Суд: Рівненський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виплату заробітної плати
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №567/66/26
Суддя: Ковальчук Н. М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року
м. Рівне
Справа № 567/66/26
Провадження № 22-ц/4815/1234/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О.
секретар судового засідання – Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1
відповідач – Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року у складі судді Василевича О.В., ухвалене у м. Острог Рівненської області,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової та додаткової матеріальної допомоги. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що 02.03.1992 року він був прийнятий на роботу на залізниці монтером колії ПЛ-14 ст.Острог, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці. Згідно наказу (розпорядження) начальника дистанції виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії «Про припинення трудового договору (контракту)» № 191/ОС від 25.11.2025 року його було звільнено з посади монтера колії з 28.11.2005 року, у зв`язку з виходом на пенсію за віком за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП, та вказаний наказ він отримав у день його складення – 25.11.2025 року. Згідно вищевказаного наказу йому при звільненні повинні були виплатити виплати, передбачені колективним договором у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025р.р. розділ 8 п.15 в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 11 місяців 17 днів). В день звільнення – 28.11.2025 року йому було вручено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, відповідно до якого нараховано та виплачено на картку 4 568,24 грн. (заробітна плата, оплата почасовиків, компенсація за невикористані дні відпустки, відрахування податків, тощо).Проте ні у день звільнення та в подальшому, ні станом на день подання позову вищевказані виплати, передбачені колективним договором, одноразової та додаткової матеріальної допомоги йому відповідачем не було виплачено, що й спонукало його звернутися до суду з вищевказаним позовом, в якому, просив стягнути з відповідача на свою користь одноразову матеріальну допомогу у розмірі 86 953,94 грн. та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 34 781,58 грн., та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути одноразову матеріальну допомогу у розмірі 40 000 грн. та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 16 000 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 060,84 грн. (за період з 29.11.2025 р. по 26.03.2026 р.) та понесені ним судові витрати.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 40 000 грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час її виплати) та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 16 000 грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час її виплати), а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 500 грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час її виплати). Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 грн. 00 коп..
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, Акціонерне товариство «Укрзалізниця» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом неправильно застосовано ст. 14 Закону України «Про колективні договори та угоди», ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Визнає факт звільнення позивача з роботи з 28.11.2025 р., за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, та у наказі про звільнення позивача дійсно зазначено про виплату йому виплат, передбачених колективним договором у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору, у розмірі двох середньомісячних заробітків, проте нарахування та виплата таких коштів позивачу у день звільнення не відбулися з об`єктивних причин, які, в свою чергу, виключають застосування санкцій у вигляді стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наголошує, що виплата вищевказаних допомог не є державною гарантією, а є додатковим благом, яке виплачується на інших підставах, не передбачених законом. Доводи позивача про порушення АТ «Укрзалізниця» умов колективного договору вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки відповідач є товариством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та в умовах воєнного стану товариством всі сили та ресурси були спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. Посилається на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» та вказує, що в період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, з огляду на що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні; винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Вважає, що з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективним договором між адміністрацією виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та профспілкового комітету первинної профспілкової організації Шепетівської дистанції колії було призупинено. Пояснює, що згодом, після збільшення обсягу перевезень та часткового покращення фінансового стану, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» 24.10.2022 року було ухвалено рішення про часткове відновлення виплат працівникам, передбачених колективними договорами, і саме на підставі вказаного рішення 05.09.2023 р. та 06.12.2023 р. директором з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця» затверджено графіки виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразовової матеріальної допомоги при виході на пенсію згідно з п.3.2.21 Галузевої угоди, згідно яких працівникам, які вперше звільнилися з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в березні 2022 року відповідні виплати провести в грудні 2023 року. Додає, що аналогічне рішення було прийнято й щодо тих працівників, які звільнилися в 2023 році та тих, що звільнилися в 2024 році. Для працівників АТ «Укрзалізниця», що звільнилися з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у 2025 році і до даного моменту зазначені графіки виплат поки що не розроблені, однак вони будуть формуватися в процесі розрахунку з працівниками залізниці за попередніми графіками. Виходячи із послідовності зазначених графіків, АТ «Укрзалізниця» вказує, що позивачу обов`язково буде сплачено одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію згідно умов колективного договору, згідно хронології графіків виплат. Вважає звернення з цим позовом про стягнення матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію передчасним, оскільки товариство в умовах воєнного стану не може нормально функціонувати та здійснювати діяльність через воєнну агресію російської федерації проти України, тобто з причин, що не залежать від товариства. Заперечує вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вказує, що виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а зумовлена обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим стверджує, що відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого ст.117 КЗпП щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З наведених підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також провести розподіл судових витрат.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Януль-Сидорчук Христина Вікторівна вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах.
Наказом (розпорядженням) №191/ОС від 25.11.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 28.11.2025 року було звільнено з посади монтера колії 3 розряду виробничого підрозділу Шепетівської дистанції колії регіональної філії «Південна-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому виплати, передбачені колективним договором у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору за 2001-2005 р.р., пролонгований за 2006-2025 р.р. розділ 8 п.15 в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 11 місяців 17 днів).
Згідно п.15 розділу VIII колективного договору виробничого підрозділу Шепетівської дистанції колії регіональної філії «Південна-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: більше 15 років – 5 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі: для чоловіків від 25 до 30 років – 2 середньомісячні заробітки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати визначено відповідною постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
Так, згідно п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року (із наступними змінами), обчислення середньої заробітної плати для оплати надання матеріальної (грошової) допомоги проводиться виходячи з виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання матеріальної (грошової) допомоги.
Згідно п.4 розділу ІІІ вищевказаного Порядку, якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено 8 000 грн.
Позивач ОСОБА_1 згідно наказу №129/ОС від 26.11.2020 року «По особовому складу» був увільнений на військову службу з 26.11.2020 року на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період до дня фактичної демобілізації із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.
Згідно наказу №156/ОС від 20.10.2025 року «З особового складу» у зв`язку із звільненням у запас з військової служби ОСОБА_1 , монтера колії 3 розряду Бригади 20 околотка 14 дільниця IV регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», вважати таким, що став до роботи з 20.10.2025 року. Визнати таким, що втратив чинність наказ від 26.11.2020 року № 129-ОС про увільнення від роботи ОСОБА_1 ..
Наведене свідчить, що впродовж усього періоду військової служби за позивачем ОСОБА_1 зберігався середній заробіток.
Згідно повідомлення про нарахування та виплачені суми працівнику при звільненні від 28.11.2025 року та розрахунку заробітної плати у монтера колії 3 розряду (табельний № 65032, ОСОБА_1 ) оклад (тариф) складає 38,69 грн. за годину.
Згідно розрахунку оплати середньої зарплати ОСОБА_1 за період з листопада 2024 року по жовтень 2025 року вказано нормогодини та нормодні.
Отже, розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 з листопада 2024 року по жовтень 2025 року наступний: листопад 2024 – 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.; грудень 2024 – 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.; січень 2025 – 184 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 7 118,96 грн.; лютий 2025 – 160 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 190,40 грн.; березень 2025 – 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн; квітень 2025 – 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.; травень 2025 – 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.; червень 2025 – 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.; липень 2025 – 184 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 7 118,96 грн.; серпень 2025 – 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.; вересень 2025 – 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.; жовтень 2025 – 184 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 7 118,96 грн.
Зважаючи на те, що відповідно до розрахунку оплати середньої зарплати позивача за період з листопада 2024 року по жовтень 2025 року розмір посадового окладу позивача є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, то розрахунок матеріальної допомоги слід здійснювати у відповідності до п.4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
Таким чином, розмір невиплаченої ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги при його звільненні становить 40 000 грн. (5 х 8 000 грн. = 40 000 грн.), та розмір додаткової матеріальної допомоги при його звільненні становить 16 000 грн. (2 х 8000 грн. = 16 000 грн). Всього загальний розмір невиплаченої одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні становить 56 000 грн. (40 000 грн. + 16 000 грн. = 46 000 грн.).
Вказані суми відповідають вимогам п.4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року і доводи апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» їх не спростовують.
Покликання апелянта на те, що звернення з цим позовом є передчасним, оскільки товариство в умовах воєнного стану не може нормально функціонувати та здійснювати діяльність через воєнну агресію російської федерації проти України, тобто з причин, що не залежать від товариства.
Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Водночас Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.
Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
У справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги, і такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, а не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.
Відповідач, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, надав суду також копію протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/90 Ком.т від 24.10.2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» та копію протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-85/44 Ком.т від 17.07.2023 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця».
Дослідивши вказані рішення, суд дійшов висновку, що їх положення не регулюють порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосуються організації поточних виплат у період дії трудових відносин.
Відтак, зазначені рішення не можуть бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті вказаних рішень відповідач ініціював внесення змін чи доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги.
Відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова Верховного Суду у справі № 211/7338/23).
Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 КЗпП зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Наведений висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.
Викладені у апеляційній скарзі доводи про те, що виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а зумовлена обставинами непереборної сили, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого ст.117 КЗпП щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційним судом відхиляються.
Так, згідно ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст.47 кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені у рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 року у справі № 712/3776/17.
Аналіз правових норм дає підстави для висновку проте, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року визначає, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (п.20 постанови).
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Водночас зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Встановивши наявність заборгованості зі сплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні, керуючись принципом пропорційності та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, співмірній до допущеного порушення та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, заявлений позивачем до стягнення в сумі 25 060,84 грн., до суми співмірної з порушенням в розмірі 12 500 грн., при цьому суд вважає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін – захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення АТ «Укрзалізниця» несправедливих та непропорційних майнових втрат.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 31 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2026 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Гордійчук С. О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua