Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №389/1994/26 — Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

Суд: Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №389/1994/26

Суддя: Український В. В.

02.11.2026

ЄУН 389/1994/26

Провадження 2/389/1064/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді - Українського В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гой І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить припинити право власності відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 3510600000:050:004:0001 за адресою АДРЕСА_1 та на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_2 та визнати за позивачем право власності на вказану земельну ділянку та квартиру. Свої вимоги мотивувала тим, що з 2012 року проживала разом із відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 17 червня 2016 року між сторонами укладено шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період шлюбних відносин подружжям придбано земельну ділянку на території м. Знам`янка та квартиру у м. Олександрія. Об`єкти нерухомого майна зареєстровані за відповідачем, при цьому придбані за особисті кошти позивача. Шлюб між сторонами розірваний рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області 01.12.2025. Відповідач не зважаючи на те, що майно придбане за особисті кошти позивача, відмовляється від нотаріального переоформлення права власності на вказані об`єкти.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляджу справи повідомлена належним чином, представник надав заяву про підтримання позовних вимог та просить проводити розгляд справи без його участі. Судові витрати просить залишити по фактично понесеним.

Відповідач у судове зсідання також не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, відповідно до якої частково визнав вимоги позову, а саме в частині спірної квартири. Заперечив проти вимоги щодо спірної земельної ділянки, яка була придбана ним до укладення шлюбу та є його особистою власністю. Просить проводити розгляд справи без його участі.

Суд дослідив у судовому засіданні матеріали справи та встановив наступне.

Сторони перебували у шлюбі зареєстрованому 17 червня 2016 року Олександрійським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області. Мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між сторонами розірвано 01.12.2025 рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області.

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 31 липня 2013 року приватним нотаріусом Знам`янського міського нотаріального округу Кіровоградської області Гріцик Н.М., ОСОБА_2 купив земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , площею 0,10000 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки 3510600000:50:004:0001 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вартість земельної ділянки становить 20000 гривень.

Також, 18 жовтня 2018 року ОСОБА_2 придбав квартиру за адресою АДРЕСА_4 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С.С. продаж за домовленістю сторін вчинюється за 135056 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.68, ч.1 ст.69 СК України).

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до наданої суду розписки від 20.08.2018, ОСОБА_5 отримала в дарунок від свого батька ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 150000 гривень для придбання квартири по АДРЕСА_5 . ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили надання своїй донці коштів у розмірі 150000 гривень на придбання спірної квартири.

За ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року N 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

У п.п.23,24 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року зазначено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором або законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Як зазначалося вище, зі змісту ч.3 ст.368 ЦК України, ч.1 ст.60 та ст.63 СК України вбачається, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з подружжя не мав за поважною причиною самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.11.2018 у справі №372/504/17, діє абсолютна презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як слідує з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.02.2019 у справі №464/7011/16-ц, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд вважає відповідачем доведений факт отримання коштів на придбання квартири від батьків та таким чином наявність у неї особистих коштів на придбання квартири. Відповідач не заперечує придбання квартири за особисті кошти позивача.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, тому вимоги про припинення права власності відповідача на спірну квартиру та визнання права власності на неї за позивачем підлягає задоволенню.

Разом з тим, не підлягає задоволенню вимога позивача про припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку та визнання за позивачем права власності на неї через те, що земельна ділянка придбана відповідачем до укладення шлюбу із позивачем. Факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2012 року не підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 263, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_4 .

Визнати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_4 .

У задоволенні інших вимог відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Український В.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua