Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №290/74/26 — Житомирський апеляційний суд

Суд: Житомирський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №290/74/26

Суддя: Бондар О. О.

Справа № 290/74/26 Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М. В.

Категорія 40 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицької Т. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна,

на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Ковальчука М. В. у селищі Романів,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

УСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі також ТОВ «ФК «ЕЙС», позивач) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі також відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2.Позов мотивований тим, що 05 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір № 576351240, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 2 000 грн строком на 12 днів із зобов`язанням повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними.

3.У подальшому між сторонами кредитного договору неодноразово укладалися додаткові угоди, якими збільшувалася сума кредиту та змінювалися умови його повернення.

4.Позивач зазначав, що первісний кредитодавець належним чином виконав свої зобов`язання, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак останній у повному обсязі своїх договірних зобов`язань не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість.

5.Право грошової вимоги за зазначеним кредитним договором послідовно перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від останнього до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а надалі до ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі укладених договорів факторингу та відповідних реєстрів прав вимоги.

6.Посилаючись на неналежне виконання відповідачем кредитного зобов`язання та набуття права вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року в загальному розмірі 80 514,24 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

7.Рішенням від 20 травня 2026 року Романівський районний суд Житомирської області позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задовольнив та стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року в розмірі 80 514,24 грн, а також 2 662,40 грн судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

8.Суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір укладений між сторонами в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, кредитні кошти перераховані відповідачу, а позивач у встановленому законом порядку набув право вимоги за кредитним договором.

9.Визнавши розрахунок заборгованості належним доказом її розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги

10.Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та через свого представник, адвокат Зачепіло З. Я., 03 липня 2026 року подав апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду.

11.В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та просить скасувати рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20.05.2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс», вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку.

12.Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції не перевірив належним чином обґрунтованість заявленого розміру заборгованості, правомірність нарахування процентів за користування кредитом, а також належність і достатність доказів переходу права вимоги до позивача.

13.Відповідач зазначає про несправедливість умов кредитування, непропорційність нарахованих процентів та необхідність оцінки таких умов з урахуванням законодавства про захист прав споживачів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

14.Відзив від ТОВ «ФК «Ейс» на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи не надійшов, що відповідно до положень частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

15.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 липня 2026 року визначено склад суду для розгляду справи №290/74/26: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Павицька Т. М., Шевчук А. М.

16.Ухвалою від 10 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд витребував матеріали цивільної справи № 290/74/26 з Романівського районного суду Житомирської області.

17.Ухвалою від 21 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення встановлених недоліків.

18.Ухвалою 10 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд продовжив процесуальний строк для виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

19.Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою від 07 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження.

20.Після проведення підготовчих дій ухвалою від 07 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд призначив справу до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

21.Суд апеляційної інстанції врахував предмет апеляційного оскарження, характер спірних правовідносин, доводи апеляційної скарги, наявні у справі матеріали та дійшов висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи, оскільки наявних у справі доказів достатньо для вирішення апеляційної скарги

Мотивувальна частина

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

22.05 лютого 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 576351240 в електронній формі, відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобовязаний надати позичальнику кредит у розмірі 2 000 грн, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

23.Відповідно до пунктів 1.2–1.4.3 кредитного договору кредит надавався на строк 12 днів від дати його отримання позичальником, із можливістю продовження дисконтного періоду на передбачених договором умовах.

24.Сторони передбачили застосування дисконтної, індивідуальної та базової процентних ставок. Умовами пункту 1.4.3 договору встановлено, що в разі користування кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів умови щодо застосування дисконтної та індивідуальної ставок скасовуються й застосовується базова процентна ставка 1,70 % на день.

25.Договір підписаний позичальником із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV3K5P8, який направлено 05 лютого 2021 року о 16:17:22 на вказаний у заявці номер мобільного телефону та введено позичальником о 16:17:48.

26.Зазначене підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сформованою 12 травня 2023 року. Із цієї ж довідки становлено, що 05 лютого 2021 року о 16:17:57 відбулося перерахування кредитних коштів позичальнику. Ідентифікатор відображений в розділі реквізити сторін додатку № 1 до Договору.

