Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №160/26397/26
Суддя: Царікова Олена Василівна
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 рокуСправа № 160/26397/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Царікової О.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України МОУ (Код НОМЕР_3 ) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України МОУ (Код НОМЕР_3 ) звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з військової служби відповідно до поданого ним рапорту на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю матері ОСОБА_2 – особи з інвалідністю ІІ групи та яка потребує постійного догляду. Однак відповідачем було протиправно відмовлено у звільненні з військової служби з посиланням на наявність осіб, які можуть здійснювати такий догляд відповідно до акту обстеження військовослужбовця. Позивач наголошує, що інші особи не можуть здійснювати догляд, оскільки син позивача (онук матері позивача) є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства та за станом здоров`я не може здійснювати догляд за іншою особою, крім цього син позивача навчається в університеті на денній формі. У зв`язку з чим позивач вважає відмову у звільненні протиправною, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
14.09.2026 року Військова частина НОМЕР_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що актом обстеження сімейного стану №34, складеним ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері позивача наявний повнолітній рідний онук — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який може здійснювати догляд за іншою особою, попри те, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства та навчається в університеті на денній формі. На підставі зазначеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 10.11.2026.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді командира 3 інженерно-саперного взводу 1 інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону Військової частини НОМЕР_2 .
16.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира 1 інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону Військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
До рапорту було долучено наступні документи:
- витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 05.05.2026 №72/26/1542/В рішення 72/26/1542/Р;
- нотаріально завірену копію медичного висновку ЛКК від 13.05.2026 №51/5 ( ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію медичного висновку ЛКК від 15.06.2026 №60/8 ( ОСОБА_3 ;
- нотаріально завірену копію висновку про наявність порушень функцій організму і потребує постійного стороннього догляду від 13.05.2026 №51/5;
- нотаріально завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_4 ;
- нотаріально завірену копію ідентифікаційного податкового номеру ОСОБА_1 ;
- нотаріально завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 серія НОМЕР_5 ;
- нотаріально завірену копію ідентифікаційного податкового номеру ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть батька ОСОБА_4 від 22.05.2020 серія НОМЕР_6 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про смерть брата ОСОБА_5 від 18.04.2016 серія НОМЕР_7 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 27.07.1948 серія НОМЕР_8 ;
- нотаріально завірену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 01.04.1983 серія НОМЕР_9 ;
- акт перевірки сімейного стану військовослужбовця №34 від 16.06.2026.
27.07.2026 року командиром Військової частини НОМЕР_2 розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 16.07.2026 року та листом за №2100-6479 відмовлено у звільненні з військової служби з підстав наявності члена сім`ї другого ступеня споріднення – онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України (для військовослужбовців, які є співробітниками цього розвідувального органу), до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Означені висновки зроблено Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24.
Таким чином в межах даної справи, суд надає оцінку діям відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, із посиланням на наявність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Вказаний лист №2100-6479 від 27.07.2026 року містить посилання на акт обстеження сімейного стану військовослужбовця №34 від 09.06.2026 року, відповідно до якого встановлено відомості щодо наявності члена ciм`ї другого ступеня споріднення, який, окрім ОСОБА_1 , може здійснювати такий догляд, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно вказаного акту наявні наступні особи першого та другого ступеня споріднення відносно ОСОБА_2 :
1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - син;
2) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - онук.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю ІІІ групи з дитинства, якому згідно довідки ЛКК №60/8 від 15.06.2026 року рекомендовано уникати фізичних навантажень, переохолодження, підйом ваги до 5 кг. та заняття силовими видами спорту (біг, важка атлетика, підняття штанг). Крім цього згідно вказаного висновку ЛКК ОСОБА_3 за станом здоров`я не може здійснювати сторонній догляд.
В свою чергу з довідки №31/357 від 21.07.2026 року Навчально-наукового інституту права та міжнародно-правових відносин вбачається, що ОСОБА_3 є студентом 2 курсу денної форми навчання (термін навчання – до 30.09.2029 року).
Крім цього, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 , з якої вбачається, що вказана особа посилаються на вищенаведені обставини, які унеможливлюють здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 .
Крім цього в матеріалах справи наявна довідка №015811 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_3 до складу сім`ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В свою чергу ОСОБА_3 згідно довідки №015847 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Враховуючи встановлені судом обставини справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю – особою з інвалідністю ІІ групи - ОСОБА_2 , відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, суд доходить висновку про протиправність відмови відповідача в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби із посиланням на наявність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В свою чергу судом було досліджено лист за №2100-6479 від 27.07.2026 року Військової частини НОМЕР_2 , яким фактично відмовлено в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби та не встановлено інших фактичних обставин, на які б посилався відповідач, та які, в свою чергу, могли слугувати підставою для відмови в задоволенні рапорту.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі поданого рапорту від 16.07.2026 року.
Враховуючи вищенаведене, з метою відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Крім цього суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Таким чином, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02.08.1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Ураховуючи наведене, суд зазначає, що задоволення похідної вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не є елементом втручання у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на установлення достатніх підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665, 60 грн.
Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі поданого рапорту від 16.07.2026 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв`язку з тим, що мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.
У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 665,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 10.11.2026.
Суддя О.В. Царікова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua