Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №205/15350/24 — Заводський районний суд міста Кам’янського

Суд: Заводський районний суд міста Кам’янського

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 29 січня 2026 р.

Справа: №205/15350/24

Суддя: Похваліта С. М.

справа № 205/15350/24

провадження № 2/208/402/26

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання – Золотоноші А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02 травня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z62.00407.003905690, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 32 087,00 грн строком на 36 місяців зі сплатою процентів 15% річних за користування кредитом та передбаченої договором комісії.

Відповідно до умов кредитного договору банк надав відповідачці кредитні кошти, а остання зобов`язалася повернути кредит, сплачувати проценти за користування ним та інші передбачені договором платежі.

Позивач зазначає, що відповідачка належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість.

19 грудня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» було укладено договір факторингу № 19/12-2023, відповідно до якого первісний кредитор відступив фактору права вимоги за кредитними договорами, визначеними у відповідному реєстрі боржників №2.

22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 22/12-2023, згідно з яким — на підставі Реєстру боржників № 2 — до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № Z62.00407.003905690 від 02.05.2018 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № Z62.00407.003905690 від 02 травня 2018 року станом на 19 грудня 2023 року загальна заборгованість відповідачки становить 49 912,59 грн, з яких: 16 037,65 грн – заборгованість за основним боргом, 8 689,72 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 25 185,22 грн – заборгованість за нарахованою та несплаченою комісією.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 49 912,59 грн, судовий збір у розмірі 3 028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн..

Ухвалою суду від 12 лютого 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень представник зазначає, що строк кредитування за договором закінчився 02 травня 2021 року, а тому, на її думку, позивач звернувся до суду після спливу загальної трирічної позовної давності. Представник відповідача вважає, що позивач утратив можливість вимагати примусового стягнення заборгованості в судовому порядку.

Крім того, заперечує проти стягнення комісії в розмірі 25 185,22 грн, посилаючись на те, що умова кредитного договору про плату за обслуговування кредитної заборгованості не містить належного визначення конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено таку плату, тому зазначена умова не створює правових підстав для стягнення комісії. Справу просить розглядати за її відсутності та відповідача.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому він заперечує проти доводів представника відповідача та просить відмовити в задоволенні відзиву. Позивач зазначає, що комісія була передбачена умовами укладеного кредитного договору, з якими відповідачка погодилася під час його укладення. Також позивач вважає, що строк позовної давності не пропущено з огляду на передбачене законодавством України продовження та зупинення її перебігу на час дії карантину та воєнного стану. З огляду на викладене, а також враховуючи повноту доказів у матеріалах справи, розгляд справи просить проводити за відсутності представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, причини неявки до суду не повідомив.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 02 травня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z62.00407.003905690, за умовами якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 32 087,00 грн строком на 36 місяців.

За умовами кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становила 15 % річних від залишку заборгованості. Договором також передбачалася сплата комісії за обслуговування кредиту, розмір якої визначався умовами договору та становив 2,5 % від початкової суми кредиту щомісячно.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № Z62.00407.003905690 від 02 травня 2018 року станом на 19 грудня 2023 року загальна заборгованість відповідачки становила 49 912,59 грн, з яких:

- заборгованість за основним боргом — 16 037,65 грн;

- заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами — 8 689,72 грн;

- заборгованість за комісією — 25 185,22 грн.

19 грудня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу № 19/12-2023, за умовами якого первісний кредитор відступив фактору права грошової вимоги до боржників у порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Оптіма Факторинг», а ТОВ «Оптіма Факторинг» приймає права вимоги та в оплату за них зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах, визначених договором факторингу.

22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» відступає ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», а останнє приймає права вимоги та в оплату за них зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 22/12-2023 від 22 грудня 2023 року до реєстру включено відомості про боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № Z62.00407.003905690 від 02 травня 2018 року із зазначенням заборгованості за основним боргом у розмірі 16 037,65 грн, за нарахованими та несплаченими процентами — 8 689,72 грн та за комісією — 25 185,22 грн..

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.1 ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до відповідача за Договором № Z62.00407.003905690 від 02 травня 2018 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо вимог про стягнення основного боргу та процентів.

Як вже встановлено з матеріалів справи відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № Z62.00407.003905690 від 02 травня 2018 року станом на 19 грудня 2023 року заборгованість відповідачки за основним боргом становить 16 037,65 грн, за нарахованими та несплаченими процентами – 8 689,72 грн.

Суд бере до уваги умови кредитного договору, наданий розрахунок заборгованості та інші докази, які підтверджують виникнення кредитного зобов`язання, надання коштів і неналежне виконання відповідачкою обов`язків з їх повернення та сплати процентів.

Представник відповідача у відзиві не навела окремого розрахунку, який би спростовував визначений позивачем залишок основного боргу або суму процентів, та не надала доказів повного погашення цих складових заборгованості.

Саме по собі заперечення проти позову не спростовує поданих позивачем доказів. Водночас суд оцінює їх у сукупності, з огляду на предмет доказування та заперечення.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги про стягнення 16 037,65 грн. заборгованості за основним боргом та 8 689,72 грн. заборгованості за процентами є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення комісії.

Позивач просить стягнути з відповідачки 25 185,22 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості. На обґрунтування цієї вимоги він посилається на те, що відповідний платіж передбачений умовами кредитного договору, з якими відповідачка погодилася під час його укладення.

Відповідачка заперечує проти стягнення зазначеної суми, зазначаючи, що договір не містить належного визначення конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено плату.

Оцінюючи наведені доводи сторін, суд виходить із такого.

У Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами представника відповідача та доходить висновку, що саме по собі передбачення кредитним договором комісії за обслуговування кредитної заборгованості не є достатньою підставою для її стягнення. Оскільки позивач не довів, що така плата встановлена за надання відповідачці конкретних додаткових чи супутніх послуг, вимога про стягнення 25 185,22 грн комісії задоволенню не підлягає.

Щодо доводів про сплив позовної давності.

У відзиві зазначено, що строк кредитування закінчився 02 травня 2021 року, а позивач звернувся до суду 11 листопада 2024 року, тобто, після спливу загальної трирічної позовної давності.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти такого твердження, посилаючись на законодавчі положення щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності у зв`язку з карантином і воєнним станом.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача про сплив позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому за зобов`язаннями, які передбачають виконання періодичними платежами, позовна давність обчислюється окремо щодо кожного платежу з моменту настання строку його сплати.

Водночас при визначенні спливу позовної давності суд повинен ураховувати не лише дату настання строку виконання зобов`язання, а й законодавчі положення, які впливали на перебіг відповідного строку.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено положеннями, відповідно до яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтями 257 і 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Надалі Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257–259 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого стану.

Отже, законодавець установив спеціальне регулювання перебігу позовної давності на час карантину та воєнного стану.

Закон України № 4434-IX, яким виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, набрав чинності 04 вересня 2025 року. Проте на час звернення позивача до суду – 11 листопада 2024 року – зазначене законодавче регулювання щодо продовження перебігу позовної давності на період дії воєнного стану було чинним.

Таким чином, на момент звернення позивача до суду законодавство передбачало продовження строків позовної давності на період дії воєнного стану. Тому лише з огляду на закінчення передбаченого договором строку кредитування 02 травня 2021 року не можна дійти висновку, що позовна давність щодо заявлених вимог спливла до подання позову.

Крім того, умови кредитного договору передбачали щомісячне виконання зобов`язань, а отже, питання позовної давності потребує врахування строку виконання кожного відповідного платежу, а не лише кінцевої дати кредитування.

За таких обставин суд доходить висновку, що доводи про сплив позовної давності не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у частині стягнення основного боргу та процентів.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1 500,11 грн. (3 028,00 * 24 727,37: 49 912,59).

В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відтак, з врахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 512-514, 516, 526, 530, 610, 626-629, 638, 1048, 1054, 1055, 1056-1, 1077, 1078, 1081 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 268, 272, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8) заборгованість за кредитним договором № Z62.00407.003905690 від 02 травня 2018 року в загальному розмірі 24 727 (двадцять чотири тисячі сімсот двадцять сім) гривень 37 копійок, з яких:

- 16 037 (шістнадцять тисяч тридцять сім) гривень 65 копійок — заборгованість за основним боргом;

- 8 689 (вісім тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 72 копійки — заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082, адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8) судовий збір у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 11 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», ЄДРПОУ 39992082, адреса: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8.

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Похваліта С. М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua