Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №569/3168/26 — Рівненський апеляційний суд

Суд: Рівненський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №569/3168/26

Суддя: Хилевич С. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/3168/26

Провадження № 22-ц/4815/1832/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Бучко Т.М.

Рішення суду першої інстанції ухвалено:

22 червня 2026 року в м. Рівне

без фіксування судового засідання за допомогою

звукозаписувального технічного засобу

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство "УкрСиббанк";

відповідач1 – ОСОБА_1 ;

відповідач2 – ОСОБА_2 ;

представники учасників справи:

позивача – адвокат Гладиш Ярослава Миколаївна;

відповідача2 – адвокат Зражевський Олег Валентинович;

за участі: учасники спарви та їх представники в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Зражевського Олега Валентиновича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року Акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі – АТ "УкрСиббанк" або банк) звернулося в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно суми трьох річних у розмірі 76 119,89 гривні та інфляційні втрати у розмірі 251 034,09 гривні за період прострочення виконання рішення суду з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.

Мотивуючи вимоги, позивачем зазначалося, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 травня 2010 року у справі № 2-921/10 було стягнуто на користь АТ "УкрСиббанк" солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість у загальному розмірі 838 810,89 гривні та судові витрати у розмірі 1 820 гривень. Так, суд встановив факт прострочення виконання кредитних зобов`язань та наявність заборгованості за кредитними договорами № 11341619000 та № 11348553000 у розмірі 66 636 доларів США та 41 196,15 долара США відповідно, неустойки у розмірі 500 гривень за кожним договором, пені у розмірі 1 213,87 гривні та 1 003,99 гривні, а всього у гривневому еквіваленті — 838 810,89 гривні. При цьому банком списано на користь позичальника заборгованість за кредитним договором № 11348553000, однак зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 11341619000 залишилися невиконаними.

Рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідачі у добровільному порядку не виконали, воно знаходиться на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. З моменту пред`явлення позову було сплачено лише 400,28 гривні, а залишок несплаченої заборгованості за кредитним договором становить 517 677,66 гривні, а виконання рішення суду триває. Тому є підстави для покладення на боржників передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року позов банку задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" три проценти річних від простроченої суми у розмірі 76 119,89 гривні та інфляційні втрати у розмірі 251 034,09 гривні за період прострочення виконання рішення суду з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ "УкрСиббанк" 2 453,65 гривні судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" 2 453,65 гривні судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму заборгованості 517 677,66 гривні станом на дату подання позову є правомірним.

При цьому суд відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки станом на 02 квітня 2020 року вона щодо вимог про стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦК України не спливла, позаяк невиконання відповідачами рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором триває, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 22 лютого 2022 року. Отже, без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, а тому є обґрунтованими.

На рішення суду представником ОСОБА_2 – адвокатом Зражевським О.В. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося, що банк не підтвердив розміру заборгованості, на яку нараховано три проценти річних та інфляційні втрати. Так, сума у 517 677,66 гривні, яка використана для розрахунку, не встановлена рішенням суду від 12 травня 2010 року, що містило сукупну заборгованість за двома кредитними договорами без визначення її складових. Разом з тим наведені в позовній заяві складові заборгованості становили загалом 518 077,94 гривні, з яких 476 009,45 гривні склав основний борг, 40 354,62 гривні — проценти, 31,68 гривні — пеня, 1 182,19 гривні — пеня за процентами, 500 гривень — неустойка.

На переконання заявника, з огляду на постанову Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 914/712/16 нарахування за ст. 625 ЦК України належало здійснювати виключно на основний борг у розмірі 476 009,45 гривні. За наведеним розрахунком три проценти річних за період із 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року становили 69 953,81 гривні. Звертається увага на те, що позивач просив стягнути "інфляційні", тоді як суд стягнув "інфляційні втрати", чим вийшов за межі позовних вимог і порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства. Зазначені поняття не є тотожними передбаченій ч.2 ст. 625 ЦК України сумі боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, тому відповідна вимога була неналежно сформульована та підлягає відхиленню.

З наведених підстав просить оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" 76 119,89 гривні трьох процентів річних і 251 034,09 гривні інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути солідарно три проценти річних у розмірі 69 953,81 гривні, а в задоволенні решти вимог відмовити.

У поданому відзиві банк, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 травня 2010 року у справі № 2-921/10, яке набрало законної сили 26 травня 2011 року, з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто заборгованість за договорами про надання споживчого кредиту № 11341619000 від 29 квітня 2008 року та № 11348553000 від 22 травня 2008 року у розмірі 838 810,89 гривні, а також судові витрати у розмірі 1 820 гривень.

При цьому встановлено, що АТ "УкрСиббанк" анульовано заборгованість за кредитним договором № 11348553000 від 22 травня 2008 року, що підтверджується відповідним повідомленням про анулювання боргу від 14 жовтня 2014 року.

Як видно з витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень 04 листопада 2014 року, державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смик М. О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 45275056 з примусового виконання виконавчого листа № 2-921/2010, виданого Рівненським міським судом Рівненської області 08 грудня 2010 року. Сума коштів, яка підлягала стягненню згідно із заявою стягувача, становила 518 077,94 гривні.

Оскільки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11341619000 після пред`явлення позову 10 січня 2010 року було сплачено лише 400,28 гривні, тому залишок несплаченого боргу становив 517 677,66 гривні.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наслідків невиконання відповідачами грошового зобов`язання на підставі судового рішення, що спонукає до покладення на них передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності.

За розрахунком позивача три проценти річних від простроченої суми 517 677,66 гривні, яка підлягала стягненню за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 травня 2010 року у справі № 2-921/10, за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року становлять 76 119,89 гривні, а інфляційні втрати — 251 034,09 гривні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Проте стороною відповідача визнається, що боргу сплачено не було.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з відповідачів передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань за розрахунком банку.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суму боргу, з якої слід було здійснювати обчислення, визначено необґрунтовано, оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень сума грошових коштів, яка підлягає стягнення за виконавчим документом становила саме 518 077,94 гривні і вона пропорційна сумі грошових коштів, які стягнуті рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 травня 2010 року у справі 2-921/10 за кредитними договорами №№ 11341619000 та 11348553000 з урахуванням анулювання банком заборгованості за останньою кредитною угодою.

Різниця між зазначеною сумою та сумою 517 677,66 гривні, з якої позивач здійснив нарахування, становила 400,28 гривні та була погашена згодом.

Отже, наведені аргументи заявника не спростовують розрахунку банку, тоді як запропонований представником відповідача свій розрахунок ґрунтується на помилковому визначенні бази нарахування, що зумовило неправильність обчисленої ним суми.

Також відхиляються як необґрунтовані і доводи про неналежне формулювання вимоги щодо стягнення "інфляційних" та вихід суду за межі позовних вимог внаслідок стягнення "інфляційних втрат".

Зі змісту позовної заяви та наведеного розрахунку вбачається, що банк вимагав стягнення інфляційної складової боргу, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України.

Використання судом терміна "інфляційні втрати" не змінює змісту, характеру, підстав чи розміру заявленої вимоги та не свідчить про порушення принципу диспозитивності.

Сама по собі лише термінологічна відмінність за однозначного змісту позовної вимоги не становить підстави для відмови в її задоволенні.

Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 367-368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Зражевського Олега Валентиновича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 червня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В.Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.С. Шимків

Оригінал: reyestr.court.gov.ua