Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №520/20098/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №520/20098/26

Суддя: Горшкова О.О.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р. № 520/20098/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №262240027439 від 03.04.2026 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до п.п. 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723 «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах з 04.05.1994 року по 01.05.2016 року, на підставі довідок Київської митниці №52 від 16.03.2026 року та №53 від 16.03.2026 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії, а саме з 27.03.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона 27.03.2026 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку як державного службовця, відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VII «Про державну службу». Відповідно, за принципом екстериторіальності, заява була шляхом електронного розподілу системою веб-порталу ПФУ направлена на розгляд до Головного управління ПФУ у Харківській області, яким і було прийнято рішення про відмову в переведенні з пенсії за віком. Оскільки посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання, ці посади не належать до посад, віднесених до категорії посад державної служби. Тому періоди роботи позивача в органах митної служби не зараховано до стажу роботи державної служби. Вважає рішення ГУ ПФУ у Харківській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Для відновлення порушеного права звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач, скориставшись своїм правом на надання відзиву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що позивач 27.03.2026 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 № 262240027439 їй відмовлено у такому переведенні у зв`язку з відсутністю необхідного стажу державної служби. На обґрунтування правомірності прийнятого рішення відповідач посилається на положення статті 90 та пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, відповідно до яких право на призначення пенсії згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII мають особи, які станом на 01.05.2016 мали не менше 20 років стажу державної служби або займали посади державної служби та мали не менше 10 років такого стажу. При цьому відповідач вважає, що основним критерієм зарахування відповідного періоду роботи до стажу державної служби є встановлення за займаною посадою відповідного рангу, а посада головного державного інспектора митного контролю не належить до посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII. Зазначає, що за матеріалами електронної пенсійної справи та записами трудової книжки позивача до стажу державної служби зараховано періоди роботи з 04.05.1994 по 06.02.2001, з 01.11.2013 по 31.12.2013 та з 01.03.2016 по 01.05.2016, загальна тривалість яких становить 6 років 11 місяців 4 дні. У зв`язку з недосягненням необхідної тривалості стажу державної служби відповідач вважає, що правові підстави для переведення позивачки на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII відсутні.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

27.03.2026 позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду із заявою про перехід з пенсії за віком відповідно Закону України № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” та одночасно надала довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, видані Київською митницею.

За принципом екстериторіальності, заява була шляхом електронного розподілу системою веб-порталу ПФУ направлена на розгляд до Головного управління ПФУ у Харківській області.

03.04.2026 Головним управління ПФУ у Харківській області прийнято рішення №262240027439 «Про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», зазначивши, що посада головного державного інспектора митного контролю не належить до посад, віднесених до категорії посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу". До стажу державної служби зараховано періоди роботи позивача з 04.05.1994 року по 06.02.2001 року, з 01.11.2013 року по 31.12.2013 року та з 01.03.2016 року по 01.05.2016 року, загальна тривалість яких становить 6 років 11 місяців 4 дні.

Отже, судом встановлено, що відповідачем не зараховано до стажу державної служби періоди роботи позивача на посадах в митних органах з 07.02.2001 року по 31.10.2013 року та з 01.01.2014 року по 29.02.2016 року.

Не погодившись із вищевказаним рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсійне забезпечення державних службовців регулюється Законом України «Про державну службу» в редакції Закону від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі Закон № 3723 ХІІ).

З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року за № 889-VIII, за змістом якого, пенсійне забезпечення державних службовців регулюється статтею 90 та пунктом 10 та 12 Прикінцевих положень цього Закону.

Статтею 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначено, що «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, відповідно до пункту 10 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу в редакції від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» в редакції від 10 грудня 2015 року № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, у випадку відсутності в особи стажу, визначеного підпунктами 10 та 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Водночас, за умов наявності в особи стажу понад 10 чи 20 років, в сукупності з дотриманням інших вимог, визначених пунктами 10 та 12 зазначеного закону, у такої особи виникає право на одержання пенсії державного службовця.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Окрім того, необхідною умовою для наявності у державних службовців, які на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, та осіб, які на день набрання чинності Законом №889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, право на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень України «Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України №889-VIII, та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 687/545/17.

Відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Стаття 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII) визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Частиною другою цієї ж статті закріплено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах.

Згідно з частиною третьої статті 25 Закон №3723-XII віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Відповідно до статті 37 Закону №3723-XII (у редакції на час набрання чинності Законом №889-VIII) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на часу досягнення зазначеного віку.

Згідно з частиною 18 статті 37 Закону № 3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби визначаються Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок № 283, чинний до 01.05.2016).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби.

Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв`язку з затвердженням Постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).

Отже, стаж державної служби до 01.05.2016 обчислюється відповідно до Порядку №283, а після 01.05.2016 відповідно до Порядку №229.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 229 стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII. До стажу державної служби зараховуються, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Відповідно до пункту сьомого частини другої статті 46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Отже, і Порядком № 283, чинним до 01.05.2016, і діючим Порядком № 229 передбачено зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Аналогічні положення містяться у пункті 6 Порядку №229.

Відповідно до статті 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11 липня 2002 року № 92-IV) (далі Митний кодекс) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26.06.1981 р. ОСОБА_1 працювала на посадах, на яких були присвоєні спеціальні звання:

з 08.09.1998 по 01.01.2002 у Бориспільській митниці на посаді головного інспектора із присвоєнням 07.02.2001 персонального звання «Радник митної служби 3 рангу» (запис № 10, № 12);

з 02.01.2002 по 07.10.2010 у Бориспільській митниці на посаді начальника сектору із присвоєнням 01.04.2004 персонального звання «Радник митної служби 3 рангу» (записи № 11, 13-14);

з 08.10.2010 по 23.01.2012 у Київській обласній митниці на посаді начальника сектору статистики та контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності відділу інформаційної роботи та митної статистики (запис № 15);

з 24.01.2012 по 31.05.2013 у Київській обласній митниці на посаді начальника сектору митної статистики відділу митних інформаційних технологій у зв`язку з реорганізацією (запис № 16);

з 01.06.2013 по 30.09.2013 у Київській обласній митниці на посаді головного інспектора сектору зв`язку адмінінстартивно-господарського управління із присвоєнням 01.07.2013 року 12 рангу державного службовця (записи № 17-18);

з 01.10.2013 по 31.10.2013 у Київській обласній митниці на посаді головного інспектора відділу організації митного контролю (запис № 19);

з 01.11.2013 по 18.12.2014 у Київській обласній митниці на посаді головного державного інспектора відділу організації митного контролю із присвоєнням 01.01.2014 персонального звання «Радник податкової та митної справи 3 рангу» (записи № 20-21);

з 19.12.2014 по 24.05.2015 переведена на посаду головного державного інспектора відділу митної статистики Київської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією (запис № 22);

з 25.05.2015 по 29.02.2016 у Київській митниці на посаді заступника начальника відділу митної статистики із присвоєнням 08.09.2015 чергового спеціального звання «Радник податкової та митної справи 2 рангу» (запис № 23-24);

з 01.03.2016 до 18.12.2019 у Київській митниці на посаді головного державного інспектора відділу митної статистики (запис № 25-26).

Відповідно до частин першої та другої статті 569 Митного кодексу (у редакції Закону від 13.03.2012 № 4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.

Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 588 Митного кодексу (у редакції Закону від 13.03.2012 №4495-VI) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.

Частиною сімнадцятою статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Отже, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Частиною другою статті 46 Закону №889-VIII та Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі - Порядок № 229), які діють з 01.05.2016, закріплено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Пунктом 5 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.

Вказане зумовлює висновок суду про те, що періоди роботи позивача на посадах у митних органах з 04.05.1994 по 07.09.1998, з 08.09.1998 по 01.01.2002, з 02.01.2002 по 07.10.2010, з 08.10.2010 по 23.01.2012, з 24.01.2012 по 31.05.2013, з 01.06.2013 по 30.09.2013, з 01.10.2013 по 31.10.2013, з 01.11.2013 по 18.12.2014, з 19.12.2014 по 24.05.2015, з 25.05.2015 по 29.02.2016 та з 01.03.2016 по 01.05.2016 підлягають зарахуванню до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, оскільки загальна тривалість такого стажу станом на 01.05.2016 становить понад 10 років (21 рік 11 місяців 28 днів), а станом на час досягнення пенсійного віку понад 20 років стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

З урахуванням викладеного, рішення прийняте ГУ ПФУ в Харківській області від 03.04.2026, яким було відмовлено ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Аналіз норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини).

Ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Виходячи із обставин цієї справи, суд доходить до висновку, що відповідачу для вирішення питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком необхідно дослідити та надати оцінку умовам, що виникли у зв`язку з розглядом даної справи, зокрема щодо необхідності зарахування до стажу державної служби періоди його роботи в органах митної служби.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

Відповідно до приписів ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, питання щодо зарахування стажу роботи, призначення пенсії, віднесено виключно до компетенції Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області та не входить до компетенції суду.

У справі, яка розглядається судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 03.04.2026.

Отже, дії зобов`язального характеру щодо здійснення призначення ОСОБА_1 пенсії, зарахувавши при цьому до страхового стажу спірні періоди роботи має вчинити територіальний орган ПФ України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.

Враховуючи вищезазначене, оскільки суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління ПФУ в Харківській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи в митних органах з 07.02.2001 до 31.10.2013 та з 01.01.2014 до 29.02.2016 та зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2026 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку як державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

Стосовно зарахування до стажу державної служби періодів роботи позивача на посадах у митних органах з 04.05.1994 року по 01.05.2016 року на підставі довідок Київської митниці №52 від 16.03.2026 року та № 53 від 16.03.2026 року суд зазначає наступне.

Пенсійним фондом до стажу державної служби вже зараховано періоди роботи позивача з 04.05.1994 року по 06.02.2001 року, з 01.11.2013 року по 31.12.2013 року та з 01.03.2016 року по 01.05.2016 року, загальна тривалість яких, за розрахунком відповідача, становить 6 років 11 місяців 4 дні.

Повторний розгляд заяви позивача відповідачем на час розгляду справи ще не здійснювався, а тому остаточна тривалість стажу державної служби наразі не визначена. Водночас частина періодів роботи вже була зарахована відповідачем, а довідки Київської митниці № 52 та № 53 від 16.03.2026 року, надані разом із заявою, вже перебували в його розпорядженні та були предметом розгляду.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що під час повторного розгляду заяви раніше зараховані періоди та зазначені довідки не будуть враховані при визначенні загальної тривалості стажу державної служби позивача, а отже позовні вимоги в цій частині заявлені на майбутнє та задоволенню не підлягають.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ними дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з підстав викладених вище.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №262240027439 від 03.04.2026 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 в митних органах з 07.02.2001 до 31.10.2013 та з 01.01.2014 до 29.02.2016 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2026 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по віку як державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua