Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №240/16508/26
Суддя: Шимонович Роман Миколайович
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/16508/26
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2026 № 063350041011;
- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994 та призначити їй пенсію за віком з дня набуття права.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після досягнення пенсійного віку звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Після отримання додаткових документів позивач повторно звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. Однак рішенням відповідача їй знову відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав неврахування до страхового стажу періоду роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994, оскільки запис про звільнення у трудовій книжці завірений печаткою старого зразка УРСР.
Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки факт її роботи у спірний період підтверджується записами трудової книжки та архівними довідками, а недоліки оформлення трудової книжки, допущені роботодавцем, не можуть бути підставою для позбавлення її права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем у встановлені строки відзив на адміністративний позов не подано.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та 14.10.2025 досягла 60-річного віку.
09.01.2026 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Після отримання додаткових документів 18.02.2026 позивач повторно звернулася із заявою про призначення пенсії за віком, до якої долучила копії реєстраційного номера облікової картки платника податків, паспорта, диплома, довідки про заробітну плату до 01.07.2000, довідки про зміну назви організації, довідки про прийняття на роботу, трудової книжки та інших документів на підтвердження страхового стажу.
Листом від 03.03.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 25.02.2026 №063350041011.
Відповідно до зазначеного рішення позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно з розрахунком відповідача страховий стаж позивача становить 21 рік 10 місяців 17 днів.
При цьому до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994, оскільки запис про звільнення завірений печаткою старого зразка УРСР.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV передбачено, що у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.
Отже, оскільки позивач досягла 60-річного віку 14.10.2025, необхідний для призначення їй пенсії страховий стаж визначається відповідно до вимог законодавства, чинного на дату досягнення нею зазначеного віку, та становить не менше 32 років.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а інші документи використовуються для підтвердження відповідних відомостей у передбачених законодавством випадках.
Як встановлено судом, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 позивач з 03.09.1984 була прийнята на роботу до Дзержинського районного управління на посаду інвентаризатора.
У подальшому до трудової книжки внесено записи про переведення позивача на інші посади та відповідні організаційні зміни, зокрема записи №2 від 20.04.1985, №3 від 26.01.1988 та №4 від 11.07.1989.
Згідно із записом №5 від 20.12.1994 позивача звільнено з роботи за власним бажанням на підставі розпорядження №318 від 20.12.1994.
Записи у трудовій книжці містять відомості про дати прийняття на роботу, переведення та звільнення, підписи уповноважених осіб і відбитки печаток.
На підтвердження відомостей, зазначених у трудовій книжці, позивачем також надано архівні довідки Комунальної установи Романівської селищної ради «Трудовий архів» від 29.01.2026.
Зокрема, архівною довідкою №26-02/05-02 підтверджено отримання позивачем заробітної плати від Дзержинської райспоживспілки Житомирської області з листопада 1984 року по грудень 1989 року.
Архівною довідкою №26-03/05-02 підтверджено отримання заробітної плати від зазначеної організації з січня 1989 року по грудень 1993 року.
Іншою архівною довідкою від 29.01.2026 №26-03/05-02 підтверджено отримання заробітної плати з січня 1994 року по січень 1995 року.
Крім того, архівною довідкою №26-05/05-02 підтверджено отримання позивачем заробітної плати від Дзержинського коопунівермагу Житомирської області за період з липня по грудень 1989 року.
Водночас архівною довідкою №26-01/05-02 повідомлено про відсутність записів щодо прийняття позивача на роботу та її звільнення у 1994 році.
Суд зазначає, що відсутність окремих відомостей в архівних документах не спростовує записів трудової книжки, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи.
Надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують факт її трудової діяльності у спірний період.
Відповідач, приймаючи рішення про неврахування до страхового стажу періоду роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994, послався виключно на невідповідність печатки у записі про звільнення.
Разом із тим суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, до трудової книжки вносяться відомості про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу та звільнення.
Записи про звільнення вносяться роботодавцем у день звільнення та завіряються печаткою.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника.
Суд наголошує, що працівник не наділений повноваженнями щодо контролю за дотриманням роботодавцем вимог законодавства під час ведення трудової книжки, а тому не може нести негативних наслідків у зв`язку з допущеними роботодавцем недоліками її оформлення.
Саме по собі використання печатки старого зразка УРСР не свідчить про недостовірність записів у трудовій книжці та не спростовує факту трудової діяльності позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначено, що формальні неточності в документах, які виникли не з вини працівника, не можуть бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист.
Суд також враховує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ та організацій, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.
Отже, за наявності сумнівів щодо достовірності записів у трудовій книжці відповідач мав можливість вжити заходів для перевірки відповідних обставин, витребувати додаткові документи або звернутися до архівних установ.
Проте матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем було вжито належних заходів для перевірки достовірності відомостей про трудову діяльність позивача.
За таких обставин суд доходить висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 03.09.1984 по 20.12.1994 підтверджений належними доказами та підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Відповідачем не доведено правомірності неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.02.2026 №063350041011 є необґрунтованим, прийнятим без належного врахування всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про призначення пенсії, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.
При цьому частиною четвертою статті 26 Закону №1058-IV прямо передбачено, що наявність необхідного страхового стажу визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності такого стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню вимога щодо наявності не менше 32 років страхового стажу, оскільки позивач досягла пенсійного віку у 2025 році.
Згідно з розрахунком пенсійного органу страховий стаж позивача становить 21 рік 10 місяців 17 днів.
З урахуванням періоду роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994, який підлягає зарахуванню до страхового стажу, загальна тривалість страхового стажу позивача становить 32 роки 2 місяці 4 дні.
Таким чином, після врахування спірного періоду роботи страховий стаж позивача перевищує встановлені законом 32 роки, необхідні для призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку у 2025 році.
Щодо дати призначення пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, позивач досягла 60-річного віку 14.10.2025, а із заявою про призначення пенсії за віком звернулася 09.01.2026, тобто в межах установленого законом тримісячного строку.
Отже, за умови збереження юридичного значення первинного звернення від 09.01.2026 відповідно до статті 44 Закону №1058-IV, пенсія за віком підлягає призначенню позивачу з 15.10.2025.
Суд також зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У цій справі судом встановлено наявність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також протиправність неврахування відповідачем періоду роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994.
За таких обставин суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є не лише скасування оскаржуваного рішення, а й зобов`язання відповідача зарахувати спірний період роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком з 15.10.2025.
Такий спосіб захисту забезпечить реальне поновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення та усуне необхідність повторного звернення до пенсійного органу з питання, правова оцінка якого вже надана судом.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн. суд зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VІ гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Так, з матеріалів справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі становлять у 13 000 грн. 00 коп.
Суд звертає увагу, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної, зокрема, у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням обставин даної справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо); розгляду даної справи у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін, суд вважає розмір вартості наданих послуг визначених у договорі про надання правничої допомоги віж 22.04.2026 року, акті прийому-передачі наданих послуг №1 від 06.11.2026 щодо розміру гонорару неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 13 000,00 грн, як витрат на правничу допомогу - необґрунтованими.
З огляду на наведене, з урахуванням фактичного обсягу виконаної роботи та її складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпровський р-н., Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком №063350041011 від 25.02.2026.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.09.1984 по 20.12.1994 та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 15.10.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 064 грн. 96 коп., та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11 листопада 2026 року.
Суддя Р.М.Шимонович
11.11.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua