Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №280/1461/26
Суддя: Кисіль Роман Валерійович
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуСправа № 280/1461/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Пономаренко Вікторії Геннадіївни (пр. О. Поля, буд. 20, кв. 80, м. Дніпро, 49101), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника – адвоката Пономаренко Вікторії Геннадіївни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, Управління), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №057350005660 від 17.12.2025 року щодо відмови в призначенні позивачці грошової допомоги, відповідно до п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення;
зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачці грошову допомогу, відповідно до п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.12.2025 позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо призначення та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), однак у задоволенні відповідного заяви було відмовлено, оскільки період роботи на посадах і в установах, що дають право на призначення зазначеної допомоги, потребує додаткового уточнення. Позивач вважає рішення відповідача протиправними, просить позов задовольнити.
Ухвалою від 24.02.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Витребувано від відповідача докази по справі.
06.03.2026 відповідач подав до суду витребувані документи та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та з посиланням на пункт 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV вказує, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “є” - “ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII), і мають страховий стаж не менше 30 років (для жінок) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. В результаті розгляду документів відповідачем встановлено, що до заяви позивачем, зокрема, надано довідку № 01-19/39 (без зазначення дати) про роботу вихователем групи продовженого дня, вчителем трудового навчання за період роботи з 26.08.1991 по 31.12.2020, яка видана на підставі записів трудової книжки. Отже, відповідачем прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, оскільки період роботи на посадах і в установах, що дають право на призначення зазначеної допомоги, потребує додаткового уточнення. Враховуючи усе наведене вище, відповідач вважає, що він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо. Просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 02.03.2022 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 09.12.2025 щодо призначення та виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV.
За принципом екстериторіальності заява позивачки від 09.12.2025 розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Рішенням від 17.12.2025 №057350005660, прийнятим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, позивачці відмовлено у перерахунку пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що за результатами розгляду документів наданих для перерахунку пенсії, а саме довідки №01-19/39 (без зазначення дати) встановлено, що довідка видана на підставі записів трудової книжки. Уточнюючі довідки мають видавати на підставі первинних документів: книги наказів, особової картки працівника, тощо, оскільки в трудовій книжці не відображається інформація про перебування особи у відпустках без збереження заробітної плати. Враховуючи вищезазначене, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-1V, оскільки період роботи на посадах і в установах, що дають право на призначення зазначеної допомоги, потребує додаткового уточнення.
Вважаючи, що право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV порушене відповідачем, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-1V передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е” і “ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, що передбачені, зокрема, Переліком №909.
Пунктом 5 вказаного Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е”-“ж” статті 55 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту “е” статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років.
З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17.
Зі змісту рішення відповідача від 17.12.2025 №057350005660 слідує, що єдиною підставою для відмови у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій стало те, що надана позивачкою довідка №01-19/39 (без зазначення дати) видана на підставі записів трудової книжки, яка не відображає інформацію про перебування особи у відпустках без збереження заробітної плати.
В контексті вищенаведеного суд звертає увагу, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.03.2020 у справі №175/4084/16-а(2-а/175/86/16), отримання грошової допомоги у розмірі десятимісячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону №1058-IV, визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Суд зазначає, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в першу чергу пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
При цьому, твердження відповідача необхідність надання позивачем довідки про періоди роботи по теперішній час та інформації про періоди перебування (не перебування) у відпустках без збереження заробітної плати, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Так, згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З наданої позивачкою трудової книжки встановлено, що, починаючи з 26.08.1991, позивачка безперервно працювала на різних педагогічних посадах.
Також, довідка №01-19/39 (без зазначення дати), досліджені відповідачем, містить посилання на те, що за період роботи з 26.08.1991 по 31.12.2020 педагогічний стаж ОСОБА_1 склав 29 років 4 місяці 6 днів. Відпусткою без збереження позивачка не користувалась.
Факт досягнення позивачкою пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, відповідачем не оспорюється.
Крім того, судом досліджено рішення відповідача про призначення пенсії позивачки, відповідно до якого підтверджується наявність у позивача страхового стажу роботи (32 роки 10 місяців 06 днів) на час призначення пенсії за віком, а також неотримання до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії.
Отже, надані до матеріалів справи письмові докази підтверджують, що позивачка має необхідний спеціальний страховий стаж роботи на посаді, передбаченій пунктом “е” статті 55 Закону №1788-XII, за останньою посадою працювала у комунальному закладі освіти та вийшла на пенсію за віком саме з цієї посади, не отримувала до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії, а тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України, у зв`язку з чим порушене право позивачки на отримання спірної грошової допомоги підлягає поновленню шляхом зобов`язання Управління призначити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення у відповідності до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-ІV.
Водночас, оскільки виплата грошової допомоги здійснюється органом Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера, в цій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Пономаренко Вікторії Геннадіївни ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №057350005660 від 17.12.2025 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги, відповідно до п. 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано “11” листопада 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль
Оригінал: reyestr.court.gov.ua