Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №240/12269/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

Суд: Житомирський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №240/12269/26

Суддя: Токарева Марія Сергіївна

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/12269/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 24.12.2025 №063950008924, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992 згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.09.1990 і період догляду до досягнення трирічного віку за дитиною – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 18.12.2025 (день звернення із заявою про призначення пенсії) пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позову вказує, що із записів в трудовій книжці від 24.09.1990 року серії НОМЕР_1 можливо чітко встановити періоди роботи у спірний період, у трудовій книжці зазначено, що 16.07.1990 року її прийнято на роботу, зазначено наказ про прийняття, також вказана дата 02.03.1992 рік, коли її було звільнено з роботи, зазначено наказ про звільнення та дата. Крім того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до її страхового стажу періоди роботи з 16.07.1990 року по 02.03.1992 рік. До того ж, вказує, що в період з 01.01.2024 по 31.12.2004 вона не працювала та займалася доглядом за дитиною, що підтверджується трудовою книжкою від 24.09.1990 року серії НОМЕР_1 . Зауважує, що факт її проживання у зоні посиленого радіологічного контролю підтверджується посвідченням потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та наданими довідками про періоди проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну, у якому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що пенсійний вік може бути знижено тільки за однією підставою, взаємозалік зон не передбачено Законом 796. Згідно поданих документів період роботи (проживання) на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить 5 місяців 14 днів, загальний період роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю становить 11 років 6 місяців 9 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 5 років. До проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не взято до уваги періоди проживання з 01.09.1988 по 25.06.1990, оскільки відповідно до диплому НОМЕР_2 заявник в даний період навчався в СПТУ №15 м. Вінниці, яке не віднесено до зон радіоактивного забруднення та з 26.04.1986 по 18.04.1989 та з 24.10.1990 по 31.12.2014 згідно довідки №191/08-10 від 01.10.2025, оскільки відсутня інформація про фактичне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю та згідно довідки №210/08-10 від 27.10.25, оскільки підстава видачі довідки зазначено не вірно, а саме довідка видана на підставі акту обстеження матеріально побутових умов проживання. До страхового стажу не зараховано період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992, відповідно до трудової книжки від 24.09.1990 НОМЕР_1 , оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна до сприйняття її змісту. До страхового стажу не зараховано період догляду до трьох річного віку за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується дублікатом посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії НОМЕР_3 , виданим 06.10.2008.

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18.12.2025 подала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи».

Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 26.12.2025 №064050007094 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та не досягненням пенсійного віку.

До страхового стажу не зараховано період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992, відповідно до трудової книжки від 24.09.1990 НОМЕР_1 , оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна до сприйняття її змісту.

До страхового стажу не зараховано період догляду до трьох річного віку за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги.

До проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди проживання з 01.09.1988 по 25.06.1990, оскільки відповідно до диплому НОМЕР_2 заявник в даний період навчався в СПТУ №15 м. Вінниці, яке не віднесено до зон радіоактивного забруднення та з 26.04.1986 по 18.04.1989 та з 24.10.1990 по 31.12.2014 згідно довідки №191/08-10 від 01.10.2025, оскільки відсутня інформація про фактичне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю та згідно довідки №210/08-10 від 27.10.25, оскільки підстава видачі довідки зазначено не вірно, а саме довідка видана на підставі акту обстеження матеріально побутових умов проживання.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Зі змісту оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не зараховано до стажу позивача період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992, відповідно до трудової книжки від 24.09.1990 НОМЕР_1 , оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна до сприйняття її змісту.

Надаючи правову оцінку підставам, вказаним в оскаржуваному рішенні, суд зазначає наступне.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 оформлено трудову книжку серії НОМЕР_1 24.09.1990.

Так, відповідно до запису №1 позивача 16.07.1990 прийнято перукарем в КПП Ново-Борівського районного заводу. Наказ №77 від 16.07.1990.

Запис №2: звільнена з роботи за власним бажанням. Наказ №20а від 03.03.1992.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі – Інструкція №162), положення якої діяли до 29 липня 1993 року, а з 29 липня 1993 року – Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі – Інструкція №58).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні – в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) за пунктом 2.3 Інструкції № 162.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №304/877/17, у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, де вказано, що позивач не повинен був здійснювати контроль за посадовими особами підприємств щодо вірності записів у трудовій книжці та за своєчасним та повним нарахуванням податків та зборів.

Більше того, у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд з цим, у постанові від 21.02.2018 у справ №687/975/17 (адміністративне провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того суд зазначає, що відповідно до статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

В ході розгляду справи відповідачами не надано до суду документів на підтвердження витребування інформації про реорганізацію підприємства.

Ураховуючи зазначене, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, нормативно-правовими актами не передбачено визнання трудової книжки недійсною в разі виявлених помилок.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

При цьому, записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами.

За наведених обставин, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992, відповідно до трудової книжки від 24.09.1990 НОМЕР_1 .

Щодо незарахування періоду догляду до 3-річного віку за дитиною ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Пунктом 1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески за жінок, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку, сплачуються з 01.01.2005.

Отже, за період до 01.01.2005 страховий стаж жінки, яка здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підтверджується не за даними системи персоніфікованого обліку (оскільки сплата страхових внесків за таких жінок до 01.01.2005 законодавством не передбачалась), а на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ). У спірний період з 01.01.2004 по 31.12.2004 позивач не працювала, що підтверджується відомостями трудової книжки від 24.09.1990 НОМЕР_1 .

Відомості про працевлаштування позивача у зазначений період у матеріалах справи відсутні, що свідчить про здійснення нею догляду за малолітньою дитиною.

Суд зазначає, що спірний період з 01.01.2004 по 31.12.2004 припадає на час до 01.01.2005, коли сплата страхових внесків за жінок, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку, законодавством не передбачалась.

Водночас вимога відповідача щодо надання довідки органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги також не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу, оскільки пункт 11 Порядку № 637 не містить такої вимоги. Для підтвердження часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми достатнім є надання свідоцтва про народження дитини та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак відповідач таким правом не скористався.

Таким чином, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , підлягає зарахуванню до страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Щодо наявності у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону №796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

У пункті 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII визначені різні підстави для зниження пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які залежать від зони радіоактивного забруднення, на території якої такі особа проживала/працювала.

Абзац 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачає, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.

Крім того, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 2 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.

Відтак, зміст вищезазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні посиленого радіологічного контролю, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:

- наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 4-х років;

- наявності страхового стажу встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу (в спірних правовідносинах такий стаж повинен становити не менше 26 років).

При цьому, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Спірним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку , оскільки відсутній необхідний період проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.

За результатами розгляду документів до проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди проживання з 01.09.1988 по 25.06.1990, оскільки відповідно до диплому НОМЕР_2 заявник в даний період навчався в СПТУ №15 м. Вінниці, яке не віднесено до зон радіоактивного забруднення та з 26.04.1986 по 18.04.1989 та з 24.10.1990 по 31.12.2014 згідно довідки №191/08-10 від 01.10.2025, оскільки відсутня інформація про фактичне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю та згідно довідки №210/08-10 від 27.10.25, оскільки підстава видачі довідки зазначено не вірно, а саме довідка видана на підставі акту обстеження матеріально побутових умов проживання.

Обґрунтовуючи протиправність вказаного рішення позивач посилається на те, що має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 виданим 06.10.2008 Житомирською облдержадміністрацією. Саме вказане посвідчення підтверджує факт її проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 4 роки.

Водночас, суд відхиляє таке твердження позивача , з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

Разом з тим, вказане посвідчення підтверджує лише статус особи, яка потерпіла внаслідок ЧАЕС.

Наявності лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорії 4) недостатньо для констатації набуття такою особою права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, в т.ч. визначення конкретного розміру зниження пенсійного віку.

Факт проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1) (далі - Порядок № 22-1), абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 якого передбачено, що документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Так, пунктом 2.22 цього Порядку визначено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2025 у справі №460/27065/23 висловив правову позицію, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема "якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років".

Відтак суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що наявне у неї посвідчення категорії 4 є безумовним підтвердженням факту проживання на території зони посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.

Крім того, згідно диплому НОМЕР_2 заявник в даний період навчалася в СПТУ №15 м. Вінниці з 01.09.1988 по 25.06.1990.

Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Зазначене, на переконання суду, спростовує факт постійного проживання позивача (фізичного перебування особи) в зоні посиленого радіологічного контролю у період з 01.09.1988 по 25.06.1990, оскільки за загальним правилом місце постійного проживання особи нерозривно пов`язане з місцем її постійного навчання або роботи.

В свою чергу, суд враховує, що відповідно до довідки Іршанської селищної ради від 01.10.2025 №191/08-10 ОСОБА_1 зареєстрована в селищі Іршанськ Коростенського району Житомирської області, який Постановою КМУ №106 від 23.07.1991 був віднесений до четвертої зони посиленого радіологічного контролю з 01.10.1970 по 18.04.1989 з 24.10.1990 по теперішній час.

Відповідно до довідки Іршанської селищної ради від 27.10.2025 №210/08-10 ОСОБА_1 постійно проживала з 01.10.1970 по 18.04.1989 та з 24.10.1990 і по теперішній час в с-щі Іршанськ, Коростенського району Житомирської області, який Постановою КМУ №106 від 23.07.1991 був віднесений до четвертої зони посиленого радіологічного контролю. Згідно акта обстеження матеріально-побутових умов проживання №271/02-41 від 27.10.2025.

Однак, відповідачем вказані періоди не зараховані, оскільки відсутня інформація про фактичне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю та підстава видачі довідки №210/08-10 від 27.10.25 зазначено не вірно, а саме довідка видана на підставі акту обстеження матеріально побутових умов проживання.

Посилання відповідача на невірне зазначення у довідці підстави видачі є надмірним формалізмом. Позивач не може нести відповідальність за неналежне ведення діловодства чи архівного обліку підприємством або установою, що видала документ. Більше того, обов`язок щодо перевірки достовірності відомостей, у разі сумніву, покладається саме на орган Пенсійного фонду шляхом проведення перевірок або запитів, а не шляхом безумовної відмови у реалізації конституційного права громадянина на соціальний захист.

В матеріалах справи відсутня Інформація, що вказані довідки відкликані, оскаржені або скасовані, а тому є належними доказами у справі та підтверджують факт проживання на території зони посиленого радіологічного контролю з 26.04.1986 по 31.08.1988 та з 26.06.1990 по 31.12.1992 (за виключенням періоду навчання).

При цьому, доводи відповідача про відсутність інформації про фактичне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю спростовуються довідкою від 27.10.2025 №210/08-10, в якій зазначено, що позивач постійно проживала у вказані періоди в с-щі Іршанськ, Коростенського району Житомирської області, який Постановою КМУ №106 від 23.07.1991 був віднесений до четвертої зони посиленого радіологічного контролю.

Враховуючи вищевикладене, матеріалами справи підтверджено період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю в період з 26.04.1986 по 31.08.1988 та з 26.06.1990 по 31.12.1992, що загалом становить більше 4 років станом на 01.01.1993.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Однак, відповідачем при розгляді заяви позивача не було враховано, що повноваження державних органів не є дискреційними у даному випадку, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Водночас, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами частини першої статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що на дату звернення із заявою від 18.12.2025 позивач досягла віку 55 років.

Відповідачем визнається наявність у позивача страхового стажу 29 років 00 місяців 07 днів.

Абзац 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачає, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років..

Судом на підставі доказів, що містяться в матеріалах адміністративної справи встановлено, що позивач постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії по 01.01.1993 більше 4 років, а тому має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону №796.

Із наявних в матеріалах пенсійної справи документів вбачається, що період проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю із моменту аварії становить більше 30 років.

Відтак, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992 та періоду догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 18.12.2025.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області від 24.12.2025 №063950008924 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 16.07.1990 по 02.03.1992 та періоду догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку з 01.01.2004 по 31.12.2004 та призначити ОСОБА_1 з 18.12.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 1331,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

11.11.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua