Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №280/5318/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №280/5318/26

Суддя: Голобутовський Роман Зіновійович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 рокуСправа № 280/5318/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність в питанні нарахування індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби. Позивач зазначає, що має право на здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05.06.2026 (суддя Лазаренко М.С.) позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

30.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Запорізького окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №280/5318/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали адміністративної справи №280/5318/26 розподілено судді Голобутовському Р.З.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 справу прийнято до провадження, відкрито провадження у адміністративній справі; справу №280/5318/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

09.07.2026 представником відповідача через підсистему «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII. Разом із тим, відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX, на 2023 рік було зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». На переконання відповідача, зазначена законодавча норма виключала правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям протягом періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023, оскільки у відповідному бюджетному році дія законодавчого механізму проведення індексації була зупинена. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що ця вимога є передчасною. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, у зв`язку з чим позов підлягає залишенню без розгляду.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Представник позивача звернувся з заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Листом від 06.01.2026 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 2023 рік було призупинено виплату індексації.

Вважаючи бездіяльність щодо ненарахування і невиплати компенсації протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 ст. 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, законодавець установив гарантію індексації грошового забезпечення військовослужбовців, реалізація якої здійснюється в порядку та на умовах, визначених законодавством України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII.

Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення — це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Статтею 4 Закону №1282-XII визначено умови проведення індексації грошових доходів населення, зокрема перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу індексації.

Відповідно до ст. 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Отже, за загальним правилом індексація грошового забезпечення є законодавчо визначеним механізмом підтримання його купівельної спроможності та належить до державних соціальних гарантій.

Разом із тим суд наголошує, що право на індексацію та обов`язок суб`єкта владних повноважень здійснювати її нарахування і виплату мають визначатися з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного у відповідному періоді.

У цій справі спірним є період з 01.01.2023 по 31.12.2023, протягом якого законодавцем було встановлено особливе правове регулювання індексації грошових доходів населення.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, суд ураховує наступне.

03.11.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-IX, який набрав чинності з 01.01.2023.

Відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX на 2023 рік зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, законодавцем безпосередньо встановлено тимчасове зупинення дії законодавчого акта, який визначає правові та організаційні засади проведення індексації грошових доходів населення.

Суд звертає увагу на те, що зазначене положення Закону №2710-IX було чинним протягом усього 2023 року та поширювалося на правовідносини, пов`язані з проведенням індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, правове регулювання індексації грошового забезпечення у 2023 році відрізнялося від правового регулювання, яке діяло у попередніх календарних роках.

Суд наголошує, що зупинення дії Закону №1282-XII не є тотожним скасуванню державних соціальних гарантій військовослужбовців загалом, а становить тимчасову зміну законодавчого регулювання конкретного механізму індексації грошових доходів населення.

При цьому положення ч. 3 ст. 9 Закону №2011-XII, відповідно до яких грошове забезпечення підлягає індексації згідно із законом, не можуть розглядатися відокремлено від законодавства, що безпосередньо визначає порядок, умови та підстави проведення такої індексації.

Наведена норма Закону №2011-XII має відсильний характер, оскільки не встановлює самостійного порядку обчислення індексу споживчих цін, визначення розміру індексації та умов виникнення права на відповідні виплати.

Таким спеціальним законодавчим механізмом є Закон №1282-XII, дію якого було зупинено на 2023 рік.

За таких обставин суд робить висновок про те, що протягом періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023 у відповідача були відсутні законодавчі підстави для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Щодо застосування Порядку №1078 та визначення березня 2018 року місяцем підвищення посадових окладів необхідно вказати наступне.

Судом встановлено, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці підвищення приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Водночас суд зазначає, що Порядок №1078 є підзаконним нормативно-правовим актом, прийнятим на виконання положень Закону №1282-XII.

З огляду на ієрархію нормативно-правових актів положення Порядку №1078 не можуть застосовуватися всупереч прямим приписам закону.

Оскільки законодавцем на 2023 рік зупинено дію Закону №1282-XII, положення Порядку №1078 не можуть бути самостійною правовою підставою для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за відповідний період.

При цьому визначення березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців має правове значення для обчислення індексації за періоди, протягом яких відповідний законодавчий механізм підлягав застосуванню.

Однак, зазначена обставина не змінює правового регулювання, установленого Законом №2710-IX на 2023 рік.

Таким чином, навіть за умови правильності визначення позивачем березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів, це не створює самостійних правових підстав для проведення індексації грошового забезпечення протягом 2023 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що питання правомірності ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за 2023 рік уже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 28.06.2024 у справі №200/2319/23 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.03.2023, оскільки пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.

Отже, Верховний Суд виходив із того, що зупинення дії Закону №1282-XII унеможливлює застосування передбаченого ним механізму індексації протягом відповідного календарного року.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 18.12.2025 у справі №380/5270/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд дослідив питання застосування положень Закону №1282-XII та Порядку №1078 до правовідносин щодо нарахування індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 27.12.2023.

Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на зупинення дії Закону №1282-XII на 2023 рік відсутні правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за відповідний період.

При цьому Верховний Суд наголосив, що положення Закону №2710-IX були чинними протягом 2023 року та не були визнані неконституційними у встановленому законом порядку.

Крім того, особливе значення для вирішення цієї справи має постанова Верховного Суду від 08.10.2026 у справі №480/9935/24, адміністративне провадження №К/990/7052/26.

У зазначеній постанові Верховний Суд безпосередньо дослідив питання правомірності ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

У пункті 93 постанови Верховний Суд зазначив, що внаслідок зупинення дії Закону №1282-XII на 2023 рік відсутні підстави вважати протиправним неврахування відповідачем положень абзаців четвертого, п`ятого та шостого пункту 5 Порядку №1078 під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за відповідний період.

У пункті 94 цієї постанови Верховний Суд підтвердив узгодженість наведеного висновку з правовими позиціями, викладеними у постановах від 28.06.2024 у справі №200/2319/23 та від 18.12.2025 у справі №380/5270/24.

Таким чином, Верховним Судом сформовано послідовний правовий підхід, відповідно до якого зупинення дії Закону №1282-XII на 2023 рік виключало застосування механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців протягом зазначеного періоду.

Суд ураховує, що правовідносини, що були предметом розгляду Верховного Суду у справах №200/2319/23, №380/5270/24 та №480/9935/24, є подібними до правовідносин у цій адміністративній справі, оскільки стосуються застосування однакових положень законодавства щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців у 2023 році.

З огляду на викладене суд не бачить правових підстав для іншого застосування положень Закону №2710-IX та Порядку №1078 до спірних правовідносин.

Щодо доводів позивача про порушення конституційних гарантій соціального захисту військовослужбовців суд зазначає наступне.

Суд враховує доводи позивача про те, що індексація грошового забезпечення є державною соціальною гарантією, яка забезпечує підтримання купівельної спроможності грошових доходів військовослужбовців.

Водночас зазначені доводи не спростовують установленого Законом №2710-IX особливого правового регулювання індексації грошових доходів населення у 2023 році.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу.

Частиною 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі висновку суду про суперечність закону Конституції України суд не застосовує такий закон, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Разом із тим суд зазначає, що вирішення питання про незастосування закону на підставі ч. 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України потребує встановлення конкретної суперечності між відповідним законодавчим положенням та Конституцією України.

Саме по собі посилання на конституційні гарантії соціального захисту військовослужбовців не є безумовною підставою для незастосування положень закону, який визначає особливості реалізації відповідної гарантії протягом певного бюджетного періоду.

Суд бере до уваги правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008, щодо недопустимості використання закону про Державний бюджет України для внесення змін до інших законів або зупинення їхньої дії.

Водночас зазначені рішення Конституційного Суду України не містять висновку про неконституційність абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX.

При цьому Верховний Суд у постановах від 18.12.2025 у справі №380/5270/24 та від 08.10.2026 у справі №480/9935/24 застосував відповідне положення Закону №2710-IX під час вирішення спорів щодо індексації грошового забезпечення за 2023 рік.

За результатами оцінки доводів сторін та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин суд не встановив достатніх підстав для незастосування абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX відповідно до ч. 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, суд виходить із необхідності застосування зазначеного положення Закону №2710-IX до спірних правовідносин.

Щодо похідних позовних вимог в частині компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та компенсації втрати частини доходів суд вказує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Зазначений Порядок визначає механізм компенсації сум податку, утриманого з відповідних виплат, однак не встановлює самостійних правових підстав для нарахування грошового забезпечення або його індексації.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Оскільки суд зробив висновок про відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб щодо такої індексації та компенсації втрати частини доходів також відсутні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352, який набрав чинності з 19.07.2022, ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Проте 11.12.2025 Конституційним Судом України прийнято рішення №1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України ( справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), відповідно до якого визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

В пункті 2 резолютивної частини рішення зазначено, що ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, з 11.12.2025 втратила чинність ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату належних працівникові сум заробітної плати (грошового забезпечення).

Отже, до спірних правовідносин не застосовується строк звернення до суду.

Відтак, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, з огляду на відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua