Суд: Березівський районний суд Одеської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №494/183/26
Суддя: Римар І. А.
Березівський районний суд Одеської області
09.11.2026
Справа № 494/183/26
Провадження № 2/494/335/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2026 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
судді - Римаря І.А.,
за участю: секретаря судового засідання – Авдєєвої С.В.,
позивача – ОСОБА_1 ,
представника позивача – Мацкул Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/183/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобовязання вчинити певні дії та стягнення безпідставно отриманого орендарем майна і доходів від експлуатації такого майна, -
ВСТАНОВИВ:
30.01.2026 року до Березівського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Мацкул Л.М., в якій заявлено вимогу про зобов`язання ОСОБА_2 повернути у власність нежитлове приміщення- магазин, загальною площею 104,6 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,0228, яка належить ОСОБА_1 , а також про стягнення з ОСОБА_2 8000 доларів США, що еквівалентно 344 000 грн як безпідставно отриманих коштів (доходів, пов`язаних із експлуатацією нерухомого майна).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2026 року, справу визначено судді Римар І.А.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у зв`язку з надмірним навантаженням справами, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у строки, визначені ЦПК України, оскільки у Березівському районному суді Одеської області наразі працюють два судді при штатній чисельності чотири судді, які водночас виконують повноваження слідчих суддів на території колишнього Миколаївського, частини Лиманського та Березівського районів, постійними повітряними тривогами на території Одеської області, а тому суд позбавлений можливості проводити розгляд справи у розумні строки, визначені ЦПК України.
Ухвалою суду від 11.02.2026 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
Позивач обґрунтовує вимоги тим, що є власницею магазину за адресою: АДРЕСА_1 . За її твердженнями, у грудні 2021 року між сторонами існували домовленості щодо майбутнього відчуження цього приміщення, відповідач отримав доступ до магазину та здійснював у ньому господарську діяльність, однак нотаріального договору купівлі-продажу укладено не було. Позивач вказує на відсутність належно оформленого договору оренди та стверджує, що відповідач повинен сплатити спірну суму за користування приміщенням. Вказувала, що у 2024 році суд відмовив відповідачеві у визнанні права власності на магазин, проте останній продовжив користування ним. В обґрунтування позову позивач посилалася на статтю 1212 ЦК України, вбачаючи в користуванні нерухомістю безпідставне збереження майна за рахунок власника. Суму 344 000 грн вона визначила шляхом прирівнювання чотирирічного користування до 8 000 доларів США. фактичного погодженого тарифу оренди або розрахунку ринкової плати по кожному місяцю і щодо кожного об`єкта позивачка у викладеній позовній заяві не навела.
Відповідач 12.03.2026 року на адресу суду подав відзив, у якому проти позову заперечував. Посилався на те, що фактичний доступ до магазину отримав за згодою позивачки саме як особа, яка погодилася придбати майно й передала за нього значну суму коштів. Домовленостей щодо оренди або її вартості сторони не досягали. Відповідач указував на розписки, відмову в нотаріальному оформленні продажу та пов`язані з цим інші спори сторін. У відзиві також порушено питання загальної позовної давності..
Ухвалою суду від 14 травня 2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до розгляду по суті на 06.07.2026 року.
Відповідно до протоколу засідання від 14 травня 2026 року позивач та відповідач повідомили про відсутність клопотань і не заперечували проти завершення підготовчої стадії.
Під час подальшого розгляду справи по суті, яке відбулось 06.07.2026 року, сторони надали пояснення щодо домовленостей про магазин, передання грошей, користування приміщенням та інших істотних обставин. Суд дослідив долучені письмові матеріали.
Суд також зазначає, що надалі, інтереси відповідача представляв адвокат Бурдейний О.І.
Ухвалою суду від 09.11.2026 року у задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді Римар І.А. – відмовлено. Окрім цього, ухвалою суду від 09.11.2026 року клопотання представника відповідача про повернення до підготовчого провадження, залучення третьої особи, витребування доказів та зупинення провадження також відмовлено.