27.Надалі між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 неодноразово укладалися додаткові угоди до кредитного договору № 576351240, якими збільшувалася сума кредиту та погоджувалися нові умови його повернення.

28.Зокрема, 10 лютого 2021 року сторонами укладено додаткову угоду щодо збільшення суми кредиту на 1 450 грн, а 13 лютого 2021 року – на 550 грн.

29.Подальше збільшення кредиту підтверджується додатковими угодами від 09, 14, 18, 21, 25 березня та 03, 06, 10, 11, 21, 24 квітня 2021 року до кредитного договору № 576351240 від 05 лютого 2021 року.

30.Надання кредитних коштів підтверджується також листом АТ КБ «ПриватБанк» від 06 березня 2026 року та випискою за договором № 6/н за період із 05 лютого до 18 серпня 2021 року, якими зафіксовані операції переказу коштів на банківський рахунок відповідача.

31.Із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року, встановлено, що кредитодавець здійснював нарахування процентів за різними процентними ставками залежно від умов відповідних періодів користування кредитом.

32.Зокрема, в розрахунку зафіксовано 21 травня 2021 року одноразове нарахування 10 985,16 грн процентів, унаслідок чого загальна сума заборгованості, відображена кредитодавцем, збільшилася з 26 521,63 грн до 37 506,79 грн.

33.За розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 14 серпня 2021 року загальна заборгованість становила 80 514,24 грн, з яких 21 998,77 грн — заборгованість за кредитом, 58 515,47 грн – заборгованість за процентами.

34.28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладений договір факторингу № 28/1118-01, предметом якого сторони визначали відступлення прав грошових вимог за кредитними договорами, зазначеними у відповідних реєстрах прав вимоги.

35.Відповідно до реєстру прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року за кредитним договором № 576351240 право грошової вимоги до ОСОБА_1 передано ТОВ «Таліон Плюс».

36.05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, умовами якого передбачено відступлення прав вимоги за кредитними договорами, визначеними відповідними реєстрами.

37.Перехід права вимоги за договором № 576351240 до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» підтверджується реєстром прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року.

38.Згідно з реєстром боржників від 14 липня 2025 року, за вказаним договором факторингу, позивачу передано право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року в розмірі 80 514,24 грн, з яких 21 998,77 грн заборгованість за кредитом та 58 515,47 грн заборгованість за процентами.

Позиція апеляційного суду

39.Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

40.Апеляційний суд вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

41.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом (частини перша п`ята статті 263 ЦПК України).

42.Суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржене рішення в повній мірі вказаним вимогам не відповідає з огляду на таке.

43.Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 05 лютого 2021 року укладений кредитний договір № 576351240, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти та зобов`язався повернути їх разом із процентами за користування кредитом. Урахувавши надані позивачем кредитний договір, додаткові угоди до нього, документи щодо перерахування грошових коштів, розрахунок заборгованості та докази послідовного відступлення права вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог у заявленому розмірі.

44.Із таким висновком у частині встановлення факту укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача апеляційний суд погоджується.

45.За змістом статей 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договір є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цивільного законодавства, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

46.Відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ним. Розмір процентів та порядок їх сплати визначаються договором з урахуванням вимог закону.

47.Водночас відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

48.Зазначені положення законодавства у своїй сукупності свідчать про те, що укладення кредитного договору зумовлює для позичальника обов`язок повернути фактично отримані кредитні кошти та сплатити погоджені договором проценти. Разом із тим обсяг такого обов`язку визначається не лише формальним змістом погоджених сторонами умов, а й вимогами імперативних норм законодавства, які регулюють відповідні правовідносини.

49.Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, кредитний договір № 576351240 від 05 лютого 2021 року укладено в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором MNV3K5P8. Факт направлення зазначеного ідентифікатора на номер мобільного телефону позичальника та його подальшого введення відображено в довідці щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сформованій 12 травня 2023 року. Ідентифікатор та відомості щодо його використання відображені в розділі «Реквізити сторін» додатку №1 до договору.

50.Укладення договору в електронній формі узгоджується з положеннями статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якими передбачено можливість укладення електронного договору шляхом прийняття пропозиції та його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

51.Надані позивачем докази укладення кредитного договору не можуть оцінюватися відокремлено від доказів подальшого виконання його умов, оскільки саме сукупність таких документів дозволяє встановити дійсний характер правовідносин між сторонами.

52.Зокрема, відомості щодо укладення кредитного договору узгоджуються зі змістом додаткових угод, які укладалися сторонами впродовж лютого - квітня 2021 року, а також із документами щодо перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача.

53.Отже, наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують, що між первісним кредитодавцем та ОСОБА_1 виникли договірні кредитні правовідносини, на виконання яких позичальнику були надані грошові кошти, а тому доводи апеляційної скарги щодо недоведеності самого факту укладення кредитного договору та отримання кредиту не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

54.Не встановив апеляційний суд і підстав для незгоди з висновком суду першої інстанції щодо набуття позивачем права вимоги за спірним кредитним договором.

55.Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином. За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

56.Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України передбачено можливість відступлення права грошової вимоги за договором факторингу, предметом якого може бути як наявна вимога, строк платежу за якою настав, так і майбутня вимога.

57.Матеріали справи містять договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», реєстр прав вимоги № 139 від 22 червня 2021 року, договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», реєстр прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року, а також договір факторингу № 11/07/25-Е від 11 липня 2025 року і реєстр боржників від 14 липня 2025 року, відповідно до яких право грошової вимоги за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року передано ТОВ «ФК «ЕЙС».

58.З огляду на наведене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження переходу до позивача права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

59.Разом із тим установлення факту належності позивачу права вимоги не є тотожним установленню обґрунтованості кожної складової заборгованості, що заявлена ним до стягнення.

60.Відступлення права вимоги не змінює правової природи основного зобов`язання та не створює для боржника нових обов`язків, яких не існувало перед первісним кредитодавцем. Новий кредитор набуває право вимагати виконання зобов`язання лише в тому обсязі, в якому таке право належало попередньому кредитору, а тому під час вирішення спору про стягнення кредитної заборгованості суд повинен перевірити не лише належність відповідного права позивачу, а й законність його виникнення, зміст, обсяг та розмір.

61.Саме в цій частині апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення всієї заявленої суми процентів.

62.Із матеріалів справи встановлено, що за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року позивач заявив до стягнення 80 514,24 грн заборгованості, з яких 21 998,77 грн становить заборгованість за основною сумою кредиту та 58 515,47 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

63.Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції визнав розрахунок заборгованості достатнім підтвердженням розміру грошових вимог позивача, однак не врахував, що наведена в ньому загальна сума процентів сформована не лише внаслідок поточного нарахування плати за користування кредитними коштами протягом відповідних періодів, а й унаслідок окремого одноразового донарахування 10 985,16 грн, відображеного кредитодавцем 21 травня 2021 року.

64.Зокрема, згідно з розрахунком заборгованості, після врахування здійснених відповідачем платежів розмір заборгованості станом на 20 травня 2021 року становив 26 521,63 грн. Натомість 21 травня 2021 року кредитодавець відобразив додаткове нарахування процентів у сумі 10 985,16 грн, унаслідок чого загальний розмір заборгованості збільшився до 37 506,79 грн.

65.Наведені показники арифметично узгоджуються між собою, оскільки різниця між зазначеними сумами становить саме 10 985,16 грн. Проте така арифметична відповідність підтверджує лише факт включення спірного донарахування до загального розрахунку заборгованості, а не правильність визначення його розміру та наявність правових підстав для покладення відповідного грошового обов`язку на позичальника.

66.Апеляційний суд звертає увагу, що вказане донарахування за своїм характером відрізняється від щоденного нарахування процентів на фактичний залишок кредитних коштів, оскільки відображене окремою операцією та стосується перерахунку процентів за попередні періоди кредитування.

67.З огляду на це для визначення обґрунтованості відповідної вимоги необхідно насамперед з`ясувати правову природу такого перерахунку, передбачені договором умови його здійснення та відповідність цих умов вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

68.Як встановлено зі змісту пунктів 1.4–1.4.3 кредитного договору, сторони передбачили застосування різних процентних ставок залежно від умов користування кредитом та виконання позичальником зобов`язань щодо своєчасної сплати процентів.

69.Зокрема, пунктом 1.4.3 договору визначено, що у випадку користування позичальником кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів у порядку, передбаченому пунктом 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк дисконтного періоду скасовуються, а натомість застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 % річних, що становить 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування ним.

70.Отже, ця умова договору передбачає не лише застосування визначеної сторонами процентної ставки на майбутнє, а й можливість перерахунку вартості користування кредитними коштами за період, протягом якого кредитодавцем уже здійснювалося нарахування процентів за нижчими ставками, тобто ретроспективне її застосування.

71.При цьому правові наслідки, передбачені пунктом 1.4.3 договору, пов`язуються не просто із закінченням певного календарного періоду, а з невиконанням позичальником умов щодо своєчасної сплати процентів у визначеному договором порядку.

72.Саме ця обставина має істотне значення для правильної правової кваліфікації спірного нарахування, оскільки дозволяє розмежувати звичайну плату за користування кредитними коштами, обумовлену погодженими сторонами строком та умовами кредитування, і додатковий грошовий обов`язок, виникнення якого поставлено в залежність від порушення позичальником своїх договірних зобов`язань.

73.Водночас сама наявність у кредитному договорі умови про застосування базової процентної ставки не свідчить про те, що кожне її застосування є заходом відповідальності. Для такого висновку необхідно встановити, чи була відповідна ставка погоджена як звичайна плата за користування кредитом у певному періоді, чи її застосування та перерахунок процентів за минулий час були зумовлені саме невиконанням позичальником зобов`язання.

74.У цій справі спірним є питання щодо конкретного одноразового донарахування, а не щодо правомірності встановлення договором базової процентної ставки як такої.

75.Отже, вирішальним для оцінки вимоги про стягнення 10 985,16 грн є встановлення того, за який саме період здійснено відповідний перерахунок, які процентні ставки застосовувалися кредитодавцем раніше, яку ставку застосовано внаслідок перерахунку, на який залишок кредитних коштів здійснювалися нарахування та з настанням яких конкретних обставин кредитодавець пов`язував виникнення права на додаткову суму процентів.

76.Такі обставини набувають особливого значення з огляду на те, що протягом дії кредитного договору його умови неодноразово змінювалися шляхом укладення додаткових угод, якими збільшувалася сума кредиту та погоджувалися умови подальшого користування кредитними коштами.

77.За таких умов розмір процентів не може бути перевірений шляхом простого множення кінцевої суми кредитної заборгованості на певну процентну ставку за загальну кількість днів користування кредитом. Належна перевірка вимагає врахування зміни основної суми кредиту, тривалості кожного періоду кредитування, погоджених на відповідний період ставок, здійснених позичальником платежів та порядку їх зарахування.

78.Проте наведений у матеріалах справи розрахунок не містить достатнього обґрунтування, яке дозволяло б установити всі вихідні показники, використані кредитодавцем для визначення саме одноразового донарахування 10 985,16 грн.

79.Зокрема, із самого відображення цієї суми окремою операцією неможливо визначити, яка частина раніше нарахованих процентів була перерахована, за які конкретно дні та на які залишки кредиту, які ставки використано для порівняння і яким способом ураховано вже нараховані або сплачені проценти.

80.За відсутності таких відомостей суд позбавлений можливості перевірити не лише арифметичну правильність зазначеної суми, а й те, чи не призводить застосований кредитодавцем спосіб обчислення до повторного врахування процентів, нарахованих за ті самі періоди кредитування.

81.Разом із тим оцінка правомірності цього нарахування не може обмежуватися виключно перевіркою його арифметичного результату, оскільки на момент здійснення спірного перерахунку діяли спеціальні законодавчі обмеження відповідальності споживачів за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит.

82.Так, пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачалося звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у визначений законом карантинний період, зокрема від обов`язку сплачувати неустойку та інші платежі, передбачені договором за відповідне прострочення.

83.Крім того, зазначеною нормою було встановлено заборону збільшення процентної ставки за користування кредитом із причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит протягом відповідного періоду.

84.Наведене законодавче регулювання спрямоване на недопущення покладення на споживача додаткового фінансового навантаження саме внаслідок порушення ним строків виконання кредитного зобов`язання в період дії встановлених законом обмежень.

85.Водночас передбачене законом звільнення від відповідальності за прострочення не означає звільнення позичальника від обов`язку повернути отриману суму кредиту або сплатити належні проценти за правомірне користування кредитними коштами відповідно до погоджених сторонами умов договору.

86.Отже, для застосування зазначених положень законодавства необхідно розмежовувати проценти, які становлять плату за фактичне користування кредитними коштами в межах відповідного договірного періоду, та платежі, виникнення або збільшення яких безпосередньо пов`язане з невиконанням чи неналежним виконанням позичальником свого зобов`язання.

87.У цьому контексті апеляційний суд ураховує, що спірне донарахування здійснено 21 травня 2021 року, тобто в період дії зазначених законодавчих обмежень, а його можливими договірними підставами є положення про втрату позичальником права на застосування знижених процентних ставок унаслідок недотримання умов щодо своєчасної сплати процентів.

88.За таких обставин належало встановити, чи є відображена кредитодавцем сума 10 985,16 грн результатом звичайного нарахування договірних процентів за відповідний період користування кредитом, або вона виникла внаслідок застосування до позичальника несприятливих фінансових наслідків порушення умов договору шляхом ретроспективного підвищення вартості вже наданого кредиту.

89.Зазначене має принципове значення, оскільки правова природа грошового обов`язку визначається не лише найменуванням відповідного платежу в договорі чи розрахунку кредитодавця, а насамперед підставами його виникнення та змістом правовідносин сторін.

90.Тому саме по собі віднесення кредитодавцем одноразово донарахованої суми до процентів за користування кредитом не усуває необхідності перевірки, чи не приховується під таким найменуванням додатковий платіж, фактично обумовлений порушенням позичальником строків виконання грошового зобов`язання.

91.У такому випадку застосування відповідної договірної умови повинно оцінюватися з урахуванням імперативних приписів законодавства, чинного на момент виникнення відповідного обов`язку, незалежно від того, чи погодили сторони можливість відповідного перерахунку в тексті кредитного договору.

92.Водночас у данійцій справі позивач не навів належного обґрунтування, яке дозволяло б розмежувати звичайні договірні проценти та спірне ретроспективне донарахування, визначити його фактичні підстави, період і порядок обчислення та встановити відповідність застосованого способу нарахування законодавчим обмеженням, що діяли у травні 2021 року.

93.Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення процентів у повному обсязі, зазначених обставин належним чином не перевірив, обмежившись посиланням на наявність погоджених сторонами умов кредитного договору та поданого позивачем розрахунку заборгованості.

94.Однак існування договірної умови, яка передбачає можливість нарахування певного платежу, не звільняє сторону, що заявляє вимогу про його стягнення, від передбаченого статтями 12, 81 ЦПК України обов`язку довести обставини, з якими договір і закон пов`язують виникнення відповідного грошового обов`язку, а також правильність визначення його розміру.

95.При цьому відповідно до статті 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Розрахунок заборгованості, складений кредитодавцем в односторонньому порядку, підлягає оцінці у взаємному зв`язку з умовами кредитного договору, додатковими угодами, відомостями щодо надання та повернення кредитних коштів і документами, які підтверджують порядок та періоди нарахування процентів.

96.Тому розрахунок заборгованості не може вважатися достатнім доказом на підтвердження спірної суми лише з тієї підстави, що його загальний підсумок арифметично узгоджується з позовними вимогами. Його доказове значення визначається можливістю перевірити наведені в ньому нарахування на відповідність умовам договору та вимогам законодавства.

97.Апеляційний суд також ураховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25), щодо застосування правових засобів захисту споживача у спорах про стягнення процентів за кредитними договорами.

98.У зазначеній постанові Об`єднана палата Верховного Суду розмежувала можливість тлумачення нечітких або двозначних умов кредитного договору на користь споживача та зміну або визнання недійсними умов договору, які за відсутності передбачених законом підстав нікчемності вимагають відповідного волевиявлення заінтересованої сторони.

99.Зокрема, Верховний Суд виходив із того, що за відсутності відповідної позовної вимоги споживача суд не може самостійно змінювати договір або визнавати його оспорювані умови недійсними та з цих підстав зменшувати погоджений сторонами розмір процентів.

100.Ураховуючи наведений правовий висновок, апеляційний суд звертає увагу, що в межах цієї справи не здійснює перегляду погодженого сторонами розміру процентної ставки з мотивів його надмірності, не змінює умови кредитного договору та не вирішує питання про недійсність окремих його положень.

101.Натомість предметом перевірки є обґрунтованість конкретної заявленої до стягнення грошової вимоги, а саме відповідність одноразового донарахування процентів умовам кредитного договору, імперативним положенням законодавства та наявним у справі доказам.

102.Така перевірка є складовою вирішення спору про стягнення заборгованості та здійснюється судом незалежно від пред`явлення відповідачем окремої вимоги про зміну чи визнання недійсними умов договору, оскільки саме на позивача покладається обов`язок довести наявність та розмір грошової вимоги, за захистом якої він звернувся до суду.

103.Крім того, апеляційний суд бере до уваги постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (провадження № 61-13862св25), у якій предметом розгляду були вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», право вимоги за яким було передано за договорами факторингу.

104.Наведена судова практика має значення для оцінки належності доказів укладення електронного кредитного договору, фактичного надання кредитних коштів і підтвердження переходу права вимоги до нового кредитора.

105.Водночас правові висновки, сформульовані за результатами розгляду зазначеної справи, мають застосовуватися з урахуванням конкретних фактичних обставин і змісту доказів у справі, яка переглядається.

106.Зокрема, у цій справі самостійне значення має окрема операція ретроспективного донарахування процентів у сумі 10 985,16 грн, правомірність та арифметична обґрунтованість якої не можуть вважатися підтвердженими лише внаслідок установлення факту укладення кредитного договору та отримання позичальником кредитних коштів.

107.Тому, висновки Верховного Суду щодо необхідності належного виконання кредитних зобов`язань не усувають обов`язку суду перевірити обсяг конкретної грошової вимоги та її відповідність законодавству.

108.З урахуванням установлених обставин апеляційний суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами правомірність і розмір одноразового донарахування 10 985,16 грн процентів, а суд першої інстанції, включивши зазначену суму до розміру заборгованості, що підлягає стягненню, не забезпечив належної перевірки відповідної складової позовних вимог.

109.Наявність у кредитному договорі положення про можливість перерахунку процентів не є безумовною підставою для стягнення будь-якої суми, визначеної кредитодавцем на виконання такого положення, за відсутності доказів настання відповідних договірних умов, обґрунтованості застосованого способу розрахунку та його відповідності вимогам закону.

110.При цьому відмова у стягненні зазначеної суми зумовлена не тим, що погоджена сторонами процентна ставка сама по собі є надмірною чи несправедливою, а тим, що саме спірний додатковий грошовий обов`язок не підтверджений належним чином та не доведено його відповідність вимогам законодавства, що діяло на момент здійснення відповідного нарахування.

111.Разом із тим встановлені недоліки доказування стосуються конкретного одноразового донарахування та самі по собі не спростовують існування кредитного зобов`язання, факту отримання відповідачем кредитних коштів і обов`язку сплатити належні проценти за користування ними.

112.У цій частині апеляційний суд виходить із того, що кредитний договір та додаткові угоди до нього підтверджують погоджені сторонами умови кредитування, банківські документи факт перерахування кредитних коштів, а договори факторингу та відповідні реєстри перехід права вимоги до позивача.

113.Тому недоведеність правомірності та розміру окремого донарахування процентів не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі за наявності доказів існування і неналежного виконання основного кредитного зобов`язання.

114.З огляду на наведене, оцінивши докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим у частині виникнення кредитних правовідносин, належності позивачу права вимоги та наявності обов`язку відповідача повернути отримані кредитні кошти і сплатити належні проценти, однак підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за процентами.

115.Оскільки із загального розміру заявлених до стягнення процентів у сумі 58 515,47 грн підлягає виключенню одноразово донарахована сума 10 985,16 грн, розмір процентів, що підлягають стягненню, становить 47 530,31 грн.

116.Отже, суд першої інстанції, правильно вирішивши спір щодо наявності між сторонами кредитного зобов`язання та переходу права вимоги до позивача, припустився помилки під час визначення розміру заборгованості, що підлягає стягненню, оскільки визнав доведеною складову процентної заборгованості, правові підстави виникнення та арифметична правильність якої не були належним чином підтверджені.

117.За таких обставин рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року відповідно до положень статей 374, 376 ЦПК України підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості шляхом зменшення її загальної суми з 80 514,24 грн до 69 529,08 грн, із відмовою в задоволенні позовних вимог про стягнення 10 985,16 грн процентів.

118.В іншій частині підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення за наведеними доводами апеляційної скарги апеляційний суд не встановив.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

119.Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із того, що незгода сторони з висновками суду першої інстанції сама по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість ухваленого рішення. Визначальним є те, чи підтверджують наведені відповідачем обставини неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, що вплинуло на вирішення спору.

120.Основні заперечення відповідача стосуються належності позивачу права вимоги за кредитним договором, достатності доказів на підтвердження заявленої заборгованості, правомірності нарахування процентів за користування кредитом, а також обґрунтованості покладених на нього витрат на професійну правничу допомогу.

121.Оцінюючи твердження відповідача про недоведеність набуття ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги до ОСОБА_1 , апеляційний суд звертає увагу, що наведені у скарзі заперечення переважно ґрунтуються на хронології укладення договорів факторингу та виникнення кредитного зобов`язання. Проте сама по собі зазначена обставина не є достатньою для висновку про відсутність правонаступництва, оскільки правова можливість відступлення майбутньої грошової вимоги передбачена цивільним законодавством. Вирішальне значення має встановлення того, чи охоплювалася відповідним правочином конкретна грошова вимога та чи підтверджено її подальший перехід до особи, яка звернулася з позовом.

122.Апеляційний суд ураховує, що відповідач обґрунтовано наголошує на необхідності доведення правонаступництва на кожному етапі відступлення права вимоги. Водночас така необхідність не означає, що кожний договір факторингу повинен укладатися виключно після виникнення конкретного кредитного зобов`язання. За наявності належної індивідуалізації переданої вимоги в реєстрах та інших документах сам факт попереднього укладення договору факторингу не спростовує переходу відповідного права до нового кредитора. Тому наведені доводи не дають підстав для висновку про відсутність у позивача права на звернення до суду з вимогою про виконання кредитного зобов`язання.

123.Разом із тим апеляційний суд погоджується з аргументами апеляційної скарги в тій частині, що підтвердження факту укладення кредитного договору та переходу права вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести розмір заборгованості, заявленої до стягнення. Наявність договірних правовідносин не створює безумовної презумпції правильності всіх сум, відображених у розрахунку кредитодавця, а тому кожна спірна складова заборгованості підлягає перевірці на відповідність умовам договору та вимогам законодавства.

124.Саме з цих підстав апеляційний суд визнає обґрунтованими заперечення відповідача щодо стягнення тієї частини процентної заборгованості, правові та арифметичні підстави виникнення якої не підтверджені належним чином. Як установлено під час оцінки висновків суду першої інстанції, таким вимогам не відповідає одноразове донарахування 10 985,16 грн. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є підставою для зміни оскарженого рішення.

125.Водночас зазначений недолік розрахунку не може автоматично поширюватися на всі інші нарахування за кредитним договором. Правомірність кожної складової процентної заборгованості необхідно визначати з урахуванням її самостійної договірної підстави, періоду нарахування та правового режиму відповідних платежів. Тому виявлення неправомірності окремої операції не свідчить саме по собі про відсутність у кредитора права на отримання будь-яких процентів за користування кредитними коштами.

126.Посилання відповідача на несправедливість умов кредитування, надмірність процентного навантаження та порушення принципів добросовісності, справедливості й розумності також потребують оцінки в контексті конкретних обставин справи. Такі принципи є обов`язковими засадами цивільного законодавства, проте їх застосування не звільняє суд від необхідності встановити визначену законом правову підставу для невизнання відповідної грошової вимоги. Саме лише твердження про значний розмір процентів порівняно з отриманою сумою кредиту не є достатнім для довільного зменшення судом погодженого сторонами розміру плати за користування кредитом.

127.Стосовно заперечень відповідача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає, що відповідач ставить під сумнів співмірність заявленої позивачем суми характеру та складності спору. Водночас суд першої інстанції не стягнув усю заявлену позивачем суму витрат у розмірі 7 000 грн, а зменшив її до 5 000 грн, урахувавши обсяг наданих адвокатом послуг та обставини розгляду справи. Отже, питання співмірності цих витрат уже було предметом судової оцінки.

128.Наведені в апеляційній скарзі загальні міркування щодо завищеного розміру адвокатського гонорару самі по собі не свідчать про необхідність його подальшого зменшення. При вирішенні цього питання значення мають фактично надані послуги, їх зв`язок із розглядом справи, необхідність відповідних витрат та їх співмірність із характером спору. Водночас зміна рішення суду першої інстанції за результатами апеляційного перегляду є самостійною підставою для вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до результатів розгляду справи.

129.Отже, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги апеляційний суд доходить висновку, що вони знайшли своє підтвердження частково, а саме в частині необґрунтованості стягнення окремої складової процентної заборгованості. Натомість доводи про відсутність у позивача права вимоги за кредитним договором та необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі не спростовують установлених судом обставин і не дають підстав для скасування оскарженого рішення з ухваленням нового рішення про повну відмову в позові.

130.За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, з відповідним вирішенням питання про розподіл судових витрат.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

131.Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

132.Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

133.З огляду на мотиви цієї постанови, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції шляхом зменшення суми стягнення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

134.Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

135.Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

136.Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

137.У цій справі ТОВ «ФК «ЕЙС» заявило позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 80 514,24 грн.

138.За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в розмірі 69 529,08 грн та відмови у стягненні 10 985,16 грн.

139.Таким чином, частка задоволених позовних вимог становить 86,36 %, а частка вимог, у задоволенні яких відмовлено, — 13,64 %.

140.При зверненні до суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Крім того, суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, визнав обґрунтованим їх розмір у сумі 5 000 грн.

141.З урахуванням часткового задоволення позову витрати позивача на сплату судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем у розмірі 2 299,15 грн (2 662,40 грн ? 69 529,08 грн / 80 514,24 грн).

142.Витрати на професійну правничу допомогу, визнані судом обґрунтованими в розмірі 5 000 грн, підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у сумі 4 317,81 грн (5 000 грн ? 69 529,08 грн / 80 514,24 грн).

143.Отже, загальна сума судових витрат позивача, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, становить 6 616,96 грн (2 299,15 грн + 4 317,81 грн).

144.Водночас відповідач, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, поніс витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

145.Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 липня 2026 року визначено, що судовий збір за подання апеляційної скарги, надісланої засобами поштового зв`язку, становить 4 992 грн.

146.З матеріалів справи встановлнено, що відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 3 993,60 грн згідно з квитанцією від 11 червня 2026 року та додатково 1 331,20 грн згідно з квитанцією від 23 липня 2026 року, тобто загалом 5 324,80 грн.

147.Оскільки встановлений законом розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 4 992 грн, саме ця сума підлягає врахуванню при розподілі судових витрат між сторонами.

148.Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково, а розмір заборгованості, присудженої судом першої інстанції, зменшується на 10 985,16 грн, що становить приблизно 13,64 % від оспорюваної суми, відповідач має право на відшкодування відповідної частини судового збору за подання апеляційної скарги.

149.Отже, з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 681,10 грн (4 992 грн ? 10 985,16 грн / 80 514,24 грн).

150.У підсумку за результатами розгляду справи на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в загальному розмірі 6 616,96 грн, а на користь відповідача 681,10 грн.

151.З урахуванням положень частини десятої статті 141 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне здійснити взаємне зарахування зазначених сум судових витрат.

152.Унаслідок взаємного зарахування різниця між сумою судових витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу, та сумою судових витрат, що підлягають відшкодуванню відповідачу, становить 5 935,86 грн (6 616,96 грн – 681,10 грн).

153.Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягають стягненню судові витрати після взаємного зарахування в розмірі 5 935,86 грн, із звільненням сторін від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

154.У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає зміні відповідно до результатів апеляційного перегляду справи.

155.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367369, 374, 376, 381384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, задовольнити частково.

2. Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року змінити в частині розміру стягнутої заборгованості та розподілу судових витрат.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 576351240 від 05 лютого 2021 року в загальному розмірі 69 529 (шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 08 копійок.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 5 935 (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн 86 коп. судових витрат.

8. В іншій частині рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді:

О. О. Бондар (суддя - доповідач)

А. М. Шевчук

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua