Суд: Соборний районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №201/13766/26
Суддя: Федоріщев С. С.
Справа № 201/13766/26
Провадження № 2/201/7382/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Дніпро
Суддя Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщев С.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, третя особа – Національне агентство кваліфікацій про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позиції позивача.
08 вересня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, третя особа – Національне агентство кваліфікацій, та просила:
-Визнати протиправними дії Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара щодо односторонньої зміни умов освітньо-професійної програми «Спеціальна освіта» (набір 2024 року) та видачі ОСОБА_1 документів про вищу освіту без присвоєння професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог».
-Зобов`язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара вчинити всі передбачені чинним законодавством України дії, необхідні для погодження професійної кваліфікації "вчитель-дефектолог" з Національним агентством кваліфікацій (в інтересах випускників набору 2024 року групи ДК-24м-1з), відповідно до вимог Постанови КМУ №1233 від 25.10.2024 року.
-Зобов`язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара за результатами процедури погодження усунути порушення в документах про вищу освіту Позивача, а саме: вилучити з Диплома магістра М25 № НОМЕР_1 та Додатка до нього №1782506 технічно дублюючу професійну кваліфікацію "логопед-магістр" та видати ОСОБА_1 нові документи про вищу освіту (або їхні дублікати) із внесенням та легітимним присвоєнням професійних кваліфікацій "вчитель-дефектолог" та "вчитель-логопед".
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 послалася на те, що 30 серпня 2024 року між нею та Відповідачем було укладено Договір № МЗ-ДК-24-20 про надання освітніх послуг на платній основі (контракт). Відповідно до пункту 1.1 Договору, Відповідач взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів Замовника надати їй освітню послугу за другим (магістерським) рівнем вищої освіти за спеціальністю 016 Спеціальна освіта, спеціалізація 016.01 Логопедія, за освітньо-професійною програмою «Спеціальна освіта» (заочна форма навчання, група ДК-24м-1з). Загальна вартість навчання з урахуванням індексації становила 27 200,00 гривень, яку Позивачка сплатила повністю, набувши офіційного статусу споживача освітніх послуг.
На момент її вступу у 2024 році чинна Освітньо-професійна програма «Спеціальна освіта» (Редакція № 3, схвалена вченою радою ДНУ від 24.06.2021 р., протокол № 13) у розділі 4 «Придатність до працевлаштування» офіційно передбачала право випускників працювати за професіями Класифікатора ДК 003:2010: «2340 Вчитель-логопед» та «2340 Вчитель-дефектолог». Позивачка обирала цей курс навчання виключно з розрахунком на отримання професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог», з метою реалізації прагнення всього свого життя - надавати допомогу людям у реабілітаційних центрах.
На виконання умов вказаної програми Позивачка повністю опанувала обов`язкові профільні компоненти програми Відповідача, зокрема: ОК 2.6 «Технології професійної діяльності вчителя-дефектолога» (4,0 кредити) та пройшла ОК 2.8 «Виробнича практика: на посаді вчителя-логопеда, вчителя-дефектолога» (6,0 кредитів).
11 листопада 2025 року Позивачка подала на ім`я декана факультету психології та спеціальної освіти ДНУ доцента ОСОБА_2 заяву, у якій просила розглянути можливість присвоєння їй за результатами виконання та захисту кваліфікаційної роботи закріплених програмою професійних кваліфікацій, зокрема й «вчитель-дефектолог».
Проте 31 грудня 2025 року Позивачці було видано Диплом магістра М25 №131432 та Додаток до нього № 1782506, у яких у пункті 2.1.4 «Професійна кваліфікація» вказано лише: «вчитель-логопед магістр, логопед-магістр». Кваліфікацію «вчитель-дефектолог» Відповідач повністю вилучив. Як з`ясувалося, рішенням вченої ради Університету від 23 жовтня 2025 року (протокол № 6) до Редакції № 3 ОПП було внесено зміни «заднім числом», якими кваліфікацію «вчитель-дефектолог» свавільно вилучили суто для студентів 2024 року набору. Про підготовку та внесення цих змін Позивачку не інформували. Досудова вимога Позивачки у складі колективного звернення від 25.06.2026 була відхилена Відповідачем листом в.о. ректора Сергія Оковитого від 08.07.2026 № Кол-552-173.
Стислий виклад позиції відповідача.
Відповідач позовні вимоги не визнав та 30 вересня 2026 року подав до суду відзив на позов, у якому послався на те, що 30 серпня 2024 року між сторонами укладено Договір №МЗ-ДК-24-20 про надання освітніх послуг у ДНУ, відповідно до якого Позивачка здобувала освіту за другим (магістерським) рівнем вищої освіти за спеціальністю 016 «Спеціальна освіта», спеціалізацією 016.01 «Логопедія», заочною формою здобуття освіти.
