Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №280/9956/26
Суддя: Садовий Ігор Вікторович
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуСправа № 280/9956/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012); Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, буд. 9, м. Київ-14, 01601; код ЄДРПОУ 00035323)
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
18.09.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач-1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), Пенсійного фонду України (далі – відповідач-2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії;
- зобов`язати відповідача-1 поновити пенсійні виплати за другою групою інвалідності позивача;
- зобов`язати відповідача-2 внести дані у реєстр застрахованих осіб функціональну підсистему Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про присвоєння статусу пенсіонера по інвалідності довічно позивачу.
Ухвалою суду від 22.09.2026 відкрито провадження у справі №280/9956/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справи.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№54198 від 18.09.2026). Зокрема зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як отримувач пенсії по інвалідності, яка призначена йому на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV). Починаючи з квітня 2025 року позивачу було припинено нарахування та виплату пенсії у зв`язку із невизнанням його особою з інвалідністю на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № ЦО – 1754/40 від 28.01.2025. Водночас, рішення ЦО – 1754/40 від 28.01.2025 Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я», яким позивачу скасовано другу групу інвалідності визнано протиправним та скасовано у судовому порядку Запорізьким окружним адміністративним судом у справі №280/7088/25. Зауважено, що оскільки зупинення нарахування та виплати позивачу пенсії відбулось на підставі акта індивідуальної дії, який судом визнано протиправним та скасовано, таке зупинення не може вважатися законним та обґрунтованим. Натомість, виплату пенсії позивачу поновлено не було та станом на день подання позовної заяви до суду відсутня інформація у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про присвоєння статусу пенсіонера по інвалідності довічно ОСОБА_1 . Таким чином, окрім поновлення пенсії необхідним є поновлення у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про присвоєння ОСОБА_1 статусу пенсіонера по інвалідності довічно. З огляду на вищенаведене представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення відповідача-1 проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№57817 від 06.10.2026). Окрім іншого вказано, що виплата пенсії по інвалідності припиняється у разі повідомлення Експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи територіальні органи Пенсійного фонду України про результати оцінювання повсякденного функціонування особи в частині встановлення інвалідності. Листом № 0400-011101-9/130795 від 09.07.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надіслало копію акту приймання-передачі Витягів з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України” та Витяги відповідно до акту прийому-передачі. Згідно з отриманим витягом від 28.01.2025 з рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії позивачу не встановлено групу інвалідності з 26.05.2022 у зв`язку із чим і було проведено перерахунок його пенсії. Зауважено, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не було стороною по справі № 280/7088/25, і як наслідок жодних зобов`язань на нього не покладалося, що свідчить про безпідставність посилань позивача на судове рішення по даній справі. На підставі вищенаведеного представник відповідача-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позиція відповідача-2 відображена у відзиві на позовну заяву (вх.№57817 від 06.10.2026). Зокрема зазначено, що скасування рішення Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України” про невизнання позивача особою з інвалідністю не відміняє, встановлених нормами чинного законодавства України, вимог щодо порядку електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, зокрема, отримання відомостей про інвалідність в процесі електронної інформаційної взаємодії реєстру застрахованих осіб з Єдиною інформаційною системою соціальної сфери (ЄІССС). Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі № 280/7088/25 не покладено зобов`язань на Державну установу “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України” внести дані через електронну систему охорони здоров`я в Централізований банк даних з проблем інвалідності про встановлення/відновлення статусу ОСОБА_2 , як особи з інвалідністю. За наявною в Пенсійному фонді України інформацією, від Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України” до територіальних органів Пенсійного фонду України не надходили дані щодо відновлення групи інвалідності позивача, а тому відсутні підстави для поновлення позивачу виплати пенсії по інвалідності. Враховуючи вищевказане представник відповідача-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується виданим 12.02.2024 паспортом громадянина України № НОМЕР_2 (а.с.8).
Позивачу з 30.05.2022 встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням, інвалідність встановлена строком до 01.06.2023, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААВ №632472, а починаючи з 23.03.2023 позивачу встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням, інвалідність встановлена безстроково, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ №162704 (а.с.76-77).
З 26.05.2022 позивачу призначено пенсію по інвалідності, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рішення про призначення пенсії №8083850012843 від 13.06.2022, виплату якої припинено з квітня 2025 року (а.с.78).
Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру Оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, дата прийняття рішення 28.01.2025 № ЦО – 1754/40 ОСОБА_1 не є особою з інвалідністю з 26.05.2022 (а.с.30).
Не погодившись із зазначеним рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру Оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №280/7088/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано рішення № ЦО – 1754/40 від 28.01.2025 Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано другу групу інвалідності (а.с.24-29).
На звернення позивача щодо поновлення виплати пенсії відповідачем-1 листом від 23.06.2026 №29047-28160/Ф-02/8-0800/26 повідомлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/7088/25 покладено зобов`язання на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України». Будь-яких зобов`язань рішенням суду на Головне управління не покладено. На сьогодні інформація щодо виконання рішення суду від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» до Головного управління не надходила, тому для поновлення виплати ї пенсії підстави відсутні. У разі надходження від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України інформації щодо скасування рішення № ЦО – 1754/40 від 28.01.2025 та щодо встановленої групи інвалідності, електронну пенсійну справу буде переглянуто відповідно до наданої інформації (а.с.18 зворотній бік).
У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 05.08.2026 №1-05/08/26 відповідачем-1 листом від 13.08.2026 №0800-0904-8/70069 повідомлено, що ОСОБА_1 з 26.05.2022 перебуває на обліку в Головному управлінні, як отримувач пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України від 09 07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За матеріалами електронної пенсійної справи, ОСОБА_1 з 26.05.2022. проведено перерахунок пенсії в зв`язку з невизнанням особою з інвалідністю на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та подовженням виплати у зв`язку з воєнним станом, шо надійшов в серпні 2025 року. Після перерахунку виникла переплата пенсії в розмірі 74865,69грн. Банківською установою було повернуто 15119,42грн, а залишок боргу переплати на теперішній час складає 59746,27грн. Заяву щодо поновлення виплати пенсії за рішенням суду розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надіслано відповідь листом від 23.06.2026 №29047-28160/Ф-02/8-0800/26 (а.с.18).
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 щодо відмови у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про зобов`язання відповідача-1 поновити пенсійні виплати за другою групою інвалідності та зобов`язання відповідача-2 внести дані у реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про присвоєння статусу пенсіонера по інвалідності довічно позивачу.
Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
За змістом частини 1 статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до статті 34 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
За приписами статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;
3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;
3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що виплату пенсії позивачу ГУ ПФУ в Запорізькій області було припинено на підставі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» № ЦО-1754/40 від 28.01.2025 про скасування ОСОБА_1 другої групи інвалідності безстроково.
При цьому, судом враховано, що припинення виплати позивачу пенсії відбулось без прийняття будь-яких рішень територіального органу Пенсійного фонду України. Жодних рішень з цього приводу відповідач суду не надав і представник відповідача у заявах по суті про прийняття таких рішень не стверджував.
Як вже зазначалося рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у справі №280/7088/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.04.2026 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано рішення № ЦО – 1754/40 від 28.01.2025 Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано другу групу інвалідності.
Внаслідок набрання законної сили цим судовим рішенням правове становище ОСОБА_1 повернуто до попереднього стану і на даний час є чинною довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №162704 від 23.03.2023, якою ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності внаслідок загального захворювання з 23.03.2023 безстроково та на підставі якої було здійснено призначення, нарахування та виплата пенсії по інвалідності.
Таким чином, визнання індивідуального акта протиправним та його скасування судовим рішенням зумовлює втрату таким актом юридичної сили з моменту його прийняття, а не лише з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Іншими словами, такий акт не може породжувати юридичних наслідків від самого початку свого існування, оскільки його протиправність свідчить про відсутність належного правового підґрунтя для виникнення передбачених ним правових наслідків. Відповідно, наслідки, які настали в результаті прийняття такого акта, не можуть надалі розглядатися як такі, що виникли на законних підставах.
При цьому суд враховує, що інвалідність позивачу була встановлена безстроково, а рішення, яким відповідний статус позивача було скасовано, визнано протиправним та скасовано судом. За таких обставин відсутні правові підстави вважати, що право позивача на отримання пенсії по інвалідності було припинене у встановленому законом порядку. Саме по собі прийняття індивідуального акта, який згодом визнано протиправним та скасовано, не може свідчити про правомірне припинення відповідного права, оскільки такий акт не створює законних правових наслідків.
Відтак, з огляду на безстроковий характер встановленої позивачу інвалідності та скасування судом рішення, яке стало підставою для припинення пенсійних виплат, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання пенсії по інвалідності має безперервний характер.
Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів існування інших самостійних правових чи фактичних підстав, передбачених законодавством, які б зумовлювали припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності. Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких обставин, а також не доведено правомірності подальшого невідновлення пенсійних виплат після скасування рішення експертної команди.
За таких обставин суд дійшов висновку, що припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності було здійснено на підставі індивідуального акта, який у подальшому визнано протиправним та скасовано судом, а отже, таке припинення не мало належного правового обґрунтування. Відповідно, за відсутності будь-яких інших законних підстав для припинення пенсійних виплат відповідач був зобов`язаний забезпечити поновлення виплати пенсії позивачу.
Отже, відмова відповідача у поновленні виплати пенсії по інвалідності за відсутності передбачених законом підстав для її припинення є протиправною, оскільки фактично продовжує порушення права позивача на пенсійне забезпечення та зберігає негативні наслідки застосування індивідуального акта, який визнано протиправним і скасовано судом.
З огляду на викладене, суд вважає, що дії відповідача щодо відмови у поновленні нарахування та виплати позивачу пенсії по інвалідності не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості та добросовісності, а тому є протиправними.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до Закону № 1058-IV, з дати її припинення.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-2 внести дані у реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про присвоєння позивачу статусу пенсіонера по інвалідності довічно, суд зазначає, що поновлення пенсійних виплат на виконання цього судового рішення передбачає вчинення Пенсійним фондом України всіх необхідних дій, пов`язаних із відновленням пенсійної справи позивача та відповідних відомостей у інформаційних системах, у тому числі відомостей, що стосуються статусу пенсіонера по інвалідності.
За таких обставин окреме зобов`язання відповідача-2 внести до реєстру застрахованих осіб відомості про статус позивача як пенсіонера по інвалідності не є необхідним способом захисту його порушеного права, оскільки відповідні відомості мають бути відновлені Пенсійним фондом України в порядку виконання рішення суду про поновлення пенсійних виплат.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем, в силу положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012); Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, буд. 9, м. Київ-14, 01601; код ЄДРПОУ 00035323) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у поновленні нарахування та виплати пенсії по інвалідності.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахування та виплату пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV починаючи з дати її припинення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11.11.2026.
Суддя І.В.Садовий
Оригінал: reyestr.court.gov.ua