Під час судового засідання 09.11.2026 року позивач та представник позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Відповідач та його представник у судове засідання 09.11.2026 року не з`явились, хоча належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду справи. Будь-яких клопотань, заяв на адресу суду не надсилали, а тому розгляд справи відбувався за їх відсутності, за наявними в матеріалах справи доказами та наданими раніше запереченнями у судовому засіданні 06.07.2026 року.
Суд вважає зазначити, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Як відзначив суд у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (1989), сторона зобов`язана «демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань».
Дослідивши подані матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи надані пояснення сторонами, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За статтями 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, судом встановлено, що з копій свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витягів з реєстрів, технічного паспорта, рішення органу місцевого самоврядування, доданих до позову, вбачається оформлення за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення магазину та земельну ділянку, розташованого у АДРЕСА_1 .
Водночас, суд зазначає, що сама належність позивачці нерухомого майна не визначає ані виду, ані розміру грошового зобов`язання іншої особи, яка користувалася ним.
Факт добровільного допуску відповідача до використання магазину як потенційного покупця, підтверджується поясненнями сторін, а саме: позивач безпосередньо зазначає у позові про передання ключів 15 грудня 2021 року, а відповідач пов`язує це із досягнутою домовленістю про придбання майна та переданням 20 000 доларів США.
Суд також вважає зазначити, що зазначений платіж та передання ключів, самі собою не підтверджують укладення договору відчуження нерухомості.
Разом з цим, до матеріалів справи долучена розписка щодо одержання позивачкою 8 800 доларів США та 12 500 грн за товар у магазині, яку сторони пов`язують з лютим 2022 року.
Суд звертає увагу, що її зміст свідчить про існування грошових розрахунків сторін у зв`язку із товаром, однак не встановлює погодженого розміру плати за оренду нерухомості. Розрахунки щодо майбутнього продажу магазину та рухомого майна і розрахунок орендної плати мають різні правові та фактичні підстави.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 27 листопада 2024 року у справі № 494/349/24 відповідачу відмовлено у задоволенні вимог, пов`язаних із визнанням договору купівлі-продажу та права власності на магазин.
Разом із тим, вирішення спору по справі №494/349/24 не встановлює автоматично, у якому саме обсязі він фактично володів спірним магазином та земельною ділянкою на час розгляду цього позову, і не визначає розміру плати за їх використання.
Акт обстеження, складений у 2024 році за участю представника органу місцевого самоврядування та свідків, фіксує наявність обладнання й предметів у приміщенні магазину під час обстеження у присутності відповідача. Цей документ є доказом фактичного використання приміщення та не є актом передання всього нерухомого об`єкта і земельної ділянки у виключне володіння відповідача, не визначає меж зайнятої частини та не підтверджує самостійно безперервного використання всіх об`єктів.
Листом від 19 серпня 2025 року позивач направила вимогу звільнити магазин. Натомість, лист-претензія відповідача від 26 серпня 2025 року містить пропозицію повернути йому передані за магазин кошти та його зобов`язання повернути ключі після такого розрахунку.
Вказане свідчить про наявність між сторонами неврегульованого конфлікту щодо попередніх розрахунків і користування магазином, в тому числі не доводять наявності договору оренди чи установленого обов`язку сплачувати саме заявлені позивачем кошти у сумі 344 000 грн.
За змістом статей 316, 317, 319 ЦК України передбачено: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За частиною першою статті 387 ЦК України: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Частина перша статті 391 ЦК України передбачає: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частина перша статті 1212 ЦК України встановлює: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі належних доказів.
Розглядаючи справу та оцінюючи докази, суд виходить саме з вимог заявлених у позові.
Так, у позові, позивач просить про зобов`язання відповідача саме: повернути у власність магазин і земельну ділянку. Встановлення за позивачем права власності при цьому, не є предметом спору, оскільки воно підтверджено документами. Тому, зобов`язати відповідача повернути у власність ті самі об`єкти, означало б покласти на нього обов`язок передати титул, якого він не набував, особі, яка продовжує залишатися його власником.
Водночас, суд не обмежується лише прочитанням вимог у позовній заяви та оцінює, чи можуть наведені позивачем обставини й докази підтверджувати підстави фактичного повернення майна за статтями 387 або 391 ЦК України.
Водночас, у даній справі встановлено, що первісна передача ключів була добровільною та пов`язана із можливим укладанням договору купівлі-продажу та передачею значної суми грошей. Отже, факт проникнення чи заволодіння нерухомістю всупереч волі власниці в грудні 2021 року не встановлено.
Ураховуючи збереження зареєстрованого права власності за ОСОБА_1 , відсутність встановленого переходу права до ОСОБА_2 , невідповідність заявленого у позовних вимогах обов`язку повернути у власність нерухомого майна та характеру встановленого конфлікту, суд не вбачає підстав для задоволення першої вимоги у позові.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 8000 доларів США, що еквівалентно 344 000 грн., як плату за користування вищевказаним нерухомим майном, то суд зазначає наступне:
Так, у позові, позивач просить стягнути плату за користування магазином і земельною ділянкою. Власник може мати право на належну компенсацію за користування майном за наявності законних підстав, однак виникнення конкретного грошового обов`язку і його розмір повинні бути доведені.
Як встановлено вище, усна домовленість сторін у грудні 2021 року стосувалася майбутнього продажу нерухомості, а не надання її за погоджену періодичну плату в найм. Жодна зі сторін не навела визначеної домовленості про орендну плату у розмірі 8 000 доларів США за чотири роки.
Суд зазначає, що ні початок фактичної торговельної діяльності, ні відсутність нотаріально оформленої купівлі-продажу нерухомого майна, - самі собою не утворюють домовленості про оренду з конкретними платежами.
Суд не може вивести розмір грошового зобов`язання з припущення про існування договору найму, умов якого не доведено.
У позові наведено кінцеву суму в іноземній валюті та її гривневий еквівалент, але не наведено належного помісячного обчислення з доказами ставки плати за користування магазином та земельною ділянкою.
Крім того, з огляду на статтю 1214 ЦК України, слід розмежувати можливий дохід від використання майна та умовну плату за користування ним. Позивачка не навела доказів фактично одержаного відповідачем доходу в розмірі 344 000 грн саме від спірних нерухомих об`єктів, не обґрунтувала об`єктивну можливість його одержання у відповідному обсязі та не підтвердила період, з якого відповідач мав усвідомлювати відсутність правової підстави володіння. Виручка торгового закладу не може без додаткового доказування ототожнюватися із доходом від самої нерухомості, а припущення щодо обсягів продажу не є допустимим способом визначення суми до стягнення.
Суд окремо оцінює, що користування магазином почалося за добровільною згодою власниці у межах домовленості щодо його купівлі. Після припинення домовленостей, правова оцінка могла змінитися. Проте, навіть з урахуванням вимоги серпня 2025 року, позивачка не надала окремого розрахунку обґрунтованої плати за період після припинення згоди і не підтвердила, яку саме площу та який об`єкт використовував відповідач у відповідні місяці. Суд не вправі самостійно визначити довільну ставку або присудити частину із 344 000 грн, без належних доказів.
Отже, суд не встановив достатніх доказів погодженої орендної плати, підстави та розміру безпідставно збережених коштів, ані доходів у заявленому розмірі за статтею 1214 ЦК України. За сукупності встановлених обставин, вимога про стягнення 344 000 грн задоволенню також не підлягає.
Суд також зазначає, що відповідач у відзиві послався на загальну позовну давність. Водночас, позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Оскільки позов є необґрунтованим по суті, суд відмовляє у задоволенні позову з цих підстав, а не через сплив позовної давності. Заява про застосування позовної давності таким чином не вирішується.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, у позові відмовлено, сплачений позивачем судовий збір та судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 12, 13, 76–82, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 15, 16, 316, 317, 319, 387, 391, 626, 638, 657, 759, 762, 1212-1214 ЦК України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення безпідставно отриманого орендарем майна і доходів від експлуатації такого майна – залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ).
У зв`язку з надмірним навантаженням, повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.11.2026 року.
Суддя???????????????? ?І.А. Римар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua