копії оскаржуваного рішення зазначено реєстраційний номер 73586/03-16, тоді як у прохальній частині позовної заяви його визначено як 73586/03.
Оскільки позивачем зазначено дату рішення, суб`єкта його прийняття, особу, щодо якої його прийнято, та предмет рішення, а матеріали справи містять рішення від 16.10.2025 № 73586/03-16, суд виходить із того, що предметом оскарження є саме цей індивідуальний акт відповідача.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частина друга цієї статті встановлює, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.
Отже, право громадянина на пенсійне забезпечення підлягає судовому захисту, водночас конкретні умови призначення відповідних пенсійних виплат визначаються законом.
Суд враховує, що зазначені положення Конституції України підлягають застосуванню у взаємозв`язку з положеннями спеціального пенсійного законодавства.
З огляду на наведені вище положення, суд зазначає, що предметом судового контролю у цій справі є правомірність конкретного рішення ГУ ПФУ в Київській області від 16.10.2025 про відмову в перерахунку пенсії позивача у зв`язку зі встановленням надбавки за особливі заслуги перед Україною.
Предметом спору не є правомірність первинного рішення про призначення позивачу пенсії за віком у 2023 році.
Також у межах заявлених позовних вимог позивач не оскаржує окрему бездіяльність органу Пенсійного фонду України, яка полягала б у невстановленні надбавки під час первинного призначення пенсії за віком.
Позивач просить скасувати рішення, прийняте за його заявою від 09.10.2025.
Отже, суд зобов`язаний перевірити, чи мав відповідач правові підстави відмовити позивачу у встановленні відповідної надбавки станом на 16.10.2025.
При цьому, перевірка правомірності оскаржуваного рішення здійснюється ретроспективно, тобто з урахуванням нормативно-правового регулювання та фактичних обставин, які існували на момент його прийняття.
Суд не може обґрунтовувати правомірність рішення суб`єкта владних повноважень обставинами, які не були підставою для прийняття такого рішення, підміняючи власними міркуваннями його фактичні та юридичні мотиви.
Зазначений підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
У цій постанові Верховний Суд звернув увагу на необхідність належної обґрунтованості та вмотивованості індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, тобто наведення конкретних фактичних і юридичних підстав прийняття відповідного акта та зрозумілих мотивів його ухвалення.
Зокрема, Верховний Суд визнав помилковою практику, коли суди обґрунтовують правомірність спірного акта фактами та аргументами, які адміністративний орган не покладав в основу його прийняття.
Цей правовий висновок стосується меж судового контролю за вже прийнятим індивідуальним актом.
Хоча зазначена постанова прийнята за результатами розгляду спору щодо реєстрації податкової накладної, її висновки стосуються загальних вимог до обґрунтованості індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень.
З огляду на наведене, суд виходить із того, що при вирішенні цієї справи не може замінювати мотив відмови, наведений відповідачем, іншими підставами, не зазначеними в оскаржуваному рішенні.
Водночас, цей принцип не звільняє суд від обов`язку застосувати до встановлених обставин належні норми матеріального права та перевірити аргументи позивача.
Зокрема, оскільки позивач обґрунтовує протиправність рішення існуванням у нього права на пенсію за особливі заслуги за попередньою редакцією законодавства, суд повинен перевірити обґрунтованість цього аргументу.
Така перевірка не становить пошуку додаткових підстав відмови за відповідача, а є оцінкою доводів позивача щодо неправомірного застосування законодавства в часі.
Окрім того, виходячи зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, суд повинен розмежовувати обов`язок позивача підтвердити обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та обов`язок відповідача довести правомірність оскаржуваного рішення.
Так, позивач повинен надати докази на підтвердження обставин, з якими він пов`язує порушення своїх прав.
Натомість відповідач повинен довести, що відмова, яка оскаржується, відповідає встановленим законом вимогам.
При цьому, тягар доказування правомірності рішення не переходить на позивача лише у зв`язку з тим, що відповідач не подав відзиву.
Так само відсутність відзиву не означає автоматичного визнання позову.
Суд також враховує положення статті 78 КАС України.
Так, суд враховує, що відповідач у рішенні від 16.10.2025 безпосередньо відобразив обставини здійснення позивачем депутатських повноважень у трьох скликаннях районної ради та перебування депутатом селищної ради VIII скликання.
Відображення цих обставин в адміністративному акті є письмовим доказом їх урахування відповідачем, але саме по собі не становить процесуального визнання обставин у розумінні частини першої статті 78 КАС України.
Зазначені обставини також підтверджуються відповідною довідкою Теофіпольської селищної ради.
Тому суд не вбачає підстав ставити під сумнів достовірність факту здійснення позивачем відповідних депутатських повноважень.
Разом із тим, твердження позивача про наявність у нього права на пенсію за особливі заслуги перед Україною є правовою оцінкою відповідних обставин, а не фактичну обставину, яка може вважатися доведеною лише внаслідок її незаперечення.
Відповідно до змісту частини четвертої статті 9 КАС України, суд уживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин справи, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У цій справі суд ухвалами від 19.12.2025 та 26.10.2026 витребував відповідні матеріали пенсійної справи позивача.
Водночас, серед наданих на дослідження матеріалів немає її повної копії.
Наявні матеріали не дають підстав стверджувати, що відповідач або третя особа без поважних причин не виконали вимоги ухвал суду.
Тому суд не констатує відповідного процесуального порушення.
Відповідно до змісту частини дев`ятої статті 80 КАС України, за наявності передбачених цією нормою умов суд залежно від значення витребуваних доказів може визнати обставину, для з`ясування якої їх витребувано, відмовити в її визнанні або розглянути справу за наявними доказами.
Ця норма не передбачає автоматичного задоволення позову у випадку відсутності витребуваного документа.
Для перевірки оскаржуваного рішення визначальне значення мають зміст звернення від 09.10.2025, підтверджений заявником депутатський статус, мотиви рішення від 16.10.2025 та норми права, що діяли на дату його прийняття.
Копії заяви, розписки-повідомлення, довідки Теофіпольської селищної ради і самого оскаржуваного рішення відповідача містяться в наданих матеріалах.
Отже, суд має можливість перевірити фактичну й правову основу оскаржуваної відмови та оцінити істотні доводи позову за наявними доказами.
При цьому, суд не припускає змісту документів, яких у матеріалах немає, і не покладає на будь-кого з учасників несприятливих процесуальних наслідків лише з огляду на відсутність повної пенсійної справи позивача.
Сам факт відсутності в наданих матеріалах рішення про попереднє встановлення пенсії за особливі заслуги не розглядається як безумовний доказ того, що такого рішення ніколи не існувало.
Висновок про незастосовність перехідного положення в цій справі ґрунтується на сукупності даних: змісті позову про неврахування особливих заслуг при призначенні пенсії за віком, характері звернення 09.10.2025 та оскаржуваної відмови у встановленні надбавки, а також невідповідності доведених депутатських повноважень вимогам колишнього пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III.
Наявні докази суд оцінює в сукупності відповідно до статті 90 КАС України.
Щодо правового регулювання пенсій за особливі заслуги перед Україною, суд зазначає про таке.
Правовідносини щодо встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною регулюються Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01.06.2000 № 1767-III (далі - Закон № 1767-III).
Суд враховує, що для вирішення спору необхідно розмежувати правове регулювання, яке діяло станом на 29.03.2023, із правовим регулюванням, чинним станом на 16.10.2025.
У редакції Закону № 1767-III, чинній станом на 29.03.2023, пунктом 7 статті 1 було встановлено, що пенсії за особливі заслуги перед Україною (далі - пенсії за особливі заслуги) встановлюються громадянам України депутатам - всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Українській РСР.
Відповідно до статті 2 Закону № 1767-III у зазначеній редакції, пенсії за особливі заслуги встановлюються територіальним органом Пенсійного фонду Україн.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1767-III у зазначеній редакції, пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам, зазначеним у статті 1 цього Закону, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 29.03.2023, пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність: від 35 до 40 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 1 і 8 статті 1 цього Закону; від 25 до 35 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 2-5 статті 1 цього Закону; від 20 до 25 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 6 і 7 статті 1 цього Закону.
Частиною третьою статті 5 Закону № 1767-III у зазначеній редакції передбачалося, що пенсія за особливі заслуги встановлюється з дня звернення за встановленням пенсії або з дня набуття права на неї, якщо звернення за її встановленням відбулося не пізніше 12 місяців з дня набуття права. Днем звернення за встановленням пенсії за особливі заслуги вважається день прийому заяви про встановлення пенсії за особливі заслуги з усіма необхідними документами. Якщо заява про встановлення пенсії за особливі заслуги надсилається поштою і до неї додаються всі необхідні документи, днем звернення за встановленням пенсії за особливі заслуги вважається дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви додані не всі необхідні документи, територіальний орган Пенсійного фонду України повідомляє заявникові, які документи мають бути подані додатково. Якщо такі документи будуть подані не пізніше трьох місяців з дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, днем звернення за встановленням пенсії за особливі заслуги вважається день прийому або відправлення заяви про встановлення такої пенсії.
Статтею 9 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 29.03.2023, було встановлено, що заяву про встановлення (перерахунок) пенсії за особливі заслуги розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та в 10-денний строк з дня її подання з усіма необхідними документами приймає рішення про встановлення (перерахунок) або про відмову у встановленні (перерахунку) пенсії за особливі заслуги.
Порядок подання документів для встановлення пенсії за особливі заслуги та вимоги до них затверджуються правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Не пізніше 10 днів після прийняття рішення про встановлення (перерахунок) пенсії за особливі заслуги чи про відмову в її встановленні (перерахунку) територіальний орган Пенсійного фонду України видає або надсилає особі повідомлення про встановлення (перерахунок) пенсії за особливі заслуги чи про відмову у її встановленні (перерахунку) із зазначенням причин відмови та порядку оскарження такого рішення.
Відтак, із системного аналізу зазначених норм випливає, що право на пенсію за особливі заслуги перед Україною не виникало у будь-якої особи лише внаслідок досягнення пенсійного віку та призначення їй пенсії за віком.
Для встановлення відповідної надбавки необхідною була наявність спеціально визначених законодавством заслуг, відповідність особи законодавчо визначеній категорії, а також реалізація відповідного права у встановленому законом порядку.
При цьому, право на пенсію за віком і право на пенсію за особливі заслуги перед Україною є різними за юридичними підставами виникнення.
Пенсія за особливі заслуги є додатковою виплатою, яка встановлюється за наявності самостійних умов, передбачених Законом № 1767-III.
Щодо зміни правового регулювання у 2023 році, суд вказує на таке.
29.05.2023 Верховною Радою України прийнято Закон № 3113-IX «Про внесення змін до законів України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років" та "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" стосовно борців за незалежність України у XX столітті та деяких інших осіб» (далі - Закон № 3113-IX).
Відповідно до пункту 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закон № 3113-IX набирає чинності з першого числа місяця, наступного за місяцем його опублікування.
Закон № 3113-IX набрав чинності 01.07.2023.
Підпунктом 1 пункту 2 розділу I Закону № 3113-IX статтю 1 Закону № 1767-III викладено в новій редакції.
Унаслідок зазначених змін зі статті 1 Закону № 1767-III виключено положення про встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною депутатам чотирьох і більше скликань відповідних представницьких органів.
Отже, починаючи з 01.07.2023, здійснення депутатських повноважень у зазначених радах перестало бути самостійною законодавчою підставою для первинного встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною.
У той же час, законодавець передбачив спеціальне перехідне регулювання.
Згідно зі змістом пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3113-IX особам, на яких не поширюється дія цього Закону, але яким до дня набрання ним чинності призначена пенсія за особливі заслуги перед Україною, виплата такої пенсії здійснюється на умовах, установлених Законом № 1767-III до набрання чинності Законом № 3113-IX.
Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець установив спеціальні гарантії збереження раніше призначених пенсій за особливі заслуги перед Україною.
При цьому, зазначене перехідне положення пов`язує збереження відповідної виплати з фактом її призначення до 01.07.2023.
Це перехідне положення не поширює автоматично попереднє правове регулювання на кожного, хто до 01.07.2023 здійснював депутатські повноваження; водночас, його не можна тлумачити як позбавлення вже призначеної надбавки осіб, які відповідають прямо визначеним у ньому умовам.
Також вона не встановлює загального права на первинне призначення пенсії за особливі заслуги за виключеними законодавцем підставами після набрання чинності Законом № 3113-IX.
Відтак, при вирішенні питання щодо застосування відповідного перехідного положення необхідно встановити, чи була особі призначена пенсія за особливі заслуги до 01.07.2023.
Із приводу законодавства, чинного на дату прийняття оскаржуваного рішення, суд виходить із таких міркувань.
Станом на 16.10.2025 Закон № 1767-III діяв у редакції від 21.11.2024 з урахуванням, зокрема, змін, внесених законами № 3113-IX від 29.05.2023, № 4017-IX від 10.10.2024 і № 4074-IX від 20.11.2024.
Водночас, саме Закон № 3113-IX змінив статтю 1, виключивши з неї депутатську підставу для встановлення пенсії за особливі заслуги.
Відповідно до статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025, пенсія за особливі заслуги перед Україною встановлюється визначеним у пунктах 1-7 цієї статті категоріям громадян України.
Зазначеними положеннями передбачено право на пенсію за особливі заслуги, зокрема, для Героїв України, осіб, нагороджених відповідними державними нагородами, окремих категорій ветеранів війни, видатних спортсменів, космонавтів, осіб, відзначених визначеними державними нагородами та почесними званнями, матерів, які народили п`ять і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, а також окремих осіб, визнаних борцями за незалежність України у XX столітті та реабілітованих відповідно до законодавства.
У той же час, здійснення депутатських повноважень у місцевих радах відповідних скликань як самостійна підстава для встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною цією редакцією статті 1 Закону № 1767-III не передбачено.
Відповідно до змісту статті 2 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025, пенсії за особливі заслуги встановлюються територіальним органом Пенсійного фонду України.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1767-III, пенсії за особливі заслуги встановлюються громадянам, зазначеним у статті 1 цього Закону, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до закону.
Частиною першою статті 5 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025, визначено, що пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах: 4200 гривень - особам, зазначеним у пункті 7 статті 1 цього Закону; від 35 до 40 відсотків розміру прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, - особам, зазначеним у пунктах 1 і 6 статті 1 цього Закону; від 23 до 35 відсотків розміру прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, - особам, зазначеним у пунктах 2-5 статті 1 цього Закону.
Частиною третьою статті 5 Закону № 1767-III встановлено, що пенсія за особливі заслуги встановлюється з дня звернення за встановленням пенсії або з дня набуття права на неї, якщо звернення за її встановленням відбулося не пізніше 12 місяців з дня набуття права. Днем звернення за встановленням пенсії за особливі заслуги вважається день прийому поданої в електронній або паперовій формі заяви про встановлення пенсії за особливі заслуги з усіма необхідними документами. Якщо заява про встановлення пенсії за особливі заслуги надсилається поштою і до неї додаються всі необхідні документи, днем звернення за встановленням пенсії за особливі заслуги вважається дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви додані не всі необхідні документи, територіальний орган Пенсійного фонду України повідомляє заявникові, які документи мають бути подані додатково. Якщо такі документи будуть подані не пізніше трьох місяців з дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, днем звернення за встановленням пенсії за особливі заслуги вважається день прийому поданої в електронній або паперовій формі або відправлення заяви про встановлення такої пенсії.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025, заяву про встановлення (перерахунок) пенсії за особливі заслуги, подану в електронній або паперовій формі, розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та в 10-денний строк з дня її подання з усіма необхідними документами приймає рішення про встановлення (перерахунок) або про відмову у встановленні (перерахунку) пенсії за особливі заслуги.
Частиною третьою статті 9 Закону № 1767-III у зазначеній редакції передбачено, що не пізніше трьох днів після прийняття рішення про встановлення (перерахунок) пенсії за особливі заслуги чи про відмову в її встановленні (перерахунку) територіальний орган Пенсійного фонду України видає або надсилає особі повідомлення про встановлення (перерахунок) пенсії за особливі заслуги чи про відмову у її встановленні (перерахунку) із зазначенням причин відмови та порядку оскарження такого рішення.
Доказів, які б дозволяли встановити дату повідомлення позивача про відмову, серед наданих матеріалів немає, і порушення строку повідомлення не є самостійною підставою заявленого позову.
Отже, на дату прийняття оскаржуваного рішення відповідач був зобов`язаний перевірити наявність у позивача підстав для встановлення відповідної надбавки згідно із законом.
При цьому, відповідач не був наділений повноваженнями самостійно розширювати законодавчий перелік осіб, яким установлюється пенсія за особливі заслуги перед Україною.
Щодо дії закону в часі та доводів позивача про порушення статті 58 Конституції України, суд виходить із такого.
Відповідно до змісту частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 сформульовано висновок про те, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності та припиняється з втратою ним чинності.
До конкретної події чи факту застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого відповідна подія або факт настали чи мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019, зокрема в абзаці четвертому пункту 5 мотивувальної частини, роз`яснено особливості дії нового законодавства щодо правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та продовжують існувати після цього.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23 розглянув питання застосування зміненого нормативно-правового регулювання до пенсійних правовідносин.
Зокрема, Верховний Суд дослідив дію нормативно-правових актів у часі та розмежував наявність у особи передумов для виникнення права на пенсію і реалізацію цього права шляхом звернення до уповноваженого органу.
Судова палата виходила з того, що момент звернення особи до компетентного органу із заявою про оформлення документів для призначення відповідної пенсії має істотне значення для визначення законодавства, яке підлягає застосуванню.
Верховний Суд також зазначив, що суб`єкт владних повноважень не має правових підстав застосовувати попереднє нормативно-правове регулювання, яке втратило чинність, якщо відсутні спеціальні законодавчі підстави для його подальшого застосування.
У постанові Верховного Суду від 06.08.2026 у справі № 380/16471/24 зазначено, що правомірність оскаржуваного рішення територіального органу Пенсійного фонду України необхідно оцінювати з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного на момент його прийняття.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що інший підхід можливий за наявності спеціальних перехідних положень або інших установлених законом обставин, які визначають особливості застосування відповідних норм у часі.
Зокрема, Верховний Суд наголосив, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати правове регулювання, чинне на момент прийняття рішення, за винятком випадків порушення визначених законодавством строків прийняття рішення або наявності спеціальних положень щодо дії нових норм у часі.
Суд враховує наведені правові висновки Верховного Суду як такі, що стосуються загальних правил застосування законодавства в часі до пенсійних правовідносин.
Водночас, суд звертає увагу, що зазначені постанови Верховного Суду ухвалені у спорах щодо інших видів пенсійного забезпечення та не містять висновку щодо безпосереднього застосування пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 29.03.2023.
Тому наведені правові висновки підлягають застосуванню лише з урахуванням особливостей спеціального правового регулювання пенсій за особливі заслуги перед Україною.
Так, у цій справі таке спеціальне регулювання визначено Законом № 3113-IX, зокрема пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення».
Зміст зазначеної норми свідчить, що законодавець прямо врегулював питання збереження виплати пенсій за особливі заслуги перед Україною особам, яким такі пенсії були призначені до набрання чинності Законом № 3113-IX.
Отже, для перевірки аргументу позивача про неправомірне застосування нового законодавства необхідно встановити, чи виникли за попередньої редакції Закону юридичні обставини, з якими він пов`язує відповідне право, та чи підлягає до нього застосуванню спеціальне перехідне положення.
Із приводу твердження позивача про виникнення права на пенсію за особливі заслуги перед Україною станом на 29.03.2023, суд зазначає про таке.
Позивач посилається на те, що на день призначення йому пенсії за віком він уже мав право на пенсію за особливі заслуги перед Україною у зв`язку зі здійсненням депутатських повноважень протягом чотирьох скликань.
Оцінюючи зазначений довід, суд виходить зі змісту пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 29.03.2023.
Так, зазначена норма передбачала право на пенсію за особливі заслуги для депутатів чотирьох і більше скликань чітко визначених законом представницьких органів.
Зі змісту норми випливає, що юридичне значення мала не лише загальна кількість депутатських скликань, а й належність відповідної ради до категорій, визначених законом.
У цій справі суд установив, що позивач був депутатом Теофіпольської районної ради трьох скликань - V, VI та VII.
Районні ради входили до переліку органів, визначених пунктом 7 статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 29.03.2023.
Однак доказами підтверджено здійснення позивачем депутатських повноважень лише у трьох скликаннях районної ради.
Натомість Теофіпольська селищна рада VIII скликання не належала до переліку рад, визначених зазначеною нормою.
Селищна рада є окремим видом представницького органу місцевого самоврядування та не може ототожнюватися з районною радою або міською радою міста обласного значення.
Законодавець, визначаючи категорії осіб, яким установлюється пенсія за особливі заслуги, прямо назвав відповідні види рад.
У зазначеному переліку селищні ради відсутні.
Тому депутатські повноваження позивача в Теофіпольській селищній раді VIII скликання не могли бути враховані як четверте скликання для застосування пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III у відповідній редакції.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що депутатські повноваження в Теофіпольській селищній раді VIII скликання набув із вересня 2023 року.
За наведеними самим позивачем обставинами це відбулося після 29.03.2023 - дати, з якою він пов`язує виникнення права на пенсію за особливі заслуги.
Більше того, зазначена позивачем дата є пізнішою за дату набрання чинності Законом № 3113-IX - 01.07.2023.
При цьому, суд враховує, що точна дата набуття відповідних депутатських повноважень не підтверджена окремим письмовим доказом.
Однак зазначена невизначеність не змінює правової оцінки, оскільки незалежно від конкретної дати депутатство в селищній раді не належало до визначених пунктом 7 статті 1 Закону № 1767-III підстав встановлення пенсії за особливі заслуги.
Отже, наявні докази не підтверджують виконання позивачем станом на 29.03.2023 сукупності умов, передбачених пунктом 7 статті 1 Закону № 1767-III для виникнення права на пенсію за особливі заслуги перед Україною.
Саме тому довід позивача про наявність у нього такого права на зазначену дату суд вважає необґрунтованим.
Суд наголошує, що наведений висновок не є додатковим мотивом відмови, який суд самостійно формує замість відповідача.
Він становить оцінку аргументу позивача, покладеного в основу позову, про існування раніше набутого права, яке, на його думку, відповідач повинен був урахувати під час прийняття оскаржуваного рішення від 16.10.2025.
Із приводу співвідношення права на пенсію за віком та права на пенсію за особливі заслуги перед Україною, суд вказує на таке.
Позивач обґрунтовує момент виникнення права на пенсію за особливі заслуги датою призначення йому пенсії за віком.
Водночас, суд зазначає, що призначення пенсії за віком не спричиняє автоматичного виникнення права на пенсію за особливі заслуги.
Відповідно до змісту статті 4 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 29.03.2023, право на відповідну надбавку мали особи, які одночасно належали до категорій, передбачених статтею 1 цього Закону, та мали право на відповідний вид пенсії згідно із законом.
Відтак, наявність права на пенсію за віком була необхідною, але не достатньою умовою для встановлення пенсії за особливі заслуги.
Оскільки матеріалами справи не підтверджено відповідність позивача умовам пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III станом на 29.03.2023, сам факт призначення пенсії за віком не підтверджує виникнення в нього права на спірну надбавку.
Одночасно суд у межах цієї справи не вирішує питання про правомірність дій територіального органу Пенсійного фонду України під час первинного призначення позивачу пенсії за віком, оскільки відповідні дії чи рішення не є предметом оскарження.
Щодо можливості застосування пункту 2 розділу II Закону № 3113-IX, суд виходить із такого.
Зі змісту пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3113-IX випливає, що особам, яким до 01.07.2023 була призначена пенсія за особливі заслуги перед Україною, зберігається виплата такої пенсії на умовах попереднього законодавства.
Отже, визначальне значення для застосування цього положення має факт призначення відповідної пенсії до набрання чинності Законом № 3113-IX.
У цій справі з наданих доказів установлено, що позивач є одержувачем пенсії за віком.
Водночас, у матеріалах справи відсутнє рішення про встановлення йому пенсії за особливі заслуги перед Україною до 01.07.2023.
Позивач у позовній заяві зазначає, що при призначенні йому пенсії за віком особливі заслуги не були враховані.
Зазначене твердження узгоджується з характером звернення позивача від 09.10.2025, за результатами якого він просив установити відповідну надбавку.
Також оскаржуване рішення відповідача за своїм змістом стосується саме відмови у встановленні надбавки за особливі заслуги, а не припинення виплати вже встановленої пенсії за особливі заслуги перед Україною.
Тому за сукупністю наявних доказів суд не встановив факту попереднього призначення позивачу зазначеної пенсії.
У той же час, суд не покладає на позивача обов`язок доведення правомірності відмови відповідача.
Суд виходить із того, що відповідач приймав рішення за заявою про встановлення надбавки, поданою після набрання чинності Законом № 3113-IX, та застосував редакцію законодавства, чинну на день прийняття рішення.
Наявні матеріали не підтверджують існування правовідносин щодо виплати позивачу раніше призначеної пенсії за особливі заслуги, на які могли б поширюватися спеціальні перехідні положення.
Відтак, підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 2 розділу II Закону № 3113-IX суд не встановив.
Із приводу правомірності мотивів, наведених відповідачем у рішенні від 16.10.2025, суд зазначає про таке. .
Як установлено судом, відповідач відмовив позивачу у встановленні відповідної надбавки з мотивів відсутності депутатської категорії в чинному на день прийняття рішення законодавчому переліку осіб, яким встановлюється пенсія за особливі заслуги перед Україною.
Зі змісту статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025, вбачається, що така категорія осіб у зазначеному переліку відсутня.
Отже, нормативно-правова підстава, на яку послався відповідач, відповідає змісту чинного на день прийняття рішення законодавства.
У рішенні відповідача міститься посилання на статтю 1 Закону № 1767-III з урахуванням змін, внесених Законом № 4074-IX від 20.11.2024.
Суд зазначає, що безпосередньо депутатську категорію з переліку осіб, яким установлюється пенсія за особливі заслуги перед Україною, виключено Законом № 3113-IX, який набрав чинності 01.07.2023.
Закон № 4074-IX від 20.11.2024 у відповідній частині вніс зміни до статті 11 Закону № 1767-III.
Натомість виключення депутатської категорії зі статті 1 здійснене Законом № 3113-IX.
Тому суд розмежовує юридичні наслідки зазначених законодавчих змін.
У той же час, із тексту оскаржуваного рішення не випливає, що відповідач пов`язував виключення депутатської категорії виключно із Законом № 4074-IX.
Відповідач навів положення статті 1 Закону № 1767-III у чинній редакції та зазначив, що депутатська категорія відсутня в переліку осіб, яким може бути встановлена відповідна надбавка.
Отже, посилання відповідача на Закон № 4074-IX у цьому випадку не змінює суті наведеної ним правової підстави відмови.
При цьому, суд не підміняє наведений відповідачем мотив іншими підставами.
Зміст мотиву відмови полягає саме у відсутності в чинному законодавстві правової підстави для встановлення надбавки у зв`язку з депутатською діяльністю.
Суд також ураховує, що частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує територіальний орган Пенсійного фонду України діяти виключно в межах визначених законом повноважень.
Тому відповідач не був уповноважений установлювати пенсію за особливі заслуги перед Україною особам, які не належать до законодавчо визначених категорій, за відсутності спеціальної правової підстави для застосування попереднього законодавства.
З огляду на наведене, суд вважає, що висновок відповідача про відсутність установлених законом підстав для призначення позивачу надбавки за особливі заслуги перед Україною за заявою від 09.10.2025 відповідає вимогам статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025.
Щодо доводів позивача про порушення принципу правової визначеності та незворотності дії закону в часі, суд зазначає про таке.
Суд погоджується з тим, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права.
Водночас, зазначений принцип не означає незмінності нормативно-правового регулювання та не виключає можливості законодавця змінювати умови надання окремих соціальних виплат.
Питання про те, чи порушує нове регулювання права конкретної особи, залежить, зокрема, від факту набуття та реалізації відповідного права до зміни законодавства, характеру відповідних правовідносин і наявності спеціальних перехідних положень.
У цій справі встановлено, що позивач пов`язує виникнення права на пенсію за особливі заслуги перед Україною з датою призначення йому пенсії за віком у 2023 році.
Однак наведені позивачем фактичні обставини та надані ним докази не підтверджують виконання всіх умов пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III станом на зазначену дату.
Крім того, не встановлено факту призначення позивачу пенсії за особливі заслуги до 01.07.2023.
Отже, у цій справі відсутні підстави вважати, що відповідач, застосовуючи чинне на день прийняття рішення законодавство, позбавив позивача раніше призначеної пенсії за особливі заслуги або неправомірно припинив її виплату.
Суд також звертає увагу, що питання правомірності первинного призначення пенсії за віком у 2023 році та можливих недоліків у визначенні її розміру не є самостійним предметом цього спору.
Тому суд не може в межах цієї справи підміняти перевірку рішення від 16.10.2025 перевіркою інших рішень чи бездіяльності територіальних органів Пенсійного фонду України, які позивач не оскаржує.
З огляду на наведене доводи позивача про порушення статті 58 Конституції України суд вважає необґрунтованими.
Із приводу достатності мотивування оскаржуваного рішення, суд вказує на таке.
Відповідно до змісту пункту 3 частини другої статті 2 КАС України, оскаржуваний індивідуальний акт підлягає перевірці на обґрунтованість, тобто з`ясуванню того, чи прийнято його з урахуванням обставин, які мали значення для вирішення звернення позивача.
Вимоги до мотивування рішення про відмову у встановленні або перерахунку пенсії за особливі заслуги також випливають із частини третьої статті 9 Закону № 1767-III у редакції, чинній на 16.10.2025.
З оскаржуваного рішення випливає, що відповідач визначив предмет звернення позивача, відобразив відомості про його депутатську діяльність, навів перелік категорій осіб зі статті 1 Закону № 1767-III у чинній редакції та пояснив, що наведений позивачем депутатський статус не є встановленою цим Законом підставою для надбавки.
Відтак, оскаржуване рішення містить зрозумілий фактичний і правовий мотив відмови, перевірка якого можлива в судовому порядку.
Водночас, відповідач не надав окремої оцінки можливості застосування до позивача попередньої редакції Закону № 1767-III.
Суд ураховує, що заява від 09.10.2025 містить прохання про перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною надбавки, а серед документів, які підтверджено як додані до цього звернення, немає окремого обґрунтування застосування попередньої редакції Закону та рішення про раніше призначену пенсію за особливі заслуги.
Доводи щодо незворотності дії закону та права, начебто набутого 29.03.2023, викладені в позовній заяві, поданій після прийняття оскаржуваного рішення.
Тому ненаведення в рішенні від 16.10.2025 спеціальної відповіді на доводи, щодо яких не підтверджено їх викладення перед відповідачем до ухвалення рішення, саме по собі не свідчить про порушення вимог до мотивування індивідуального акта.
Цей висновок не звільняє територіальний орган Пенсійного фонду України від обов`язку розглянути надані заявником документи й застосувати належні норми матеріального права.
При цьому, суд окремо перевіряє наведені в позові доводи про виникнення права до 01.07.2023, оскільки вони можуть вплинути на результат вирішення спору.
Як установлено вище, наведені позивачем обставини і наявні докази не підтверджують виконання умов колишнього пункту 7 статті 1 Закону № 1767-III на зазначену дату та не дають підстав застосувати пункт 2 розділу II Закону № 3113-IX.
Отже, оскаржувана відмова за своїм змістом ґрунтується на правовій підставі, передбаченій чинним на час її прийняття законом, а встановлені судом недоліки в обсязі викладеної правової аргументації не спростовують правомірності саме того мотиву, який відповідач поклав в основу рішення.
Із приводу інших доводів позивача, суд виходить із таких міркувань.
Серед іншого, позивач посилається на гарантії судового захисту, закріплені у статті 55 Конституції України, а також на практику Європейського суду з прав людини щодо ефективного доступу до правосуддя.
Так, суд ураховує, що право особи на звернення до суду становить самостійну процесуальну гарантію.
У той же час, реалізація цього права не означає обов`язкового задоволення заявлених позовних вимог.
Адміністративний суд зобов`язаний забезпечити розгляд справи, зокрема відповідно до принципів верховенства права, змагальності, рівності учасників справи та офіційного з`ясування всіх обставин.
При цьому, вирішення спору повинно ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах та належних нормах матеріального права.
У цій справі позивач реалізував право на судовий захист шляхом оскарження рішення відповідача.
Доводи позивача щодо неправомірності застосування нового законодавства, виникнення права на пенсію за попередньою редакцією Закону, наявності чотирьох депутатських скликань та порушення принципу незворотності дії законів у часі судом досліджено та оцінено.
Зазначені доводи не спростовують висновку про правомірність оскаржуваного рішення відповідача.
З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд дійшов до таких висновків.
Суд установив, що позивач отримує пенсію за віком, здійснював депутатські повноваження в Теофіпольській районній раді трьох скликань, а станом на 17.02.2025 був депутатом Теофіпольської селищної ради VIII скликання.
Також суд установив факт звернення позивача із заявою від 09.10.2025 про перерахунок пенсії шляхом встановлення надбавки за особливі заслуги перед Україною та факт прийняття відповідачем 16.10.2025 рішення про відмову в її встановленні.
При цьому, суд дійшов висновку, що: станом на 29.03.2023 законодавство передбачало право на пенсію за особливі заслуги перед Україною депутатам чотирьох і більше скликань лише визначених законом категорій представницьких органів; наявні письмові докази підтверджують здійснення позивачем депутатських повноважень у трьох скликаннях районної ради. Депутатство у селищній раді VIII скликання не належало до передбачених пунктом 7 статті 1 Закону № 1767-III підстав встановлення пенсії за особливі заслуги; не встановлено факту призначення позивачу пенсії за особливі заслуги перед Україною до 01.07.2023; з 01.07.2023 законодавством виключено депутатську діяльність у відповідних місцевих радах як самостійну підставу для первинного встановлення пенсії за особливі заслуги перед Україною; відповідач за результатами розгляду заяви від 09.10.2025 застосував положення статті 1 Закону № 1767-III у редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення; наведений відповідачем мотив відмови - відсутність у чинному законодавстві депутатської категорії як підстави для встановлення пенсії за особливі заслуги - відповідає нормативно-правовому регулюванню, чинному на 16.10.2025; наявні матеріали справи не підтверджують обставин, за яких до позивача підлягали б застосуванню спеціальні перехідні положення Закону № 3113-IX про збереження раніше призначеної пенсії за особливі заслуги.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача прийнято на підставі та відповідно до вимог законодавства, чинного на момент його прийняття.
Суд не встановив таких порушень відповідачем вимог частини другої статті 2 КАС України під час прийняття рішення від 16.10.2025, які б давали підстави для його визнання протиправним та скасування.
Отже, адміністративний позов у цій справі задоволенню не підлягає повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500 , код ЄДРПОУ - 22933548)
Третя особа:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29604 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Є.В. Печений
Оригінал: reyestr.court.gov.ua