Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Заява про ухвалення додаткового рішення
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №484/3601/26
Суддя: Томашевський О. О.
11.11.26
22-ц/812/2516/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого – Томашевського О.О.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання – Коростієнко Н.С.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданої в його інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2026 року, постановлену під головуванням судді - Медведєвої Н.А., в приміщенні того ж суду за заявою про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-
у с т а н о в и л а:
У червні 2026 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2026 року позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість в сумі 3947 грн 05 коп. за житлово-комунальні послуги, інфляційних витрат у розмірі 1057,73 грн, 3% річних у розмірі 286,46 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн, а всього у розмірі 6622,44 грн.
26 серпня 2026 року до суду першої інстанції від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача 4058,25 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2026 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявою позивача про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала суду мотивована тим, що позивачем не доведено, що подана позовна заява складена саме адвокатом Біжко Ю.О. і є результатом наданої правничої допомоги згідно акту здачі-приймання № 413 від 24.08.2026 року, оскільки вона підписана представником позивача ОСОБА_2 , а не адвокатом Біжко Ю.О. Водночас позивачем не надано доказів, що його представник Масюкова К.А. є адвокатом Адвокатського бюро «Юлії Біжко».
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач в інтересах якого діє Максюкова К.А. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення першої інстанції, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження надання ФОП ОСОБА_1 правничої допомоги й розміру витрат, заявлених до компенсації, оскільки суду першої інстанції було надано матеріали на підтвердження виконання договірних зобов`язань адвокатом за договором про надання професійної правничої допомоги, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та АО «Юлії Біжко», а саме: акт приймання-передачі документів № 413 від 01.06.2026 року та акт здачі-прийняття наданих послуг № 413 від 24.08.2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання сторони не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, згідно поданої заяви від 11.11.2026 року, представник апелянта просила розглянути справу без участі скаржника.
Колегія вважає за можливе з урахуванням вимог частини другої статті 372 ЦПК України розглянути справу у відсутність учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржувана ухвала відповідає в повній мірі.
Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Частиною третьою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
З матеріалів справи вбачається, що у червні 2026 року ФОП Галкін Г.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
У позовній заяві представник позивача просила стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн та вказала, що документальне підтвердження понесених позивачем витрат будуть надані відповідно до частини 4 статті 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 серпня 2026 року позов було задоволено. Стягнуто ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість в сумі 3947 грн 05 коп. за житлово-комунальні послуги, інфляційних витрат у розмірі 1057,73 грн, 3% річних у розмірі 286,46 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн, а всього у розмірі 6622,44 грн.
26 серпня 2026 року до суду першої інстанції від представника позивача Масюкової К.А. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача 4058,25 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку із представництвом інтересів позивача у вказаній справі було надано наступні документи.
Так, з копії договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 19.03.2026 року укладеного між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_1 вбачається, зокрема, про надання замовнику професійної правничої допомоги у формі усних та письмових правових консультацій та роз`яснень, оформлення процесуальних документів, у тому числі: позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, клопотань тощо, підготовка та направлення адвокатських запитів, здійснення інших дій для належного захисту прав та законних інтересів замовника щодо стягнення дебіторської заборгованості за житлово-комунальні послуги, право вимоги якої набуто замовником на підставі електронного аукціону з продажу майна банкрута по лоту № 4, а саме: право вимоги грошової (дебіторської) заборгованості КП «Первомайськводоканал» Первомайської міської ради, акту придбання майна на аукціоні від 09.02.2026 року та договору відступлення права вимоги банкрута на аукціоні від 09.02.2026 року (п. 2.1. п.п. 3, 4 Договору).
За умовами п.п. 4.1.1, 4.1.4 та 5.1.3 Договору до обов`язків адвокатського бюро входить, між іншим, аналіз наданих замовником документів, підготовка та складання позовних заяв про стягнення заборгованості задля подальшого подання замовником до відповідного суду та право залучати інших осіб, які мають право здійснювати представництво інтересів замовника на підписання процесуальних документів, зокрема, але не виключно: позовних заяв, клопотань, заяв, апеляційних скарг тощо.
Згідно з п. 8.4 Договору факт надання послуг підтверджується Актом здачі – прийняття послуг, який підписується сторонами та є разом з наданим Адвокатським бюро розрахунком – підставою для перерахування суми гонорару (винагороди).
З копії додатка №1 від 19.03.2026 року до договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 19.03.2026 року вбачається, що сторони погодили, що професійна правнича допомога за договором про надання професійної правничої допомоги № 1 від 19.03.2026 року буде надаватись адвокатом Біжко Ю.О. із розрахунку, що година праці адвоката складатиме 2000,00 грн. Замовником додатково сплачується винагорода у формі гонорару успіху, яка визначається у розмірі 20% від ціни позову замовника до боржників.
Як вбачається з копії довіреності від 19.03.2026 року, Адвокатське бюро «Юлії Біжко» надає ОСОБА_2 , право здійснювати від свого імені подання документів, підготовлених Адвокатським бюро «Юлії Біжко», а також право підписувати такі документи.
Як вбачається з копії акту №413 від 01.06.2026 року приймання-передачі документів до договору про надання професійної правничої допомогу №01 від 19.03.2026 року, виконавець передав замовнику позовну заяву ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з додатками для подальшого передання до суду.
Також з копії акту №413 від 24.08.2026 року здачі - приймання наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги №01 від 19.03.2026 року, вбачається що розрахована вартість наданих замовнику послуг складає 4 058,25 грн, в тому числі: аналіз наданих замовником документів щодо правовідносин замовника із відповідачем задля стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги на суму 500,00 грн; підготовка та складання позовної заяви про стягнення заборгованості, здійснення розрахунку інфляційних витрат та 3 відсотків річних для подання до суду у сумі 2500,00 грн; гонорар успіху у сумі 1058,25 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції посилався на те, що подана позовна заява складена саме адвокатом Біжко Ю.О. і є результатом наданої правничої допомоги згідно акту здачі-приймання № 413 від 24.08.2026 року, оскільки вона підписана представником позивача ОСОБА_2 , а не адвокатом Біжко Ю.О. Водночас позивачем не надано доказів, що його представник Масюкова К.А. є адвокатом Адвокатського бюро «Юлії Біжко».
У сукупності, надані документи свідчать про здійснення остаточного розрахунку понесених судових витрат позивачем після ухвалення судового рішення у справі (витрати на аналіз документів, підготовку позовної заяви, гонорар успіху).
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення додаткових витрат, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано доказів щодо понесених ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась саме адвокатами адвокатського бюро «Юлії Біжко».
Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
За змістом частин першої, другої та третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, § 268)).
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Втім, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022, №922/1964/21).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23).
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.
Аналогічні висновки вбачаються з постанови Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28.04.2021 року у справі № 910/12591/18.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки містить постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постанова Верховного Суду від 01.06.2018 року у справі № 904/8478/16, постанова Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 910/8050/23.
Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Верховного Суду від 16.03.2026 року у справі №522/7662/23).
Як встановлено у даній справі, яка є малозначною, позов від імені позивача ФОП ОСОБА_1 подано представником Масюковою К.А., уповноваженою на підставі довіреності від 19.03.2026 року подавати, зокрема позовну заяву підготовлену АО «Юлії Біжко» до суду в інтересах ОСОБА_1 .
Сторонами договору було узгоджено розмір гонорару успіху адвоката з відстрочкою платежу до 90 днів від дати набрання рішенням суду законної сили.
Крім цього, за вказаним договором про надання правничої допомоги № 01 від 19 березня 2026 року ФОП ОСОБА_1 отримав послугу у виді попереднього аналізу документів, що передувало складанню позовної заяви.
Факт того, що вказаний позов пред`явлено особою яка не має статусу адвоката, у даному випадку не спростовує самого факту отримання послуг правничої допомоги ФОП ОСОБА_1 від АО «Юлії Біжко» у вигляді консультацій (аналізу документів) та складання позовної заяви та відповідно понесення позивачем у справі витрат на правову допомогу.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається факт витрат на професійну правничу допомогу понесених ФОП ОСОБА_1 у зв`язку з отриманими консультаціями та підготовкою позовної заяви від АО «Юлії Біжко», а також за визначеним гонораром успіху адвоката.
На вказані обставини суд першої інстанції не звернув увагу та дійшов до помилкового висновку, що договір про надання правничої допомоги № 01 від 19 березня 2026 року, Додаток №1 до Договору №01 від 19 березня 2026 року, Акт №413 приймання-передачі документів від 01 червня 2026 року та Акт приймання-передачі наданих послуг №413 від 24 серпня 2026 року, які було укладено між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_1 не містять належних доказів понесених ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалась саме адвокатським бюро «Юлії Біжко».
За такого, колегія суддів приходить до висновку, що витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу у даній справі разом із іншими судовими витратами.
В той же час, враховуючи незначну складність справи, її малозначність, обсяг фактично наданих послуг та ціну позову, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена до стягнення сума витрат з надання правничої допомоги у розмірі 5 291 грн 24 коп є явно завищеною та подібний розмір витрат є не пропорційним до предмета спору, в той час як обґрунтованим, розумним і співмірним із ціною позову є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 1000 грн.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2026 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення у справі про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 судових витрат за перегляд ухвали суду першої інстанції судом апеляційної інстанції, то колегія суддів виходить з наступного.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянт очікує понесення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн. При цьому, скаржником зазначається, що документальне підтвердження понесених витрат ним буде надано протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 15.09.2021 року у справі № 161/7163/20 зазначено, що у випадку подання стороною справи до суду заяви про надання доказів про витрати, які вона сплатила за професійну правову допомогу у зв`язку з розглядом справи, у п`ятиденний строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, суд позбавлений можливості розглядати питання розподілу витрат на професійну правову допомогу до закінчення цього строку.
З урахуванням наведеного, судом апеляційної не розглядається питання щодо розподілу судових витрат скаржника на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 поштові витрати у розмірі 77,46 грн, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої, пункту 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У жовтні 2026 року представник ФОП ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2026 року, до якої долучено квитанцію з оплати відправлення з описом вкладення № 2313403 від 16 жовтня 2026 року на загальну суму 77,46 грн щодо відправлення примірнику апеляційної скарги відповідачу.
З врахуванням наведеного, витрати позивача на оплату відправлення підлягають стягненню з відповідача, як з особи, за апеляційною скаргою якої були вчиненні відповідні процесуальні дії, в розмірі, підтвердженому належними доказами, а саме у сумі 77,46 грн.
Висновки щодо необхідності розподілу судових витрат, понесених у зв`язку оплатою поштових відправлень, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 20 вересня 2022 року у справі № 756/11978/16-ц.
Керуючись ст. ст. 270, 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданою його представницею ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі № 484/3601/26 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені при розгляді справи в суді першої інстанції у розмірі 1000,00 грн, а також 77,46 грн судових витрат за оплату відправлення примірнику апеляційної скарги ОСОБА_3 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.О. Томашевський
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua