Суд: Голосіївський районний суд міста Києва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №752/30952/25
Суддя: Машкевич К. В.
Справа № 752/30952/25
Провадження № 2/752/3194/26
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
11 листопада 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Машкевич К.В., за участю секретаря - Касаткіної А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 34 402, 50 грн заборгованості за кредитним договором.
Посилається в позові на те, що 06 лютого 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем відповідно до вимог статей 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» був укладений договір про споживчий кредит № 8515830, підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Після виконання визначеного законом алгоритму дій відповідачу був наданий кредит у розмірі 15 000, 00 грн.
Свої зобов`язання за договором кредитодавець виконав, грошові кошти відповідачу були надані шляхом перерахування на платіжну картку, зареєстровану відповідачем у особистому кабінеті та зазначену в кредитному договорі.
26 червня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» був укладений договір про відступлення прав вимоги 91-МЛ, за умовами якого товариство набуло право вимоги до боржників, зазначених у реєстрі боржників до договору, в тому числі до відповідача.
Сума заборгованості відповідача за договором становить 34 402, 50 грн, з яких:
-10 500, 00 грн прострочена заборгованість по кредиту;
-23 902, 50 грн прстрочена заборгованість за відсотками;
З урахуванням цього, невиконання відповідачем умов договору, просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 17 грудня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 24 грудня 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копія позовної заяви з додатками була направлена в порядку виконання вимог чатсини 2 статті 177 ЦПК України.
Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву.
05 січня 2026 року представник відповідача подав відзив, яким проти позову заперечує.
Посилається на те, що твердження позивача про укладення між ТОВ «Мілоан» та відповідачем кредитного договору не відповідає дійсності.
Електронний документ, на підставі якого виникають взаємні права та обов`язки, має відповідати вимогам Закону України « Про електронні документи та електронний документообіг».
Доказів укладення договору, який відповідає вимогам статті 100 ЦПК України, позивачем не надано.
Надана позивачем копія договору не може вважатися електронним документом, оскільки не відповідає вимогам статей 5 ,7 Закону України « Про електронні документи та електронний документообіг».
З урахуванням цього вважає, що позивачем не доведено факту укладення договору, що свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів.
Вважає також, що позивачем не надано доказів перерахування відповідачу коштів, а саме первинних документів, визначених Законом України « Про бухгалтерськмй облік та фінансову звітність».
Копія платіжного доручення ТОВ «Мілоан» не може бути таким доказом, оскільки не підтверджує його передання банку.
Крім того, позивачем не надано доказів, що картковий рахунок, на який, начебто, перераховувалися кошти, належить відповідачу.
Вважає також, що наданий позивачем витяг з реєстру не може бути доказом отримання права вимоги до відповідача.
З урахуванням цього, просить у позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом частин 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування позикодавцеві грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів.
Судом встановлено, що 06 лютого 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем відповідно до вимог статей 11 та 12 Закону України « Про електронну комерцію» був укладений договір про споживчий кредит № 8515830, підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3, 1.3.1 договору відповідачу був наданий кредит у розмірі 15 000, 00 грн строком на 105 днів до 06 лютого 2023 року, який складається з пільгового та поточного періодів.
Пільговий період складає 15 днів, поточний - 90 днів.
Пунктом 1.5 договору визначено, що загальні витрати за пільговий період складають 975, 00 грн в грошовому виразі та 363, 00 відсотки річних.
За весь строк кредитування загальні витрати становлять 41 475, 00 грн в грошовому виразі та 961, 00 віддсотків річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту за пільговий період становить 15 975. 00 грн, за весь період кредитування - 56 475, 00 грн.
Крім того, пунктом 1.5.1 встановлена комісія в розмірі 750, 00 грн за надання кредиту.
Згідно з пунктом 2.1 договору грошові кошти були перераховані на платіжну картку відповідача НОМЕР_1 .
26 червня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» був укладений договір про відступлення прав вимоги 91-МЛ, за умовами якого позивач набув право вимоги до відповідача за укладеним між ним та ТОВ «Мілоан» кредитним договором.
Відповідно до статты 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частиною 1 статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
З матеріалів справи вбачається, що дані вимоги закону сторонами договору про відступлення прав вимоги виконані, документи за укладеним кредитним довором позивачу передачі, грошові кошти за договором факторингу сплачено.
Таким чином, набуття позивачем права вимоги за укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем кредитним договором, відповідає вимогам закону.
З приведеного позивачем розрахунку вбачається, що умови договору відповідачем не виконані, борг за договором та проценти за користування коштами не повернуті, сума заборгованості становить 34 402, 50 грн, з яких:
-10 500, 00 грн прострочена заборгованість по кредиту;
-23 902, 50 грн прстрочена заборгованість за відсотками;
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 ррку в справі № 127/33824/19 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.
Відповідно до статей 205, 207 ЦК України договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що договір укладався відповідно до вимог Закону України « Про електронну комерцію», яким врегульовано порядок його укладення та вчинення певного алгоритму дій для для визнання його вчиненим.
Заперечуючи проти позову, вдповідач спростовує як укладення договору, так і вчинення передбачених законом дій для його вчинення в електронній формі.
Крім того, спростовує і сам факт отримання ним грошових коштів за умовами договору, а також право позивача на стягнення з нього заборгованості за умовами договору.
Оцінюючи заперечення, викладені в відзиві на позов, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання:
1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом;
2) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатор L18319, що є належним та допустимим доказом укладання правочину.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не міг бути укладений.
Будь-яких доказів, які б спростовували вчинення відповідачем алгоритму дій, визначеного Законом України « Про електронну комерцію», перед укладенням договору, представник відповідача суду не надав і на них не послався.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копії цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнів у їх відповідності оригіналу.
Будь-які сумніви укладення між сторонами договору у суду відсутні.
Відповідно до наданої АТ «Універсал Банк» інформації за ухвалу суду про витребування доказів від 27 липня 2026 року, на ім`я відповідача емітована платіжна картка НОМЕР_2 , номер якої відповідає номеру картки, на яку кредитором була перерахована сума кредиту за умовами договору.
Крім того, відповідно до цієї ж інформації 06 лютого 2023 року, тобто в день укладення договору, на платіжну картку було зараховано платіж у сумі 15 000, 00 грн.
Щодо форми кредитного договору суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
У частинах 1 та 2 статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
В постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 ркоу в справі 922/51/20 та від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21 зазначено, що подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим.
Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 ( щодо належність паперової копії електронного документа, як доказу )викладено висновок: наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства.
Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 лютого 2026 року в справі № 758/14925/23.
Судом вище приведено обставини, які спростовують будь-які сумніви в укладенні кредитного договору.
Більше того, сам відповідач, заперечуючи його укладення, будь-яких доказів його неукладення не надає, обмежуючись аналізом судової практики в конкретних справах без врахуваня фактичних обстаивин у них.
Суд при цьому звертає увагу на те, що заперечуючи проти позову, ініціативи в витребуванні оригіналу кредитного договору представник відповідача не проявляє, як і інших доказів на спростування доводів позивача.
Більше того, будучи власником банківської картки, на яку перераховано кошти, відповідач в той же час приховав цю інформацію, посилаючись на ненадання таких доказів позивачем.
З копії кредитного договору вбачається також, що в ньому зазначені персональні дані відповідача, а також адреса його реєстрації та мобільний номер телефону, на який відправлялася інформація, необхідна для його ідентифікації, підписання та укладення договору.
Правильність цієї інформації про себе відповідач не спростовує, більше того, приводить її у відзиві на позов.
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин.
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.
З урахуванням приведеного суд вважає, що поведінка відповідача у відносинах з кредитором при виконанні умов кредитного договору даним критеріям не відповідає.
Крім того, суд враховує, що за правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору частини 4 статті 263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 зазначено, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони, але він не створює для суду обов`язку вважати обставину встановленою лише тому, що про неї заявив позивач.
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція «негативного доказу»), оскільки за такого підходу принцип змагальності повністю втрачає свій процесуальний сенс.
Крім того Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що перекладення обов`язку доказування на іншу сторону є грубим порушенням принципу змагальності та нівелює сутність справедливого судочинства.
За змістом частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд враховує також, що відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням приведеного вище, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладються на відповідача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Звертаючись до суду, позивач надав Договір про надання правничої допомоги від 01 липня 2024 року, укладений з Адвокатським об`єднанням «Апологет».
Відповідно до Акту №Д/9236 надання послуг від 12 листопада 2025 року позивачу було надано правових послуг на 8 000, 00 грн.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Представник відповідача в відзиві на позов, заперечуючи суму витрат на правову допомогу, зазначає, що справа є не складною, типовою.
В постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 зазначено, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надано оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги положення частини 3 статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
В акті приймання-передачі наданих послуг адвокатом приведено перелік виконаної роботи та час, витрачений на її виконання.
Суд вважає, що вказані послуги пов`язані з розглядом справи та потребували певного часу та вчинення певного алгоритму дій для представництва інтересів клієнта, а час, витрачений на їх вчинення, вважає обгрунтованим.
Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий зібр при зверненні до суду.
Керуючись статтями 3, 6, 15, 16, 202, 205, 207, 512, 514, 517, 525-526, 626- 629, 633, 634, 639, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом Укоани « Про електронну комерцію», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 84, 100, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» 34 402, 50 грн заборгованості, 8 000, 00 грн витрат на правничу допомогу та 2 422, 40 грн судового збору.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Кредит - Капітал», адреса: 79029, м.Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, ЄДРПОУ: 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua