Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №279/2521/26 — Житомирський апеляційний суд

Суд: Житомирський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №279/2521/26

Суддя: Миколайчук П. В.

Справа № 279/2521/26 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Доповідач Миколайчук П.В.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Миколайчука П.В.,

суддів - Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.,

із секретарем судового засідання Кучер А.Ю.,

за участю представника відповідачів ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кондратюка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Рупс Вікторія Олексіївна,

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Коростенська міська рада Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_4 звернулася до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Коростенська міська рада Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0013 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаража по АДРЕСА_1 . Земельну ділянку сформовано за проєктом землеустрою, розробленим у 2012 році ПП «Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня» та погодженим відділом Держкомзему у м. Коростені, і безоплатно передано їй у власність рішенням Коростенської міської ради від 23 серпня 2012 року. 19 листопада 2012 року відомості про ділянку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера 1810700000:01:004:0178.

У серпні 2020 року позивач виявила, що на частині її земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розпочали капітальне будівництво гаражів. Вона ознайомила відповідачів зі своїми правовстановлюючими документами, однак ті повідомили про наявність у них права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225. Пропозицію позивача врегулювати спір за участю представників земельного органу та міської ради відповідачі залишили без відповіді і продовжили будівництво.

Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0028 га з кадастровим номером 1810700000:01:004:0225 зареєстроване 22 лютого 2019 року на підставі рішення Коростенської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1288, а ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0028 га з кадастровим номером 1810700000:01:004:0230 - 19 квітня 2019 року на підставі рішення ради від 04 квітня 2019 року № 1436. На думку позивача, ТОВ «Еліт-Центр», розробляючи у 2018 році проєкти землеустрою для відповідачів, не врахувало наявних у Державному земельному кадастрі координат її ділянки, а Коростенська міська рада цього не перевірила. Це призвело до «нашарування» меж ділянок відповідачів на її ділянку всупереч статті 198 ЗК України та частині 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», яка забороняє державну реєстрацію земельної ділянки в межах іншої земельної ділянки чи її частини.

Факт накладення, за твердженням позивача, вперше офіційно зафіксовано у листі ГУ Держгеокадастру від 25 вересня 2020 року № К-756/0-918/6-20. Його також підтверджує висновок судової земельно-технічної експертизи від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022, яким визначено площі накладення - 1,7 кв. м (ділянка ОСОБА_2 ) та 5,0 кв. м (ділянка ОСОБА_3 ) - і поворотні точки частин накладення. Позивач вказувала, що цей висновок містить дані, необхідні для ідентифікації частин земельних ділянок, що витребовуються, як цього вимагає постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.

Обґрунтовуючи обраний спосіб захисту, позивач посилалася на статтю 387 ЦК України, постанову Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 279/87/21 та практику Великої Палати Верховного Суду (справи № 19/028-10/13, № 359/3373/16-ц, № 925/1351/19, № 199/8324/19). Згідно з цією практикою державна реєстрація права власності за відповідачами не позбавила її права володіння, а рішення про витребування є самостійною підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру без скасування рішень міської ради. Позивач також посилалася на принцип «prior tempore potior iure»: її право власності виникло у 2012 році, а права відповідачів - у 2018-2019 роках.

Вимогу про демонтаж (знесення) гаражів позивач обґрунтовувала недобросовісністю відповідачів. Вони, за її твердженням, знали про її право власності, але продовжували будівництво, зокрема під час розгляду справи № 279/87/21 у 2024-2025 роках, а отже, діяли на власний ризик. З посиланням на статті 376, 390, 391 ЦК України та статті 152, 212 ЗК України позивач вважала будівництво в межах накладення самочинним. На її думку, фактичне відновлення права власності неможливе без звільнення ділянок від споруд, тому вимога про знесення є похідною від вимоги про витребування. Витрати на знесення мають бути покладені на відповідачів без жодної компенсації.

Враховуючи наведене, позивач просила:

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь частину земельної ділянки площею 1,7 кв. м, яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:01:004:0230 та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178 у межах поворотних точок 1-2-3-4-1 згідно з висновком експерта ОСОБА_5 № 385/02-2022 від 11 лютого 2022 року, шляхом демонтажу (знесення) самовільно збудованої споруди (гаражу), що розташована на витребуваній частині земельної ділянки, виключно за рахунок ОСОБА_2 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь частину земельної ділянки площею 5,0 кв. м, яка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:01:004:0225 та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178 у межах поворотних точок 2-3-5-6-2 згідно з тим самим висновком експерта, шляхом демонтажу (знесення) самовільно збудованої споруди (гаражу) виключно за рахунок ОСОБА_3 ;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

10 липня 2026 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю в редакції прохальної частини позовної заяви, а також стягнув із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача по 666 грн судового збору та по 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Виходячи зі статей 15, 16 ЦК України та статей 4, 5 ЦПК України, суд зазначив, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме права позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем.

Суд встановив, що земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178 належить позивачу з 2012 року на підставі рішення Коростенської міської ради від 23 серпня 2012 року № 819 та державного акта серії ЯМ № 366682. Земельні ділянки відповідачів передано їм у власність пізніше - рішеннями ради від 29 листопада 2018 року № 1288 та від 04 квітня 2019 року № 1436. За листом ГУ Держгеокадастру від 25 вересня 2020 року та висновком експерта від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022 ділянки відповідачів частково накладаються на ділянку позивача: на 1,7 кв. м у точках 1-2-3-4-1 та на 5,0 кв. м у точках 2-3-5-6-2.

Застосовуючи статтю 387 ЦК України, суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц. За цими висновками віндикаційний позов є вимогою неволодіючого власника до володіючого невласника. Для витребування не потрібно оскаржувати рішення органів місцевого самоврядування чи записи про державну реєстрацію, а рішення про витребування є підставою для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд також врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19. Відповідно до неї витребування є ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на яку частково накладаються ділянки інших осіб, але лише в межах частини, що накладається. Втручання у право відповідача на неспірну частину ділянки є неправомірним, а віндикаційний позов забезпечує пропорційність та баланс інтересів. Частина ділянки, що витребовується, має бути ідентифікована, зокрема, через координати поворотних точок, і такі дані можуть міститися у висновку експерта.

На цій підставі суд дійшов висновку, що часткове накладення земельних ділянок відповідачів на ділянку позивача підтверджується висновком експерта і позов підлягає задоволенню. Доводи представника відповідача про незгоду з висновком експерта суд не взяв до уваги, оскільки іншого висновку надано не було.

Керуючись статтею 141 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу суд вважав підтвердженими договором про надання правової допомоги, ордером, актом виконаних робіт та прибутковим касовим ордером.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Рупс В.О., не погодилися з рішенням суду першої інстанції та 06 серпня 2026 року подали апеляційну скаргу, у якій просили скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована посиланнями на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянти вказують, що земельні ділянки набуті ними на підставі рішень Коростенської міської ради та проєктів землеустрою, право власності на них зареєстроване, а гаражі збудовані на підставі декларацій про готовність об`єктів до експлуатації і право власності на них зареєстроване, тому вони не є самочинним будівництвом. Висновок експерта є неповним, оскільки експертизу проведено без виїзду на місцевість; цей самий висновок був покладений в основу рішень у справі № 279/87/21, які Верховний Суд скасував. На день забудови на ділянці позивача були відсутні межові знаки. Позивач не зазначила каталогу координат частин ділянок, що витребовуються.

З посиланням на пояснення ГУ Держгеокадастру апелянти зазначають, що каталоги координат ділянок складені в різних системах координат, їх перерахунок не може вважатися точним, позивач не виконала рекомендації щодо виправлення помилки в Державному земельному кадастрі та не дотрималася порядку досудового врегулювання спору, передбаченого статтею 158 ЗК України. Вимоги про витребування майна та про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є взаємовиключними і не можуть бути об`єднані в одну позовну вимогу. Суд першої інстанції не врахував аргументів відповідача та третьої особи, поклавши в основу рішення лише висновок експерта.

Рух справи в суді апеляційної інстанції та пояснення сторін в судовому засіданні

Ухвалою від 14.08.2026 Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03.09.2026 призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи.

В судовому засіданні 12.10.2026 представник позивача Пашинська А.П. заперечила щодо доводів апеляційної скарги, вказала на обгрунтованість висновків суду першої інстанції. В судове засідання 09.11.2026 представник не з`явилася, просила розглядати справу без її участі.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 та представнк відповідача ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином, а тому суд розглядає справу без їх участі.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

У 2012 році ПП «Земельно-кадастрове бюро міста Коростеня» розробило проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0013 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаража по АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1810700000:01:004:0178. У складі проєкту міститься акт визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, відповідно до якого межові знаки показані на місцевості та передані на зберігання землекористувачу (а. с. 10-26).

Рішенням Коростенської міської ради від 23 серпня 2012 року № 819 затверджено зазначений проєкт землеустрою та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_4 . Право власності позивача посвідчено державним актом на земельну ділянку від 19 листопада 2012 року серії ЯМ № 366682 (а.с.24).

У 2018 році ТОВ «Еліт-Центр» розробило проєкти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок площею по 0,0028 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , 25-к та 25-и у м. Коростені.

Рішенням Коростенської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1288 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0225. Право власності ОСОБА_3 зареєстроване 22 лютого 2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 лютого 2019 року № 157525040.

Рішенням Коростенської міської ради від 04 квітня 2019 року № 1436 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0230. Право власності ОСОБА_2 зареєстроване 19 квітня 2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 квітня 2019 року № 164518643.

За витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 травня 2021 року № 259015859 та № 259066484 на підставі декларацій про готовність об`єктів до експлуатації ЖТ101210520176 та ЖТ101210520231 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на гараж загальною площею 48,4 кв. м (вул. Сосновського В., гараж 25-К) та ОСОБА_3 на гараж загальною площею 49,4 кв. м (вул. Сосновського В., гараж 25-И), розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225 відповідно.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру від 25 вересня 2020 року № К-756/0-918/6-20 за відомостями Державного земельного кадастру станом на 23 вересня 2020 року в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178, що належить ОСОБА_4 , знаходяться частини земельних ділянок з кадастровими номерами 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225. Відомості про земельну ділянку позивача перенесені до Державного земельного кадастру з Державного реєстру земель в автоматизованому порядку.

Висновок експерта Свістунова І.С. від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022 складено за результатами судової земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2021 року у справі № 279/87/21. За результатами зіставлення меж земельних ділянок на підставі каталогів координат, перерахованих до єдиної системи координат (СК-63), експерт встановив, що:

– земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:01:004:0230 та земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178 частково перетинаються, площа накладення становить 1,7 кв. м, накладення в точках 1-2-3-4-1 зі сторонами 3,55 м – 0,40 м – 3,52 м – 0,55 м;

– земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:01:004:0225 та земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178 частково перетинаються, площа накладення становить 5,0 кв. м, накладення в точках 2-3-5-6-2 зі сторонами 3,52 м – 1,51 м – 3,43 м – 1,35 м.

У дослідницькій частині висновку експерт зазначив, що дослідження проведене за наданими документами (матеріалами справи № 279/87/21) та відомостями Державного земельного кадастру, а візуально-інструментальне обстеження не проводилося.

У дослідницькій частині висновку експерт також зазначив, що каталог координат земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178 (позивача) складено в системі координат 1963 року (СК-63), а каталоги координат земельних ділянок з кадастровими номерами 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225 (відповідачів) - у місцевій системі координат МСК-2000 (вид координат МСК-18). Експерт вказав, що оскільки досліджувані земельні ділянки «мають значення каталогів координат складених у різних системах, їх зіставлення не вбачається за можливе», тому для зіставлення в одній площині провів перерахунок координат земельних ділянок відповідачів із МСК-18 до СК-63 за допомогою онлайн-геодезичного калькулятора програмного комплексу «Транс-ГРАД».

Земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0076 площею 0,0024 га по АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_7 , експерт із земельними ділянками відповідачів зіставити не зміг, оскільки її каталог координат складено в місцевій системі, яку встановити неможливо. За даними Публічної кадастрової карти України ця земельна ділянка не перетинається із земельними ділянками з кадастровими номерами 1810700000:01:004:0230 та 1810700000:01:004:0225 і розташована орієнтовно на відстані 59,18 м від них.

Водночас за описом меж, що міститься у проєкті землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу 2012 року, від точки А до точки Б земельна ділянка ОСОБА_4 межує із землями гр. ОСОБА_7 , від точки Б до точки В - із землями загального користування (проїзд), від точки В до точки А - із землями Коростенської міської ради.

У листі від 25 вересня 2020 року № К-756/0-918/6-20 ГУ Держгеокадастру роз`яснило позивачу, що відповідно до пункту 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» помилки у визначенні меж земельних ділянок, виявлені після перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, зокрема розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). ГУ Держгеокадастру рекомендувало позивачу встановити відповідність розташування її земельної ділянки в Державному земельному кадастрі її фактичному місцю знаходження в натурі (на місцевості). Доказів виконання цієї рекомендації матеріали справи не містять.

Постановою Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 279/87/21 (провадження № 61-10509св24) скасовано судові рішення про визнання частково недійсними рішень Коростенської міської ради від 29 листопада 2018 року № 1288 та від 04 квітня 2019 року № 1436 і скасування державної реєстрації права власності відповідачів у частині вимог ОСОБА_4 , а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У справі № 279/87/21 рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 28 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено з огляду на недоведеність накладення земельних ділянок відповідачів на належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0076. У цій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржувалися.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити з огляду на таке.

Застосовані норми права та мотиви суду

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності.

Верховний Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз вказаних норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спосіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону.

Відповідно до ст. ст. 14, 41 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. ст. 316, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. За частина 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частиною 3 статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним.

Земельна ділянка є об`єктом цивільних прав з моменту її формування, яке передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, що передбачено статтею 79-1 ЗК України. За частиною 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки не здійснюється у разі розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно зі статтею 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до постанови ВП ВС у справі № 688/2908/16-ц від 29 вересня 2020 року, метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки.Відповідно до ч. 1 ст. 79-1Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 виснувала про ефективність витребування як способу захисту прав особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, але таке витребування можливе лише у межах тієї частини земельної ділянки, що накладається на її земельну ділянку. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка, у частині якої наявні підстави для витребування, має бути ідентифікована, а результати відповідних досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта.

Для витребування майна не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування чи про скасування державної реєстрації права власності за незаконним володільцем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17.

Для вирішення спорів про накладення земельних ділянок земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання такого дослідження потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститися, зокрема, у висновку експерта, підготовленому на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102–113 ЦПК України). Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

Належним доказом, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд матиме можливість встановити наявність чи відсутність порушених речових прав позивача саме визначеними ним відповідачами (постанова Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 619/2766/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц зазначила, що для підтвердження факту порушення прав позивача мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у його власності, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі обставини зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 127/29339/22 (провадження № 61-4609св25) виснував, що власник земельної ділянки, у документації на яку виявлено технічну помилку щодо меж ділянки, що створює перешкоди в реєстрації суміжної ділянки у Державному земельному кадастрі через накладення меж, зобов`язаний усунути таку помилку шляхом приведення меж своєї ділянки у відповідність до фактичного землекористування та внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру.

За загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми, відповідно до статті 77–80 ЦПК України. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, що визначено частиною 1, 2 статті 89 ЦПК України. За статтею 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами статті 89 ЦПК України.

Отже, у цій справі позивач мала довести не лише наявність у неї права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:01:004:0178, а й те, що частини земельних ділянок відповідачів фактично розташовані в межах її земельної ділянки, тобто що її право порушене саме відповідачами, а також ідентифікувати ці частини так, щоб судове рішення могло бути виконане.

Щодо оцінки висновку експерта від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що часткове накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку позивача підтверджується висновком експерта. Заперечення відповідачів проти цього висновку суд не взяв до уваги лише з тих мотивів, що іншого висновку надано не було. Таким чином, суд фактично прийшов до висновку, що висновок експерта від 11 лютого 2022 року № 385/02-2022 в повній мірі підтверджує фактичне накладення земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неповноти висновку експерта та недостатності його висновків для встановлення факту накладення земельних ділянок з огляду на таке.

Висновок складено не у даній справі, а за ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 02 вересня 2021 року у справі № 279/87/21 за матеріалами тієї справи. Питання, поставлені перед експертом, стосувалися зіставлення меж земельних ділянок за документами, а не встановлення фактичних меж і фактичного землекористування. Експерт на місцевість не виїжджав, візуально-інструментальне обстеження земельних ділянок і геодезичні вимірювання не проводив, що прямо зазначено в дослідницькій частині висновку (стор. 4 висновку).

Водночас, згідно з главою 6 «Земельно-технічна та оціночно-земельна експертизи» Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а також визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок правовстановлювальним документам.

Отже, фактичне розташування меж земельних ділянок позивачки та відповідачів, їх фактичних меж і споруд на місцевості експерт не встановлював. Висновку про «накладення» ділянок він дійшов виключно шляхом графічного зіставлення каталогів координат.

Зазначені каталоги координат складені в різних системах. Каталог земельної ділянки позивача складено в системі координат 1963 року (СК-63), за проєктом землеустрою 2012 року - з перерахунком із місцевої системи координат м. Коростеня. Каталоги земельних ділянок відповідачів складено в місцевій системі координат МСК-2000 (вид координат МСК-18).

Сам експерт констатував, що зіставлення каталогів, складених у різних системах, не вбачається за можливе (стор. 17 висновку). Для його проведення він перерахував координати земельних ділянок відповідачів до СК-63 за допомогою програмного комплексу «Транс-ГРАД».

При цьому в дослідницькій частині висновку експерт сам зазначив, що точність переходу від систем координат СК-42 та СК-63 до сучасних систем є досить низькою і, залежно від параметрів переходу та місця розташування точок, похибка може становити метри (стор. 16 висновку). Наведена експертом середня квадратична похибка 0,10 м стосується лише трансформаційного поля для переходу від СК-42 до УСК-2000 (стор. 17 висновку). Сукупної похибки всього ланцюга перерахунку, а також похибки вихідних координат земельної ділянки позивача, отриманих перерахунком із місцевої системи координат м. Коростеня, експерт не визначав.

Водночас за висновком експерта ширина частини накладення земельної ділянки ОСОБА_2 становить від 0,40 м до 0,55 м, а земельної ділянки ОСОБА_3 - від 1,35 м до 1,51 м. Не визначивши допустимої похибки, неможливо встановити, що виявлене перетинання меж не є наслідком саме похибок координат і їх перерахунку між системами.

Достовірність вихідних координат земельної ділянки позивача, перенесених до Державного земельного кадастру з Державного реєстру земель в автоматизованому порядку, та їх відповідність фактичному розташуванню ділянки на місцевості експерт також не перевіряв.

Зібрані у справі докази свідчать про невідповідність кадастрових відомостей фактичному розташуванню земельних ділянок у цьому масиві.

За описом меж у проєкті землеустрою 2012 року земельна ділянка позивача площею 0,0013 га від точки А до точки Б межує із землями ОСОБА_7 , якому належить земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:01:004:0076 площею 0,0024 га по АДРЕСА_2 .

За каталогами координат, наведеними у висновку, земельна ділянка позивача має розміри 1,90 м ? 6,85 м (1,90 м ? 6,85 м ? 13,0 кв. м). Земельна ділянка ОСОБА_7 має розміри 3,50 м ? 6,85 м (3,50 м ? 6,85 м ? 24,0 кв. м). Довжина обох ділянок однакова - 6,85 м, а їх орієнтація практично збігається. Отже, за документацією із землеустрою ці земельні ділянки є суміжними і разом утворюють одне гаражне місце загальною шириною 5,40 м (1,90 м + 3,50 м).

Водночас за даними Публічної кадастрової карти України, на які послався експерт, земельна ділянка ОСОБА_7 в системі координат розташована орієнтовно на відстані 59,18 м від земельних ділянок відповідачів (стор. 20 висновку), тоді як земельна ділянка позивача (яка фактично є суміжною) розміщена безпосередньо на межі земельних ділянок відповідачів. Цю ж невідповідність відображає й наведений експертом скріншот із Публічної кадастрової карти України (мал. № 8, стор. 13 висновку).

Таким чином, дві суміжні за документацією земельні ділянки (позивача та ОСОБА_7 ) за кадастровими відомостями розташовані на відстані майже 60 м одна від одної. Це можливо лише за умови, що координати щонайменше однієї з них не відповідають її фактичному розташуванню на місцевості.

Каталог координат земельної ділянки ОСОБА_7 складено в місцевій системі координат, яку експерт встановити не зміг. Наведеної суперечності експерт не дослідив і не пояснив, хоча вона безпосередньо ставить під сумнів і відповідність кадастрових координат земельної ділянки позивача її фактичному місцю розташування. Відповідно, під обгрунтований сумнів ставиться й висновок про накладення ділянко позивачки та відповідачів, зроблений на підставі цих координат.

З`ясувавши, що каталог координат земельної ділянки ОСОБА_7 складено в невідомій місцевій системі координат, а ключ для її переведення в матеріалах справи відсутній, експерт не заявив клопотання про надання додаткових матеріалів. За Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, у такому випадку експерт мав або заявити це клопотання, або повідомити про неможливість вирішення питання. Натомість експерт використав відомості загальнодоступних інтернет-сервісів - Публічної кадастрової карти України та картографічного сервісу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а відстань між ділянками визначив інструментом вимірювання довжини «орієнтовно». Тобто вихідні дані для цієї частини дослідження експерт обрав самостійно, а його висновок у цій частині має ймовірний характер.

Висновок не містить каталогу координат поворотних точок 1–6 частин накладення та даних про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі. У ньому є лише схема з довжинами сторін. Отже, частини земельних ділянок, які позивач просить витребувати, не ідентифіковані у спосіб, визначений статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та постановою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.

Враховуючи вказане, оцінивши висновок експерта за правилами статей 89, 110 ЦПК України окремо та в сукупності з іншими доказами, колегія суддів дійшла висновку, що він підтверджує лише наявність розбіжностей між кадастровими відомостями про земельні ділянки, сформовані в різних системах координат, але при цьому висновок не дає відповіді на питання, чи є ця розбіжність фактичним накладенням земельних ділянок на місцевості, чи наслідком лише помилок у координатах. Такими помилками можуть бути похибки перерахунку координат земельної ділянки позивача з місцевої системи м. Коростеня, автоматизованого перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру або перерахунку координат між системами під час проведення експертизи. На можливість саме такої помилки прямо вказує суперечність між документацією із землеустрою та кадастровим розташуванням земельних ділянок позивача і ОСОБА_7 .

Іншими доказами факт фактичного накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку позивача також не підтверджено, оскільки жодних інших доказів фактичного розташування й накладення спірних земельних ділянок суду надано не було, клопотань про призначення додаткових експертиз позивачка суду не заявляла.

За таких обставин висновок про фактичне накладення земельних ділянок позивачки та відповідачів був би лише припущенням, на якому доказування не може ґрунтуватися.

Щодо інших доказів накладення земельних ділянок

Лист ГУ Держгеокадастру від 25 вересня 2020 року № К-756/0-918/6-20 відображає лише відомості Державного земельного кадастру і не підтверджує фактичного накладення земельних ділянок на місцевості. Більше того, у цьому листі зазначено, що відомості про земельну ділянку позивача перенесені до Державного земельного кадастру з Державного реєстру земель в автоматизованому порядку, а позивачу рекомендовано встановити відповідність розташування її земельної ділянки в кадастрі її фактичному місцю знаходження в натурі (на місцевості) та за наявності розбіжностей звернутися із заявою про виправлення помилок.

У поясненнях на позов ГУ Держгеокадастру також зазначало, що до 2013 року для ведення Державного земельного кадастру використовувалися системи координат СК-42 (СК-63), зіставлення каталогів координат, складених у різних системах, є неможливим, перерахунок координат математичними методами не може вважатися точним, а без виїзду на місцевість неможливо встановити наявність або відсутність фактичного перетину спірних земельних ділянок. Ефективним способом захисту ГУ Держгеокадастру вважало витребування частини земельної ділянки лише у разі встановлення судом фактичного перетину земельних ділянок. Ці пояснення суд першої інстанції не оцінив.

Пункт 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачає порядок виправлення помилок у визначенні меж земельних ділянок, виявлених після перенесення відомостей з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру, зокрема у разі розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, - на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). З урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 127/29339/22, саме на власника земельної ділянки, у документації на яку є помилка щодо меж, покладається обов`язок привести межі своєї ділянки у відповідність до фактичного землекористування.

Проте, позивач не надала технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж її земельної ділянки в натурі (на місцевості), висновку експерта, складеного за результатами обстеження земельних ділянок на місцевості, чи інших доказів фактичного розташування меж її земельної ділянки, а також не заявляла клопотання про призначення у цій справі судової земельно-технічної експертизи, відповідно до статті 103 ЦПК України.

Щодо постанови Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 279/87/21

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 279/87/21 не підтверджує обґрунтованості її позову. Верховний Суд не встановлював і не міг встановлювати факту накладення земельних ділянок, а скасував судові рішення, зокрема, через те, що суди не дотрималися вимог статті 89 ЦПК України щодо оцінки кожного доказу окремо та в сукупності, і вказав на необхідність ідентифікації частини земельної ділянки, що накладається, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про їх прив`язку до пунктів державної геодезичної мережі.

Судові рішення у справі № 279/87/21 в частині вимог ОСОБА_4 скасовані, тому обставини, встановлені ними, не мають преюдиційного значення для цієї справи, а тому факт накладення земельних ділянок підлягав доведенню в цій справі на загальних підставах.

Висновок щодо вимог про витребування частин земельних ділянок

Оскільки позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами фактичного накладення земельних ділянок відповідачів на її земельну ділянку, а частини земельних ділянок, які вона просить витребувати, не ідентифіковані, факт порушення її права власності саме відповідачами не встановлено. Відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.

За таких обставин витребування частин земельних ділянок у відповідачів, право власності яких зареєстроване на підставі рішень органу місцевого самоврядування і не скасоване, становило б втручання в їхнє право на мирне володіння майном, не обґрунтоване встановленими обставинами, що не відповідало б вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини 4 статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, поклав в основу рішення висновок експерта без його належної оцінки, не дослідив пояснень ГУ Держгеокадастру та заперечень відповідача і дійшов передчасного висновку про доведеність порушення прав позивача. Відмова в позові з цих підстав не позбавляє позивача можливості вжити заходів щодо встановлення (відновлення) меж її земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виправлення відомостей Державного земельного кадастру у встановленому законом порядку.

Щодо вимог про демонтаж (знесення) гаражів

Крім того, вимоги про демонтаж (знесення) гаражів не підлягали задоволенню й з інших підстав.

Позивач просила витребувати частини земельних ділянок «шляхом демонтажу (знесення) самовільно збудованої споруди (гаражу)». У такій вимозі поєднано два різні способи захисту - віндикаційний (стаття 387 ЦК України) і негаторний (стаття 391 ЦК України, пункт «б» частини 3 статті 152 ЗК України), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення відомостей про право власності позивача до державних реєстрів. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном, яке визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 зазначила, що задоволення вимоги про знесення спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомості залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

Оскільки у витребуванні частин земельних ділянок відмовлено, вимоги про демонтаж (знесення) гаражів також не підлягають задоволенню. До того ж право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на гаражі зареєстроване на підставі декларацій про готовність об`єктів до експлуатації і в цій справі не оспорювалося, тому висновок про «самовільний» характер цих споруд не ґрунтується на доказах, а розташування гаражів або їх частин у межах поворотних точок 1-2-3-4-1 та 2-3-5-6-2 не встановлено, оскільки обстеження на місцевості не проводилося.

Інші аргументи, викладені у апеляційній скарзі щодо недотримання досудового порядку вирішення спору органом місцевого самоврядування, про відсутність межових знаків на ділянці позивача на день забудови не є істотними та не впливають на наведені вище висновки суду щодо необгрунтованості оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права .

Оскільки позивач не довела факту порушення її права власності відповідачами, а суд першої інстанції цього не врахував та допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Тому судові витрати, понесені позивачем у суді першої інстанції, відшкодуванню відповідачами не підлягають.

За подання апеляційної скарги апелянти сплатили судовий збір у розмірі 3 396 грн. Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, з ОСОБА_4 на користь кожного з апелянтів підлягає стягненню по 1 698 грн судового збору за подання апеляційної скарги (3 396 грн / 2).

Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381–384 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Рупс Вікторія Олексіївна, - задовольнити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 10 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Коростенська міська рада Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 998 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 00 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 998 (одну тисячу дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 00 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.11.2026.

Судді

П.В. Миколайчук О.М. Галацевич В.А. Панкеєва

Оригінал: reyestr.court.gov.ua