Суд: Рівненський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №460/18475/26
Суддя: І.О. Голошивець
РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
11 листопада 2026 рокум. Рівне№460/18475/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 Військова частина НОМЕР_2
в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 11 червня 2024 р. по 23 вересня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 11 червня 2024 р. по 23 вересня 2026 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 листопада 2021 року по 23 вересня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 20 листопада 2021 року по 23 вересня 2026 року -день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою суду від 05.10.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у строки, визначені статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 29.10.2026 позовну заяву залишено без руху після відкриття.
Ухвалою суду від 11.11.2026 продовжено розгляд справи.
Позивач, його представник – Глазова Олена Миколаївна, та відповідачі про відкриття провадження по справі були повідомлені належним чином, про що свідчить відповідна відмітка про наявність у них реєстрації кабінету електронного суду та відповідної відмітки «доставлено».
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд,
В С Т А Н О В И В:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта № НОМЕР_4 , виданого органом 5611.
З матеріалів справи, зокрема із позовної заяви, судом установлено, що Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №460/14069/25 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) задоволено частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі № 460/14069/25 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій задоволені частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 20.11.2021 по 19.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язано НОМЕР_5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.11.2021 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.
Під час розгляду справи № 460/14069/25 судами встановлено, що у спірний період позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_6 , де і знаходився на фінансовому забезпеченні та отримував грошове забезпечення.
На виконання судового рішення у справі № 460/14069/25 відповідач І 23.09.2026 виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення у розмірі 62665,88 грн.
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 11.06.2024 № 641-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12 липня 2024 року.
Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок з ним було здійснено лише 23.09.2026, то у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Також вказано, що оскільки позивач був звільнений 11.06.2024 саме з Військової слжуби НОМЕР_2 , то обов`язок провести остаточний розрахунок покладається на вказану частину.
Відповідач І: Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ) в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У строк встановлений ухвалою суду від 05.10.2026 відповідач І подав відзив на позов, в якому заперечує проти заявлених вимог, оскільки відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС №558 від 25.06.2018, грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, з аналізу наведеного вище, позивачу був виплачений дохід, який не підлягає компенсації.
Відповідач ІІ: Військова частина НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У строк встановлений ухвалою суду від 05.10.2026 відповідач ІІ відзиву на позов не подав, надав клопотання, в якому зазначив, шо згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень справа № 460/4069/25 не має жодного відношення ні до позивача, ні до військової частини НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_2 не є учасником ні справи 460/4069/25, ні іншої справи, стороною в яких є військова частина НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , та будь – які кошти позивачу не нараховувала. Військовій частині НОМЕР_2 не відомо про яку виплату йде мова.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною дев`ятою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-Х11, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця (зокрема, затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116-117 Кодексу законів про працю України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 30.01.2019 у справі №806/2164/16.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Стаття 116 КЗпП України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає стаття 117 КЗпП України, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач І звільняв позивача з військової служби. Натомість сам позивач зазначає, що після служби у відповідача І він продовжив військову службу у відповідача ІІ. Таким чином, його військова служба не припинялася, оскільки позивач не був звільнений, а лише переведений для подальшого виконання службових обов`язків на нове місце.
Надалі наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 11.06.2024 № 641-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.07.2024 у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.
Водночас, спірна заборгованість із грошового забезпечення, з несвоєчасною виплатою якої позивач пов`язує право на середній заробіток за час затримки розрахунку, виникла саме за період його служби у відповідача І (Військова частина НОМЕР_1 ). Тобто, ці правовідносини склалися поза межами процедури звільнення.
Так, судовим рішенням у справі № 460/14069/25 обов`язок здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за відповідний період покладено саме на відповідача І. На виконання цього рішення відповідач І перерахував на банківський рахунок позивача донараховану суму в розмірі 62 665,88 грн. Відповідач ІІ не брав участі у справі №460/14069/25, і жодних зобов`язань щодо виплати боргів за попередній період служби позивача на нього не покладалося.
Крім того, суд звертає увагу, що станом на дату звільнення позивача зі служби відповідачем ІІ (12.07.2024) позивач ще не звертався з позовом до відповідача І, а судове рішення у справі № 460/14069/25 ще не було ухвалене.
Той факт, що позивач проходив службу у відповідача ІІ на момент звільнення, не означає переходу до цієї військової частини грошових зобов`язань іншої частини, які виникли за попередній період і були підтверджені судом уже після звільнення. Відтак обов`язок відповідача ІІ провести остаточний розрахунок при звільненні не можна ототожнювати з обов`язком відповідача І усунути власні порушення при нарахуванні виплат за минулий період.
Отже, встановлені обставини справи не підпадають під дію частини першої статті 117 КЗпП України. Законодавець пов`язує відповідальність роботодавця за цією статтею виключно із затримкою остаточного розрахунку під час звільнення працівника. Оскільки спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, застосування цієї норми до відповідача ІІ є безпідставним, оскільки таке застосування призвело б до її розширювального тлумачення та поширення на випадки, які закон не регулює.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 по справі №400/5149/24 зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Вказано, що встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. Також зазначено, що застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.
За встановлених обставин, правові підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача ІІ щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 11.06.2024 по 23.09.2026 відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо зобов`язання відповідача І нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
Отже, законодавець пов`язує право на компенсацію не із загальною сумою грошового забезпечення, визначеною внаслідок його перерахунку, а із сумою доходу за кожний відповідний місяць, яка належала особі до виплати, однак своєчасно виплачена не була.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення);
- сума індексації грошових доходів громадян;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а.
Так, Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 дійшов висновку, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у разі порушення строку їх виплати здійснюється у чітко визначений Законом №2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Невиплата компенсації у цей період свідчить про відмову в її виплаті в розумінні статті 7 Закону №2050-III та не потребує оформлення такої відмови окремим рішенням. Додаткового звернення особи із заявою про виплату компенсації норми Закону №2050-III та Порядку №159 не вимагають.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24 сформулювала висновок, за яким право особи на компенсацію втрати частини доходів, передбачену Законом №2050-III, виникає за сукупності таких умов: строк виплати доходу порушено щонайменше на один місяць; відповідний дохід має систематичний, а не разовий характер; дохід, втрату частини якого особа просить компенсувати, фактично отриманий.
Судом встановлено, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №460/14069/25 зобов`язано НОМЕР_5 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 20.11.2021 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення відповідач І здійснено перерахунок грошового забезпечення та 23.09.2026 виплачена відповідна сума. Водночас доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату щомісячного грошового забезпечення відповідачем І не надано.
Таким чином, для вирішення спору в цій частині визначальним є не загальний розмір грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби та не загальна сума перерахунку, проведеного на виконання рішення суду, а виключно ті суми щомісячних складових грошового забезпечення, які були додатково нараховані та виплачені відповідачем на виконання вищевказаного судового рішення із порушенням строків їх виплати.
Саме до таких донарахованих на виконання судового рішення щомісячних виплат, які за своєю правовою природою є доходом, що не має разового характеру, підлягає застосуванню механізм компенсації, передбачений Законом № 2050-III.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, виплативши на виконання рішення суду донараховані суми щомісячного грошового забезпечення, однак не нарахувавши та не виплативши компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати саме цих щомісячних сум, допустив протиправну бездіяльність.
У зв`язку з цим належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача І нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних складових грошового забезпечення, донарахованих та виплачених на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №460/14069/25 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати - 23.09.2026.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, відповідач І не надав належних і достатніх доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порущених прав.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позивних вимог
Питання про розподіл судових витрат у відповідності до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних складових грошового забезпечення за період з 20.11.2021 по 23.09.2023 включно, донарахованих та виплачених на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №460/14069/25.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних складових грошового забезпечення за період з 20.11.2021 по 19.05.2023 включно, донарахованих та виплачених на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №460/14069/25 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, за весь час затримки їх виплати по день фактичної виплати – 23.09.2026.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 листопада 2026 року
Суддя І.О. Голошивець
Оригінал: reyestr.court.gov.ua