Університет провадив освітній процес за освітньо-професійною програмою «Спеціальна освіта» зі спеціальності 016 «Спеціальна освіта» за спеціалізацією 016.01 «Логопедія», затвердженою вченою радою ДНУ 24.06.2021, протокол № 13, зі змінами. Освітню програму розроблено відповідно до стандарту вищої освіти за другим (магістерським) рівнем для спеціальності 016 «Спеціальна освіта», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 28 від 05.01.2021 року. У подальшому освітня програма переглядалася та оновлювалася з урахуванням змін законодавства у сфері вищої освіти України, нормативного регулювання у сфері присвоєння професійних кваліфікацій та нормативної бази забезпечення освітньої діяльності Університету.
При цьому внесені зміни регулювалися чинною на період завершення навчання Позивача ч. 7 ст. 9-1 Закону України «Про вищу освіту», якою встановлено, що здобувачу вищої освіти за результатами виконання освітньої програми може бути присвоєно не більше двох професійних кваліфікацій. Професійна кваліфікація (кваліфікації) можуть бути присвоєні здобувачу вищої освіти у разі наявності затвердженого професійного стандарту.
У вересні 2024 року наказами Українського державного університету імені Михайла Драгоманова № 401 від 17.09.2024 р. та Кам`янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка № 104-ОД від 18.09.2024 р. затверджено професійний стандарт на групу професій «Вчитель-логопед», «Логопед» після його перевірки Національним агентством кваліфікацій. Таким чином, присвоєння Позивачці професійних кваліфікацій «вчитель-логопед» та «логопед» здійснювалося за наявності відповідного професійного стандарту та не потребувало застосування спеціальної процедури, передбаченої постановою № 1223, для випадків відсутності професійного стандарту.
З огляду на зазначені зміни нормативного регулювання Університет був зобов`язаний забезпечити відповідність освітньої програми та процедури присвоєння професійних кваліфікацій вимогам законодавства у сфері освіти, чинним на момент здійснення відповідних юридично значущих дій, зокрема проведення атестації та присвоєння професійних кваліфікацій.
Відповідно, з огляду на зміни нормативного регулювання освітню програму «Спеціальна освіта» було оновлено рішенням вченої ради ДНУ від 23.10.2025, протокол № 6.
Для здобувачів набору 2024 року освітньою програмою було передбачено можливість присвоєння двох професійних кваліфікацій:
- «вчитель-логопед (магістр)»;
- «логопед (магістр)».
Інформація щодо професійних кваліфікацій, які можуть бути присвоєні після завершення навчання за освітньою програмою, відображалася у профілі освітньої програми словом «надається» та детально за відповідними роками набору у примітках.
Позивачка виконала освітню програму, опанувала передбачені нею освітні компоненти, пройшла практичну підготовку та атестацію. За результатами атестації на підставі рішення екзаменаційної комісії Позивачці присвоєно відповідні освітню та професійні кваліфікації (протокол екзаменаційної комісії № 5 від 18 грудня 2025 року додається) та 31.12.2025 видано диплом магістра і додаток до нього.
Рішення екзаменаційної комісії № 5 від 18 грудня 2025 року про присвоєння освітньої кваліфікації за спеціальністю 016 «Спеціальна освіта» та професійних кваліфікацій «вчитель-логопед (магістр)», «логопед (магістр)» оголошувалося головою комісії здобувачам освіти одразу після захисту кваліфікаційних робіт. Отже, Позивачка була обізнана як із результатами атестації, так і з конкретними кваліфікаціями, присвоєними їй за результатами виконання освітньої програми.
В Університеті передбачено встановлену процедуру апеляції на рішення екзаменаційної комісії у разі незгоди здобувача освіти з результатами атестації або присвоєними кваліфікаціями. Позивачка такою процедурою не скористалася, апеляції на рішення екзаменаційної комісії № 5 від 18 грудня 2025 року не подавала та його в установленому порядку не оскаржувала. При отриманні диплома про вищу освіту Позивачка також не заявила жодних заперечень щодо зазначених у ньому кваліфікацій «вчитель-логопед (магістр)», «логопед (магістр)».
Присвоєння професійних кваліфікацій в Університеті здійснювалося відповідно до законодавства та локальних нормативних актів ДНУ, зокрема Порядку присвоєння професійних кваліфікацій, затвердженого наказом ДНУ від 28.11.2025 № 379, а також Порядку проведення атестації із захисту кваліфікаційних робіт здобувачами вищої освіти ДНУ та роботи екзаменаційної комісії ДНУ з присвоєння освітніх і професійних кваліфікацій одночасно, введеного в дію наказом ДНУ від 03.11.2025 № 349.
Університет належним чином виконав свої зобов`язання за договором: Позивачка завершила навчання, виконала освітню програму, пройшла атестацію, здобула ступінь магістра, здобула освітню та професійну кваліфікації та отримала документ про вищу освіту.
Предмет фактичної незгоди Позивачки полягає не у ненаданні їй освітньої послуги або невизнанні результатів її навчання, а у неприсвоєнні додаткової професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог». При цьому присвоєні кваліфікації «вчитель-логопед» та «логопед» належать до відповідної групи професій, щодо якої затверджено професійний стандарт, що є нормативною підставою для їх присвоєння. Отже, Університет діяв у межах визначеного законодавством порядку присвоєння професійних кваліфікацій.
Зміни до освітньої програми не були свавільною односторонньою зміною умов ОПП, як стверджує Позивачка, зазначаючи що рішенням вченої ради ДНУ від 23.10.2025, протокол №6, Університет нібито свавільно та «заднім числом» змінив ОПП суто для студентів 2024 року набору. Відповідач із таким твердженням не погоджується.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 08 вересня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
09 вересня 2026 року, згідно із вимогами ч. 2 ст. 27 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місця знаходження відповідача, та до суду надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місця знаходження відповідача.
Ухвалою судді від 14 вересня 2026 року було відкрито провадження у даній цивільній справі.
21 вересня 2026 року до суду від Відповідача надійшла заява про наявність іншої пов`язаної судової справи № 201/13758/26, яка перебуває у провадженні судді Соборного районного суду міста Дніпра Батманової В.В., та подання у цій справі заяви про її об`єднання із справою, що перебуває у провадженні судді Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщева С.С.
30 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Відповідача на позовну заяву, та в цей же день – відповідь Позивачки на відзив.
05 жовтня 2026 року до суду надійшли заперечення Відповідача на відповідь на відзив.
Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Батманової В.В., постановленої 06 жовтня 2026 року у справі № 201/13758/26, в задоволенні клопотання представника Відповідача про об`єднання цивільних справ по справі за позовом ОСОБА_3 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про повернення коштів за неналежно надані освітні послуги та стягнення моральної шкоди №201/13758/26 та справи, що перебуває у проваджені судді Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщева С.С. № 201/13766/26 – відмовлено.
Третя особа – Національне агентство кваліфікацій, своїм правом на подачу до суду пояснень щодо предмету спору не скористалася.
Зважаючи на ці обставини, та приймаючи до уваги характер даного спору, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання).
Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п.52, 53, 57); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42).
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
За таких умов, суд розглядає справу за наявними у ній доказами.
Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що 30 серпня 2024 року між Позивачкою та Відповідачем було укладено Договір № МЗ-ДК-24-20 про надання освітніх послуг на платній основі (контракт). Відповідно до пункту 1.1 Договору, Відповідач взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів Замовника надати Позивачці освітню послугу за другим (магістерським) рівнем вищої освіти за спеціальністю 016 Спеціальна освіта, спеціалізація 016.01 Логопедія, за освітньо-професійною програмою «Спеціальна освіта» (заочна форма навчання, група ДК-24м-1з). Загальна вартість навчання з урахуванням індексації становила 27 200,00 гривень, яку Позивачка сплатила повністю, набувши офіційного статусу споживача освітніх послуг.
На момент вступу Позивачки у 2024 році чинна Освітньо-професійна програма «Спеціальна освіта» (Редакція № 3, схвалена вченою радою ДНУ від 24.06.2021 р., протокол № 13) у розділі 4 «Придатність до працевлаування» офіційно передбачала право випускників працювати за професіями Класифікатора ДК 003:2010: «2340 Вчитель-логопед» та «2340 Вчитель-дефектолог». Позивачка стверджує, що вона обирала цей курс навчання виключно з розрахунком на отримання професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог», з метою реалізації прагнення всього свого життя - надавати допомогу людям у реабілітаційних центрах.
На виконання умов вказаної програми Позивачка повністю опанувала обов`язкові профільні компоненти програми Відповідача, зокрема: ОК 2.6 «Технології професійної діяльності вчителя-дефектолога» (4,0 кредити) та пройшла ОК 2.8 «Виробнича практика: на посаді вчителя-логопеда, вчителя-дефектолога» (6,0 кредитів).
11 листопада 2025 року Позивачка подала на ім`я декана факультету психології та спеціальної освіти ДНУ доцента ОСОБА_2 заяву, у якій просила розглянути можливість присвоєння їй за результатами виконання та захисту кваліфікаційної роботи закріплених програмою професійних кваліфікацій, зокрема й «вчитель-дефектолог».
Проте 31 грудня 2025 року Позивачці було видано Диплом магістра М25 №131432 та Додаток до нього № 1782506, у яких у пункті 2.1.4 «Професійна кваліфікація» вказано лише: «вчитель-логопед магістр, логопед-магістр». Кваліфікація «вчитель-дефектолог» відсутня.
Рішенням вченої ради Університету від 23.10.2025 (протокол № 6) до Редакції № 3 ОПП було внесено зміни, якими кваліфікацію «вчитель-дефектолог» було вилучили суто для студентів 2024 року набору. Про підготовку та внесення цих змін Позивачку не інформували. Досудова вимога Позивачки у складі колективного звернення від 25.06.2026 була відхилена Відповідачем листом в.о. ректора Сергія Оковитого від 08.07.2026 № Кол-552-173.
З відкритих джерел, судом також встановлено, що згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, і «вчитель-дефектолог», і «вчитель-логопед» входять до одного класифікаційного угруповання — підклас 2340 «Вчителі спеціалізованих навчальних закладів» (Випуск 80 ДКХП). Ці назви там представлені наступним чином: Вчитель-дефектолог (код КП: 2340, код ЗКППТР: 25160) Вчитель-логопед (код КП: 2340, код ЗКППТР: 25161).
Мотивована оцінка кожного аргументу наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування та висновки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1, 2 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Принципи справедливості судового розгляду в рішеннях Європейського суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Рішеннями Європейського суд з прав людини у справах «Dombo Beheer D.V. v. The Netherlands» від 27.101993р. (п.33) та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996р. (п.38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами, вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до п.48 Рішення Суду у справі «Мала проти України» від 03.07.2014р. №4436/07, остаточне 17.11.2014р. «Принцип справедливості, закріплений у ст.6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25 від 18.07.2006р. та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява №42310/04, п.280 від 21.04.2011р.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Водночас, відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18).
В даному випадку, за твердженням Позивачки, вона розпочала навчання на умовах здобуття кваліфікації, гарантованої офіційним профілем програми на момент вступу. Зміни у внутрішніх документах Відповідача, ухвалені в жовтні 2025 року (наприкінці навчання Позивачки), не мають зворотної дії в часі та не можуть обмежувати її трудові та професійні права. Зазначене, на переконання Позивачки, офіційно підтверджено у відповіді Освітнього омбудсмена України № 26/1904-03 від 18.06.2026.
Також Позивачка вважає, що Відповідачем не виконано вимоги Постанови КМУ №1223 від 25.10.2024 (у позові помилково зазначено номер постанови №1233) та допущено бездіяльність, адже за вказаною постановою Відповідач мав легітимне право та перехідний період до 30 жовтня 2025 року присвоювати кваліфікацію «вчитель-дефектолог».
Так, пункт 7 Порядку, затвердженого вказаною Постановою КМУ, надавав Позивачці право розпочати процедуру погодження кваліфікації з Національним агентством кваліфікацій у термін до 31 грудня 2025 року. Однак, через бездіяльність адміністрації ДНУ погодження не відбулося. Позивачка вважає позицію Відповідача про неможливість вчинення зазначених дій через відсутність акредитації, - наслідком його власного протиправного ухилення від виконання процедур. На думку Позивачки, Відповідач був зобов`язаний пройти цю процедуру погодження з НАК заднім числом для відновлення законних прав Позивачки.
Крім того, Позивачка наголошує на тому, що Відповідач обійшов обмеження, визначені статтею 9-1 Закону України «Про вищу освіту», та вписав у диплом дві кваліфікації - «вчитель-логопед магістр» та «логопед-магістр», які за суттю технічно дублюють одна одну. Це було зроблено з метою формального приховання невиконання умов договору.
Позивачка вважає, що вона має законне право вимагати вилучення з диплому дублюючого запису «логопед-магістр» на користь фактично здобутої та повністю оплаченої кваліфікації «дефектолог».
Надаючи оцінку встановленим фактам, та аналізуючи доводи сторін, суд бере до уваги наступне.
Щодо зміни до освітньої програми, яку Позивачка вважає свавільною односторонньою зміною умов ОПП.
Освітньо-професійна програма (ОПП) є нормативно визначеним комплексом освітніх компонентів, компетентностей, програмних результатів навчання, форм атестації, процедур присвоєння кваліфікацій та інших елементів освітнього процесу.
Вона не є статичним документом, оскільки підлягає актуалізації відповідно до змін законодавства, стандартів вищої освіти та професійних стандартів, що може відбуватися вже під час навчання здобувачів вищої освіти на освітній програмі.
Відповідно до розділу 3 «Моніторинг та періодичний перегляд, модернізація й оновлення освітньої програми» Порядку розроблення, моніторингу, періодичного перегляду та закриття освітніх програм Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (введений в дію наказом ректора №221 від 07.10.2020 р.) здійснюється перегляд та оновлення освітніх програм в університеті.
В даному випадку, оновлення ОПП «Спеціальна освіта» було здійснено не довільно, а з урахуванням змін нормативного регулювання у сфері вищої освіти та присвоєння професійних кваліфікацій.
При цьому внесені зміни регулювалися чинною на період завершення навчання Позивачки ч. 7 ст. 9-1 Закону України «Про вищу освіту», якою встановлено, що здобувачу вищої освіти за результатами виконання освітньої програми може бути присвоєно не більше двох професійних кваліфікацій.
Таким чином, Університет був зобов`язаний забезпечити відповідність освітньої програми та процедури присвоєння професійних кваліфікацій вимогам законодавства в сфері освіти, чинним на момент здійснення відповідних юридично значущих дій, зокрема проведення атестації та присвоєння професійних кваліфікацій.
Присвоєння чотирьох професійних кваліфікацій «вчитель-дефектолог», «вчитель-логопед», «викладач-стажист», «асистент», які зазначалися в редакції освітньої програми «Спеціальна освіта», чинної на момент вступу Позивачки, не могло бути здійснено Університетом за результатами виконання Позивачкою освітньої програми, оскільки суперечило прямій вимозі ч. 7 ст. 9-1 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якої здобувачу вищої освіти за результатами виконання освітньої програми може бути присвоєно не більше двох професійних кваліфікацій.
Отже, зазначене в попередній редакції ОПП положення щодо чотирьох професійних кваліфікацій не могло створювати у Позивачки законного права на їх одночасне присвоєння, а Університет, як заклад вищої освіти, не мав правових підстав присвоювати кількість професійних кваліфікацій, що перевищує встановлене законом обмеження.
Суд погоджується із доводами Відповідача про те, що Університет не міг присвоювати професійні кваліфікації виключно виходячи з попередньої редакції освітньо-професійної програми, ігноруючи нормативні вимоги законодавства, які діяли на момент проведення атестації та ухвалення екзаменаційною комісією рішення про присвоєння професійних кваліфікацій.
Саме тому для набору 2024 року з урахуванням змін у законодавстві, що відбулися у 2024 та 2025 роках, в освітньо-професійної програмі було передбачено дві професійні кваліфікації «вчитель-логопед (магістр)» та «логопед (магістр)», що відповідали профілю освітньої програми, спеціалізації 016.01 «Логопедія» та запровадженому у 2024 році професійному стандарту на групу професій «Вчитель-логопед», «Логопед», затвердженому наказами Українського державного університету імені Михайла Драгоманова № 401 від 17.09.2024 р. та Кам`янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка № 104-0Д від 18.09.2024 https://register.nqa.gov.ua/uk/standards/265.
З наведеного випливає, що кваліфікація, зазначена в документах Позивачки про вищу освіту, є результатом приведення освітньої програми та процедури присвоєння професійних кваліфікацій у відповідність до чинного нормативного регулювання та рішення екзаменаційної комісії, а не довільного позбавлення Позивачки певної кваліфікації.
Доходячи до такого висновку, суд бере до уваги той факт, що Відповідач був зобов`язаний організовувати освітній процес та атестацію здобувачів із дотриманням нормативного регулювання, чинного на момент проведення відповідних процедур.
При цьому зміна освітньої програми не означала скасування вже присвоєної Позивачці професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог», оскільки до проведення атестації та прийняття рішення екзаменаційною комісією така професійна кваліфікація їй не присвоювалася. Таким чином, у спірних правовідносинах не йдеться про анулювання чи позбавлення Позивачки вже набутого статусу або вже присвоєної професійної кваліфікації.
Щодо професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог».
Суд погоджується із доводами Відповідача про те, що Позивачка помилково ототожнює зазначення професійної кваліфікації у попередній редакції освітньої програми з безумовним правом конкретного здобувача на її присвоєння та внесення до документа про освіту. Так, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про вищу освіту» освітня програма визначає, зокрема, компетентності та програмні результати навчання, які дають право на присудження/присвоєння визначеної освітньою програмою освітньої або освітньої та професійної кваліфікації, а також процедури присвоєння професійних кваліфікацій.
Отже, можливість присвоєння професійної кваліфікації, що передбачається освітньою програмою, та юридичний факт її присвоєння конкретному здобувачу не є тотожними поняттями.
Як вже згадувалося вище, професійна кваліфікація «вчитель-дефектолог» Позивачці в установленому порядку не присвоювалася. Тому предметом спору є не виправлення технічної помилки у дипломі та не внесення до нього раніше присвоєної, але помилково не зазначеної кваліфікації, а фактично питання щодо присвоєння Позивачці іншої професійної кваліфікації, якої вона за результатами атестації не отримала.
При цьому суд погоджується із доводами Відповідача про невідповідність дійсності посилань Позивачки на те, що зазначені у дипломі професійні кваліфікації «вчитель-логопед (магістр)» та «логопед (магістр)» є «тотожними» чи становлять «текстовий дубль», адже професійним стандартом на групу професій «Вчитель-логопед», «Логопед» окремо визначено професію «Вчитель-логопед» (код 2340) та професію «Логопед» (код 3229), а також окремі професійні кваліфікації за кожною з них: «Вчитель-логопед магістр» та «Логопед-магістр».
Отже, йдеться про дві самостійні професійні кваліфікації, прямо передбачені професійним стандартом, а не про дублювання однієї професійної кваліфікації.
Сам факт затвердження єдиного професійного стандарту на групу професій «Вчитель-логопед», «Логопед» не свідчить про тотожність відповідних професій та професійних кваліфікацій. Навпаки, професійний стандарт самостійно ідентифікує кожну з них та встановлює для них окремі найменування професійних кваліфікацій. Тому твердження Позивачки про «штучно згенерований текстовий дубль» є її суб`єктивною оцінкою та прямо спростовується змістом професійного стандарту.
Щодо тверджень про «бездіяльність» Відповідача.
Позивачка фактично виходить із того, що сама відсутність у неї професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог» є достатнім доказом протиправної бездіяльності Відповідача. Однак суд вважає, що такий причинно-наслідковий зв`язок не доведений, оскільки Відповідач здійснював освітню діяльність та ухвалював відповідні рішення з урахуванням законодавства, чинного на момент їх прийняття, у тому числі змін нормативного регулювання щодо професійних кваліфікацій.
Позивачка стверджує, що факт неналежного надання освітньої послуги та вина Відповідача нібито «офіційно доведені та верифіковані» листами Освітнього омбудсмена України та Державної служби якості освіти України. Проте такий висновок не відповідає повному змісту зазначених документів.
Насправді, Державна служба якості освіти України у листі від 17.04.2026 № 04/01-29/503 дійсно підтвердила, що з 16.08.2024 законодавством передбачено можливість присвоєння здобувачу вищої освіти за результатами виконання освітньої програми не більше двох професійних кваліфікацій, а з 18.09.2024 запроваджено професійний стандарт на групу професій «Вчитель-логопед», «Логопед», яким встановлено професійні кваліфікації «Вчитель-логопед магістр» та «Логопед-магістр». У зв`язку із цим ДСЯО прямо зазначила, що Університет був позбавлений права надавати інші додаткові професійні кваліфікації.
У листі від 21.05.2026 № 04/01-29/690, складеному за результатами повторного розгляду звернення та додаткового витребування матеріалів від Університету, ДСЯО знову підтвердила, що присвоєння не більше двох професійних кваліфікацій передбачено законодавством з 16.08.2024, а професійні кваліфікації «Вчитель-логопед магістр» та «Логопед-магістр» визначені відповідним професійним стандартом з 18.09.2024, у зв`язку із чим «Університет не мав права проігнорувати вимоги законодавства».
Щодо листів Освітнього омбудсмена України, на які посилається Позивачка, то суд бере до уваги той факт, що у цих листах дійсно викладено правову оцінку, відповідно до якої Відповідач мав до 30.10.2025 погодити з Національним агентством кваліфікацій присвоєння професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог», а присвоєння кваліфікацій здійснено з порушенням вимог законодавства.
Разом із тим у цьому ж листі Освітній омбудсмен посилається на пункт 7 Порядку № 1223 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2025 № 1296, та зазначає, що щодо освітніх програм, започаткованих до 01.11.2025, заклад вищої освіти розпочинає процедуру погодження до 31.12.2025. Тому наведений у листі висновок щодо існування обов`язку ДНУ саме до 30.10.2025 отримати відповідне погодження має ознаки суперечливого.
На думку суду, є слушною позиція Відповідача, за якою він не погоджується з наведеним у листі Освітнього омбудсмена висновком щодо застосування до спірних правовідносин частини першої ст. 58 Конституції України. Посилаючись на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, Освітній омбудсмен дійшов висновку, що здобувачі освіти, які вступили у 2024 році та розпочали навчання за освітньою програмою, якою на той момент передбачалася відповідна професійна кваліфікація, не можуть бути обмежені у праві на її здобуття після завершення навчання. Однак, саме по собі посилання на ст. 58 Конституції України не свідчить про те, що професійна кваліфікація, зазначена в освітній програмі на момент вступу, стала вже набутим та безумовним правом Позивачки, яке в подальшому не могло залежати від нормативних вимог, чинних на момент її присвоєння.
Отже, посилання Освітнього омбудсмена на ст. 58 Конституції України саме по собі не доводить, що Відповідач був зобов`язаний, всупереч нормативному регулюванню, чинному на момент проведення атестації та присвоєння професійних кваліфікацій, застосувати виключно положення ОПП у редакції, що існувала на момент вступу Позивачки до ДНУ.
Доходячи до такого висновку, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а обставини, які не підлягають доказуванню, визначені статтею 82 ЦПК України. За таких умов, вказані листи Освітнього омбудсмена України та ДСЯО не мають преюдиційного значення, а наведені в них правові оцінки не є обов`язковими для суду при вирішенні цього спору.
Посилання Позивачки на «бездіяльність» Відповідача не враховує обставин формування та зміни нормативного регулювання у сфері присвоєння професійних кваліфікацій, яке саме у період завершення Позивачкою навчання зазнавало суттєвих змін та деталізації.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2024 № 1223 було затверджено Порядок присвоєння професійних кваліфікацій закладами вищої освіти в разі відсутності професійного стандарту та передбачено процедуру погодження такого присвоєння з Національним агентством кваліфікацій. Надалі зазначений Порядок був істотно змінений постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2025 № 1296. Зокрема, новою редакцією пункту 7 Порядку встановлено, що для освітніх програм, започаткованих до 1 листопада 2025 року, процедуру погодження заклад вищої освіти розпочинає до 31.12.2025.
Отже, на момент прийняття Вченою радою Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара рішення від 23.10.2025, нормативне регулювання зазначеної процедури вже було змінене постановою № 1296, яка набрала чинності 14.10.2025 (за дев`ять днів до цього).
Тому твердження Позивачки про те, що Університет був зобов`язаний саме до 30.10.2025 отримати погодження Національного агентства кваліфікацій, не відповідає чинній на той момент редакції Порядку. Для освітніх програм, започаткованих до 01.11.2025, нормативно визначеним строком завершення відповідної процедури було визначено 31.12.2025.
Водночас важливо врахувати, що нормативне врегулювання цього питання продовжувало формуватися і після завершення основних юридично значущих дій щодо Позивачки. Зокрема, Рекомендації щодо присвоєння професійних кваліфікацій закладами вищої освіти у разі відсутності професійних стандартів були схвалені рішенням Національного агентства кваліфікацій лише 27.11.2025 (протокол № 64 (258)). Сам документ прямо визначає, що його розроблення було зумовлене необхідністю практичного роз`яснення положень Порядку № 1223 та потребою в його однозначному трактуванні, що виникла, зокрема, у зв`язку із запитами закладів вищої освіти.
Таким чином, Позивачка фактично оцінює дії Відповідача крізь призму нормативних роз`яснень та рекомендацій, які були сформовані вже після прийняття Вченою радою ДНУ рішення від 23.10.2025 та безпосередньо в період завершення навчання і проведення атестації. Це має істотне значення для оцінки тверджень про нібито очевидну та безумовну «бездіяльність» Університету.
При цьому сам Порядок № 1223 визначає погодження з Національним агентством кваліфікацій як процедуру встановлення можливості закладу вищої освіти присвоювати визначену освітньою програмою професійну кваліфікацію здобувачам.
Тобто йдеться про окрему процедуру, пов`язану з можливістю закладу присвоювати професійну кваліфікацію за відсутності професійного стандарту, а не про автоматичне виникнення у конкретного здобувача права на таку кваліфікацію.
Отже, навіть якщо виходити з того, що щодо професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог» Університет мав здійснити відповідні процедурні дії за правилами, встановленими Порядком № 1223, це саме по собі не означає, що Позивачці гарантовано мала б бути присвоєна зазначена професійна кваліфікація. Результатом такої процедури є погодження можливості її присвоєння закладом вищої освіти, після чого питання присвоєння конкретному здобувачу вирішується за результатами атестації та відповідно до вимог освітньої програми і законодавства.
Таким чином, Позивачка ототожнює наявність процедурного обов`язку із гарантованим результатом його реалізації. Однак нормативне регулювання такого наслідку не встановлює. Більше того, на момент завершення Позивачкою навчання процедура присвоєння професійних кваліфікацій за відсутності професійного стандарту перебувала у процесі нормативного уточнення, що підтверджується як змінами до постанови № 1223, так і подальшим прийняттям Національним агентством кваліфікацій спеціальних рекомендацій щодо практичного застосування цього Порядку.
Тому твердження Позивачки про очевидну протиправну бездіяльність Відповідача не може ґрунтуватися на ретроспективному застосуванні до його дій процедурних підходів та роз`яснень, які були сформовані або уточнені вже після відповідних подій.
Водночас сама наявність нормативних змін не змінює головної обставини у справі, що розглядається: процедура погодження можливості присвоєння професійної кваліфікації не є юридичною підставою для висновку про безумовне право Позивачки на її присвоєння.
Щодо процедури, передбаченої постановою КМУ № 1223.
Як вже згадано вище, твердження Позивачки про те, що Відповідач був зобов`язаний до 30.10.2025 погодити з Національним агентством кваліфікацій можливість присвоєння професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог», не відповідає редакції нормативного регулювання, чинній на відповідний момент. Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2025 № 1296, яка набрала чинності 14.10.2025, пункт 7 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2024 № 1223, викладено у новій редакції.
Для освітніх програм, започаткованих до 01.11.2025, зазначеною нормою передбачено, що заклад вищої освіти розпочинає процедуру погодження присвоєння професійної кваліфікації з Національним агентством кваліфікацій до 31.12.2025. Таким чином, посилання Позивачки на 30.10.2025 як на кінцевий строк, до якого Відповідач був зобов`язаний отримати відповідне погодження НАК, ґрунтується на неправильному тлумаченні нормативного регулювання. При цьому процедура погодження з НАК передбачає лише можливість закладу вищої освіти присвоювати відповідну професійну кваліфікацію, та не є рішенням про присвоєння такої кваліфікації конкретній особі.
Відсутність рішення НАК про погодження можливості присвоєння професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог» не підтверджує наявності у Позивачки безумовного права на внесення такої кваліфікації до диплома. Навпаки, за відсутності відповідного погодження НАК та подальшого присвоєння професійної кваліфікації конкретному здобувачу в установленому порядку відсутні правові підстави для безпосереднього внесення такої кваліфікації до документа про освіту.
При цьому Позивачка фактично ототожнює погодження НАК можливості закладу вищої освіти присвоювати професійну кваліфікацію із присвоєнням їй цієї кваліфікації, як конкретному здобувачу, хоча це різні юридичні процедури, адже відповідно до Порядку №1223 погодження НАК є встановленням можливості ЗВО присвоювати визначену освітньою програмою професійну кваліфікацію здобувачам, тоді як присвоєння професійної кваліфікації передбачає встановлення відповідності компетентностей конкретного здобувача та лише за результатами такої процедури може завершитися її присвоєнням.
Щодо компетенції екзаменаційної комісії
Довід Позивачки про те, що екзаменаційна комісія є внутрішнім колегіальним органом Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, не спростовує позиції Відповідача, адже він й не заперечує, що організовує проведення атестації, утворює відповідну комісію та забезпечує її діяльність.
Водночас із цього не випливає право адміністрації Університету підмінити рішення екзаменаційної комісії та самостійно визначити інший результат атестації конкретного здобувача. Саме відповідною комісією за результатами встановленої процедури ухвалюється рішення щодо результатів атестації та присвоєння конкретному здобувачу відповідної освітньої та професійної кваліфікації (кваліфікацій).
Так, відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про вищу освіту», атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про вищу освіту», документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Показовою в цьому контексті є постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 564/2227/17, у якій Верховний Суд розмежовував рішення кваліфікаційної комісії про присвоєння кваліфікації, відповідний наказ закладу освіти та документ про освіту як окремі юридично значущі елементи. Верховний Суд також зазначив, що диплом є документом, який посвідчує здобуття освіти та відповідної кваліфікації.
Отже, відсутність рішення екзаменаційної комісії про присвоєння Позивачці професійної кваліфікації «вчитель-дефектолог» не може бути усунена шляхом простого внесення адміністрацією Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, відповідного запису до документа про освіту.
Щодо вимоги про погодження професійної кваліфікації та інших випускників, а також неможливості Позивачки працювати «вчителем-дефектологом».
Як вже згадано вище, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
В даному випадку, з матеріалів справи випиває, що процедура погодження з НАК здійснюється щодо освітньої програми в цілому, а не індивідуально щодо конкретного студента. Однак ця особливість процедури не надає Позивачці повноважень представляти інтереси інших випускників та не змінює меж її суб`єктивного права на судовий захист. Судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес самої Позивачки. Тому необхідність здійснення певних організаційних дій щодо освітньої програми не означає можливості ухвалення судового рішення про захист прав невизначеного кола інших випускників, які не є позивачами у даній справі.
Водночас, Позивачка не надала суду й жодних доказів щодо відмови їй роботодавцями у працевлаштуванні за бажаною для неї спеціальністю «вчителя-дефектолога» із наданням, як вона зазначає у своєму позові «допомоги людям у реабілітаційних центрах» через відсутність у виданому їй дипломі вказівки на професійну кваліфікацію «Дефектолог» при спеціалізації «Логопедія» замість вказаної у цьому дипломі професійної кваліфікації «Вчитель-логопед магістр», «Логопед-магістр».
Натомість, як вже згадано вище, судом встановлено, що згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, і «вчитель-дефектолог», і «вчитель-логопед» входять до одного класифікаційного угруповання – підклас 2340 «Вчителі спеціалізованих навчальних закладів» (Випуск 80 ДКХП). Ці назви там представлені наступним чином: Вчитель-дефектолог (код КП: 2340, код ЗКППТР: 25160) Вчитель-логопед (код КП: 2340, код ЗКППТР: 25161). Отже, обидві професії знаходяться під єдиним кодом професійного угруповання (2340) і належать до сфери спеціальної/корекційної освіти (Випуск 80 ДКХП), тобто держава та кадрові правила розглядають їх як надзвичайно близькі, споріднені спеціальності.
Суд наголошує на тому, що у даній справі не розглядається спір щодо відмови Позивачці у працевлаштуванні за бажаною для неї спеціальністю «вчителя-дефектолога» за наявності у неї Диплому магістра М25 №131432 та Додатку до нього № 1782506, та не надає оцінки можливості такого працевлаштування.
Подібний спір, у разі його виникнення, мав би розглядатися в іншому, відповідному до нього, провадженні. Проте Позивачка не наводить й судових рішень щодо неї, які б набрали законної сили, та якими було б встановлена неможливість такого працевлаштування.
Одночасно з цим, у справі, що розглядається, суд не може не врахувати відсутність відомостей про те, що Позивачка не в змозі працевлаштуватися за бажаною для неї спеціальністю «вчителя-дефектолога» за наявності у неї Диплому магістра М25 №131432 та Додатку до нього № 1782506 в контексті наявності реального порушення її прав, адже таке порушення повинно полягати в обґрунтуванні негативного впливу на конкретні реальні індивідуально виражені права чи інтереси позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (або охоронюваного законом інтересу). Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору. Гіпотетичні, майбутні можливі порушення, або ситуації, коли позивач звертається до суду «на всякий випадок» (без наявності реального конфлікту та матеріально-правової загрози), не утворюють предмету судового спору. Суди не вирішують теоретичні питання чи спори «на майбутнє» (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20).
З огляду на викладене, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6, 9-1 Закону України «Про вищу освіту», ст.ст.2, 4, 5, 76-81, 83, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, третя особа – Національне агентство кваліфікацій про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя С.С. Федоріщев
Оригінал: reyestr.court.gov.ua