Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про встановлення батьківства або материнства
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №945/2078/26
Суддя: Томашевський О. О.
11.11.26
22-ц/812/2502/26
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 року м. Миколаїв
справа № 945/2078/26
провадження № 22-ц/812/2502/26
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Томашевського О.О.,
суддів: Локтіонової О. В., Ямкової О.О.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2026 року про повернення позовної заяви, постановленої суддею Кокорєвим В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства,-
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2026 року позивачка ОСОБА_1 в інтересах якої діяв представник – адвокат Валешинський М.І., звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області із позовною заявою до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18.08.2026 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства, було передано на розгляд Інгульського районного суду м. Миколаєва.
01 вересня 2026 року, 02 вересня 2026 року та 03 вересня 2026 року представник позивачки – адвокат Валешинський М.І. звернувся із заявами, якими просив позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства, залишити без розгляду.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2026 року заяву про встановлення факту батьківства за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства було повернуто позивачу.
Ухвалу мотивовано тим, що до канцелярії суду надійшла заява представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду, яку, враховуючи, що провадження не відкрито, суддя розцінив як заяву про повернення позову.
З урахуванням наведеного, суддя дійшов висновку про повернення позовної заяві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Не погодившись із зазначеною ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2026 року, представником ОСОБА_1 – ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу, якою останній просить скасувати ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2026 року та направити цивільну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що повноваження (вказівок) щодо подачі заяви про залишення без розгляду позовної заяви адвокату Валешинському М.І. позивачкою не надавались, відповідні позиції не узгоджувались. Як пояснює позивачка, 27 липня 2026 року між нею та АО «Астрея-груп» було укладено Договір про надання правничої допомоги, на підставі якого адвокатом Валешинським М.І. було сформовано та подано до суду позовну заяву від 13.08.2026 року. Проте, 25 серпня 2026 року позивачка звернулася на адресу АО «Астрея-груп» із письмовою заявою про розірвання Договору про надання правничої допомоги та повне відкликання повноважень будь-яких адвокатів цього об`єднання на представництво її інтересів та інтересів її сина. Листом від 03.09.2026 року АО «Астрея-груп» офіційно підтвердило припинення співпраці із позивачкою, про що було складено та підписано Додаткову угоду від 03.09.2026 року.
Таким чином, скаржниця вказує, що адвокат Валешинський М.І. подавши до суду заяву про залишення позову без розгляду порушив інститут представництва, який зобов`язує представника діяти виключно в інтересах та за волевиявленням довірителя, діяв поза межами своїх повноважень та за відсутністю права на представництво інтересів позивачки використовуючи технічну можливість підписання документів у ЄСІТС у день розірвання договору проти волі клієнта.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Однією з основних засад цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає, зокрема, у тому, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2026 року адвокат Валешинський М.І. звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області із позовом в інтересах позивачки ОСОБА_1 , діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до відповідачки ОСОБА_4 , терті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18.08.2026 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства, було передано на розгляд Інгульського районного суду м. Миколаєва.
01 вересня 2026 року адвокат Валешинський М.І. звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18.08.2026 року із заявою про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, мотивуючи зміст поданої заяви абсолютним правом позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду незалежно від думки інших учасників процесу.
Аналогічного змісту були подані заяви адвокатом Валешинським М.І. від 02 вересня 2026 року та від 03 вересня 2026 року до Інгульського районного суду м. Миколаєва.
Таким чином, зі змісту поданих заяв адвокатом Валешинським М.І. вбачається, що останній звернувся до суду з конкретним процесуальним проханням — залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України. При цьому заява не містила прохання про відкликання позовної заяви.
Колегія суддів звертає увагу, що залишення позову без розгляду та повернення позовної заяви є самостійними процесуальними інститутами, які мають різні підстави застосування та регламентуються різними нормами ЦПК України.
Так, пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено залишення позову без розгляду в разі подання позивачем відповідної заяви до початку розгляду справи по суті.
Водночас, пунктом 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України передбачено повернення позовної заяви у випадку надходження до постановлення ухвали про відкриття провадження заяви позивача про відкликання позовної заяви.
Таким чином, законодавець розмежував процесуальні наслідки волевиявлення позивача залежно від стадії судового процесу та характеру поданої ним заяви.
За таких обставин саме по собі надходження заяви про залишення позову без розгляду до відкриття провадження у справі не дає суду підстав автоматично ототожнювати її із заявою про відкликання позовної заяви. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати зміст процесуального волевиявлення учасника справи та надавати його заяві інший зміст лише з огляду на те, що такий спосіб процесуальної поведінки передбачає інші правові наслідки.
При цьому колегія суддів враховує, що положення пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України не встановлюють обмеження щодо подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду виключно після відкриття провадження у справі, визначаючи лише граничний момент її подання — до початку розгляду справи по суті.
Отже, процесуальна стадія, на якій надійшла відповідна заява, сама по собі не є підставою для зміни її змісту та кваліфікації як іншого процесуального звернення.
За таких обставин суд першої інстанції, розглянувши заяву представника позивача як заяву про відкликання позовної заяви, фактично вирішив питання, яке не було предметом звернення позивача, не з`ясувавши дійсного змісту його процесуального волевиявлення.
Колегія суддів вважає, що такий підхід не узгоджується із принципом диспозитивності цивільного судочинства та завданням суду забезпечити реалізацію процесуальних прав учасників справи відповідно до встановленого законом порядку.
Відтак висновок суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 185 ЦПК України підстав для повернення позовної заяви є передчасним.
Також, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
За змістом частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Статтею 62 ЦПК України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема, ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Статтею 64 ЦПК України визначено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
За змістом статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Як вбачається з частини другої статті 21 ЦПК України адвокату забороняється, зокрема: використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта та займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта.
Дія договору про надання правничої допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правничої допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору (частини перша, друга статті 29 Закону).
Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2026 року адвокат Валешинський М.І. звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області із позовом в інтересах позивачки ОСОБА_1 , діючої в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до відповідачки ОСОБА_4 , терті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства. До позовної заяви було надано ордер, виданий АО «Астрея-груп» Валешинському М.І. на представництво інтересів ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , серії ВЕ № 1206362 від 04.08.2026 року.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18.08.2026 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства, було передано на розгляд Інгульського районного суду м. Миколаєва.
01 вересня 2026 року адвокат Валешинський М.І. звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18.08.2026 року із заявою про залишення позову без розгляду, мотивуючи зміст поданої заяви абсолютним правом позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду незалежно від думки інших учасників процесу.
Аналогічного змісту були подані заяви адвокатом Валешинським М.І. від 02 вересня 2026 року та від 03 вересня 2026 року до Інгульського районного суду м. Миколаєва.
Тобто, з матеріалів справи вбачається, що між позивачкою та її представником – адвокатом Валешинським М.І. склалися договірні відносини, відповідно до яких, останній, діючи в інтересах позивачки подав позовну заяву до суду, після чого, до відкриття провадження у справі, ним же було ініційовано відкликання позовної заяви, де представник позивачки просив залишити без розгляду позов.
Саме оцінкою вказаних обставин керувався суд першої інстанції повертаючи позовну заяву позивачки за результатами розгляду поданих її представником заяв від 01.09.2026 року, 02.09.2026 року та від 03.09.2026 року.
Разом з тим, наявність належно оформленого документа про підтвердження повноважень представника не звільняє останнього від обов`язку діяти відповідно до волі клієнта та в межах наданих ним доручень.
Як встановлено колегією суддів, 17 серпня 2026 року позивачка та її представник – адвокат Когін А.В. уклали договір про надання правничої допомоги б/н, що вбачається з ордерів на надання правничої допомоги, серії ВЕ № 1213973 від 07.10.2026 року та серії ВЕ № 1215021 від 15.10.2026 року.
25 серпня 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася на адресу АО «Астрея-груп», де повідомила про своє бажання припинити дію договору про надання правничої допомоги від 27.07.2026 року укладеного між нею та адвокатом Валешинським М.І. та вважати такий договір розірваний з 20 серпня 2026 року.
У відповіді АО «Астрея-груп» від 03.09.2026 року старший партнер АО «Астрея-груп» - адвокат Валешинський М.І. повідомив позивачку ОСОБА_1 про задоволення її волевиявлення щодо припинення співпраці та надав два примірники підписаної Угоди про розірвання Договору про надання правничої допомоги від 27.07.2026 року.
Як вбачається зі змісту Угоди про розірвання Договору про надання правничої допомоги від 27.07.2026 року сторони дійшли згоди, що з 03 вересня 2026 року зобов`язання сторін за Договором про надання правничої допомоги від 27.07.2026 року припиняються.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, з 25 серпня 2026 року волевиявлення позивачки полягало у припиненні договірних відносин із АО «Астрея-груп», про що сторони в подальшому уклали Угоду від 03.09.2026 року про припинення договору про надання правничої допомоги від 27.07.2026 року з 03 вересня 2026 року.
На думку колегії суддів, встановлені обставини справи у своїй сукупності, свідчать про очевидне волевиявлення позивачки щодо відкликання повноважень попереднього представника у справі і сама по собі дата оформлення Угоди не спростовує цього факту. При цьому, з матеріалів справи не вбачається обставин, що позивачка доручала адвокату відкликати подану позовну заяву або бажала припинити судовий захист прав свого неповнолітнього сина. Навпаки, матеріали справи свідчать, що дії позивачки були направленні на зміну у справі представника та продовження судового захисту інтересів дитини.
Також колегія суддів звертає увагу на характер спірних правовідносин, які склалися за позовом матері в інтересах своєї неповнолітньої дитини, тобто судовий захист спрямований насамперед на реалізацію прав та законних інтересів дитини, а не виключно на задоволення особистих інтересів матері.
За таких обставин суд, вирішуючи питання про повернення позовної заяви на підставі заяви представника, повинен забезпечити дотримання процесуальних гарантій особи, в інтересах якої подано позов та не допускати формального припинення процедури судового захисту за відсутності належно підтверджуваного волевиявлення позивачки.
З огляду на викладене оскаржувана ухвала не може вважатися такою, що постановлена з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є : порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки у вказаній справі суд першої інстанції постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачці фактично розглянув питання, які не були предметом звернення представника позивачки до суду, чим допустив порушення норм процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367-369, 379, 381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_2 на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2026 року про повернення позовної заяви, постановленої суддею Кокорєвим В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту батьківства, задовольнити.
Ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2026 року скасувати і направити справу для продовження її розгляду до згаданого суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.О. Томашевський
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено: 11.11.2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua