Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №650/1333/26 — Херсонський апеляційний суд

Суд: Херсонський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №650/1333/26

Суддя: Радченко С. В.

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 650/1333/26

Номер провадження: 22-ц/819/1285/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Радченка С.В.

суддів: Базіль Л.В.,

Бездрабко В.О.

секретар: Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт» на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 серпня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Сікори О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Бєліков Андрій Андрійович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Перемога-Плюс» про розірвання договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У березні 2026 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» було укладено договір оренди землі № 4АА002128040671500041 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6520686700:03:009:0017 площею 9,05 га, розташованої на території Степнянської сільської ради, яка після реорганізації входить до Новорайської сільської територіальної громади Бериславського району Херсонської області, та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 30 січня 2015 року сторону орендаря за договором змінено з ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» на ПП ««ЮТС-Агропродукт Плюс», а 28 грудня 2017 року - на ТОВ «ЮТС-Агропродукт». 28 грудня 2017 року сторони уклали додаткову угоду, якою визначили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 308 548,91 грн, орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 5,91 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 18 235,24 грн за рік оренди, та підлягає внесенню до 31 грудня кожного року. Строк дії договору визначено до 31 грудня 2027 року. 17 квітня 2025 року ТОВ «ЮТС-Агропродукт» відчужило право оренди спірної земельної ділянки на користь ТОВ «Перемога-Плюс» за договором купівлі-продажу права оренди. Після цього у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно орендарем земельної ділянки зазначене ТОВ «Перемога-Плюс». Вказував, що орендна плата за договором не виплачувалась у 2022, 2023, 2024 та 2025 роках. Загальний розмір орендної плати за чотири роки становить 72 940,96 грн, а за 2023, 2024 та 2025 роки - 54 705,72 грн. Вказує, що несплата орендної плати за 2023, 2024 та 2025 роки утворює систематичне порушення істотної умови договору та є достатньою підставою для його дострокового розірвання. При цьому обставини 2022 року, пов`язані із тимчасовою окупацією території, мають оцінюватися окремо з урахуванням частини шостої статті 762 ЦК України. Представник позивача зазначав, що самі по собі воєнний стан, віднесення території до території можливих бойових дій, загальна мінна небезпека, розпорядження про надання податкових пільг або припущення про потенційне забруднення не підтверджують повної неможливості використання саме земельної ділянки з кадастровим номером 6520686700:03:009:0017 у 2023-2025 роках. Акт обстеження, акт розмінування, сертифікат або інший індивідуалізований документ про фактичне забруднення чи непридатність цієї земельної ділянки відповідачами не надано.

Посилаючись на те, що допущене відповідачем систематичне невиконання договірних обов`язків, а саме несплата орендної плати протягом кількох бюджетних періодів, не нарахування інфляційних втрат свідчить про істотне порушення умов договорів оренди, просили розірвати договір оренди землі укладений між сторонами.

Рішенням Великоолександрівського районного Херсонської області від 07 серпня 2026 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір оренди землі № 4АА002128040671500041 від 07.09.2006 року, укладений між ТОВ «Югтранзитсервіс-Агропродукт» (новий орендар - ТОВ «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» на підставі договору купівлі-продажу права оренди від 17.04.2025) та ОСОБА_1 , номер запису про право (номер запису в Державному реєстрі прав) 59924926 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6520686700:03:009:0017 площею 9,05 га. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, що мала місце несплата орендної плати за 2023, 2024 та 2025 роки, що є істотним порушенням умов договору та підставою, передбаченою законом, для його розірвання. При цьому суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази, що систематична несплата орендної плати була спричинена форс-мажорними обставинами або іншими незалежними від відповідача причинами, які б унеможливлювали виконання його зобов`язань.

