Суд: Волинський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №140/10664/26
Суддя: Стецик Назар Васильович
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10664/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 № 230/96-ВР;
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 01.03.2026 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до статті 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі – Закон № 230/96-ВР), у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум;
3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо нарахування та виплати із 01.03.2026 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі – Закон №796-ХІІ), що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, отримує пенсію за віком, не працює та постійно проживає у місті Камені-Каширському Волинської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивачка вважає, що додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, їй належить виплачувати у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за статтею 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. На обґрунтування цієї вимоги вона посилається на постанову Верховного Суду від 04 листопада 2025 року у справі №580/5022/24 і вважає, що викладені в ній висновки щодо додаткової пенсії за статтею 50 Закону №796-XII підлягають застосуванню й до виплати за статтею 51 цього Закону.
Щодо підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення позивачка зазначає, що встановлення законом про Державний бюджет України доплати у фіксованому розмірі не змінює її права на одержання підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII. На її думку, розмір такого підвищення становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, установлені на 1 січня календарного року виплати пенсії.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити. Щодо статті 51 Закону №796-XII відповідач зазначив, що ця стаття передбачає виплату додаткової пенсії в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Тому щомісячна додаткова пенсія позивачці як потерпілій 3 категорії виплачується у розмірі 113,88 грн відповідно до пункту 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Порядок №1210).
Щодо статті 39 Закону №796-XII відповідач указав, що у 2026 році порядок та розмір виплати визначає стаття 29 Закону України від 03 грудня 2025 року №4695-IX “Про Державний бюджет України на 2026 рік” (далі – Закон №4695-IX). На думку відповідача, ця стаття встановила спеціальне регулювання на 2026 рік, тому нарахування позивачці доплати у розмірі 2595,00 грн є правомірним.
01 вересня 2026 року представник позивачки подала відповідь на відзив, у якій підтримала позовні вимоги. Вона зазначила, що статті 50 і 51 Закону №796-XII передбачають однорідні соціальні гарантії, тому висновки Верховного Суду щодо додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, мають бути враховані при вирішенні обох спорів. Щодо підвищення до пенсії за статтею 39 Закону №796-XII представник наполягала на застосуванні спеціального закону та розрахункової величини, визначеної у практиці Великої Палати Верховного Суду.
Дослідивши письмові докази та доводи учасників справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19 січня 1993 року.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 10 червня 2026 року №2026/009516091 місце проживання позивачки з 24 грудня 1976 року зареєстроване у АДРЕСА_1 . Відомості про зняття її з реєстрації за цією адресою у витягу відсутні. Місто Камінь-Каширський включено до зони гарантованого добровільного відселення згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”” (далі – постанова №106).
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV). Це підтверджується листами відповідача від 22 липня 2026 року №18315-16776/Ч-02/8-0300/26 та №18321-16773/Ч-02/8-0300/26, а також рішенням про перерахунок пенсії від 22 квітня 2026 року №907540133261. У цьому рішенні в графі “Ознака роботи” зазначено, що позивачка не працює. Відповідач цієї обставини не заперечує.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 червня 2023 року у справі №140/13394/23, яке набрало законної сили 01 серпня 2023 року, постановлено, зокрема, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 17 листопада 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
26 червня 2026 року представник позивачки звернулася до відповідача із заявою №486 про нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Заяву зареєстровано за вхідним №16776/Ч-0300-26. Листом від 22 липня 2026 року №18315-16776/Ч-02/8-0300/26 відповідач повідомив, що з 01 січня 2025 року позивачці було встановлено доплату у розмірі 2361,00 грн, а з 01 січня 2026 року – у розмірі 2595,00 грн відповідно до статті 29 Закону №4695-IX.
Того ж дня представник позивачки подала заяву ро перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Заяву зареєстровано за вхідним №16773/Ч-0300-26. Листом від 22 липня 2026 року №18321-16773/Ч-02/8-0300/26 відповідач повідомив, що додаткову пенсію встановлено в розмірі 113,88 грн відповідно до пункту 13 Порядку №1210.
З рішення про перерахунок пенсії від 22 квітня 2026 року №907540133261 убачається, що до складу пенсійної виплати позивачки з 01 березня 2026 року включено 2595,00 грн доплати за проживання на території радіоактивного забруднення та окремо 113,88 грн додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Щодо підвищення до пенсії за статтею 39 Закону №796-XII
Статтею 16 Конституції України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР (далі – Конституція України) подолання наслідків Чорнобильської катастрофи віднесено до обов`язків держави. Стаття 46 Конституції України гарантує право громадян на соціальний захист, зокрема у старості.
Частини перша та друга статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачали, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищуються у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Підпунктом 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” (далі – Закон №76-VIII) з 01 січня 2015 року статтю 39 Закону №796-XII виключено. Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”” (далі – Закон №987-VIII) до Закону №796-XII включено статтю 39, яка врегулювала доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано неконституційним підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII у частині виключення, зокрема, статті 39 Закону №796-XII.
У постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з 17 липня 2018 року відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на відповідних територіях радіоактивного забруднення, на підвищення до пенсії за статтею 39 Закону №796-XII.
Пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі – Закон №1774-VIII) передбачено незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення, зокрема, інших виплат. До внесення відповідних змін до законів для таких розрахунків застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 Велика Палата Верховного Суду визначила, що з урахуванням пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII розмір підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, становить два прожиткові мінімуми для працездатних осіб, установлені на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідач обчислив доплату позивачці у розмірі 2595,00 грн за статтею 29 Закону №4695-IX. Ця стаття визначає розмір доплати на 2026 рік та встановлює додаткові умови її отримання, зокрема щодо проживання або роботи у відповідній зоні у визначений період.
У постановах від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а, від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25 та від 30 вересня 2026 року у справі №460/9114/25 Верховний Суд розглядав співвідношення статті 39 Закону №796-XII зі статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік” (далі – Закон №4059-IX). Верховний Суд виходив із того, що закон про Державний бюджет України не може змінювати встановлене спеціальним законом регулювання соціальної гарантії, запроваджуючи менший розмір виплати та додаткові умови її одержання.
Хоча ці постанови стосуються виплат за 2025 рік, викладений у них висновок застосовний до спірних правовідносин. Як і стаття 45 Закону №4059-IX, стаття 29 Закону №4695-IX установлює на відповідний бюджетний рік фіксований розмір доплати та додаткові умови її виплати. Стаття 71 Закону №796-XII передбачає, що зупинення дії його положень допускається законами про внесення змін до цього Закону. Законом №4695-IX змін до статті 39 Закону №796-XII щодо права непрацюючих пенсіонерів на підвищення та його розміру не внесено. Отже, стаття 29 Закону №4695-IX не змінює обсягу права позивачки, визначеного статтею 39 Закону №796-XII.
Статтею 7 Закону №4695-IX з 01 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3328,00 грн. Ця ж стаття встановлює окремий прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 1600,00 грн для визначення доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду. Застосування цієї величини до спірного підвищення змінило б його розмір, який визначається за статтею 39 Закону №796-XII з урахуванням пункту 3 розділу II Закону №1774-VIII. Судове рішення забезпечує реалізацію права позивачки на підвищення, а розмір цього права визначається нормами матеріального права, що регулюють відповідну виплату. Тому для обчислення підвищення за статтею 39 Закону №796-XII у цій справі належить застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.
У спірний період позивачка була непрацюючою пенсіонеркою та проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. Отже, з 01 березня 2026 року, у межах заявлених позовних вимог, вона має право на підвищення до пенсії в розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року. У 2026 році цей розмір становить 6656,00 грн на місяць.
Дії відповідача щодо нарахування та виплати з 01 березня 2026 року підвищення у розмірі 2595,00 грн є протиправними. Для відновлення порушеного права відповідача належить зобов`язати провести нарахування та виплату підвищення у належному розмірі з урахуванням сум, уже виплачених за проживання на території радіоактивного забруднення за той самий період.
Щодо додаткової пенсії за статтею 51 Закону №796-XII
Стаття 49 Закону №796-XII передбачає встановлення державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яку призначають після виникнення права на державну пенсію. Стаття 51 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР передбачала для осіб, віднесених до категорії 3, додаткову пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційним пункт 28 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі – Закон №107-VI), яким, зокрема, було змінено статтю 51 Закону №796-XII. Це рішення стосується змін, внесених Законом №107-VI. Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яке має значення для застосування статті 39 Закону №796-XII, не охоплює положення Закону №76-VIII, яким викладено у новій редакції статтю 51 Закону №796-XII.
З 01 січня 2015 року стаття 51 Закону №796-XII діє в редакції Закону №76-VIII, за якою додаткова пенсія особам, віднесеним до категорій 2, 3 і 4, призначається в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 2 пункту 13 Порядку №1210 для осіб, які належать до категорії 3, установлено щомісячну додаткову пенсію в розмірі 113,88 грн. Саме цей розмір у спірний період застосував відповідач.
Довід позивачки про пріоритет закону над підзаконним нормативно-правовим актом не спростовує правомірності застосування Порядку №1210. Повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір цієї виплати безпосередньо передбачає стаття 51 Закону №796-XII у редакції, чинній у спірний період. Отже, між цією редакцією статті 51 і Порядком №1210 колізії щодо розміру виплати немає.
Суд враховує, що в постанові від 04 листопада 2025 року у справі №580/5022/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду застосувала статтю 50 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Палата розглядала додаткову пенсію особи з інвалідністю, віднесеної до категорії 1, у взаємозв`язку з державною пенсією за статтею 54 Закону №796-XII. Висновок палати ґрунтувався на тому, що обидві виплати становлять гарантії посиленого соціального захисту осіб, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою. Саме таких правовідносин стосувалася й постанова Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі №240/1121/24 щодо державної пенсії за статтею 54 Закону №796-XII.
Виплати за статтями 50 і 51 Закону №796-XII мають спільну компенсаційну мету. Водночас для позивачки підставою призначення додаткової пенсії є її належність до категорії 3. Вона отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. Взаємозв`язок між гарантіями, передбаченими статтями 50 і 54 Закону №796-XII для осіб з інвалідністю категорії 1, який був визначальним для висновку Верховного Суду, у цих правовідносинах відсутній. Спільне призначення двох додаткових виплат саме собою не дає підстав поширити на позивачку висновок про застосування попередньої редакції статті 50 Закону №796-XII.
Частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-IV (далі – КАС України) передбачає застосування норм Конституції України як норм прямої дії, якщо суд дійшов висновку про суперечність їй закону чи іншого правового акта. У цьому випадку для незастосування статті 51 Закону №796-XII суд мав би встановити суперечність Конституції України саме тієї норми, яка регулює виплату позивачці. Відмінність між попереднім і чинним розмірами додаткової пенсії свідчить про зміну обсягу виплати. Для висновку про суперечність Конституції України цього недостатньо без обґрунтування того, що саме в цих правовідносинах законодавче регулювання порушує конституційну гарантію. Статті 16 і 46 Конституції України покладають на державу обов`язок забезпечувати соціальний захист постраждалих, однак не встановлюють для потерпілих 3 категорії конкретної формули обчислення додаткової пенсії. З урахуванням предмета цієї виплати та доводів сторін суд не встановив підстав для незастосування чинної редакції статті 51 Закону №796-XII за частиною четвертою статті 7 КАС України.
Постановою Пленуму Верховного Суду від 11 вересня 2026 року №22 вирішено звернутися до Конституційного Суду України щодо конституційності статті 51 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII. Відкриття конституційного провадження за цим поданням саме собою не змінює чинності статті 51 та не встановлює іншого розміру додаткової пенсії.
Отже, відповідач правомірно застосував до позивачки чинну редакцію статті 51 Закону №796-XII та підпункт 2 пункту 13 Порядку №1210. Вимоги про визнання протиправною відмови у перерахунку додаткової пенсії та зобов`язання виплачувати її з 01 березня 2026 року у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком задоволенню не підлягають.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати розподіляються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачка сплатила 2129,92 грн судового збору за дві самостійні немайнові вимоги, що підтверджується двома чеками АТ “Укрпошта” від 13 серпня 2026 року на суму переказу 1064,96 грн кожний. Оскільки суд задовольнив вимоги щодо підвищення за статтею 39 Закону №796-XII та відмовив у вимогах щодо додаткової пенсії за статтею 51 цього Закону, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути 1064,96 грн судового збору.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, меншому за розмір, визначений статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року виплати пенсії, з урахуванням сум, виплачених за проживання на території радіоактивного забруднення за цей період.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Н. В. Стецик
Оригінал: reyestr.court.gov.ua