Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №120/2021/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

Суд: Вінницький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №120/2021/26

Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 листопада 2026 р. Справа № 120/2021/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд звернулася з адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність прийнятого ГУ ПФУ в Черкаській області рішення від 16.01.2026 №025150010222 щодо відмови у призначенні пенсії за віком.

Тому, позивач просить зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити та виплачувати пенсію за віком з 27.01.2026, зарахувавши до страхового стажу період навчання згідно з свідоцтвом від 25.02.1984 №6, періоди роботи згідно з трудовою книжкою від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 з 30.10.1986 по 30.04.1987, з 03.08.1987 по 16.12.1987, з 15.09.1988 по 08.07.1992, з 05.10.1992 по 31.07.1993.

Ухвалою від 23.02.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому проваджені). Установлено строк для подання відзиву.

Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач-1 подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. По суті спору відповідач вказав, що позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, який розглядає заяву - Головне управління. За результатами розгляду заяви та доданих до заяви позивачем документів, Головним управлінням встановлено що вік заявника становить повних 59 років. Необхідний страховий стаж, визначений частиною 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років. Страховий стаж позивача складає 29 років 2 місяці 17 днів. Головним управлінням до загального страхового стажу не враховано періоди роботи: - навчання згідно свідоцтва від 25.02.1984 № 6, оскільки відсутній період початку навчання; - періоди роботи згідно трудової книжки від 13.08.1985 № НОМЕР_1 : з 30.10.1986 по 30.04.1987, 03.08.1987 по 16.12.1987 та 15.09.1988 по 08.07.1992, оскільки відповідно до пункту 3 «Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій держав до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року № 562, особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою - третьою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи. Підтвердні документи визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. До заяви про призначення пенсії від 09.01.2026 року підтвердні документи не надано. Крім того, в періодах роботи з 03.08.1987 по 16.12.1987 наявне виправлення в даті звільнення та в періодах роботи 15.09.1988 по 08.07.1992 дописано номер наказу про прийняття. З 05.10.1992 по 31.07.1993, оскільки відсутній наказ про звільнення. Період отримання допомоги по безробіттю з 20.01.2000, відсутня дата припинення виплати. У зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу, Головним управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.

Відповадач-2 подав відзив, у якому акцентує на правомірності рішення ГУ ПФУ в Черкаській області №025150010222 від 16.01.2026.

З приводу вимог зобов`язального характеру, то відповідач-2, вважає дискреційними повноваження по питанню призначення і виплати пенсії, тому дії зобов`язального характеру не можуть бути покладені на останнього.

Суд, вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, встановив такі обставини.

Позивач 09.01.2026 звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила призначити її пенсію за віком, згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та прийняте рішення від 16.01.2026 №025150010222 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу (33 роки).

За змістом рішення, страховий стаж позивача складає 29 років 2 місяці 17 днів. Головним управлінням до загального страхового стажу не враховано періоди:

- навчання згідно з свідоцтвом від 25.02.1984 № 6, оскільки відсутній період початку навчання;

- періоди роботи згідно з трудовоою книжкою від 13.08.1985 № НОМЕР_1 : з 30.10.1986 по 30.04.1987, 03.08.1987 по 16.12.1987 та 15.09.1988 по 08.07.1992, оскільки відповідно до пункту 3 «Порядку підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій держав до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року № 562, особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою - третьою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи. Підтвердні документи визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. До заяви про призначення пенсії від 09.01.2026 року підтвердні документи не надано.

Крім того, в періодах роботи з 03.08.1987 по 16.12.1987 наявне виправлення в даті звільнення та в періодах роботи 15.09.1988 по 08.07.1992 дописано номер наказу про прийняття.

- з 05.10.1992 по 31.07.1993, оскільки відсутній наказ про звільнення.

- період отримання допомоги по безробіттю з 20.01.2000, оскільки відсутня дата припинення виплати.

Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача-1, тому звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Так, за обставин справи, позивачці спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу 33 роки.

Щодо посилання позивача на незарахування до її страхового стажу періоду навчання згідно свідоцтва від 25.02.1984 № 6, оскільки не вказано початок навчання, суд зазначає таке.

Правовідносини щодо порядку зарахування до страхового стажу періодів навчання врегульовані статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), норма якої передбачає, що до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За приписами пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Як вбачається з матеріалів справи, в трудовій книжці позивача від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 відсутні відомості про спірний період навчання, натомість позивачем долучено до позову копію свідоцтва №6 від 25.02.1984, виданого позивачу, про те, що вона закінчила магазин-школу Тульчинської рай-споживспілки. Присвоєна кваліфікація молодшого продавця. При цьому, в свідоцтві не вказано період навчання, а лише дата його видачі - 25.02.1984.

У свою чергу, довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки з даними про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів позивачем до пенсійного органу, а також до суду, не надані.

Таким чином, оскільки за наданими позивачем до пенсійного органу документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком, неможливо встановити спірний період навчання, відсутні підстави у відповідачів для зарахування періоду навчання до страхового стажу позивача.

Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання згідно з свідоцтвом від 25.02.1984 № 6, суд визнає правомірними, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з цим, така відмова не позбавляє позивача права у зарахуванні цього періоду навчання до її страхового стажу у разі надання документів, що підтверджують повний період та форму навчання відповідно п. 8 Порядку №637.

З приводу спірного питання щодо не зарахування періоду робити з 30.10.1986 по 30.04.1987, з 03.08.1987 по 16.12.1987 та з 15.09.1988 по 08.07.1992 відповідно до трудової книжки від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 , оскільки не надано підтвердні документи, суд виходить з такого.

Відповідно до норм ст. 62 Закону №1788-ХІІ та п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Так, згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17 (2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відповідач-1 повинен був враховати трудовий стаж та заробітну плату, набуті нею на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території колишнього СРСР.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі Постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Водночас, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, положення Закону № 2783-ІХ підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.

Крім того, суд звертає увагу, що на дату звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за віком в Україні діяв воєнний стан та дипломатичні відносини з країною-агресором припинені.

При цьому, з огляду на положення ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, реалізувати своє право щодо направлення відповідних запитів в російську федерацію з метою перевірки періоду роботи позивача Управління немає можливості.

Отже, суд доходить висновку, що неможливість позивача підтвердити під час дії в Україні воєнного стану відомості, що зазначені у трудовій книжці періоди роботи на території колишнього СРСР, не може бути підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу.

До того ж, неможливість отримання будь-яких уточнюючих довідок, виписок тощо, виданих іншою державою, що підтверджують зарахування періодів роботи у такій державі до страхового стажу (стажу роботи) під час призначення пенсії згідно із законодавством відповідної держави, за наявності запису в трудовій книжці не повинно покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, така обставина не пов`язана з її волею.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць за відповідні періоди роботи зараховуються до трудового стажу громадян держав - учасників.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, неврахування періодів роботи позивача на території колишнього СРСР з 30.10.1986 по 30.04.1987, з 03.08.1987 по 16.12.1987 та з 15.09.1988 по 08.07.1992 для розрахунку страхового стажу є порушенням її конституційних прав на отримання належного пенсійного забезпечення.

Крім того, щодо виправлень в трудовій книжці позивача, зокрема, в даті звільнення в періоді з 03.08.1987 по 16.12.1987, номері наказу про прийняття в періоді з 15.09.1988 по 08.07.1992, а також відсутності номеру наказу про звільнення в періоді з 05.10.1992 по 31.07.1993, суд зазначає наступне.

У спірних правовідносинах порядок ведення трудових книжок було урегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162.

Зразок трудової книжки, що має містити на титульній сторінці печатку підприємства (установи, організації) та підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, було затверджено постановою Ради Міністрів СРСР та Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок від 06.09.73 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців (далі Постанова № 656), яка набрала чинності 01.01.75.

Пунктами 5, 6 Постанови № 656 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника. Відомості про працівника (прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність) завіряються підписом спеціально уповноваженої особи і печаткою.

Відповідно до п. 2. 4 Інструкції №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, а також внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.

Відповідно до висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 06 березня 2018 року по справі № 754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18), положеннями Закону № 1058-IV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Отже, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Більше того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.93 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Згідно з матеріалами справи, записи про спірні періоди роботи у трудовій книжці позивача, заповненій 13.08.1985, не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, містять печатки та підписи.

Тому, посилання відповідача-1, що записи про спірні періоди роботи містить виправлення в даті звільнення, номері наказу про прийняття, відсутність номеру наказу про звільнення не є тими недоліками, які можуть стати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, а відтак період трудової діяльності згідно трудової книжки позивача має бути зарахований їй до загального страхового стажу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року по справі №490/123 92/16-а.

Відтак, суд встановив, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про трудову діяльність у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження страхового стажу позивача, а недоліки на які зіслався відповідач-1 носять формальний характер.

Враховуючи вищевикладене, наявні правові підстави зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 30.10.1986 по 30.04.1987, з 03.08.1987 по 16.12.1987, з 15.09.1988 по 08.07.1992 та з 05.10.1992 по 31.07.1993 на підставі записів її трудової книжки від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 .

Стосовно не зарахування відповідачем-1 періоду отримання допомоги по безробіттю з 20.01.2000, оскільки відсутня дата припинення виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно з статтею 25 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю) держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім`ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Нормами частини 3 статті 28 Закону № 803-XII визначено, що Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт "г" пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

За нормами пункту «з» частини 1 статті 30 Закону № 803-XII виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.

Суд встановив, що відповідно до записів з трудової книжки позивача від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 , з 20.01.2000 призначено виплату допомоги по безробіттю.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 № 578 (чинне на момент внесення записів про призначення та припинення виплати допомоги по безробіттю до трудової книжки) усі записи про початок, припинення, відкладення та закінчення виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю вносяться працівником державної служби зайнятості після видання наказу, але не пізніше тижневого строку. Усі записи підтверджуються особистим підписом працівника державної служби зайнятості та печаткою центру зайнятості.

Відтак, враховуючи зазначене, відповідальність за внесення відомостей про початок та припинення допомоги по безробіттю до трудової книжки не може покладатися на власника такої трудової книжки.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Водночас, незарахування відповідачем-1 до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю з 20.01.2000 лише з тієї підстави, що відсутня дата припинення виплати допомоги по безробіттю є неправомірним обмеженням права позивача на зарахування відповідного періоду до страхового стажу та покладає на неї надмірний тягар доведення правдивості записів трудової книжки. Отже, відмова зарахувати цей період до страхового стажу позивача є протиправною.

Також суд звертає увагу, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Таким чином, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. Отже, у разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії позивачу, пенсійний орган має вимагати відповідні додаткові документи від підприємств, організацій, окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі або здійснювати зустрічну перевірку.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області рішення від 16.01.2026 №025150010222, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Вирішуючи питання щодо органу, який має повторно розглянути заяву від 09.01.2026 суд враховує таке.

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території. Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10). Виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

У межах спірних правовідносин заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та за результатом її розгляду прийняте спірне рішення.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 у подібних правовідносинах.

Тож, з метою захисту прав позивачки, слід зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області повторно розглянути заяву позивачки від 09.01.2026 про призначення пенсії відповідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 30.10.1986 по 30.04.1987, з 03.08.1987 по 16.12.1987, з 15.09.1988 по 08.07.1992 та з 05.10.1992 по 31.07.1993 на підставі записів її трудової книжки від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 , та прийняти рішення з урахуванням висновків, зроблених судом у цьому рішенні.

Натомість, Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області не здійснювало розгляд заяви позивачки, не приймало рішення про відмову в перерахунку пенсії, тому відсутні правові та фактичні обставини для покладення на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивачки.

Водночас, виплату пенсії здійснює територіальний відділ Пенсійного фонду України, а саме ГУ ПФУ у Вінницькій області за місцем фактичного проживання особи, куди в силу приписів п. 4.10 Порядку №22-1 передається електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення.

Отже, законодавець розділив поняття призначення, яке здійснюється за рішенням структурного підрозділу визначеного за екстериторіальністю, та виплату, яка здійснюється територіальним відділом Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи.

Отже, вимога виплачувати пенсію не підлягає задоволенню, оскільки не вирішено питання її призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачкою, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 пропорційно до задоволених вимог в розмірі 709,97 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 16.01.2026 №025150010222 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2026 про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 30.10.1986 по 30.04.1987, з 03.08.1987 по 16.12.1987, з 15.09.1988 по 08.07.1992 та з 05.10.1992 по 31.07.1993 на підставі записів трудової книжки від 13.08.1985 серії НОМЕР_1 , та прийняти рішення з урахуванням висновків, зроблених судом у цьому рішенні.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 709,97 грн (сімсот дев`ять гривень 97 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ - 21366538, вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18002);

Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005).

Повне судове рішення складено 09.11.2026.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua