Суд: Миколаївський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №483/376/26
Суддя: Муругов В. В.
11.11.26
22-ц/812/2263/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
11 листопада 2026 року м. Миколаїв
справа №483/376/26
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Муругова В.В.,
суддів: Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рак Л.М., в приміщенні того ж суду, дата складання повного тексту судового рішення не вказана, по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
В квітні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в сумі 35 775 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 01.03.2025 року на підставі укладеного між сторонами в електронній формі кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в розмірі 15 000 грн строком на 168 днів, до 15.08.2025 року з умовою сплати процентів у розмірі 1% в день.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 35 775 грн, з яких: 15 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 13 650 грн – заборгованість за процентами, 750 грн – комісія за обслуговування кредитної заборгованості, 6375 грн – неустойка.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року частково задоволений вказаний позов, стягнута з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в сумі 29 400 грн та судовий збір в розмірі 2187,97 грн. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що наявними у справі доказами підтверджені факти укладення відповідного кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів в кредит, натомість відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка стягнута судом. При цьому суд першої інстанції відмовив у стягненні неустойки, яка нарахована позивачем в період воєнного стану в супереч пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення з нього процентів за кредитним договором в розмірі 13 650 грн, просив скасувати рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області в частині стягнення з нього заборгованості за процентами в розмірі 13 650 грн та ухвалити нове рішення в цій частині про відмовивши у стягненні вказаної заборгованості за процентами та про зменшення стягнутої заборгованості з 29 400 грн до 15 750 грн.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в частині його статусу учасника бойових дій, який брав безпосередню участь в антитерористичній операції, у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, внаслідок чого йому не мали нараховуватись проценти за користування кредитом відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Узагальнені доводи інших учасників
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки пільги передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосуються військовослужбовців, натоміть позивач є поліцейським. Крім того позивач не долучив до справи документів, які передбачають можливість звільнення військовослужбовця від нарахування штрафів.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга подана на рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання згідно з частиною 13 статті 7 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 01 березня 2025 року в електронній формі укладений кредитний договір № 01.03.2025-100002519.
За вказаним договором кредитор надав відповідачу кредит у сумі 15 000 грн. строком на 168 днів – до 15.08.2025 року з умовою сплати процентів в розмірі 1 % в день, комісії за надання кредиту в розмірі 750 грн. та комісії за обслуговування по 750 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
Комісія за обслуговування передбачала плату за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.
За розрахунками позивача заборгованість відповідача за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року становить 35 775 грн, з яких: 15 000 грн – заборгованість по тілу кредиту, 13 650 грн. – заборгованість по процентам, 750 грн. – комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 6375 грн. – неустойка.
Позиція апеляційного суду
Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зі змісту статті 367 ЦПК України слідує, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
В апеляційній скарзі відповідач не оспорює факту укладення між сторонами кредитного договору, а також правильності стягнення з нього заборгованості за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в частині тіла кредиту в розмірі 15 000 грн та комісії в розмірі 750 грн, тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Разом з тим, відповідач не погоджується з нарахованими йому процентами за вказаним кредитним договором в сумі 13 650 грн.
Відповідач вважає, що нарахування йому процентів за вказаним кредитним договором суперечить вимогам частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Апеляційний суд не погоджується з такою позицією відповідача у зв`язку з наступним.
Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.
Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовцями є особи, які проходять військову службу.
Згідно з частиною першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За такого пільги передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосуються військовослужбовців, натоміть позивач є поліцейським.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
За такого правовий статус поліцейського не тотожний правовому статусу військовослужбовця.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №199/3051/14 викладений правовий висновок про перелік необхідних документів для доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Проте відповідач на підтвердження своєї позиції про те, що на нього поширюються пільги, які передбачені для військовослужбовців, вказаних вище документів не надав, надавши натомість лише документи, які підтверджують його статус учасника бойових дій.
Разом з тим зі змісту постанови Верховного Суду від 04 вересня 2024 року по справі №426/4264/19 слідує, що учасники бойових дій не звільняються від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Наявність у особи статусу учасника бойових дій надає право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 вересня 2019 року по справі № 554/10264/17, на які посилається відповідач на обґрунтування вимог апеляційної скарги, мають застосовуватись судом з врахуванням сформованих Верховним Судом пізніше у відповідних процитованих вище постановах правових висновків щодо переліку документів, які мають бути надані для отримання пільг зі сплати процентів за користування кредитом та щодо того, яким законом регламентовані пільги для учасників бойових дій.
За такого нарахування відповідачу, який має статус учасника бойових дій, але не був та не є військовослужбовцем і не надав документи, встановлені листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142, процентів за вказаним кредитним договором не суперечить вимогам частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд першої інстанції, вирішуючи вимоги позову про стягнення 6375 грн неустойки, правильно відмовив в задоволенні позову в цій частині відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки кредитний договір в даній справі був укладений 01 березня 2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, то вся нарахована за таким договором неустойка (штраф, пеня) та передбачені ст. 625 ЦК України нарахування не підлягали стягненню з відповідача на користь позивача та відповідач на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнений від обов`язку сплатити таку неустойку.
Разом з тим з розрахунку заборгованості (а.с. 21) слідує, що частина зі сплаченої позичальником 17 березня 2025 року суми 3525 грн. була зарахована на погашення накопиченої неустойки в загальній сумі 675 грн.
Проте, як вказано вище відповідна неустойка підлягала списанню та позичальник звільнений від її сплати, тому кошти в сумі 675 грн. мають бути зараховані на погашення інших складових заборгованості відповідача за кредитним договором, в даному випадку оспорених відповідачем процентів за користування кредитом, оскільки рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в частині тіла кредиту в розмірі 15 000 грн та комісії в розмірі 750 грн не оспорюється.
Тому заборгованість відповідача за процентами за кредитним договором становить 12 975 грн (13 650 грн – 675 грн).
На вказану обставину суд першої інстанції уваги не звернув та в цій частині неправильно застосував норми матеріального права, а саме положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
За такого апеляційний суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в сумі 28 725 грн, з яких 15 000 грн – тіло кредиту, 12 975 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 750 грн - комісія.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1, частини 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
У зв`язку із вказаним, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в сумі 28 725 грн, з яких 15 000 грн – тіло кредиту, 12 975 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 750 грн - комісія.
Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду справи позов, який містить вимогу майнового характеру, підлягає частковому задоволенню на 80% то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2129,92 грн судового збору (2662,40 грн х 80%) за подання позову.
Оскільки відповідач в апеляційній скарзі оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення процентів в сумі 13 650 грн, натомість апеляційним судом проценти зменшенні на 675 грн, то апеляційна скарга задоволена на 5% від оскарженої суми, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 249,60 грн (4992 грн х 5%) судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За такого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця у судових витратах, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції, в сумі 1880,32 грн (2129,92 грн – 249,60 грн).
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 серпня 2026 року змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ідентифікаційний код 37356833) заборгованість за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в сумі 28 725 (двадцять вісім тисяч сімсот двадцять п`ять) гривень.
В задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №01.03.2025-100002519 від 01 березня 2025 року в більшому розмірі – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ідентифікаційний код 37356833) 1880 (одну тисячу вісімсот вісімдесят) гривень 32 копійки в рахунок відшкодування різниці у судових витратах, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Муругов
Судді: Т.В. Крамаренко
Н.О. Тищук
---------------------------------
Повний текст постанови виготовлений 11 листопада 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua