Суд: Вишгородський районний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №363/4892/26
Суддя: Рудюк О. Д.
"05" листопада 2026 р. Справа № 363/4892/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Рудюка О.Д.,
за участю: секретаря судового засідання Воронюк А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до Вишгородського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № LM908194856 від 07.09.2025 року в розмірі 18 526,34грн. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Обгрунтовуючі позовні вимоги тим, що 07.09.2025 року між ТОВ «ОПТИМАЛЬНІ КРЕДИТИ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № LM908194856.
10.12.2025 року між ТОВ «ОПТИМАЛЬНІ КРЕДИТИ» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № ОК-ТП/65 відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
30.03.2026 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 30/0326-01, у відповідності до умов якого, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ «Юніт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал» приймає належні ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимоги від 30.03.2026 року до договору факторингу № 30/0326 -01 від 30.03.2026 року, ТОВ «Юніт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 21 876,09грн.
Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором становить 21 876,09грн. яка складається з: 6 699,50грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11 424,84 грн. - заборгованість по процентам; 3 349,75 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) та заборгованість по комісії – 402,00грн.
Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 18 526,34 грн.
Оскільки відповідач добровільно не погашає заборгованість, позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом порушених прав.
17.08.2026 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, у позовній заяві в просильній частині просить розгляд справи здійснити за відсутністю представника позивача та проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомив. Заяв, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннями статті 280 ЦПК України.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Зі змісту ч.1 ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
07.09.2025 року між ТОВ «ОПТИМАЛЬНІ КРЕДИТИ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № LM908194856. Відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додаткових до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Оптимальні кредити». Загальний розмір кредиту за цим договором становить 6 700,00грн. та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових траншів позичальнику в межах встановленого кредитного ліміту у сумі 8 000,00грн. ( п.2.1 п. 2.2). Базова процентна ставка складає 0,98% відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожен день користування ним, що становить 357,70 відсотків річних (п.8.3).
За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.
Положеннями частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За змістом частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено судом, договір докредитної лінії № LM908194856 від 07.09.2025 року укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме: з боку позивача за допомогою факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки позивача, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а з боку відповідача за допомогою одноразового ідентифікатору та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
ТОВ «ОПТИМАЛЬНІ КРЕДИТИ» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, що підтверджується довідкою відповідно д якої ТОВ «ОПТИМАЛЬНІ КРЕДИТИ» перерахувало грошові кошті на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 хх-хххх-8309 у сумі 6 700,00грн.
Крім того, з витребуваної інформації з АТ «СЕНС БАНК», що картка № НОМЕР_1 хх-хххх-8309, яку ОСОБА_1 зазначила при укладанні договору, належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Крім того, з наданої виписки по рахунку вбачається зарахування коштів 07.09.2025 року у сумі 6 700,00грн.
Відповідно до ст.512 ЦК України, однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 статті 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.
10.12.2025 року між ТОВ «ОПТИМАЛЬНІ КРЕДИТИ» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № ОК-ТП/65 відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Отже, враховуючи норми статей 512, 513, 514 ЦК України до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшли права в обсязі і на умовах визначених договорами про споживчій кредит кредитної лінії № LM908194856 від 07.09.2025 року.
Крім того, 30.03.2026 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 30/0326-01, у відповідності до умов якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ «Юніт Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
ТОВ «Юніт Капітал» сплатило на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» плату за відступлення прав вимог, що підтверджується платіжними інструкціями № 1091 від 06.04.2026 року на суму 726 035,78грн.
Отже, враховуючи норми статей 512, 513, 514 ЦК України до ТОВ «Юніт Капітал» перейшли права в обсязі і на умовах визначених договорами про споживчій кредит № LM908194856 від 07.09.2025 року.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно розрахунку заборгованості за договором № LM908194856 від 07.09.2025 року, ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 21 810,43грн. яка складається з: 6 699,50,грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11 424,84 грн. - заборгованість по процентах; 3 349,75 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи) та заборгованість по комісії – 402,00грн.
З позовної заяви вбачається, що позивач не ставить питання про стягнення штрафних санкцій (пеня, штрафи), у розмірі 3 349,75грн. у межах даного позову.
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що відповідач взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк, кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість. За таких обставин, вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за кредитними договором № LM908194856 від 07.09.2025 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, 05.10.2026 року відповідачем подано до суду копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 23.05.2026 року, з якого вбачається, що 23.05.2026 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 (актовий запис № 71) та після укладення змінила своє дошлюбне прізвище на « ОСОБА_4 ». Також відповідачем долучено документи а саме: копію витягу із наказу відповідно до якого ОСОБА_3 , призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та копію посвідчення офіцера виданого на ім`я ОСОБА_3 які підтверджують факт проходження її чоловіком військової служби.
Відповідно до Законом України від 11.04.2024 № 3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у новій редакції, згідно з якою визначеним цією нормою військовослужбовцям, а також їх дружинам (чоловікам) за наявності передбачених законом умов не нараховуються штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом (крім окремих видів кредитних договорів).
Разом із тим, кредитний договір укладено 07.09.2025 року, а проценти, заявлені до стягнення, згідно з розрахунком заборгованості нараховані за період з 10.12.2025 року до 30.03.2026 року, а шлюб між відповідачем та ОСОБА_3 зареєстровано 23.05.2026 року, у зв`язку з чим станом на час укладання договору № LM908194856 та нарахування процентів, заявлених до стягнення, відповідач не мала статусу дружини військовослужбовця.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічний принцип закріплено в частині другій статті 5 ЦК України, згідно з якою акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. За змістом наведених норм дія нормативно-правового акта поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, а до правовідносин, що виникли раніше, застосовується закон, чинний на час їх виникнення.
Суд враховує, що проценти за користування кредитом за своєю правовою природою не є видом цивільно-правової відповідальності боржника за порушення зобов`язання, а є платою за користування грошовими коштами кредитодавця (стаття 1048 ЦК України). З огляду на це до правовідносин щодо нарахування процентів, які виникли до набрання чинності Законом № 3633-ІХ, не можуть бути застосовані винятки з принципу незворотності дії закону в часі. Наведена норма в частині процентів має імперативне формулювання «не нараховуються», тобто визначає правовий режим подальшого нарахування процентів за наявності встановлених законом умов, і не передбачає обов`язку кредитора здійснити перерахунок чи списання процентів, правомірно нарахованих раніше на законних підставах.
За таких обставин суд не вбачає підстав звільнення відповідача від сплати процентів за користування кредитом та про списання процентів на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач на час укладання кредитного договору та нарахування процентів не мала статусу дружини військовослужбовця, а зазначений Закон не має зворотної дії в часі та не передбачає списання правомірно нарахованих раніше процентів.
Щодо стягнення комісії у розмірі 402,00грн. (за послугу надання кредиту), суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862 сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12.04.2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21.04.2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15.04.2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21.07.2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача комісії за послугу - надання кредиту, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку.
Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 07.09.2020 у справі 910/4201/19.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026 року, укладений між Адвокатським бюро «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», копією додаткової угоди №25771561132 до договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 25.05.2026 року, копією акту прийому-передачі наданих послух.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14.11.2018 року у справі №753/15687/15.
Визначаючи час на надання вищенаведених послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв`язку з чим надання правничої допомоги у даній справі не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того, позовна заява не є складною за своєю суттю.
Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг, суд бере до уваги розмір понесених позивачем витрати за фактично отриману правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн. та враховуючи незначну складність справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається упоряди у спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, обсяг виконаних Адвокатським бюро «ТИМОШЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» робіт, те що, позовну заяву подано через підсистему «Електроний суд», суд вважає, що заявлений стороною розмір витрат на правничу допомогу є невиправдано завищеним.
У зв`язку з наведеним суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00грн.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесений судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача понесені останнім витрати по сплаті судового збору, пропорційно задоволеним позовним вимогам а саме у розмірі 2 606,59 грн.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 524, 525, 526, 611, 651, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № LM908194856 від 07.09.2025 року у розмірі 18 124,34грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 606,59 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163, 01024, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333).
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Повний текст судового рішення складено 11.11.2026 року.
Суддя О.Д. Рудюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua