Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №160/3018/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 рокуСправа № 160/3018/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення до органів Національної поліції України звернення про адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 направити до органів Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487.

В мотивування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 та є військовозобов`язаною особою, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Позивач зазначає, що під час перевірки відомостей щодо свого військово-облікового статусу йому стало відомо про внесення відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про нібито порушення ним правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. На переконання позивача, внесення таких відомостей до Реєстру є протиправним, оскільки відповідачем не було належним чином встановлено та документально підтверджено обставин, які свідчили б про вчинення ним відповідного правопорушення. Позивач вважає, що сам факт відображення у Реєстрі інформації про порушення правил військового обліку не може ґрунтуватися виключно на припущеннях посадових осіб територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а повинен підтверджуватися належними та допустимими доказами. Крім того, позивач не погоджується з діями відповідача щодо направлення до органів Національної поліції України звернення про його адміністративне затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач вважає, що направлення такого звернення без належного встановлення факту порушення ним вимог законодавства про військовий облік, оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є безпідставним і таким, що порушує його права та законні інтереси. На думку позивача, повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо внесення відомостей до відповідних державних реєстрів, а також ініціювання адміністративного затримання та доставлення військовозобов`язаних осіб повинні реалізовуватися виключно у спосіб та за наявності підстав, передбачених чинним законодавством України. Позивач посилається на положення статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також позивач вважає, що оскаржувані дії відповідача не відповідають вимогам Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487. При цьому позивач наголошує, що внесення до Реєстру відомостей про порушення ним правил військового обліку та направлення відповідного звернення до органів Національної поліції України створюють для нього негативні правові наслідки, зокрема можливість застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративне затримання та примусове доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. З огляду на викладене позивач вважає, що відповідачем допущено порушення принципів законності, обґрунтованості та пропорційності під час реалізації владних управлінських повноважень, унаслідок чого порушено його права та законні інтереси. Відтак, вважаючи дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку, а також направлення до органів Національної поліції України звернення про його адміністративне затримання та доставлення протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 адміністративну справу №160/3018/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, передано за підсудністю на розгляд Шевченківського районного суду міста Дніпра.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06.04.2026 року матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, передано на розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

20.05.2026 року справа №160/3018/26 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026 зазначена справа розподілена судді Луніній О.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

01.06.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти необхідності задоволення заявлених позовних вимог, зазначив про відсутність предмета спору та просив суд закрити провадження у справі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме в картотеці спеціального військового обліку, підкартотеці «Спеціальний облік». Відповідач повідомив, що станом на 31.05.2026 року в позивача відсутні порушення правил військового обліку, про що свідчать відповідні відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Разом із тим відповідач не заперечує, що раніше стосовно позивача в Реєстрі містилися відомості про порушення правил військового обліку. Зокрема, відповідач зазначив, що 08.05.2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій останній повідомив про вчинення ним адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. У зазначеній заяві позивач підтвердив, що не оспорює факту допущеного ним правопорушення, визнає свою вину та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності, без особистої участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення. Відповідач наголосив, що подання такої заяви здійснювалося позивачем добровільно через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста, що, на думку відповідача, свідчить про усвідомлення позивачем факту допущеного порушення та згоду на застосування передбаченої законодавством процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Надалі, 11.05.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було розглянуто подану позивачем заяву, досліджено наявні матеріали справи та прийнято постанову №R526501 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до зазначеної постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яке полягало в неприбутті за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки та місце, зазначені в повістці, чим порушено вимоги законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. Відповідач також зазначив, що під час прийняття та підписання постанови №R526501 від 11.05.2026 року звернення до органів Національної поліції України щодо адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки було скасовано в автоматичному режимі. Отже, за твердженням відповідача, після винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення відпали підстави для подальшого перебування позивача в розшуку у зв`язку з порушенням правил військового обліку та здійснення заходів щодо його адміністративного затримання і доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Крім того, відповідач повідомив, що 12.05.2026 року ОСОБА_1 у добровільному порядку сплатив штраф, накладений постановою №R526501 від 11.05.2026 року. На підтвердження зазначених обставин відповідачем до відзиву долучено матеріали, сформовані за допомогою автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «ОБЕРІГ», зокрема відомості щодо військово-облікового статусу позивача, заяву від 08.05.2026 року, постанову про адміністративне правопорушення від 11.05.2026 року №R526501 та інформацію про сплату адміністративного штрафу 12.05.2026 року. Представник відповідача зазначив, що додані до відзиву документи сформовані засобами АІТС «ОБЕРІГ», підписані електронними цифровими підписами уповноважених посадових осіб та роздруковані для подання до суду як докази на підтвердження викладених у відзиві обставин. Таким чином, відповідач вважає, що обставини, які стали підставою для звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду, станом на час подання відзиву фактично усунуті, оскільки відомості про порушення позивачем правил військового обліку більше не відображаються в Реєстрі як актуальні, а звернення до органів Національної поліції України щодо його адміністративного затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки скасоване. На переконання відповідача, за таких обставин відсутні підстави для покладення на ІНФОРМАЦІЯ_1 обов`язку повторно вчиняти дії, які фактично вже здійснені, зокрема щодо виключення відомостей про порушення правил військового обліку та скасування звернення до органів Національної поліції України. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку про відсутність предмета спору між сторонами, оскільки обставини, з якими позивач пов`язував порушення своїх прав та законних інтересів, припинили існування. Відтак, посилаючись на наведені обставини та долучені до відзиву докази, ІНФОРМАЦІЯ_1 просить суд закрити провадження в адміністративній справі №160/3018/26 у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Щодо клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів адміністративної справи, 01.06.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, сформований представником відповідача 31.05.2026 року через підсистему «Електронний суд», у якому, серед іншого, заявлено клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач посилається на те, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , у картотеці спеціального військового обліку, підкартотеці «Спеціальний облік».

При цьому відповідач зазначає, що станом на 31.05.2026 року за позивачем не обліковуються порушення правил військового обліку.

Крім того, відповідач повідомив, що 08.05.2026 року через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста від позивача надійшла заява, в якій останній зазначив, що не оспорює допущеного порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності без його особистої присутності.

За результатами розгляду зазначеної заяви 11.05.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №R526501 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідач стверджує, що під час підписання зазначеної постанови звернення до органів Національної поліції України щодо адміністративного затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки було скасовано в автоматичному режимі.

Також відповідач зазначає, що 12.05.2026 року позивач добровільно сплатив накладений адміністративний штраф.

На переконання відповідача, наведені обставини свідчать про усунення причин, які стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду, та, відповідно, про відсутність предмета спору.

Однак суд не погоджується з такими доводами відповідача як підставою для закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони або вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших установлених законом критеріїв.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, право особи на судовий захист охоплює не лише можливість вимагати усунення порушення, яке продовжує існувати на момент розгляду справи, але й можливість оскаржити рішення чи дії суб`єкта владних повноважень, які були вчинені раніше та, на переконання особи, порушили її права або законні інтереси.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними після такого виправлення.

Отже, для застосування наведеної процесуальної норми необхідною є одночасна наявність двох умов: фактичне виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного порушення та відсутність необхідності у визнанні відповідних рішень, дій чи бездіяльності протиправними для повного відновлення порушених прав та законних інтересів позивача.

Саме по собі припинення певних дій суб`єкта владних повноважень або зміна фактичних обставин після звернення особи до суду не свідчить про безумовну наявність підстав для закриття провадження у справі.

Суд наголошує, що усунення окремих наслідків оскаржуваних дій та відновлення порушеного права не є тотожними правовими категоріями.

При цьому питання щодо повноти відновлення прав позивача повинно вирішуватися з урахуванням характеру спірних правовідносин, змісту заявлених позовних вимог, обставин допущеного порушення та можливості збереження його правових наслідків.

У цій справі предметом судового оскарження є не лише наявність у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, але й правомірність самих дій відповідача щодо внесення таких відомостей, а також правомірність направлення до органів Національної поліції України звернення про адміністративне затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, повідомлення відповідача про відсутність станом на 31.05.2026 року актуальних відомостей щодо порушення позивачем правил військового обліку та автоматичне скасування звернення до органів Національної поліції України не усуває необхідності надання судом правової оцінки діям відповідача, правомірність яких оспорюється позивачем.

Суд звертає увагу, що подальше скасування звернення до органів Національної поліції України саме по собі не дає відповіді на питання щодо наявності передбачених законодавством підстав для його первісного направлення.

Аналогічно, відсутність у Реєстрі актуального запису про порушення правил військового обліку не свідчить автоматично про правомірність первісного внесення відповідних відомостей.

Зазначені обставини становлять предмет доказування у справі та підлягають дослідженню судом під час розгляду позовних вимог по суті.

Крім того, подання позивачем 08.05.2026 року заяви про визнання адміністративного правопорушення, винесення постанови від 11.05.2026 року №R526501 та добровільна сплата штрафу 12.05.2026 року не можуть самі по собі розцінюватися як відмова позивача від заявлених позовних вимог або як безумовне підтвердження відсутності між сторонами публічно-правового спору.

Визнання особою факту адміністративного правопорушення у відповідному провадженні та оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо внесення відомостей до державного реєстру і направлення звернення до органів Національної поліції України мають різний предмет правової оцінки.

Тому обставини притягнення позивача до адміністративної відповідальності можуть мати значення для вирішення спору по суті, проте не є самостійною та достатньою підставою для закриття провадження у справі.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №800/369/17, у якій зазначено, що під час вирішення питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд повинен встановити не лише факт виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного порушення, але й з`ясувати, чи забезпечує таке виправлення повне відновлення законних прав та інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що закриття провадження у справі є можливим лише за умови, що після виправлення відповідачем допущених порушень відсутня необхідність у визнанні відповідних рішень, дій або бездіяльності протиправними для ефективного захисту прав особи.

Зазначену правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 04.03.2024 року у справі №480/9604/21, у якій наголошено на необхідності перевірки повноти відновлення прав позивача, а не лише формального усунення окремих обставин, які стали підставою для звернення до суду.

Крім того, у постанові від 26.04.2024 року у справі №280/1038/23 Верховний Суд звернув увагу, що висновок про можливість закриття провадження у справі є передчасним, якщо судом не встановлено, що суб`єкт владних повноважень самостійно усунув оскаржувані порушення в обсязі, достатньому для повного відновлення прав позивача.

Особливе значення для вирішення цього процесуального питання має правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 27.03.2025 року у справі №990/364/24.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що визначальною умовою застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України є саме повне відновлення законних прав та інтересів позивача внаслідок самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень.

Отже, наведена практика Верховного Суду свідчить, що встановлення факту припинення певних дій відповідача без належної перевірки повноти відновлення прав позивача не є достатньою правовою підставою для закриття провадження у справі.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що відповідач, посилаючись на відсутність станом на 31.05.2026 року відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та автоматичне скасування звернення до органів Національної поліції України, фактично обґрунтовує клопотання обставинами, які виникли після первісного вчинення оскаржуваних дій.

Проте такі обставини самі по собі не підтверджують, що всі спірні питання між сторонами врегульовано та відсутня необхідність у судовій перевірці правомірності дій відповідача.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас зазначена норма не звільняє суд від обов`язку всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів, наданих учасниками справи, зокрема щодо фактичного усунення оскаржуваних порушень та їх можливих правових наслідків.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

При цьому суд вважає за необхідне наголосити, що вирішення питання про закриття провадження у справі не повинно підміняти собою розгляд заявлених позовних вимог по суті.

На стадії вирішення відповідного клопотання суд не встановлює остаточної правомірності чи протиправності дій відповідача, а перевіряє виключно наявність передбачених процесуальним законом підстав для припинення судового розгляду.

У цій справі надані відповідачем пояснення та документи свідчать про зміну військово-облікового статусу позивача в частині відображення відомостей про порушення правил військового обліку, а також про скасування звернення до органів Національної поліції України.

Разом із тим зазначені обставини не дають достатніх підстав для висновку, що позивач повністю втратив правовий інтерес у вирішенні заявлених вимог про визнання протиправними раніше вчинених дій відповідача.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує саме правомірність владних управлінських дій, які вже були вчинені та могли породити відповідні правові наслідки.

За таких обставин суд вважає, що питання правомірності внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, а також направлення звернення до органів Національної поліції України щодо його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки потребують правової оцінки під час розгляду справи по суті.

Крім того, відповідно до частини другої статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Отже, закриття провадження у справі має істотні процесуальні наслідки для позивача, оскільки позбавляє його можливості повторного судового розгляду тотожного спору.

Саме тому застосування зазначеного процесуального інституту повинно ґрунтуватися на належному встановленні всіх передбачених законом умов, а не виключно на повідомленні відповідача про припинення оскаржуваних дій або усунення окремих їх наслідків.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що повідомлені відповідачем обставини щодо винесення постанови від 11.05.2026 року №R526501, сплати позивачем адміністративного штрафу 12.05.2026 року, відсутності станом на 31.05.2026 року актуальних відомостей про порушення правил військового обліку та автоматичного скасування звернення до органів Національної поліції України не є достатніми для висновку про наявність сукупності умов, передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України.

Зазначені обставини підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами під час вирішення спору по суті та можуть впливати на обґрунтованість окремих позовних вимог і визначення належного способу судового захисту.

При цьому відмова у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі не означає встановлення судом факту протиправності дій відповідача та не зумовлює наперед результату вирішення адміністративного спору.

З огляду на викладене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, зміст заявлених позовних вимог, наведені відповідачем обставини та правові висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, суд доходить висновку, що підстави для закриття провадження в адміністративній справі №160/3018/26 відсутні, а заявлене відповідачем клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Таким чином, у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про закриття провадження в адміністративній справі №160/3018/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про нього внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до інформації, наданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач обліковується в картотеці «Картотека спеціального військового обліку», підкартотеці «Спеціальний облік».

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо правомірності дій відповідача, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також направленням до органів Національної поліції України звернення щодо його адміністративного затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач не погоджується із зазначеними діями відповідача, вважаючи їх такими, що вчинені без належних правових підстав та з порушенням вимог чинного законодавства України.

Предметом оскарження є як дії відповідача щодо внесення відповідних відомостей до Реєстру, так і дії щодо ініціювання заходів адміністративного примусу шляхом направлення звернення до органів Національної поліції України.

З наданих відповідачем матеріалів убачається, що до травня 2026 року стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів містилися відомості про порушення правил військового обліку.

Водночас відповідач у поданому відзиві визнав факт попереднього існування відповідних відомостей у Реєстрі, зазначивши про їх подальше усунення після розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Отже, факт попереднього відображення в Реєстрі інформації про порушення позивачем правил військового обліку сторонами фактично не заперечується, тоді як правомірність дій відповідача щодо внесення таких відомостей становить предмет судового розгляду.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20.12.2001 року.

Відповідно до облікової картки, сформованої засобами автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «ОБЕРІГ», позивач перебуває на спеціальному військовому обліку, категорія обліку - II, військове звання - рядовий, військово-облікова спеціальність - 999, код військово-облікової спеціальності - 097А.

Згідно з відомостями зазначеної облікової картки, позивач має бронювання до 30.04.2027 року. У графі щодо місця роботи зазначено ТОВ «АНДІМАКС», а у відомостях про спеціальність - «Водійське посвідчення».

Також облікова картка містить відомості про придатність позивача до військової служби, зокрема запис про визнання його придатним до військової служби за результатами проходження відповідного медичного огляду.

Водночас у розділі службових відміток облікової картки міститься інформація про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, із зазначенням постанови від 11.05.2026 року та суми штрафу 17 000 грн.

Як убачається з матеріалів справи, 08.05.2026 року ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву щодо вчинення адміністративного правопорушення.

У зазначеній заяві позивач повідомив, що ним допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягало у неприбутті за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивач зазначив, що такими діями порушив вимоги законодавства, відповідальність за які передбачена статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, у поданій заяві ОСОБА_1 прямо зазначив, що факт вчинення ним адміністративного правопорушення визнає та надає згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Також позивач підтвердив свою обізнаність із положеннями статті 65 Конституції України щодо обов`язку захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також попередженням про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 336, 337 Кримінального кодексу України.

Відповідно до відомостей, зазначених у поданій заяві, кваліфікований електронний підпис позивача накладено 08.05.2026 року о 13 год 17 хв 54 с.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт звернення ОСОБА_1 08.05.2026 року до відповідача із заявою, в якій він визнав факт допущеного порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію і погодився на розгляд справи про адміністративне правопорушення без його особистої участі.

11.05.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 .

За результатами розгляду зазначених матеріалів прийнято постанову №R526501 від 11.05.2026 року у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту вказаної постанови встановлено, що підставою для її прийняття стала заява ОСОБА_1 від 08.05.2026 року, подана через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста, у якій останній повідомив про визнання допущеного адміністративного правопорушення та згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за відсутності.

У постанові зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено факт неприбуття ОСОБА_1 за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки та місце, зазначені в повістці.

Відповідні дії кваліфіковано як порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за яке передбачено адміністративну відповідальність відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За результатами розгляду справи начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

У постанові №R526501 від 11.05.2026 року також зазначено, що штраф підлягає сплаті протягом 30 днів із дня набрання постановою законної сили.

При цьому передбачено можливість сплати протягом 10 днів із дня набрання постановою законної сили штрафу в розмірі не менше ніж 50 відсотків від визначеної суми, у разі чого постанова вважатиметься виконаною.

Відповідно до змісту постанови, у разі несплати штрафу в установлений строк постанова підлягає примусовому виконанню, а сума штрафу становитиме 34 000 грн.

Також у постанові зазначено про можливість її оскарження відповідно до статей 287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом 10 днів із дня її винесення.

Згідно з відомостями, відображеними у постанові №R526501, датою набрання нею законної сили визначено 21.05.2026 року.

Разом із тим із долучених відповідачем матеріалів убачається, що ОСОБА_1 здійснив оплату адміністративного штрафу 12.05.2026 року.

Зокрема, відповідно до інформації, сформованої засобами АІТС «ОБЕРІГ», 12.05.2026 року позивачем сплачено 8 500 грн, що становить 50 відсотків від суми штрафу 17 000 грн, визначеної постановою №R526501 від 11.05.2026 року.

У відповідних відомостях зазначено, що строк сплати штрафу встановлено до 20.06.2026 року, а пільговий період сплати - до 31.05.2026 року.

Отже, матеріали справи містять відомості про добровільну сплату позивачем 12.05.2026 року штрафу в пільговому розмірі 8 500 грн.

Крім того, відповідно до пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, під час підписання постанови №R526501 від 11.05.2026 року звернення до органів Національної поліції України щодо адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки було скасовано в автоматичному режимі.

Відповідач зазначив, що після прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення та добровільної сплати позивачем штрафу відповідні відомості про порушення правил військового обліку перестали відображатися в Реєстрі як актуальні.

Зокрема, станом на 31.05.2026 року, за інформацією відповідача, ОСОБА_1 не має порушень правил військового обліку, що підтверджується наданими відповідачем відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Водночас суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні відомості про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також про сплату ним адміністративного штрафу, які відображені у відповідних розділах облікової інформації.

Таким чином, відсутність станом на 31.05.2026 року актуального запису про порушення правил військового обліку не є тотожною відсутності в Реєстрі історичних відомостей щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Позивач, вважаючи дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також щодо направлення до органів Національної поліції України звернення про його адміністративне затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки протиправними, такими, що вчинені без належних правових підстав, усупереч вимогам чинного законодавства України та порушують його права і законні інтереси, звернувся до суду з цією позовною заявою .

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється Законом України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України від 21.10.1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України від 16.03.2017 року №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, які регулюють питання ведення військового обліку, функціонування відповідних державних реєстрів та взаємодії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з органами Національної поліції України.

Відповідно до статті 1 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби, взяття на військовий облік, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві та дотримання правил військового обліку.

Законодавством передбачено обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів дотримуватися встановлених правил військового обліку, своєчасно уточнювати військово-облікові дані, а також виконувати законні вимоги уповноважених органів у межах їх компетенції.

Відповідно до статті 22 Закону України №3543-XII громадяни зобов`язані виконувати передбачені законодавством обов`язки щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема з`являтися за викликом до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у випадках та порядку, визначених законом.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487.

Зазначений Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку, обов`язки відповідних органів, підприємств, установ, організацій, а також призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Водночас Законом України №1951-VIII визначено правові та організаційні засади створення, функціонування і ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Зазначений Реєстр є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів для забезпечення військового обліку громадян України.

Ведення Реєстру передбачає внесення, актуалізацію та обробку передбачених законодавством відомостей, необхідних для належної організації військового обліку.

При цьому внесення до Реєстру інформації щодо військово-облікового статусу особи та відомостей про порушення нею законодавства повинно здійснюватися за наявності визначених законом підстав, із дотриманням вимог щодо достовірності, повноти та актуальності відповідної інформації.

Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як уповноважені суб`єкти ведення військового обліку наділені повноваженнями щодо обробки військово-облікових відомостей, однак реалізація таких повноважень повинна відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою адміністративну відповідальність у встановлених законом межах.

Разом із тим питання притягнення особи до адміністративної відповідальності вирішується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення, з урахуванням процесуальних гарантій особи, яка притягається до такої відповідальності.

При цьому законодавство передбачає можливість розгляду окремих категорій справ про адміністративні правопорушення за відсутності особи у випадках, коли остання подала відповідну заяву, не оспорює допущеного порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності в установленому законом порядку.

Отже, законодавець передбачив спеціальний механізм врегулювання питання адміністративної відповідальності особи, яка визнає факт допущеного правопорушення, що не виключає необхідності дотримання уповноваженим органом установленої законом процедури.

Застосовуючи наведені положення законодавства до встановлених обставин справи, суд виходить із наступного.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з відомостями облікової картки, сформованої засобами АІТС «ОБЕРІГ», позивач обліковується в картотеці спеціального військового обліку, підкартотеці «Спеціальний облік», має військове звання рядового, категорію обліку II та бронювання до 30.04.2027 року.

Предметом спору є правомірність дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, а також направлення до органів Національної поліції України звернення про його адміністративне затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Судом установлено, що 08.05.2026 року ОСОБА_1 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста подав заяву на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зазначеній заяві позивач повідомив про допущення ним порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягало у неприбутті за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

При цьому позивач прямо зазначив, що визнає факт вчинення адміністративного правопорушення та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності без особистої участі в розгляді відповідної справи.

Відповідно до наявних матеріалів зазначену заяву підписано кваліфікованим електронним підписом 08.05.2026 року о 13 год 17 хв 54 с.

Надалі 11.05.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 прийнято постанову №R526501 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту зазначеної постанови встановлено, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено неприбуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки та місце, зазначені в повістці.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Відповідно до долучених до матеріалів справи відомостей 12.05.2026 року позивачем сплачено штраф у пільговому розмірі 8500 грн, що становить 50 відсотків від визначеної постановою суми адміністративного стягнення.

Наведені обставини свідчать про те, що позивач скористався передбаченим законодавством механізмом розгляду справи про адміністративне правопорушення за його відсутності, визнав допущене порушення та добровільно сплатив накладений адміністративний штраф.

Водночас суд зазначає, що визнання позивачем адміністративного правопорушення та добровільна сплата штрафу не є безумовним доказом правомірності всіх попередніх дій відповідача.

Такі обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, зокрема щодо підстав первісного внесення спірних відомостей до Реєстру та направлення звернення до органів Національної поліції України.

Разом із тим зазначені обставини мають істотне значення для встановлення фактичного стану спірних правовідносин та визначення наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо правомірності внесення відомостей про порушення правил військового обліку.

Оцінюючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, суд зазначає наступне.

Насамперед суд виходить із того, що необхідно розмежовувати внесення до Реєстру інформації про обставини можливого порушення військово-облікового законодавства та притягнення особи до адміністративної відповідальності за відповідне правопорушення.

Саме по собі внесення інформації до Реєстру не є адміністративним стягненням та не замінює передбаченої Кодексом України про адміністративні правопорушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Разом із тим відповідні відомості можуть використовуватися уповноваженими органами для здійснення військового обліку, перевірки дотримання військовозобов`язаними вимог законодавства та реалізації передбачених законом повноважень.

У межах розгляду цієї справи суд враховує, що факт неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відображено в постанові від 11.05.2026 року №R526501.

Більше того, зазначений факт позивач особисто визнав у заяві від 08.05.2026 року, підписаній кваліфікованим електронним підписом.

Таким чином, наявні матеріали справи не дають підстав вважати, що інформація про порушення позивачем законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію була завідомо недостовірною.

При цьому суд враховує, що позивач не оскаржує в межах цієї адміністративної справи постанову від 11.05.2026 року №R526501 про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно, предметом цього судового розгляду не є питання законності зазначеної постанови, наявності чи відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а також правильності визначення виду та розміру адміністративного стягнення.

Разом із тим суд зазначає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, яка не є предметом оскарження в цьому провадженні, не може автоматично підтверджувати законність усіх дій відповідача, вчинених до її прийняття.

Правомірність первісного внесення відомостей до Реєстру повинна оцінюватися з урахуванням обставин, які існували на момент вчинення відповідних дій, а також доказів, що підтверджують наявність визначених законом підстав для їх вчинення.

Водночас у цій справі суд бере до уваги сукупність установлених обставин: визнання позивачем факту неприбуття за повісткою, прийняття постанови про адміністративне правопорушення, добровільну сплату адміністративного штрафу та подальше усунення актуального запису про порушення правил військового обліку.

Зазначені обставини мають істотне доказове значення під час оцінки обґрунтованості вимог позивача щодо недостовірності відповідної інформації.

Суд також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд не може виходити виключно з припущення про правомірність дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки, проте водночас зобов`язаний оцінити всі надані відповідачем докази у сукупності.

У цьому випадку матеріали справи містять заяву позивача від 08.05.2026 року, постанову від 11.05.2026 року №R526501, відомості про сплату штрафу 12.05.2026 року та облікові дані, сформовані засобами АІТС «ОБЕРІГ».

Зазначені докази підтверджують існування обставин, пов`язаних із порушенням позивачем законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також подальше врегулювання питання його адміністративної відповідальності.

Щодо вимоги про виключення відомостей із Реєстру.

Оцінюючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Закону України №1951-VIII відомості, які містяться у Реєстрі, повинні бути достовірними та актуальними.

Законодавство передбачає можливість уточнення, виправлення та актуалізації відповідних даних у випадках виявлення їх недостовірності, неповноти або невідповідності фактичним обставинам.

Разом із тим необхідно розмежовувати актуальні відомості про наявність порушення правил військового обліку та інформацію про раніше прийняті рішення щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, станом на 31.05.2026 року за ОСОБА_1 не обліковуються актуальні порушення правил військового обліку.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, а також наданими відомостями з АІТС «ОБЕРІГ».

При цьому наявність в обліковій картці інформації про постанову від 11.05.2026 року №R526501 та накладене адміністративне стягнення не є тотожною наявності актуального статусу порушника правил військового обліку.

Суд враховує, що відповідна постанова не є предметом оскарження у цій справі, а матеріали справи містять відомості про її виконання шляхом добровільної сплати позивачем штрафу.

За таких обставин вимога про виключення відомостей про актуальне порушення правил військового обліку не може бути задоволена шляхом зобов`язання відповідача повторно вчинити дії, результат яких уже відображений у відповідній інформаційній системі.

Водночас вимога про повне видалення історичних відомостей щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності потребувала б самостійного правового обґрунтування та встановлення передбачених законодавством підстав для такого видалення.

У межах заявлених позовних вимог та встановлених обставин справи суд не вбачає достатніх правових підстав для покладення на відповідача обов`язку виключити з Реєстру достовірні відомості про прийняту постанову у справі про адміністративне правопорушення та її виконання.

Відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку.

Щодо направлення звернення до органів Національної поліції України.

Надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправними дій відповідача щодо направлення до органів Національної поліції України звернення про адміністративне затримання та доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію», Кодексу України про адміністративні правопорушення та законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію органи Національної поліції України у визначених законом випадках здійснюють заходи щодо адміністративного затримання та доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, до уповноважених органів.

Зокрема, стаття 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення регулює питання доставлення порушника, а статті 260 та 262 цього Кодексу визначають підстави й порядок застосування адміністративного затримання.

При цьому направлення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки відповідного звернення до органів Національної поліції України та фактичне адміністративне затримання особи є різними за своїм правовим змістом діями.

Направлення звернення є формою взаємодії уповноважених органів, тоді як адміністративне затримання становить окремий захід забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, застосування якого потребує наявності визначених законом підстав.

Отже, факт направлення звернення до органів Національної поліції України сам по собі не свідчить про фактичне застосування до особи адміністративного затримання.

Разом із тим правомірність такого звернення залежить від наявності на момент його направлення обставин, із якими закон пов`язує можливість ініціювання відповідних заходів.

Як установлено судом, відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив факт попереднього направлення звернення до органів Національної поліції України щодо ОСОБА_1 .

Водночас відповідач повідомив, що 11.05.2026 року під час підписання постанови №R526501 зазначене звернення було скасовано в автоматичному режимі.

На підтвердження відповідних обставин відповідачем надано матеріали, сформовані засобами АІТС «ОБЕРІГ».

Суд ураховує, що після прийняття постанови про адміністративне правопорушення та добровільної сплати позивачем штрафу підстави для подальшого застосування заходів, пов`язаних із забезпеченням розгляду саме цього адміністративного правопорушення, відпали.

Водночас зазначена обставина не означає автоматичного визнання протиправним первісного направлення відповідного звернення.

Питання правомірності таких дій повинно оцінюватися станом на момент їх вчинення, а не виключно з огляду на подальшу зміну фактичних обставин.

У цьому випадку суд враховує, що позивач у заяві від 08.05.2026 року визнав факт неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а 11.05.2026 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зазначені обставини підтверджують наявність фактичних даних про порушення позивачем законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про фактичне адміністративне затримання позивача органами Національної поліції України або його примусове доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки внаслідок спірного звернення.

Отже, суд не встановив факту застосування до позивача відповідних заходів адміністративного примусу.

Разом із тим відсутність фактичного затримання сама по собі не виключає можливості порушення прав особи внаслідок неправомірного направлення звернення до органів Національної поліції України.

Тому наведена обставина оцінюється судом не ізольовано, а в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.

Щодо зобов`язання направити повідомлення до органів Національної поліції України.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача направити до органів Національної поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомив про автоматичне скасування звернення до органів Національної поліції України 11.05.2026 року під час підписання постанови №R526501.

Таким чином, за наданими відповідачем відомостями, відповідне звернення втратило актуальність у зв`язку із завершенням розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд ураховує, що позивач просить зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на усунення підстав для його адміністративного затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Однак відповідно до наявних у справі відомостей зазначені підстави перестали відображатися як актуальні, а звернення до органів Національної поліції України скасовано.

За таких обставин покладення на відповідача додаткового обов`язку направити повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача потребувало б встановлення факту збереження відповідного звернення в інформаційних системах органів Національної поліції України або наявності іншої невиконаної вимоги законодавства щодо його відкликання.

Матеріали справи, які досліджуються судом, не містять підтвердження того, що після 11.05.2026 року звернення щодо позивача продовжує залишатися чинним та може бути використане як підстава для його адміністративного затримання і доставлення.

Отже, суд не встановив обставин, які б свідчили про необхідність повторного направлення відповідачем відповідного повідомлення з метою усунення актуального порушення прав позивача.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги.

Вирішуючи спір по суті, суд ураховує правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту порушення прав позивача, оцінки належності обраного способу судового захисту та розподілу обов`язку доказування між учасниками адміністративного процесу.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі №240/1121/24 наголошено, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зміст статей 2 та 5 КАС України передбачає необхідність встановлення правовідносин, у яких виник спір, та характеру права чи інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2020 року у справі №140/388/19 звернуто увагу на необхідність дотримання правил належності та допустимості доказів, а також на покладення обов`язку доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача.

Крім того, правовий підхід щодо необхідності встановлення фактичного порушення прав та інтересів особи відображено у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 20.12.2024 року у справі №400/1117/19.

Із наведених правових позицій убачається, що вирішення адміністративного спору по суті потребує встановлення не лише факту вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій, але й їх правової природи, відповідності вимогам законодавства та впливу на права й законні інтереси позивача.

Ураховуючи наведені правові висновки, суд зазначає, що предметом доказування у цій справі є правомірність первісного внесення відомостей про порушення правил військового обліку, наявність законних підстав для направлення звернення до органів Національної поліції України, а також існування невідновлених прав позивача, які потребують захисту в обраний ним спосіб.

Судом установлено, що 08.05.2026 року позивач визнав факт неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, 11.05.2026 року стосовно нього прийнято постанову №R526501 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а 12.05.2026 року ним добровільно сплачено адміністративний штраф у розмірі 8500 грн.

Крім того, станом на 31.05.2026 року, за відомостями відповідача, актуальні порушення правил військового обліку за позивачем не обліковуються, а звернення до органів Національної поліції України щодо його адміністративного затримання та доставлення скасовано.

Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення позовних вимог зобов`язального характеру, оскільки свідчать про припинення актуального стану, на усунення якого спрямовані відповідні вимоги.

Водночас суд наголошує, що відсутність станом на час вирішення справи актуальних відомостей про порушення правил військового обліку не може сама по собі слугувати достатньою підставою для висновку про правомірність первісних дій відповідача.

Так само подальше скасування звернення до органів Національної поліції України не підтверджує автоматично законності його направлення.

Тому для остаточного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання дій протиправними необхідним є встановлення наявності передбачених законодавством підстав для вчинення таких дій на момент їх здійснення.

З урахуванням наведеного, у разі підтвердження належними та допустимими доказами законності первісного внесення відомостей до Реєстру та направлення звернення до органів Національної поліції України, а також відсутності невідновлених прав позивача, суд має підстави для висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відтак, оцінивши наявні у справі докази відповідно до статей 72-77, 90 КАС України, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна