Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №932/2076/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Суд: Новокодацький районний суд міста Дніпра

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №932/2076/26

Суддя: Федотова В. М.

Єдиний унікальний номер 932/2076/26

Номер провадження2/205/3737/26

Справа № 932/2076/26

Провадження № 2/205/3737/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Волошенко Д.С.,

за участю представника позивача – адвоката Поліщука В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026року з Шевченківського районного суду міста Дніпра до Новокодацького районного суду міста Дніпра за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Донецьк) , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з відповідачкою ОСОБА_2 він перебував в зареєстрованому шлюбі з 20 вересня 2014року. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 25.07.2024року у цивільній справі №235/4143/24 шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З червня 2022року позивач разом з сином фактично проживають в АДРЕСА_1 , як внутрішньо переміщені особи. Позивач повністю утримує дитину, займається її вихованням. Відповідачка ОСОБА_2 фактично мешкає у місті Дніпро, участі в утриманні та вихованні дитини не бере. Оскільки відповідачка є здоровою та працездатною особою, та згідно ст.180 СК України зобов`язана утримувати дитину до досягнення нею повноліття – позивач просить стягувати з ОСОБА_2 на його користь, на утримання сина аліменти у твердій грошовій сумі 2000грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того, позивач зазначає, що є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Донецьк). Для отримання відстрочки від мобілізації йому необхідно встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_4 без участі матері, з метою забезпечення захисту прав та інтересів дитини та з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Одержати зазначені документи він не може в інший спосіб ніж через рішення суду. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в якій зазначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) до 18 років за рішенням суду. Доказами, що підтверджує цей факт є: довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб позивача та його малолітнього сина за однією адресою; акт про підтвердження фактичного місця проживання; договір оренди квартири; довідка з Ліцею №128 Дніпровського району міста Києва про те, що ОСОБА_3 навчається у 3-в класі; лист з вказаного ліцею про те, що на територію навчального закладу приводить і після уроків забирає учня 3-в класу ОСОБА_4 – батько ОСОБА_1 , за індивідуальною консультацією до класного керівника звертався батько учня ОСОБА_1 ; довідка КНП ЦПМСД «Русанівка» проте, що ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 за станом здоров`я може відвідувати басейн. Позивач стверджує, що оскільки він разом з сином з 2022року проживають за одною адресою у місті Києві, він як батько його самостійно виховує та утримує , займається його розвитком , відвідує навчальний заклад в якому навчається дитина , сплачує за одяг та харчування, здійснює витрати на оренду квартири, при тому що мати дитини не приймає участі в виховному процесі, самоусунулась від процесу виховання та утримання – є всі підстави для встановлення факту самостійно виховання дитини батьком для отримання відстрочки від мобілізації.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач змушений звернутися до суду та просити суд встановити факт самостійно виховання та утримання малолітньої дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та стягувати з відповідачки на його користь на утримання малолітнього сина аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 2000грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідач ОСОБА_2 у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк, відзив на позовну заяву не подала, надала заяву про визнання позову.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026р. позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 17 квітня 2026р. провадження по цивільній справі відкрито, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 травня 2026року було задоволено клопотання представника позивача – адвоката Поліщука В.А. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

30 липня 2026року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації , в якому останні просили розгляд справи проводити без участі представника Дніпровської в місті Києві держадміністрації та/або Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської в місті Києві державної адміністрації і прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра , оголошеною в судовому засіданні 14 вересня 2026року , підготовче провадження по цивільній справі закрито, призначено справу до розгляду по суті.

17 вересня 2026року , через систему «Електронний суд» від представника позивача – адвоката Поліщука В.А. до суду надійшла заява про відвід судді. Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 17 вересня 2026року заяву представника позивача адвоката Поліщука В.А. було визнано необґрунтованою і передано до канцелярії Новокодацького районного суду міста Дніпра для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід у порядку, встановленому ч.1 ст.33 ЦПК України.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра (головуючий суддя Мовчан Д.В.) від 21 вересня 2026року – було відмовлено представнику позивача адвоката Поліщуку В.А. в задоволенні заяви про відвід судді Федотовій В.М.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Поліщук В.А. підтримав позовні вимоги, надав пояснення у відповідності до заявлених вимог , просив позов задовольнити у повному обсязі. Акцентував увагу, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків і позивач самостійно виховує дитину та піклується нею. Але, не зважаючи на зазначену в позові поведінку відповідачки – позивач не має наміру позбавляти останню батьківських прав.

Відповідачка ОСОБА_2 до суду скерувала заяву про визнання позову. В судовому засіданні відповідачка пояснила, що у неї з чоловіком була домовленість про проживання дитини разом з батьком для того, щоб у позивача були підстави для набуття відстрочки від мобілізації. Даний позов також необхідний був для отримання відстрочки. Відповідачка у судовому засіданні пояснила ,що дитину любить і дуже часто спілкується з сином по відеозв`язку, питає про його успіхи в навчанні , турбується його станом здоров`я. Дитина приїжджає до неї у місто Дніпро, вона купує йому речі та іграшки. Також, дитина на канікулах гостює у її батьків в Полтавській області і вона туди приїжджає на цей час. Дитину на час канікул з м. Києва до себе забирають її батьки самостійно, батько дитину не привозить. Її витрати на дитину складають приблизно 10000гривень і більше.

Після вступного слова в судовому засіданні, відповідачка ОСОБА_2 в подальші судові засідання не з`являлась. Клопотань та заяв не надавала.

Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 (Донецьк) належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, в судове засідання не з`явився , клопотань та заяв не надав.

Суд заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи доказами, якими вони обґрунтовують свої вимоги , вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 25 липня 2024року, у цивільній справі №235/4143/24 – було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20.09.2014року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Димитровського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №247 був розірваний.(а.с.96)

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено відповідним свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 03 серпня 2016року Димитровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с.97)

Згідно довідки №3004-5002696194 від 07.04.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи – ОСОБА_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.102)

Згідно довідки №3004-5002709168 від 13.04.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 . Законний представник ОСОБА_1 (а.с.103)

Згідно наданого стороною позивача договору оренди квартири від 04 червня 2022року- ОСОБА_1 є орендарем однокімнатної квартири загальною площею 36,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.81-85_

Актом про підтвердження фактичного місця проживання, засвідченого головою ОСББ «Каховська 58» Звольським Ю.А.- підтверджено місце проживання ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_3 разом, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.87)

Згідно роздруківки з застосунку Міністерства оборони України «Резерв+» - ОСОБА_1 є військовозобов`язаний, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Донецьк)(а.с.86,149)

Згідно довідки №28 від 09.02.2026 виданої Ліцеєм №128 Дніпровського району м.Києва – ОСОБА_3 є учнем 3-в класу зазначеного учбового закладу, на територію ліцею приводить і після уроків забирає батько дитини ОСОБА_1 .. ОСОБА_1 звертався за індивідуальною консультацією до класного керівника (а.с78-79)

Довідкою з КНП «ЦПМСД «Русанівка» від 14.08.2025- лікарем надано дозвіл на відвідування басейна ОСОБА_3 , 2016року народження, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.77)

Під час розгляду справи , представник позивача надав довідку №20/10 від 20.10.2026р. з ТОВ «Іванківський елеватор» про те, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Іванківський елеватор» 02.04.2026р. по теперішній час на посаді менеджера зі збуту з окладом 35 000 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа та проживає разом з батьком за однією адресою : АДРЕСА_1 .

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Таким чином, законодавець визначив в п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», гарантований захист дитини до 18 років, які утримуються військовозобов`язаними жінками та чоловіками.

Зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Крім того, з аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Чинне на теперішній час законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

При розгляді відповідної справи щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд оцінює доводи і докази, які підтверджують відповідний факт, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

До категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують та утримують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2-3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 дійшла висновку, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

За положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 76 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Проаналізувавши матеріали справи та надані суду докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факт того, що він тривалий час самостійно без участі матері, відповідачки ОСОБА_2 , виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідачка спілкується з дитиною, підтримує з сином зв`язок, в тому числі і емоційний, приймає участь в його утриманні, знає чим дитина цікавиться, коли хворіє, який відвідує навчальний заклад. Також, під час розгляду справи відповідачка повідомила, що між нею та колишнім чоловіком, позивачем по справі, була домовленість, щодо проживання сина з батьком окремо від неї , для отримання останнім відстрочки від призову під час мобілізації.

Таким чином, не зважаючи на визнання відповідачкою позову, суд приходить до висновку що зазначений позов в частині вимог, щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини був заявлений по-перше не в інтересах дитини, а для досягнення батьком мети отримання відстрочки від мобілізації.

Суд, вважає, що сторона позивача не довела факту самоусунення матері від виховання та утримання дитини, її відсутності в житті дитини, втраті зв`язку між матір`ю та дитиною, а тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні.

Щодо позовних вимог, про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ч.2 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У відповідності із ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 ст.183 Сімейного кодексу України визначено що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст.27 Конвенції про захист прав дитини, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст.18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.8 ст.7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України, до якої внесено зміни Законом України від 17 травня 2017 року N2037- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

При цьому, відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років на момент вирішення спору становить 3521,00 грн.

Відповідно мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину віком від 6 до 18 років становить 1760,00 грн. 50 коп. (50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку).

Суд звертає увагу, що малолітній син позивача зареєстрований як внутрішньо переміщена особа та проживає разом із батьком за однією адресою, позивач несе витрати на утримання дитини.

З позовної заяви вбачається, та це було підтверджено під час розгляду справи, що у відповідачки інших осіб на утриманні не має, вона є працездатною, на час розгляду справи не офіційно працевлаштована продавщицею у крамниці та має дохід, добровільно несе витрати по утриманню дитини, сплачувати аліменти за рішенням суду на утримання сина згодна.

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, щодо стягнення з відповідачки на користь позивача на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліментів у твердій грошовій сумі 2000гривень щомісячно, що відповідає 50 відсоткам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

В постанові Великої Палата Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №682/3112/18 вказується, що Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Згідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Позивач звернувся з зазначеним позовом до відповідачки 13 лютого 2026року, і відповідно до вимог ст.191 СК України аліменти підлягають стягненню з цієї дати.

Таким чином, стягнення з відповідачки аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 2000гривень щомісячно , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не суперечить вимогам закону, визнається відповідачкою та є мінімальним гарантованим розміром аліментів, встановленим на законодавчому рівні.

Відповідно до правил п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів за один місяць.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд також стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 гривень.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 064,96 грн. покласти на позивача ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.141,150,180-183,191СК України, ст.ст. 4, 12-13, 48, 141, 258-259, 263-266, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_3 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн. (дві тисячі) гривень 00 копійок, щомісячно, що підлягає індексації відповідно до закону, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 13.02.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 064,96 грн. покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , адреса внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , адреса внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 ;

третя особа – ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 ;

третя особа – Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ: 37397237, адреса: м. Київ, Харківське шосе, 4а.

Суддя: Федотова В.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua