Суд: Галицький районний суд м. Львова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №461/1977/26
Суддя: Романюк В. Ф.
Справа №461/1977/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі :
головуючого судді Романюка В.Ф.,
за участю:
секретаря судового засідання Чубей К.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Любашевського В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Львівського комунального підприємства «Старий Львів» (адреса: 79008, м. Львів, вул. Сербська, 15, код ЄДРПОУ: 20782401), третя особа: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (адреса: 79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 1, ЄДРПОУ: 20847537) про визнання договору нікчемним,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Старий Львів», в якому просить визнати нікчемним Договір №423 від 28.03.2023 р. про надання послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 , укладений між ЛКП «Старий Львів» та «співвласниками» будинку, як такий, що суперечить інтересам держави і суспільства, вчинений з порушенням форми та за відсутності волевиявлення співвласників.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що ОСОБА_1 , перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 , Позивачем по справі №461/10625/25, з 02.10.1994 року. 28.10.2004 року дружиною позивача була придбана половина квартири АДРЕСА_3 . Позивач є співвласником цієї квартири. Позивачу, як представнику Позивача по справі №461/10625/25, стало відомо про існування Договору №423 від 28.03.2023 року про надання послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 , укладеного між ЛКП «Старий Львів» та нібито «співвласниками» будинку. На підставі цього Договору ЛКП «Старий Львів» здійснює нарахування плати за послуги. Проте детальний аналіз документа свідчить про його завідому фальсифікацію та нікчемність у розумінні ст. 203, 215 ЦК України. Це є порушення прав позивач та прав його дружини як споживача комунальних послуг.
Ухвалою суду від 23 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з викликом сторін.
01 квітня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що між відповідачем та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 28.03.2023 р. за №423 укладений договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Договір укладений на підставі протокольного рішення зборів співвласників Будинку від 28.03.2023 р. Примірник протоколу зборів, відповідно до ч. 9 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. №417-VIII 03.04.2023 р. скерований відповідачем до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (наявні у відповідача копії Договору, протоколу зборів та супровідного листа від 03.04.2023 р. додаються, оригінали Договору та протоколу зборів знаходяться в матеріалах цивільної справи №461/10625/25, суддя Юрків О.Р.). Укладений між відповідачем та співвласниками Будинку Договір є двостороннім правочином, який укладений на підставі протокольного рішення зборів співвласників Будинку у відповідності та в порядку визначеному ст.ст. 15, 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VIII та ст. ст.10 – 12 Закону №417-VIII. Рішення зборів співвласників Будинку від 28.03.2026 р. є чинним та недійсним не визнавалося. Позивач у справі не є стороною Договору, також співвласники Будинку відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону №417-VIII не уповноважували позивача на представництво їх інтересів щодо розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням. Позивачем не надано жодних доказів які б свідчили, шо укладений між відповідачем та співвласниками Будинку Договір порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичних або юридичних осіб, держави, територіальної громади, позивачем не вказано жодної із встановленої законом підстав для визнання Договору недійсним. Твердження позивача про суперечність Договору інтересам держави і суспільства, вчиненого (укладеного) з порушенням форми та за відсутності волевиявлення співвласників базується лише на припущеннях, що відповідно до ч. 6 ст. 80 ЦПК України не є доказами у справі. Зважаючи на наведене, позов ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Старий Львів», третя особа - Галицька районна адміністрація Львівської міської про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.
04 квітня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що оскільки оскаржуваний договір створює обов`язки для Позивача (сплата коштів) та обмежує його права на обрання реальної форми управління, Позивач має безумовне право на оскарження такого правочину, особливо у разі його фальсифікації. Відповідач суперечить сам собі: з одного боку стверджує, що Позивач не є стороною договору, а з іншого — нараховує Позивачу плату за цим самим договором.
02 липня 2026 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що цього договору не існувало в природі до 2026 року. Його поспішне виготовлення є панічною спробою ЛКП приховати невиконання Рішення Львівської міської ради №124 від лютого 2023 року (щодо обов`язкового проведення районами відкритих конкурсів на призначення управителів) та утримати будинок-пам`ятку архітектури під своїм незаконним контролем. ЛКП «Старий Львів» грубо порушило вимоги Постанови КМУ №12 та ч. 9 ст. 10 Закону №417-VIII, адже у 2023 році жодного примірника договору на зберігання до ГРА не подавало (його туди занесли на реєстрацію лише у березні 2026 року). Документи хаотично ліпилися «заднім числом» під час судового процесу, що містить явні ознаки зловживання процесуальними правами (ст. 44 ЦПК) та службового підроблення (ст. 366 КК України).
06 жовтня 2026 року у судовому засіданні було допитано ОСОБА_2 в якості свідка, яка пояснила, що є дружиною позивача та власницею квартири АДРЕСА_3 , мешкає в цій квартирі протягом останніх 23-х років. Свідок пояснила, що не знала, що існує угода між співвласниками будинку та ЛКП «Старий Львів», не було повідомлення про проведення зборів співвласників будинку для підписання договору, уповноважена особа від співвласників її не влаштовує. Також зазначила, що підпис у протоколі зборів не належить їй. У листку опитування по кв. АДРЕСА_4 вказано дату виникнення права власності — 16.07.1998 року. Проте ОСОБА_2 набули право власності та вселилися у вказану квартиру лише у 2004 році.
У судовому засіданні 04 листопада 2026 року було досліджено відеозапис допиту свідка ОСОБА_3 по справі №461/10625/25. З відеозапису вбачається наступне. Свідок пояснила, що проживає в кв. АДРЕСА_5 . Зазначила, що у 2023 році підписала угоду з ЛКП «Старий Львів», кожен мешканець підписував за себе дану угоду. Крім того, додала, що позивач разом із дружиною протягом трьох років не проживали у цьому будинку. Свідок підтвердила, що підписи належать їй.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав, з підстав наведених у ньому, та просив задоволити в повному обсязі, на підставі наданих доказів по справі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов.
Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся, що підтверджується матеріалами справи, причин неявки не повідомив, клопотань про відкладення на адресу суду не надходило.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до положень статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається чи оспорюється) право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Тобто, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою особою, права та законні інтереси якої були порушені вчиненим правочином. Оспорювати правочин, крім його сторін, може також особа, яка не булла його стороною так звана заінтересована особа, та яка на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес цієї особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у певної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Процедура скликання та проведення зборів співвласників багатоквартирного будинку визначена Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники мають право брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. За змістом статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, зокрема, розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним; визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем; обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням; визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком.
Рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування («за», «проти», «утримався»), за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики.
У протоколі обов`язково зазначається така інформація про співвласників (їх представників), які взяли участь у зборах співвласників: прізвище, ім`я, по батькові співвласника, документ, що підтверджує право власності на квартиру або нежитлове приміщення, номер квартири або нежитлового приміщення, загальна площа квартири або нежитлового приміщення, документ, що надає повноваження на голосування від імені співвласника (для представника).
Згідно частини 1, 5 статті 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
Якщо зборами співвласників прийнято рішення про укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, такий договір (зміни до нього) підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.
Порядок укладання, зміни і припинення договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком визначений ст. 15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», де передбачено, що договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками. У випадках, визначених законом, договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається від імені співвласників багатоквартирного будинку уповноваженою особою органу місцевого самоврядування. В одному багатоквартирному будинку договір про надання послуг з управління може укладатися одночасно не більш як з одним управителем. Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 906/1308/19 (провадження № 12-76гс20) вказано, що: «7.29. Отже, управління майном багатоквартирного будинку є правом (та, відповідно, обов`язком) власників приміщень у багатоквартирному будинку, яке може реалізовуватися та виконуватися ними через ОСББ, створене в цьому будинку, або шляхом передачі відповідних функцій (чи їх частини) управителю або асоціації. 7.30. Визначення порядку управління багатоквартирним будинком (тобто, вирішення питання про те, наділити цими функціями ОСББ, створене в цьому будинку, чи передати відповідні функції (чи їх частину) управителю або асоціації, є невід`ємною складовою реалізації прав та виконання обов`язків співвласниками багатоквартирного будинку щодо належного утримання та управління спільним майном, що здійснюється за їх безпосереднім волевиявленням. 7.31. Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів ОСББ) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.» Як зазначив Верховний Суд у свої постанові від 14.12.2021 року (справа № 664/3152/18), системний аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що законодавець розмежовує розгляд питань щодо прийняття рішень щодо управління багатоквартирними будинками залежно від того, чи утворено у багатоквартирному будинку об`єднання співвласників; до затвердження Кабінетом Міністрів України Типового договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком сторони укладають договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком за формою та на умовах, погоджених між управителем та співвласниками, а в разі визначення управителя органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах - виконавчим органом місцевої ради; ціна послуги з управління визначається за домовленістю сторін, а у разі визначення управителя на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради - на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу, при цьому сторони договору можуть включити в договір управління умови про зміну ціни.
В цьому контексті слід звернути увагу на те, що цивільні правовідносини ґрунтуються на засадах вільного волевиявлення та свободи договору.
Так, ст. 6 ЦК передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 10.03.2021 року у справі №607/11746/17 зазначив таке: «..згідно п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.».
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.
Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У постанові від 16.11.2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У пунктах 4 та 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Судом встановлено, що між відповідачем та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 28.03.2023 р. за №423 укладений договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.
Договір укладений на підставі протокольного рішення зборів співвласників Будинку від 28.03.2023 р. Примірник протоколу зборів, відповідно до ч. 9 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 р. №417-VIII 03.04.2023 р. скерований відповідачем до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.
Укладений між відповідачем та співвласниками Будинку Договір є двостороннім правочином, який укладений на підставі протокольного рішення зборів співвласників Будинку у відповідності та в порядку визначеному ст.ст. 15, 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 р. №2189-VIII та ст. ст.10 – 12 Закону №417-VIII.
Рішення зборів співвласників Будинку від 28.03.2026 р. є чинним та недійсним не визнавалося.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладеного договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 28.03.2023 року, останній у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін. Питання визнання незаконним рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку судом не вирішується та не досліджувалось судом, оскільки таких вимог позивачем не пред`явлено у даній справі. При цьому, суд відхиляє твердження позивача щодо нікчемності договору №423 від 28.03.2023 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, оскільки відсутні підстави вважати недійсними протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку від 28.03.2023 року, на підставі якого був підписаний договір №423 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 28.03.2023 року, оскільки останній не є предметом даного позову, а позивачем не надано жодного рішення, в тому числі і судового, які б визнали недійсним/нечинним рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частини 1 статті 80 ЦПК України).
Разом з тим, порушуючи питання про визнання договору нікчемним, позивачем не надано суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо визнання договору недійсним (нікчемним). Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, які на думку позивача є підставою для визнання договору нікчемним, а саме про його завідому фальсифікацію та нікчемність. З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено нікчемність договору, а тому суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою.
Щодо твердження позивача про підробку підпису суд зазначає, що за наявними матеріалами справи у суду не має можливості встановити або спростувати фальсифікацію підписів. Крім того суд вважає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до правоохоронних органів у разі наявності у нього достатніх доказів вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивачами не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.
Керуючись ст. ст. 79-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273-274, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Львівського комунального підприємства «Старий Львів» (адреса: 79008, м. Львів, вул. Сербська, 15, код ЄДРПОУ: 20782401), третя особа: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (адреса: 79000, м. Львів, вул. Ф. Ліста, 1, ЄДРПОУ: 20847537) про визнання договору нікчемним, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 листопада 2026 року.
Суддя Романюк В.Ф.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua