Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №729/1858/25 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про розірвання шлюбу

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №729/1858/25

Суддя: Мамонова О. Є.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 листопада 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/1858/25

Головуючий у першій інстанції – Кузюра В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1914/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Мамонової О.Є.,

Суддів Луговця О. А., Супруна О. П.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 22 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачкою, зареєстрований 22.08.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис про укладення шлюбу №1672.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Указував, що протягом останнього часу сімейне життя між сторонами погіршилось, що призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин, у них відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння, почуття любові та поваги втрачено, шлюб існує формально, розірвати шлюб добровільно відповідачка не бажає. Подальше перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача.

Наголошував, що на даний час сторони проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують, а тому збереження шлюбу є недоречним і недоцільним.

Звертав увагу, що надання додаткового строку на примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 22.06.2026, з урахуванням ухвали цього ж суду від 24.06.2026 про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб, зареєстрований 22.08.2023 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис №1672, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалення без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не дослідив причини припинення спільного проживання сторін, не встановив, чи були створені належні умови для реалізації відповідачкою права на участь у судовому розгляді, не перевірив доводи щодо проходження нею військової служби, не надав належної оцінки інтересам малолітньої дитини, яка потребує особливої уваги та лікування, а також не врахував інші обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Заявниця зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість подальшого спільного життя подружжя без належного дослідження реального характеру сімейних відносин між сторонами та без встановлення того, чи дійсно збереження шлюбу суперечить інтересам одного з подружжя або їхньої малолітньої дитини.

Указує, що її перебування на військовій службі є об`єктивною та поважною причиною неявки у судове засідання, а також причиною неможливості своєчасного подання до суду письмових пояснень, заперечень проти позову, клопотання для подання строку для примирення та доказів, що мають істотне значення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка жодного разу не заявляла клопотання про надання строку для примирення, а також з дня подання позову та до ухвалення рішення у справі, тобто протягом більше ніж семи місяців, сторони так і не примирились, та позивач категорично налаштований на розірвання шлюбу.

Позивач зазначає, що предмет даної судової справи жодним чином не впливає на права спільної малолітньої дитини сторін.

Указує, що участь представника відповідачки в судових засіданнях та подання безпосередньо ним процесуальних документів свідчить про наявність реальної можливості брати участь в судовому розгляді справи, при цьому, сама відповідачка зареєстрована в системі «Електронний суд», за допомогою якого отримувала процесуальні документи, судові повістки про виклик до суду та особисто подала до суду клопотання про залишення позову без розгляду.

Звертає увагу, що не дивлячись на наявність у матеріалах справи копій військового квитка та наказу про зарахування ОСОБА_2 до лав ЗСУ, витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 30.04.2024 №125 вказує на фактичне призупинення військової служби відповідачки на період відпустки по догляду за малолітньою дитиною.

Позивач вважає, що задоволення апеляційної скарги фактично унеможливить реалізацію позивачем особистого права на припинення подружніх відносин, яке не може бути обмежене чи заблоковане штучно, зокрема, шляхом процесуального зупинення. У цьому випадку оформлена ухвалою суду перерва у провадженні у справі, здійснена на розпливчастий проміжок часу, поставить позивача у стан тривалої правової невизначеності щодо його правового статусу як чоловіка, а відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України примушування до шлюбу не допускається.

Також наголошує, що у справі №296/9495/25 за позовом ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її утримання та утримання малолітньої дитини сторін, остання брала участь у кожному судовому засіданні за межами суду в режимі відеоконференції через систему «Електронний суд» та особисто подала 25 процесуальних документів, що свідчить про суперечливу поведінку позивачки та спростовує її посилання про неможливість брати участь у розгляді даної справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції, виходив з того, що позивач налаштований на розірвання шлюбу, питання про примирення не ставить, жодна із сторін кроків для примирення не вчинила, сторони не проживають спільно, спільного господарства не ведуть та шлюбні відносини не підтримують.

З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що сторони з 22.08.2023 перебувають у шлюбі, що зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис №1672, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

Від шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 10-12, 175).

ОСОБА_4 є дитиною з інвалідністю (а.с. 176).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 31.05.2023 ОСОБА_2 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ на посадах осіб рядового складу від 31.05.2023 прийнята на військову службу за контрактом та згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 20.06.2024 №1037 солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі при військовій частині з 29.07.2023 (а.с. 91-93, 126-130, 132).

Згідно з витягом із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2024 №125 солдат ОСОБА_2 , діловод служби забезпечення військовою технікою озброєння логістики, вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 30.04.2024 по 22.01.2027; солдата ОСОБА_2 знято з продовольчого забезпечення з обіду з 30.04.2024 (а.с. 131)

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідно із ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із статтею 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

При цьому, добровільність як засада шлюбу спостерігається, починаючи із закріплення права осіб на укладення шлюбу, перебування у ньому і закінчуючи правом на його вільне розірвання та припинення шлюбних відносин за бажанням будь-кого із подружжя.

Частина 1 ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що у контексті даної справи означає надання можливості подружжю на вільний вибір способу побудови своїх відносин у зареєстрованому шлюбі або іншим шляхом. І хто не може бути примушений до шлюбу або до особистих стосунків поза його волею. При цьому бувше подружжя не позбавляється можливості налагодити свої стосунки й після розлучення шляхом укладення нового шлюбу або іншим шляхом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

За положеннями ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

За положеннями ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Одночасно згідно із ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.

Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено ч. 7 ст. 240 ЦПК України.

Як роз`ясненоу п. 10Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від21.12.2007 №11«Про практикузастосування судамизаконодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошенаКонституцією Україниохорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно з ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач не бажає надалі підтримувати сімейні відносини із відповідачкою, на примирення не згоден та наполягає на розірванні шлюбу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач чітко висловив свою волю щодо припинення шлюбу, навів обставини, які, на його переконання, унеможливлюють подальше спільне життя сторін, зазначив про фактичне припинення шлюбних відносин, відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів, а також вказав на небажання надання строку для примирення. Наведені обставини свідчать про усвідомлений та послідовний характер його волевиявлення, а не про тимчасові труднощі у сімейних відносинах.

При цьому саме по собі перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та наявність у них спільної малолітньої дитини не є безумовною підставою для збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя. Визначальним для вирішення спору є встановлення того, чи відповідає подальше збереження шлюбу інтересам кожного з подружжя та їхньої дитини з урахуванням конкретних обставин справи.

За відсутності волевиявлення позивача на продовження шлюбних відносин покладення на нього обов`язку зберігати шлюб лише з огляду на заперечення відповідачки фактично означало б примушування до шлюбу, що є неприпустимим.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що сторони не проживають спільно, спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують, а позивач наполягає на розірванні шлюбу. У свою чергу, відповідачка не навела обставин, які б свідчили про фактичне відновлення сімейних відносин між сторонами або про наявність взаємного бажання продовжувати спільне життя. Саме по собі її заперечення проти розірвання шлюбу не спростовує встановленого судом фактичного припинення сімейних відносин та наполегливого волевиявлення позивача щодо припинення шлюбу.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з`ясував фактичних взаємин подружжя, дійсних причин звернення позивача до суду та обставин, які свідчать про можливість збереження сім`ї, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Апеляційний суд також бере до уваги того, що наявність спору між сторонами щодо припинення шлюбу не означає автоматичної необхідності надання строку для примирення.

Не є слушними доводи апеляційної скарги щодо неналежного забезпечення права відповідачки на участь у судовому розгляді з огляду на таке.

Право на справедливий судовий розгляд передбачає не лише можливість особи брати участь у судовому процесі, а й обов`язок добросовісно користуватися наданими їй процесуальними правами, подавати відповідні заяви та клопотання, наводити свої заперечення і надавати докази на їх підтвердження.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачка зареєстрована в системі «Електронний суд», отримувала через цю систему процесуальні документи та судові повістки, а також особисто зверталася до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду, апеляційною скаргою на ухвалу суду про відкриття провадження у справі. Крім того, її інтереси в суді першої інстанції представляв адвокат Касьяненко Д. Л., який брав участь у судових засіданнях та подавав процесуальні документи.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідачка не була позбавлена можливості реалізовувати свої процесуальні права, висловлювати позицію щодо заявлених вимог та вчиняти процесуальні дії, спрямовані на захист своїх інтересів.

Посилання заявниці на проходження нею військової служби також не є самостійною та безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів враховує, що проходження військової служби за певних обставин може об`єктивно ускладнювати особисту участь особи в судовому засіданні та своєчасне вчинення процесуальних дій. Водночас для оцінки відповідних доводів необхідно встановити, чи існували реальні перешкоди для участі в конкретному судовому засіданні, чи повідомляла особа суд про такі обставини та чи вживала заходів для реалізації своїх процесуальних прав в інший доступний спосіб.

Наявні у матеріалах справи документи свідчать, що відповідачка дійсно проходила військову службу за контрактом. Водночас витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2024 № 125 підтверджує її вибуття у відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 30.04.2024 по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявниця не навела переконливих доводів і не надала достатніх доказів того, що саме внаслідок проходження військової служби вона була позбавлена можливості повідомити суд про перешкоди для участі в засіданнях, подати письмові заперечення проти позову або заявити клопотання про надання строку для примирення.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про таке порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Не заслуговують на увагу й посилання заявниці на те, що суд першої інстанції не врахував інтересів малолітньої дитини, яка має інвалідність та потребує особливої уваги й лікування, оскільки факт наявності в дитини захворювання, інвалідності та потреби в постійному лікуванні сам по собі не свідчить про те, що збереження формально зареєстрованого шлюбу між батьками є необхідною умовою забезпечення її інтересів.

Розірвання шлюбу між батьками не припиняє їхніх батьківських прав та обов`язків щодо дитини. Відповідно до положень сімейного законодавства обоє з батьків зобов`язані утримувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Припинення шлюбних відносин між сторонами не звільняє жодного з батьків від обов`язку забезпечувати потреби малолітньої доньки, брати участь у її вихованні та вживати необхідних заходів для охорони її здоров`я.

Належні та допустимі докази того, що саме розірвання шлюбу як юридичного зв`язку між сторонами призведе до порушення прав дитини, унеможливить її лікування або іншим чином суперечитиме її найкращим інтересаму матеріалах справи відсутні.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в їх сукупності, апеляційний суд враховує, що право на шлюб та право на припинення шлюбних відносин є складовими особистої свободи людини. Збереження шлюбу не може забезпечуватися виключно формальним існуванням державної реєстрації за відсутності фактичних сімейних відносин та волевиявлення одного з подружжя на їх продовження.

Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, встановивши, що між сторонами втрачено взаєморозуміння, примирення подружжя є неможливим, подальше спільне життя не відповідає інтересам подружжя, ураховуючи той принцип, що ніхто не може бути примушений до шлюбу або до особистих стосунків поза його волею колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 22.06.2026 – без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 22 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді: О. А. Луговець

О. П. Супрун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua