Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №400/12830/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

Суд: Миколаївський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №400/12830/26

Суддя: Малих О.В.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.№ 400/12830/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаЗаводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54006,

провизнання протиправною та скасування постанови від 07.10.2026 року ВП № 82026896; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі також – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення ВП № 82026896 від 07.10.2026 року по виконавчому листу № 400/8278/25 від 27.08.2026 року, а виконавчий лист повернути до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для подальшого виконання;

- зобов`язати Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення ВП № 82026896.

Ухвалою від 13.10.2026 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст. 287 КАС України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження без законних на то підстав, оскільки судове рішення не виконане.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що рішення суду виконане, що підтверджується листом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.10.2026 року № 6164.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, судом встановлено:

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 року у справі № 400/8278/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 ЄДРПОУ НОМЕР_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення з військового обліку ОСОБА_1 як непридатного до військової служби за станом здоров`я».

Постанова набрала законної сили 12.08.2026 року.

27.08.2026 року, на виконання резолютивної частини постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 року у справі № 400/8278/25, Миколаївський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі № 400/8278/25.

23.09.2026 року головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Баришевою Юлією Володимирівною відкрито виконавче провадження № 82026896 за виконавчим листом від 27.08.2026 року у справі № 400/8278/25.

07.10.2026 року на адресу відділу надійшов лист ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з відомостями із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку, які підтверджують внесення 22.09.2026 року до вказаного Реєстру інформації про його виключення з військового обліку із зазначенням дії «Виключені за рішенням суду».

07.10.2026 року головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Баришевою Юлією Володимирівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 82026896 у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на лист ІНФОРМАЦІЯ_3 від 07.10.2026 року.

Не погодившись із постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті, суд виходить з наступного:

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

Спірні правовідносини, пов`язані із примусовим виконанням рішення суду, які регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404 (далі – Закон № 1404).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 ст. 18 Закону № 1404 на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач при прийнятті спірної постанови про закінчення провадження виходив виключно із повідомлення боржника про виконання судового рішення (лист ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.10.2026 року № 6164), який надійшов до відповідача 07.10.2026 року за вх. № 14936.

Разом з тим, з долученого позивачем до матеріалів справи військово-облікового документу «Резерв +», сформованого станом на 29.09.2026 року вбачається, що позивач виключений з обліку за рішенням суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Отже, розглядаючи позов про законність прийнятої постанови, суд має враховувати, що Законом № 1404 на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Формальний підхід до виконання судового рішення, як-то ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання.

У постанові від 18.06.2019 року у справі № 826/14580/16 Верховний Суд дійшов висновку, що розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаними, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 року у справі № 520/6495/2020, від 08.12.2022 року у справі 457/359/21.

У постанові від 18.06.2019 року у справі № 826/14580/16 Верховний Суд дійшов висновку щодо безпідставності висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що за наслідками прийняття постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 ст. 13 Закону № 1404 передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Аналогічна за змістом норма передбачена пунктом 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5.

Таким чином, суд вважає, що державним виконавцем не було здійснено всіх необхідних заходів для перевірки виконання судового рішення у повному обсязі перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження.

Оскільки висновок відповідача щодо виконання боржником судового рішення у справі № 400/8278/25 не є повним і об`єктивним, зроблений без належного дослідження виконавцем всіх обставин та доказів виконання судового рішення, суд вважає, що у відповідача були відсутні обґрунтовані підстави для закінчення виконавчого провадження № 820226896, а тому постанова головного державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 41 Закону № 1404, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Враховуючи вищезазначене, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження тягне за собою обов`язок державного виконавця відновити не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення про скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вказане, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд також вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими ч. 2 ст. 9 КАС України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 134, 139, 241 – 246, 387 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54006, код ЄДРПОУ 34993162) – задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Баришевої Юлії Володимирівни від 07.10.2026 року про закінчення ВП № 82026896.

3. Зобов`язати Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення ВП № 82026896.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.11.2026 року.

Суддя О.В. Малих

Оригінал: reyestr.court.gov.ua