Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №440/13672/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

Суд: Полтавський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №440/13672/26

Суддя: Н.Ю. Алєксєєва

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/13672/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Алєксєєвої Н.Ю., суддів Костенко Г.В., Петрової Л.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного банку України, у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України, яка полягає у нездійсненні належного розгляду обставин щодо можливого порушення АТ «Універсал Банк» вимог законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, повідомлених ОСОБА_1 у скарзі від 08.08.2026 (вх. № П-274291/3/33051) та доповненнях до неї, зареєстрованих як скарги від 09.09.2026 (вх. № П-274291/4/38204, № П-274291/5/38210, № П-274291/7/38263), та у незастосуванні передбачених законом заходів реагування в межах наглядових повноважень Національного банку України;

- зобов`язати Національний банк України повторно розглянути зазначені скаргу і доповнення з урахуванням висновків суду: у межах наглядових повноважень, визначених статтею 25 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», перевірити повідомлені обставини щодо порядку запровадження АТ «Універсал Банк» процентів на суму перевищення кредитного ліміту та повідомлення про це споживачів, за результатами перевірки вирішити питання про застосування передбачених законом заходів реагування і письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки та суть прийнятого рішення;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного банку України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064,96 грн;

- стягнути з Національного банку України на користь ОСОБА_1 три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані на суму присуджених судових витрат за період з дня набрання судовим рішенням законної сили до дня фактичного перерахування коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг АТ «Універсал Банк». 08.08.2026 позивач надіслав Національному банку України скаргу на дії Банку, зареєстровану за вх. № П-274291/3/33051. Листом від 08.09.2026 № 14-0006/85003 «Про розгляд скарги» відповідач навів загальні норми ЦК України про свободу договору; зазначив, що до його функцій не належить правова оцінка документів і дій банків за кредитними операціями і що він не наділений повноваженнями надавати оцінку діям чи бездіяльності банків у конкретних ситуаціях; повідомив, що надіслав запит до Банку, і переказав його пояснення; вказав, що інформацію зі скарги «урахує під час здійснення нагляду»; зазначив, що незгода з діями банків є спором, який вирішується в судовому порядку. При цьому за переказаним у листі пунктом 7.1.1 Умов і правил зміни вносяться за згодою сторін, під якою розуміється направлення банком клієнту повідомлення («сториз») у мобільному застосунку та акцепт клієнта. Чи було таке повідомлення направлено позитвачу, коли саме і чи був акцепт, відповідач не з`ясував. Висновку про наявність чи відсутність порушення лист не містить. 08.09.2026 позивач надіслав відповідачу доповнення до скарги, у якому повідомив про подання позову до Банку, а 09.09.2026, уже після отримання зазначеного листа, ще два доповнення. Відповідач зареєстрував їх як скарги від 09.09.2026 за вх. № П-274291/4/38204, № П-274291/5/38210, № П274291/7/38263. У доповненнях від 09.09.2026 просив перевірити, чи має банк первинні докази (технічні логи, дату публікації) направлення позивачу повідомлення про зміну умов; уточнив, що предметом скарги є не приватний спір позивача із банком, а дотримання банком порядку зміни умов договору приєднання щодо невизначеного кола споживачів; просив направити банку запит і перевірити, чи отримали таке повідомлення всі клієнти, а також чи відповідає нарахування обмеженням статті 21 Закону України «Про споживче кредитування»; просив у разі встановлення порушень застосувати до банку заходи впливу, передбачені статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Листом від 07.10.2026 № 14-0006/95572 «Про розгляд скарг» за підписом начальника Управління захисту прав споживачів фінансових послуг відповідач: а) послався на те, що попереднє звернення «щодо аналогічних питань» уже розглянуто, а результат розгляду і роз`яснення законодавства направлено листом від 08.09.2026; б) навів зміст статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статей 3, 6, 626–629, 651, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); в) зазначив, що відносини за кредитним договором є договірними і втручання в них суперечитиме основним принципам цивільного законодавства; г) повідомив, що Положення про організацію та проведення інспекційних перевірок, затверджене постановою Правління Національного банку від 17.07.2001 № 276 (далі Положення № 276), не передбачає інспекційних перевірок банків за зверненнями фізичних осіб; ґ) вказав, що спори з договорів вирішуються у судовому порядку.

Отже, на думку позивача, перший лист обмежився переказом пояснень банку без їх перевірки, а другий не містить відповіді на жодне з питань, поставлених у доповненнях: чи має банк первинні докази повідомлення, чи повідомлялися всі клієнти, чи відповідає нарахування закону. Жоден із листів не містить висновку про наявність або відсутність порушення.

Вказував, що бездіяльність відповідача порушує його право на розгляд звернення та отримання обґрунтованої відповіді (стаття 40 Конституції України, стаття 19 Закону України «Про звернення громадян») і позбавляє позивача захисту з боку органу, на який закон прямо поклав захист прав споживачів фінансових послуг. Ці права підлягають судовому захисту відповідно до статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України. Крім того, з урахуванням характеру та тривалості бездіяльності, глибини душевних страждань, а також вимог розумності і справедливості, позивач оцінив завдану йому моральну шкоду в 10000,00 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.10.2026 постановлено здійснювати розгляд та вирішення адміністративної справи колегією у складі трьох суддів. Розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 21.10.2026 заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду.

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначав, що Національний банк наділений дискреційними повноваженнями самостійно визначати необхідність та обсяг здійснення виїзних перевірок/ безвиїзного нагляду. Здійснення Національним банком нагляду за банками має відповідати меті державного регулювання та нагляду, а також проводитися на підставі та в межах чинного спеціального законодавства.

Національний банк у відповіді на скаргу та в відповіді на доповнення до скарги роз`яснив позивачу про порядок регулювання договірних відносин, які виникають між кредитором та боржником на підставі кредитного договору та вказав, що з метою об`єктивного розгляду скарг та доповнень, Національним банком було надіслано відповідний запит до АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» про надання інформації та пояснень стосовно викладених питань (запит від 20.08.2026 за вих№ 14-0006/78857). Надалі, Національним банком в порядку, передбаченому підпунктом 1 пункту 10 розділу II Положення про здійснення Національним банком України нагляду за додержанням об`єктами нагляду законодавства України про захист прав споживачів фінансових, платіжних та обмежених платіжних послуг, вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 02.09.2022 № 198 (далі – Положення № 198) було направлено до Банку запити за вих № 14 0006/89218 від 21.09.2026 та за вих.№ 14-0006/98951від 16.10.2026 з вимогою надання пояснень.

Також, Національний банк у відповіді на скаргу та у відповіді на доповнення до скарги, серед іншого, зауважив, що проценти на суму перевищення є передбаченим договором нарахуванням за користування кредитними коштами понад встановлений клієнту ліміт до використання, а їх розмір визначається тарифами. Повідомив про порядок внесення змін до договору про надання банківських послуг, про порядок надання згоди сторін договору та про акцепт змін клієнтом. Крім того, Національний банк повідомив, що керуючись встановленими законодавством принципами, якими повинен керуватися Національний банк при здійснені нагляду за діяльністю на ринках фінансових послуг, інформацію, зазначену у скарзі, Національний банк урахує під час здійснення нагляду за дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

Представник відповідача також вказував на те, що Національний банк не наділений повноваженнями, визначеними Конституцією України, Законом про Національний банк та іншими нормативно-правовими актами України щодо втручання у відносини між банками та їх клієнтами з метою вирішення спірних питань, які виникають у процесі надання банківських послуг. Питання, пов`язані з обслуговуванням в банку, мають вирішуватися клієнтом безпосередньо з банком відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору. Незгода з діями банків призводить до виникнення спорів, вирішення яких не входить до компетенції та повноважень Національного банку, а здійснюється відповідно до статті 16 ЦК України в судовому порядку.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 08.08.2026 ОСОБА_1 на електронну адресу Національного банку України надіслано скаргу на дії АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» (monobank) щодо неправомірного нарахування процентів за перевищення кредитного ліміту без належного повідомлення клієнта про зміну умов договору, у якій просив:

1. Провести перевірку дотримання АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» вимог законодавства щодо порядку повідомлення споживачів про зміну умов договору (в т.ч. власного п. 7.1.1 Умов Банку) при запровадженні нарахування процентів/комісії за перевищення кредитного ліміту.

2. Зобов`язати банк надати документальне підтвердження факту й дати мого повідомлення про зміну умов договору від 31.07.2025 або, у разі відсутності такого підтвердження, скасувати неправомірно нараховані проценти/комісію за перевищення кредитного ліміту, нараховані на мою заборгованість.

3. Розглянути питання про наявність системного порушення прав споживачів у практиці банку щодо всіх клієнтів, на яких поширюється аналогічна зміна умов договору.

4. З`ясувати, за якою саме ставкою фактично нараховувались і нараховуються проценти за перевищення кредитного ліміту на моєму рахунку — базовою 2,9 % чи додатковою 5,8 % (підтвердженою оператором банку), а також перевірити правомірність одночасного нарахування 2,9 % (за вихід із пільгового періоду на всю суму боргу) та 5,8 % (за перевищення ліміту) — сукупно 8,7 % на місяць на суму перевищення.

5. Про результати розгляду скарги повідомити мене письмово за вказаною адресою або електронною поштою.

Скаргу було прийнято та присвоєно вхідний номер №П-274291/3/33051 від 08.08.2026.

Листом Національного банку від 08.09.2026 вих. №14-0006/85003 позивачу повідомлено, що до функцій Національного банку не відноситься питання щодо здійснення правової оцінки документів фізичних осіб та банків за кредитними операціями, правової оцінки діям юридичних осіб при здійсненні заходів з метою стягнення заборгованості у межах договірних відносин, здійснення розрахунків за кредитними договорами.

Повідомлено, що Національний банк не наділений повноваженнями втручатися в діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом, надання правової оцінки чи висновків діям банків чи бездіяльності у конкретних ситуаціях, а також здійснення впливу на банки з метою вчинення певних дій на користь їх клієнтів.З метою ретельного та об`єктивного розгляду скарги Національним банком було надіслано запит до Банку, на який Банк надав пояснення та інформацію.

Також зазначено, що перелік функцій Національного банку визначений статтями 6 та 7 Закону про Національний банк. Однією з основних функцій Національного банку є банківське регулювання і нагляд. Відповідно до статті 55 Закону про Національний банк, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно правових актів Національного банку.

Повідомлено, що керуючись встановленими законодавством принципами, якими повинен керуватися Національний банк при здійснені нагляду за діяльністю на ринках фінансових послуг, інформацію, зазначену у скарзі, Національний банк урахує під час здійснення нагляду за дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг. Банки є незалежними в своїй діяльності і не мають ні організаційного, ні структурного підпорядкування Національному банку (стаття 5 Закону про банки та стаття 4 Закону про Національний банк). Органам державної влади, до яких відноситься і Національний банк, заборонено будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись в діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 5 Закону про банки). Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативно – правовими актами Національного банку (стаття 63 Закону про Національний банк). Усі питання, які виникають внаслідок укладених договорів, вирішуються сторонами, а у випадку недосягнення домовленості спори розглядаються у судовому порядку.

09.09.2026 ОСОБА_1 на електронну адресу Національного банку надіслав доповнення до скарги №П-274291/3/33051 від 08.08.2026, у якому просив:

1. Врахувати наведену інформацію при здійсненні нагляду за дотриманням АТ «Універсал Банк» вимог законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг.

2. У межах компетенції, визначеної статтею 26 Закону України «Про споживче кредитування» та статтею 55 Закону України «Про Національний банк України», перевірити наявність у банку первинних доказів (технічних логів, дати публікації) направлення мені повідомлення про зміну умов договору до дати застосування підвищеної відсоткової ставки.

Також, 09.09.2026 ОСОБА_1 на електронну адресу Національного банку надіслав доповнення до скарги №П-274291/3/33051 від 08.08.2026, у якому просив:

1. Провести перевірку дотримання банком порядку повідомлення невизначеного кола клієнтів про зміну умов договору приєднання (Умов і правил обслуговування) в частині запровадження підвищеної відсоткової ставки на суму перевищення.

2. Перевірити відповідність фактичного розміру нарахованої неустойки (у тому числі підвищеної ставки, що застосовується у зв`язку з порушенням умов договору) обмеженням, встановленим статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування».

3. За результатами перевірки застосувати до Банку заходи впливу, передбачені статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідними нормативно правовими актами Національного банку України, у разі встановлення порушень.

Доповнення до скарг було прийнято як окремі скарги позивача та присвоєно вхідні номера №П-274291/4/38204 та №П-274291/5/38210 від 09.08.2026.

07.10.2026 ОСОБА_1 отримано відповідь за вих. №14-0006/95572, якою повідомлено, що відповідно до статті 25 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії” Національний банк здійснює нагляд за дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів як складову нагляду за ринковою поведінкою, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної законом, та у порядку, встановленому нормативно правовими актами Національного банку. Національний банк здійснив розгляд попереднього звернення щодо аналогічних питань. Результат розгляду звернення та роз`яснення законодавства було направлено листом від 08.09.2026 № 14-0006/85003. Зазначено, що відносини, які виникають між кредитором та боржником на підставі кредитного договору, є договірними, і втручання в них суперечитиме основним принципам цивільного законодавства, зокрема статтям 3, 626, 628, 1054 ЦК України. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України). Будь-які питання з врегулювання існуючої заборгованості за договорами, їх умов/деталей та порядку їх оформлення вирішуються індивідуально. Домовленість між банком і позичальником є добровільною.

Роз`яснено, що перелік функцій Національного банку визначений статтями 6 та 7 Закону про Національний банк. Однією з основних функцій Національного банку є банківське регулювання і нагляд. Відповідно до статті 55 Закону про Національний банк, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно правових актів Національного банку. Банки є незалежними в своїй діяльності і не мають ні організаційного, ні структурного підпорядкування Національному банку (стаття 5 Закону про банки та стаття 4 Закону про Національний банк). Органам державної влади, до яких відноситься і Національний банк, заборонено будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов`язків або втручатись в діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом (стаття 5 Закону про банки). Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативно – правовими актами Національного банку (стаття 63 Закону про Національний банк).

Звернуто увагу позивача, що усі питання, які виникають внаслідок укладених договорів, вирішуються сторонами, а у випадку недосягнення домовленості спори розглядаються у судовому порядку.

Вважаючи протиправною бездіяльність Національного банку України, яка полягає у нездійсненні належного розгляду скарги від 08.08.2026 (вх. № П-274291/3/33051) та доповненнях до неї, зареєстрованих як скарги від 09.09.2026 (вх. № П-274291/4/38204, № П-274291/5/38210, № П-274291/7/38263) по суті та ненаданні обґрунтованої відповіді, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Право на доступ до публічної інформації є конституційним правом людини, передбаченим і гарантованим ст.34 Конституції України, яка, у свою чергу, ґрунтується на положеннях ст.10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, ст.19 Загальної декларації прав людини, статей 18 та 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права регламентовано Законом України "Про звернення громадян" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно з преамбулою Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Частиною 1 ст. 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян»).

Визначення «заяви» (клопотання) міститься у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до ст. 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов`язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Межі розгляду конкретних скарг громадян визначається з врахуванням його повноважень.

Зокрема, скарги до Національного банку України на дії банківських установ розглядаються останнім згідно з та у межах повноважень, визначених спеціальними Законами України "Про банки і банківську діяльність" та "Про Національний банк України".

Згідно із статтею 2 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

В статті 6 Закону України "Про Національний банк України" закріплено, що відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Функції, які виконує Національний банк України, визначено статтею 7 Закону України "Про Національний банк України".

Відповідно до частини третьої статті 55 вказаного Закону України, Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті, крім випадку, передбаченого статтею 33 цього Закону.

Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Згідно із статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов`язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника, з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно частини першої статті 627 Цивільного кодексу, ідповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Порядок кредитування банками своїх клієнтів (у тому числі застосування способу погашення кредиту класичним чи ануїтетним платежем) регулюється внутрішніми правилами банків, які розробляються з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно - правових актів Національного банку України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій даної статті.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Національним банком України надано відповіді на скарги позивача від 08.08.2026 та від 09.09.2026.

Відповіді на звернення позивача надано Національним банком України у межах строку, встановленого статтею 20 Закону № 393/96-ВР, що спростовує висновки позивача про бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду його скарг.

Незгода позивача з формою викладення інформації та її обсягом не можуть бути підставами для висновків щодо незаконності дій Національного банку України чи його бездіяльності в частині надання, та/або ненадання відповіді на поставлене у заяві/скарзі питання.

При цьому, посилання позивача щодо не проведення відповідачем перевірки АТ "Універсал Банк" не заслуговує на увагу, оскільки аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що ними не передбачені підстави проведення позапланової перевірки на підставі звернень фізичних, юридичних осіб та їх представників, а також застосування заходів впливу до посадових осіб банку за наслідками розгляду таких звернень.

Положення про здійснення безвиїзного нагляду за діяльністю з надання фінансових та супровідних послуг, затверджено постановою Правління Національного банку України 14 грудня 2023 року №162.

Вказаним Положенням не передбачено таких підстав для проведення інспекційних перевірок як розгляд звернень громадян, зокрема, щодо договірних відносин з банківськими установами.

Крім того, суд зазначає, що спори між банком та клієнтом, що виникають при реалізації договірних відносин банків з клієнтами, в тому числі щодо розміру процентної ставки за кредитним договором, вирішуються в судовому порядку, а не Національним банком України.

Оскільки за результатом розгляду скарги позивача заходи впливу до банківських установ не могли бути вжиті, підстав та необхідності надавати оцінку по суті правовідносинам позивача з банківськими установами щодо виконання умов договорів не було, і відповідачем надано позивачу відповідь - щодо вирішення конфліктної ситуації у судовому порядку.

За таких обставин відсутні підстави вважати бездіяльність відповідача протиправною, відповідно, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то зазначена позовна вимога є похідною від вимоги про визнання протиправної бездіяльності НБУ в задоволенні якої відмовлено, а тому вона також підлягає залишенню без задоволення.

Решта доводів сторін не впливає на висновок суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо вимог про стягнення три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані на суму присуджених судових витрат за період з дня набрання судовим рішенням законної сили до дня фактичного перерахування коштів суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 виснувала, що за змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку; судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання (пункт 37). У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 Цивільного кодексу України та частина 1 статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення (пункт 64).

У постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання держави, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, можуть бути застосовані лише за наявності одночасно таких умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов`язання як грошового; конкретизація цього грошового зобов`язання судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.

Стаття 625 ЦК України застосовується виключно до порушення грошових зобов`язань, які виникають із цивільно-правових підстав (договорів, завдання шкоди, безпідставного збагачення тощо). Відшкодування судових витрат (судового збору, витрат на адвоката) регулюється процесуальним законодавством, а не матеріальним цивільним правом.

Обов`язок сторони відшкодувати іншій стороні судові витрати виникає на підставі судового рішення як результат розподілу витрат у процесі. Такі кошти не є платою за товари, роботи, послуги чи поверненням боргу, тому на них не поширюються компенсаційні механізми ч. 2 ст. 625 ЦК України

За таких обставин підстави для застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України відсутні.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Національного банку України (вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00032106) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяН.Ю. Алєксєєва

суддя суддяГ.В. Костенко Л.М. Петрова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua