Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №198/749/26 — Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

198/749/26

2/0198/617/26

10.11.2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Довгопол О.М., позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Ільченко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду смт Юр`ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Юріївської об`єднаної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житло,

в с т а н о в и в:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Ільченко І.В. звернулась до суду з позовною заявою до Юріївської об`єднаної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житло, зазначивши в обґрунтування позову таке.

ОСОБА_1 , починаючи із 1988 року по теперішній час постійно та безперервно проживає у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 (раніше будинок мав нумерацію 35 та 25), який вона придбала ще у 1988 році в чоловіка на ім`я ОСОБА_2 . При цьому жодного правочину між ними укладено не було, а правовстановлюючих документів на будинок він позивачці не надав.

09 грудня 1988 року позивачка зареєструвала своє місце проживання у вказаному будинку.

Нещодавно під час прибирання на горищі будинку позивачка випадково знайшла свідоцтво про право власності від 09 грудня 1958 року, видане Виконавчим комітетом Юріївської селищної ради на ім`я ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_2 , а також інвентаризаційну справу на ім`я ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_3 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією КП «Павлоградське МБТІ», право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстровано.

Позивачка понад 35 років відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірним майном, доглядає за ним, постійно ремонтує будинок, підтримуючи його в належному стані та сплачує комунальні платежі.

З огляду на відсутність правовстановлюючих документів та неможливість оформлення права власності в позасудовому порядку, позивачка змушена звернутися до суду та просить визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 35,8 кв.м, житловою площею 18,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

24.09.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд, за клопотанням представника позивачки витребувано докази.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи за відсутності представника, проти позовних вимог заперечень не виловив.

Суд, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в позовній заяві, заслухавши пояснення позивачки, її представника та показання свідка, вважає вимоги обґрунтованими, а позов таким, що належить задовольнити, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Юр?ївської селищної ради народних депутатів 09 грудня 1958 року, належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» право власності на житловий будинок АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будівлю № НОМЕР_1 , виданого 09.12.1958 виконкомом Юр?ївської селищної ради на підставі рішення № 18 від 02.12.1958, зареєстровано у реєстровій книзі під реєстровим номером 2-105 також за ОСОБА_3 .

За відомостями інвентаризаційної справи на домоволодіння АДРЕСА_1 , виготовленої 28.07.1983, власником нерухомості є ОСОБА_3 .

Рішенням Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області № 3927-59 від 11.04.2024 вулицю ОСОБА_4 в селищі Юріївка перейменовано на вулицю Підгірну.

Відповідно до акта від 22 вересня 2026 року, складеного представниками органу місцевого самоврядування за участю сусідів, позивачка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 1998 року по теперішній час.

Вказане також підтверджується відомостями домової книги та паспорту громадянина України, видного на ім?я ОСОБА_1 .

Позивачка у справі в 1998 році з дозволу особи, що представився сином померлого власника будинку, вселилась в житловий будинок за вказаною адресою та з того часу постійно в ньому мешкає разом зі своєю сім?єю, доглядає за домоволодінням, підтримує його та надвірні споруди в належному технічному стані, здійснює поточні та капітальні ремонти, утримує прилеглу до будинку земельну ділянку, сплачує комунальні послуги, тобто в якості власника несе тягар утримання майна за змістом ст. 322 ЦК України.

Під час вселення ОСОБА_1 до житлового будинку малознайомий їй чоловік повідомив, що він є спадкоємцем померлого власника майна та має право розпоряджатись нерухомістю, при цьому житлом ніхто не користувався, нічиїх особистих речей та меблів в ньому не було.

Протягом всього часу володіння позивача майном ОСОБА_3 як власник будинку або його можливі спадкоємці ніяких вимог про виселення ОСОБА_1 з будинку чи про повернення нерухомості не заявляли.

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Частина 4 цієї ж статті передбачає, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦК України про дію законів у часі та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що Цивільний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року (п.1. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з приводу права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Умовою володіння при набутті права власності на нерухоме майно за набувальною давністю є безтитульність такого володіння. Вказана умова прямо випливає зі змісту ст. 344 ЦК України. Тобто, за набувальною давністю може бути набуто право власності лише на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від свого права на належне йому нерухоме майно, та на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

В свою чергу, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відмови власника від права власності. Особа може відмовитись від права власності, вчинивши дії, які свідчать про її відмову від права власності (ч. 1 ст. 347 ЦК України).

В даному випадку є всі підстави вважати, що власник або можливі спадкоємці власника майна, ОСОБА_3 , тривалий час не виявляють наміру визнати річ своєю, вони погодилась з її втратою, а тому житловий будинок може бути визнаний власністю фактичного добросовісного володільця.

Позивачка в підтвердження того, що вона володіла та відкрито користувалась зазначеним майном як власник, і продовжує відкрито, добросовісно і безперервно користуватися житловим будинком по цей час протягом більш ніж десяти років, надала суду квитанції про сплату комунальних послуг.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що вона тривалий час працює з позивачкою та їй відомо, що ОСОБА_1 проживає в будинку давно, а саме приблизно з 1990-х років. Позивачка здійснює поточний ремонт в будинку та господарських спорудах, підтримує прибудинкову територію в належному стані, тобто на її погляд є власником будинку. Свідок регулярно буває в гостях у позивачки, підтвердила, що ОСОБА_1 протягом періоду, за який свідок її знає, ніколи не виїздила на інше місце проживання, а родичі власника будинку ніяких вимог до позивачки не заявляли.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про її заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, пояснення об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Такий спосіб виникнення права власності як набувальна давність можливий за умови сукупності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчитись визначений законом строк, який для нерухомого майна складає десять років. Відкритість та безперервність означають, що особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, а також що протягом встановленого законом строку титульний володілець не заявляв вимог про повернення йому майна. Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Під час судового розгляду встановлено всі обставини, які дозволяють вважати, що позивач є добросовісним набувачем, оскільки вже протягом більш ніж 10 років відкрито та безперервно володіє будинком. Правовідносини між сторонами регулюються положеннями ст. 344 ЦК України, згідно з якою особа набуває право власності за набувальною давністю, якщо вона добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіє цим майном протягом установленого строку.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 5, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. Особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Оскільки позивачкою доведені обставини, на які вона посилається в позові, належними та допустимими доказами, суд вважає можливим визнати за позивачкою право власності на домоволодіння за набувальною давністю. Інших осіб, які б заявляли вимоги щодо повернення або визнання за ними права власності на вказане нерухоме майно, судом не встановлено. Отже, визнання права власності не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Юріївської об`єднаної територіальної громади в особі Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності на житло задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності за набувальною давністю на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 35,8 кв.м, житловою площею 18,9 кв.м.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026 року.

Суддя І. О. Гайдар