Суд врахував ту обставину, що упродовж 2022 року відповідач не міг належно користуватися земельною ділянкою, оскільки територія на якій земельна ділянка розміщена була тимчасово окупована рф з 09.04.2022 року по 11.11.2022 року і відповідно орендар не міг провести посівну компанію та компанію по збору врожаю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «ЮТС-Агропродукт» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказував на те, що суд першої інстанції належним чином не оцінив докази та обставини по справі, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Зазначає, що відповідач 1, загалом, не заперечує факту несплати позивачу орендної плати за той період коли товариство було орендарем, але причиною такої несплати спочатку була виключно неможливість використання земельних ділянок, переданих в оренду, у зв`язку із перебуванням їх в межах тимчасово окупованої рф території у 2022 року, а в подальшому: з листопада 2022 року і на кінець 2025 року (період несплати відповідно до позовних вимог) – імовірне забруднення вибухонебезпечними предметами та безпосередня близькість до території бойових дій. Відсутність обов`язку щодо сплати орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які Відповідач-1 не відповідає, підтверджується: тимчасовою окупацією території Херсонської області, де розташована земельна ділянка, внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації, так, згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786), територія Новорайської сільської територіальної громади Бериславського району Херсонської області, з 09.04.2022 - 11.11.2022 була тимчасово окупована рф, а з 11.11.2022 і по теперішній час віднесена до території можливих бойових дій; листом Головного управління ДСНС України у Херсонській області №66 03-2942/66 16/3 від 11.06.2025 року, який підтверджує, що територія де знаходиться земельна ділянка є потенційно забрудненою вибухонебезпечними предметами, даними Інтерактивної карти ДСНС, які розміщені на її офіційному сайті за посиланням «Розмінування України» (https://mine.dsns.gov.ua/), де територія Бериславського району Херсонської області є місцем, де виявлені або ймовірно знаходяться вибухонебезпечні предмети; листом Центру протимінної діяльності Міністерства оборони України від 05.06.2026 №616; розпорядженнями Новорайської сільської військової адміністрації Бериславського району Херсонської області: №163 від 31.10.2023, №29 від 06.02.2024, №154 від 18.04.2024; розпорядженням Херсонської обласної ради від 01.03.2023 №24 та Рішенням ХІV сесії Херсонської обласної ради від 23.12.2022 року №491; відсутністю в матеріалах справи будь-якого акта, сертифіката або висновку уповноваженого органу про безпечність спірних ділянок. Представник зазначив, що суд неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши положення частини шостої статті 762 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, в яких вказано, що перебування земельних ділянок у зоні бойових дій чи тимчасовій окупації підтверджує неможливість їх використання і звільняє орендаря від обов`язку виплати орендної плати. Зазначив, що суд першої інстанції порушив приписи ч.4 ст.263 ЦПК України та при ухваленні рішення проігнорував правові висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, а саме: у постанові від 21.01.2026 у справі №650/3776/24. Судом першої інстанції порушено ч.4 ст. 82 ЦПК України, а саме не враховано, що обставини непереборної сили, які унеможливили виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди, вже встановлені в постанові Верховного Суду в справі №650/3776/24, яка набрала законної сили, а отже ці обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Апелянт підкреслив, що встановлені судом обставини справи відносять Новорайську сільську територіальну громаду до переліку території, де станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції можливі активні бойові дії та яка небезпечною через імовірну забрудненість вибухонебезпечними предметами. На думку апелента, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам і не застосував конституційні приписи як норми прямої дії, а лише обмежився формальним висновком про відсутність доказів форс-мажору, не перевіривши належним чином питання фактичної та правової можливості безпечного використання земельної ділянки, не оцінивши ризики для працівників та не врахувавши обов`язок роботодавця не допускати їх до небезпечних робіт. Апелянт акцентує увагу, що фактична безпечність спірної земельної ділянки та придатність її для сільськогосподарського обробітку в умовах коли ділянка є забрудненою або імовірно забрудненою може бути підтверджена виключно наявністю відповідного сертифіката або акту виконаних робіт з розмінування місцевості. Зазначає, що саме правових статус території, як «імовірно забрудненої» і є підставою для застосування ч.6 ст.762 ЦК України, оскільки вказана норма не вимагає підтвердження або виявлення конкретного вибухонебезпечного предмету, а достатньо об`єктивної неможливості безпечного використання ділянки. Товариством наголошено, що оскільки в даній справі відсутні докази очищення території, наявні обставини за які відповідач не відповідає, а отже є підстави для звільнення від орендної плати за відповідний період.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

В письмовому відзиві, який надійшов на адресу апеляційного суду, представник позивача просить відхилити доводи апеляційної скарги, як не обґрунтовані та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 6520686700:03:009:0017 площею 9,05 га, розташована на території Степнянської сільської ради Бериславського району Херсонської області, яка після реорганізації входить до Новорайської сільської територіальної громади. Земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Югтранзитсервіс- Агропродукт» укладено договір оренди землі № 4АА002128040671500041 щодо вказаної земельної ділянки.

30 січня 2015 року сторону орендаря змінено на ПП «ЮТС-АГРОПРОДУКТ ПЛЮС», а 28 грудня 2017 року - на ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ». Того ж дня укладено додаткову угоду, якою, зокрема, визначено строк дії договору до 31 грудня 2027 року, річний розмір орендної плати 18 235,24 грн та строк її внесення до 31 грудня кожного року.

17 квітня 2025 року право оренди за договором перейшло до ТОВ «ПЕРЕМОГА-ПЛЮС» на підставі договору купівлі-продажу права оренди.

З відомостей органів ДПС про доходи ОСОБА_1 за 2020-2025 роки та з відсутності у матеріалах справи платіжних документів вбачається, що орендна плата за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки за договором не виплачувалась.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме на відповідача у справі покладено обов`язок доказування відсутності вини у невиконанні зобов`язання за договорами оренди з внесення орендної плати або ж доведення факту виконання ним цього зобов`язання. ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач відмовилася прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату протягом 2023, 2024 років у строки та на умовах, що встановлені договором оренди, не доведено відсутності вини у порушенні зобов`язання щодо внесення орендної плати та прийняття заходів щодо внесення орендної плати за договорами оренди щороку. Порушення відповідачем умов договорів щодо виплати орендної плати є істотним, оскільки позивач внаслідок такого порушення значною мірою позбавлялася того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із вказаним висновком виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Отже, у відповідача у зв`язку з укладенням договорів та прийняттям в користування об`єктів оренди виникло зобов`язання зі сплати орендної плати за весь час користування земельними ділянками.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Водночас у пункті д) частини 1 статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 2 1Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, установивши, що ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» не виплачувало ОСОБА_1 орендну плату за 2023, 2024 та 2025 роки (тобто, після деокупації території, на якій розташовані земельні ділянки) у строки, визначені умовами укладеного між ними договору та додатковими угодами про оренду землі, що відповідно до наведених норм права є суттєвими порушеннями умов договору, та такими, що позбавили позивача права на те, на що він розраховував погоджуючись на укладення договорів оренди (стаття 651 ЦК України). Отже, такі порушення утворюють системність порушень умов договору та дають підстави для розірвання договорів оренди.

Оскільки позивач мотивував позовні вимоги тим, що ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ» вчасно не сплачувало орендну плату за 2023-2025 роки, тому саме відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про несплату орендної плати в обумовлений в договорі термін до 31 грудня поточного року, чого ним зроблено не було.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору. Разом з тим, сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати у строки обумовлені договором є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Про те, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід врахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України.

Зокрема, такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, за яким підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач визнав факт невиплати орендної плати за вказані періоди у строки передбачені договорами, при цьому посилався на те, що заборгованість по орендній платі за 2022-2024 року виникла виключно з обставин, пов`язаних з військовою агресією рф проти України, що стало підставою для введення військового стану з 24 лютого 2022 року.

За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов`язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов`язання, а не за виконання договірного зобов`язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі №757/58385/16-ц).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц).

У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважив, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору.

Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що: «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі №913/20/21».

З початку 2014 року мала місце збройна агресія російської федерації, яка розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності. І на даний час російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації. Зазначений факт розглядається як загальновідомий для обох сторін. Факт військової агресії визнаний на національному рівні, в тому числі в Законах України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції», Постановах Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження триваючої агресії російської федерації проти України», «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором», «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», Рішеннями Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» тощо (постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 липня 2019 року у справі № 911/1897/18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, сторони у пункті 13.1 додаткових угод домовились, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Тобто будь-яких обставин, які сторони вважають форс-мажорними, вони у договорах оренди не визначили.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення в доводах апеляційної скарги посилається на те, що відсутність сплати орендної плати Відповідачем у період окупації та до моменту підтвердження безпечного стану земельної ділянки є наслідком обставин непереборної сили, за які він не відповідає, що унеможливлює розірвання договору оренди землі на підставі систематичної несплати орендної плати за цей період.

Так, в листі від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, розміщеному на офіційному сайті, Торгово-промислова палата України на підставі статей 14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з наведеними положеннями закону та висновками Верховного Суду у разі, якщо боржник (у даному випадку орендар ТОВ «ЮТС-АГРОПРОДУКТ») посилається на причину невиконання зобов`язання на наявність обставин, які він вважає форс-мажорними, він має надати докази того, що саме ці обставини перешкодили йому у виконанні зобов`язань.

З матеріалів справи встановлено, що Товариство обмежилось лише посиланням на військові дії на території України та Херсонської області зокрема, але не надало доказів на підтвердження того, які саме обставини (окупація територій, де розташовані орендовані земельні ділянки; їх безпосередня близькість до зони бойових дій тощо) вплинули на господарську діяльність підприємства. Також відсутні докази отримання відповідачем відповідного сертифікату Торгово-промислової палати в Україні із засвідченням таких обставин.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що належними, достатніми та допустимими доказами відповідачем не доведено існування форс-мажорних обставин, які б перешкоджали йому виконати передбачені договорами обов`язок з виплати позивачу орендної плати за 2023 та 2024 роки.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної інстанції щодо відсутності вини відповідача у невиконанні обов`язку щодо виплати орендної плати за 2023-2024 роки за договором оренди земельної ділянки.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір оренди землі за вимогою позивача може бути достроково розірваний з підстав неналежного виконання умов договору, а саме: несвоєчасного виконання обов`язків зі сплати орендної плати, що є істотним порушенням умов договору.

Повно та всебічно дослідивши обставини у справі та надані докази, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про розірвання договору оренди землі.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині того, що в 2023-2025 роках підприємство не могло використовувати орендовану земельну ділянку позивача через її можливе замінування оскільки підприємство не повідомляло орендаря про неможливість виконання своїх обов`язків.

Спірна земельна ділянка не знаходилась на території введення активних бойових дій у період з 2023 по 2024 року, що підтверджено Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року№ 376.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження забруднення спірних земельних ділянок вибухонебезпечними предметами, звернення відповідача в межах реалізації закону України « Про протимінну діяльність в Україні», на якій апелянт посилається, у тому рахунку до уповноважених органів щодо проведення процедури очищення території (земельної ділянки).

При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що процедура розмінування та приведення відповідних земельних ділянок у стан, придатний для господарської діяльності, передбачає активну поведінку орендаря, яка включає звернення до відповідних компетентних органів для організації обстеження земель, ініціювання процедур розмінування та вжиття інших необхідних заходів для забезпечення використання цих земель. Однак цього зроблено не було. Так, загальновідомі факти свідчать про те, що на відповідній території інші особи, які проявили активну господарську поведінку, вже досягли розмінування земельних ділянок, і ці землі використовуються в сільськогосподарських цілях не перший рік.

Позиція відповідача, що ініціювання обстеження та розмінування земельних ділянок не є виключною компетенцією орендаря, а навпаки передбачає активні дії з боку місцевих державних адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також орендодавець в межах наділених прав власника земельної ділянки, не звертався до уповноважених органів з приводу обстеження належної йому земельної ділянки, а сподівався, що його права будуть реалізовані іншою особою орендарем, - має оцінюватися з точки зору захисту права власності у його (захисту) широкому змісту з застосуванням положень ст.1 Першого Протоколу Конвенції. Так, позивач, як власник земельної ділянки, вже протягом декілька років (з 2023 року) позбавлений можливості отримувати дохід від своєї власності та розпоряджатися нею з метою отримання доходу, а дії апелянта, як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчать про його пасивну поведінку у порушеному питанні.

Що стосується посилання на дані Інтерактивної мапи територій, які потенційно можуть бути забруднені вибухонебезпечними предметами, не є доказом реальної неможливості обробітку конкретної земельної ділянки та не звільняють товариства від виконання зобов`язання за договором оренди.

Доводи апелянта про не надання належної оцінки листу ГУ ДСНС України в Херсонській області №6603-2942/66 16/3 від 11.06.2025 року, інформація у якому свідчить про об`єктивну неможливість використання відповідачем орендованої земельної ділянки не є такими, що ґрунтуються на інформації викладеній у цьому листі. Так, у наведеному листі заступником начальника Головного управління з реагування на надзвичайні ситуації зазначено таке: «провівши аналіз наданих Вами (ТОВ «ЮТС Агропрдукт») кадастрових номерів земель сільськогосподарського призначення встановлено, що піротехнічні розрахунки ДСНС України до робіт з розмінування (гуманітарного розмінування) на зазначених територіях не залучались, роботи з розмінування проводились іншими фаховими відомствами з розмінування. Ймовірно, вищевказані ділянки можуть бути потенційно забрудненими».

Доказів замінювання, факту забруднення земельних ділянок небезпечно вибуховими предметами, відповідачем не надано, як і не надано доказів звернення до уповноваженого органу з заявою про обстеження земельних ділянок для їх обробку.

Урядом прийнята постанова від 04 березня 2026 року №306 «Про затвердження Порядку та критеріїв визначення зон ризикованого землеробства» в якій визначення зон ризикованого землеробства здійснюється зокрема за критеріями: для територій ведення бойових дій - знаходження земельної ділянки в межах 20-ти та від 20-ти до 50-кілометрової зони від лінії державного кордону з державою-агресором та/або лінії зіткнення, а також територій, забруднених/імовірно забруднених вибухонебезпечними предметами.

Наведене, надає підстави вважати, що землеробство може здійснюватися на земельній ділянці позивача, а неможливість його здійснення в силу вимог ч.6 ст.672 ЦК України, має доводитися відповідачем.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 650/3776/24, оскільки обставини, правовідносини у цій справі та у справі, що переглядається апеляційним судом, не є релевантними, стосуються іншого періоду невиконання умов договорів оренди, території розташування земельних ділянок та ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи № 650/3776/24, які є відмінними від даної справи.

Разом з цим, суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

При цьому, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц виснувала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду. Докази та обставини, на які посилається представник апелянта, були предметом дослідження суду попередньої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права.

Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апелянтом не наведено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮТС-Агропродукт» залишити без задоволення, а рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 серпня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С.В. Радченко

Судді Л.В. Базіль

В.О. Бездрабко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua