Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №916/595/24 — Господарський суд Одеської області

Суд: Господарський суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №916/595/24

Суддя: Бездоля Ю.С.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/595/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С., розглянувши матеріали справи №916/595/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма «Югагросервіс» (73025, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 127, код ЄДРПОУ 22745858)

про стягнення 78766,18 грн., -

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма «Югагросервіс» про стягнення 78766,18 грн., з яких: 54303,82 грн. основного боргу, 13034,62 грн. пені, 2616,91 грн. 3% річних та 8810,83 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставину порушення відповідачем укладеного між сторонами договору постачання природного газу №101/ПГ-1650-К від 28.12.2020 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений газ з березня по травень 2022 року, а також сплати штрафних санкцій за період з січня 2021 року по травень 2022 року.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 №11/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)» змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області з визначенням їх територіальної підсудності Господарському суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/595/24; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз`яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 03.05.2024 зупинено провадження у справі №916/595/24 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №908/1162/23; зобов`язано сторін по справі повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі №916/595/24.

За результатами опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, господарський суд встановив, що 03.10.2025 Верховним Судом у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду було прийнято постанову у справі №908/1162/23.

Ухвалою суду від 20.10.2025 поновлено провадження у справі №916/595/24; запропоновано сторонам у строк до 13.11.2025 надати до суду письмові пояснення, з урахуванням постанови Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

13.11.2025 за вх.№36143/25 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи. У наданих поясненнях позивач наголосив на наступному:

- в межах справи №908/1162/23 розглядалось питання правовідносин з постачання електричної енергії протягом листопада-грудня 2022, отже в цей період діяв Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України в редакції змін, що внесені після 15.03.2022 на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» від 15 березня 2022 року №2138-IX. В межах же даної справи розглядається питання стягнення основної заборгованості за період з лютого по травень 2022 року;

- для цілей Закону №2138-IX до 19 березня 2022 року тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов`язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація Російською Федерацією, і це визначення не поширювалося на інші регіони України;

- з 20 березня 2022 року законодавець установив гнучкий механізм застосування обмежень, передбачених статтями 13 і 13-1, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тобто ті, що визнаються такими в умовах воєнного стану рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента України (пізніше в порядку, визначеному КМУ). Таким чином, після цих змін режим економічних, фінансових та митних обмежень перестав стосуватися лише Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і набув універсального характеру, охоплюючи будь-які території України, тимчасово окуповані під час воєнного стану;

- у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 по справі №908/1162/23 вказане не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях. При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;

- загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Ця обставина також не була врахована у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2025 року у справі №908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень;

- постановою Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Водночас законодавство (на момент виникнення спірних правовідносин) в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями;

- позивач також звернув увагу на положення ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу», де закріплено, що споживач зобов`язаний, зокрема: « 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів». Відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року №2496 (далі - Правила) споживач зобов?язується: дотримуватись вимог цих Правил; забезпечувати дотримання дисципліни відбору (споживання) природного газу в обсягах та на умовах, визначених договорами; своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами; самостійно обмежувати (припиняти) споживання природного газу в інших випадках, передбачених цими Правилами та чинним законодавством;

- також потрібно врахувати, що одномоментно припинити постачання газу непобутовому споживачу неможливо; військова агресія російської федерації на територію України була неочікуваною. Отже, завчасно неможливо було передбачити чи буде територія, де знаходиться контрагент (споживач), окупованою після 24.02.2022 чи ні; саме механічне від`єднання газових мереж споживача від газорозподільної системи виключає можливість цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи і розподілу (переміщення) належного споживачу (його постачальнику) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача. Натомість відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України актів про припинення як споживання, так і розподілу та, як наслідок, постачання природного газу на об`єкти відповідача - до матеріалів справи не надано. Отже, саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу та звертатись до відповідних органів з питань можливості врегулювання взаємовідносин, які виникли між сторонами, на законодавчому рівні. Позивач мав правомірні очікування, що за наявності факту споживання природного газу - він отримує від відповідача оплату отриманого природного газу.

Ухвалою суду від 08.12.2025 зупинено провадження у справі №916/595/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

За результатами опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, господарський суд встановив, що ухвалою від 22.01.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу №280/5808/23 відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою суду від 13.04.2026 поновлено провадження у справі №916/595/24; запропоновано сторонам у строк до 10 днів з дня вручення цієї ухвали суду надати до суду остаточні письмові пояснення.

Ухвали Господарського суду Одеської області від 19.02.2024, від 20.10.2025 та від 13.04.2026 було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, що підтверджується поштовими повідомленнями з довідками Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Окрім того, ухвали суду було надіслано відповідачу на наявну в матеріалах справи електронну адресу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Також судом були розміщені оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відповідно до п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відтак, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом. За таких обставин судом забезпечено відповідачу можливість вчинення дій, подання позицій по суті справи під час розгляду справи судом, оскільки судом належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи і в такий спосіб забезпечено відповідачу належні процесуальні гарантії для можливості вчинення відповідачем процесуальних дій. Натомість відповідач відзив на позов і жодних доказів суду не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 27.04.2026 №342/2026, затвердженим Законом України від 28.04.2026 №4857-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб.

Справа №916/595/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, з огляду на що суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами в порядку ч.9 ст. 165 ГПК України.

У відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

28.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма «Югагросервіс» (споживач, відповідач) був укладений договір постачання природного газу №101/ПГ-1650-К.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що обсяг споживання газу споживачем в кожному окремому розрахунковому періоді за ціною відповідно до п.4.4.6 не може перевищувати 10 тис.куб.м. Загальний замовлений обсяг постачання газу за цим договором становить 3,881 тис.куб.м. Загальний замовлений обсяг постачання газу за цим договором та обсяги постачання по розрахункових періодах, зазначені в п.1.2 цього договору, можуть змінюватись в порядку, передбаченому цим договором (п.1.3 договору).

Відповідно до п.п. 2.1-2.2 договору постачання та споживання замовлених обсягів газу протягом місяця здійснюється, виходячи із середньодобової норми, яка визначається шляхом ділення місячного замовленого обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця; постачальник забезпечує постачання обсягу газу, замовленого згідно з п.п. 1.2, 1.3 цього договору; підписання споживачем даного договору є підставою для включення його постачальником до власного Реєстру споживачів у визначеному в договорі та додаткових угодах до нього розрахунковому періоді.

Пунктами 2.6-2.10 договору передбачено, що приймання-передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість; для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС, не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом; постачальник направляє споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом; споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу; у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, не надання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разі відмови споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов договору; звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС; дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих споживачем, вважаються обов`язковими для сторін, якщо судом не буде встановлено інше.

Споживач має право отримувати газ в обсягах, визначених цим договором, за умови дотримання його вимог (п.4.1.1 договору); споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу та інших платежів згідно з умовами цього договору (п.4.2.1 договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2021, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою сторін договір може бути припинено достроково. При цьому сторона, яка має намір розірвати договір письмово попереджає про це іншу сторону за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають внести зміни до договору щодо планових об`ємів постачання газу на продовжений строк.

В матеріалах справи наявні наступні акти приймання-передачі природного газу до договору №101/ПГ-1650-К від 28.12.2020:

- акт №9758 від 31.05.2021 на суму 1959,50 грн. (за травень 2021 року, обсяг - 0,20705 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №11039 від 30.06.2021 на суму 1831,46 грн. (за червень 2021 року, обсяг - 0,15756 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №12151 від 31.07.2021 на суму 1991,46 грн. (за липень 2021 року, обсяг - 0,1414 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №13134 від 31.08.2021 на суму 2229,64 грн. (за серпень 2021 року, обсяг - 0,13332 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №14221 від 30.09.2021 на суму 2746,46 грн. (за вересень 2021 року, обсяг - 0,14544 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №15427 від 31.10.2021 на суму 5106,56 грн. (за жовтень 2021 року, обсяг - 0,17238 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №17532 від 30.11.2021 на суму 9196,30 грн. (за листопад 2021 року, обсяг - 0,2499 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №30512 від 31.12.2021 на суму 8752,12 грн. (за грудень 2021 року, обсяг - 0,2323 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №1556 від 31.01.2022 на суму 16163,03 грн. (за січень 2022 року, обсяг - 0,30294 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №3668 від 28.02.2022 на суму 9241 грн. (за лютий 2022 року, обсяг - 0,21031 тис.м.куб.) (підписаний з боку позивача);

- акт №5574 від 31.03.2022 на суму 10738,30 грн. (за березень 2022 року, обсяг - 0,25477 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №7227 від 30.04.2022 на суму 24663,16 грн. (за квітень 2022 року, обсяг - 0,5611 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами);

- акт №8415 від 31.05.2022 на суму 18902,36 грн. (за травень 2022 року, обсяг - 0,44933 тис.м.куб.) (підписаний з боку позивача).

В матеріалах справи наявні витяги з інформаційної платформи з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача за спірні періоди із відображенням остаточних алокацій у куб.метрів, а саме: 397,65 (01.01.2021-31.01.2021), 371,86 (01.02.2021-28.02.2021), 352,49 (01.03.2021-31.03.2021), 273,71 (01.04.2021-30.04.2021), 207,05 (01.05.2021-31.05.2021), 157,56 (01.06.2021-30.06.2021), 141,40 (01.07.2021-31.07.2021), 133,32 (01.08.2021-31.08.2021), 145,44 (01.09.2021-30.09.2021), 172,38 (01.10.2021-31.10.2021), 249,90 (01.11.2021-30.11.2021), 232,30 (01.12.2021-31.12.2021), 302,94 (01.01.2022-31.01.2022), 210,31 (01.02.2022-28.02.2022), 254,77 (01.03.2022-31.03.2022), 561,10 (01.04.2022-30.04.2022), 449,33 (01.05.2022-31.05.2022), 0 (01.06.2022-30.06.2022), 0 (01.07.2022-31.07.2022), 0 (01.08.2022-31.08.2022), 0 (01.09.2022-30.09.2022), 0 (01.10.2022-31.10.2022), 0 (01.11.2022-30.11.2022), 0 (01.12.2022-31.12.2022).

Окрім того, позивачем надано до суду роздруківки з сайту ТОВ «ГК «Нафтогаз України» щодо тарифних планів на 2021 та 2022 роки.

В матеріалах справи наявний здійснений позивачем розрахунок заборгованості ТОВ агропромислова фірма «Югагросервіс» перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» по договору постачання газу №101/ПГ-1650-К від 28.12.2020. За розрахунками позивача у період з січня 2021 по травень 2022 року позивач передав у власність відповідача природний газ в загальному об`ємі 4,61351 тис.куб.м. на загальну суму 125106,34 грн.; відповідачем повністю погашено заборгованість за поставку природного газу з січня 2021 по лютий 2022 року, відповідачем не сплачено за поставлений газ з березня по травень 2022 року на загальну суму 54303,82 грн.

Окрім того, позивачем надано до суду розрахунки штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань ТОВ агропромислова фірма «Югагросервіс», нарахованих в зв`язку з порушенням строків оплати за природний газ, поставлений у період січень 2021 року - травень 2022 року згідно з договором постачання природного газу від 28.12.2020 №101/ПГ-1650-К станом на 31.12.2023. Позивачем здійснено наступні нарахування:

- січень 2021 року: 3% річних - 1,56 грн., пеня - 6,25 грн.;

- лютий 2021 року - січень 2022 року: 3% річних - 0 грн., пеня - 0 грн.;

- лютий 2022 року: 3% річних - 3,67 грн., пеня - 24,48 грн.;

- березень 2022 року: 3% річних - 547,21 грн., пеня - 2312,41 грн., інфляційні нарахування - 2145,31 грн.;

- квітень 2022 року: 3% річних - 1196 грн., пеня - 5952,94 грн., інфляційні нарахування - 4149,35 грн.;

- травень 2022 року: 3% річних - 868,47 грн., пеня - 4738,54 грн., інфляційні нарахування - 2516,17 грн.

Несвоєчасна сплата відповідачем вартості спожитого природного газу стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача основного боргу (за березень-травень 2022 року), а також пені, інфляційних втрат та 3% річних (за січень 2021 року та лютий-травень 2022 року).

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

За ст.ст. 627, 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом, на підставі укладеного договору про постачання природного газу №101/ПГ-1650-К від 28.12.2020, відомостей з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача (відповідача), в яких відображено остаточну алокацію в куб.метрів за період січня 2021 року - травня 2022 року, позивачем у спірний період поставлено природний газ, а саме: 397,65 куб.метрів (01.01.2021-31.01.2021), 371,86 (01.02.2021-28.02.2021), 352,49 куб.метрів (01.03.2021-31.03.2021), 273,71 куб.метрів (01.04.2021-30.04.2021), 207,05 куб.метрів (01.05.2021-31.05.2021), 157,56 куб.метрів (01.06.2021-30.06.2021), 141,40 куб.метрів (01.07.2021-31.07.2021), 133,32 куб.метрів (01.08.2021-31.08.2021), 145,44 куб.метрів (01.09.2021-30.09.2021), 172,38 куб.метрів (01.10.2021-31.10.2021), 249,90 (01.11.2021-30.11.2021), 232,30 куб.метрів (01.12.2021-31.12.2021), 302,94 куб.метрів (01.01.2022-31.01.2022), 210,31 куб.метрів (01.02.2022-28.02.2022), 254,77 куб.метрів (01.03.2022-31.03.2022), 561,10 куб.метрів (01.04.2022-30.04.2022), 449,33 куб.метрів (01.05.2022-31.05.2022), 0 куб.метрів (01.06.2022-30.06.2022), 0 куб.метрів (01.07.2022-31.07.2022), 0 куб.метрів (01.08.2022-31.08.2022), 0 куб.метрів (01.09.2022-30.09.2022), 0 куб.метрів (01.10.2022-31.10.2022), 0 куб.метрів (01.11.2022-30.11.2022), 0 куб.метрів (01.12.2022-31.12.2022), та складено акти приймання-передачі природного газу до договору №101/ПГ-1650-К за період травня 2021 року по травень 2022 року, а саме: акт №9758 від 31.05.2021 на суму 1959,50 грн. (за травень 2021 року, обсяг - 0,20705 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №11039 від 30.06.2021 на суму 1831,46 грн. (за червень 2021 року, обсяг - 0,15756 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №12151 від 31.07.2021 на суму 1991,46 грн. (за липень 2021 року, обсяг - 0,1414 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №13134 від 31.08.2021 на суму 2229,64 грн. (за серпень 2021 року, обсяг - 0,13332 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №14221 від 30.09.2021 на суму 2746,46 грн. (за вересень 2021 року, обсяг - 0,14544 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №15427 від 31.10.2021 на суму 5106,56 грн. (за жовтень 2021 року, обсяг - 0,17238 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №17532 від 30.11.2021 на суму 9196,30 грн. (за листопад 2021 року, обсяг - 0,2499 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №30512 від 31.12.2021 на суму 8752,12 грн. (за грудень 2021 року, обсяг - 0,2323 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №1556 від 31.01.2022 на суму 16163,03 грн. (за січень 2022 року, обсяг - 0,30294 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №3668 від 28.02.2022 на суму 9241 грн. (за лютий 2022 року, обсяг - 0,21031 тис.м.куб.) (підписаний з боку позивача); акт №5574 від 31.03.2022 на суму 10738,30 грн. (за березень 2022 року, обсяг - 0,25477 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №7227 від 30.04.2022 на суму 24663,16 грн. (за квітень 2022 року, обсяг - 0,5611 тис.м.куб.) (підписаний обома сторонами); акт №8415 від 31.05.2022 на суму 18902,36 грн. (за травень 2022 року, обсяг - 0,44933 тис.м.куб.) (підписаний з боку позивача).

Виходячи з наявних матеріалів справи, а саме: реєстрів надходжень коштів та розрахунку заборгованості, відповідачем повністю погашено заборгованість за поставку природного газу з січня 2021 року по лютий 2022 року, натомість відповідачем не сплачено за поставлений газ з березня по травень 2022 року на загальну суму 54303,82 грн.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 78766,18 грн., з яких: 54303,82 грн. основного боргу, 13034,62 грн. пені, 2616,91 грн. 3% річних та 8810,83 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача нарахованих сум, господарський суд звертає увагу на наступне.

Відповідачем у справі та споживачем за договором є Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма «Югагросервіс» (73025, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 127, код ЄДРПОУ 22745858).

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», який був чинним з 27.12.2022 по 19.03.2025, Херсонська міська територіальна громада визначена як тимчасово окупована російською федерацією з 01.03.2022 по 11.11.2022. Аналогічні відомості також вказані у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, який набрав чинності 20.03.2025.

При цьому суд враховує, що спірним періодом у цій справі є березень-травень 2022 року для стягнення основного боргу та січень 2021 року - травень 2022 року для нарахувань за несвоєчасну сплату вартості поставленого природного газу.

Тобто, позивач просить суд стягнути основний борг, а також нараховані пеню, 3% річних та інфляційні втрати за прострочення сплати природного газу в тому числі у період, протягом якого місцезнаходженням відповідача була тимчасово окупована територія України.

Поряд з цим, позивачем не заперечується той факт, що у даній справі заявлено до стягнення, зокрема, основний борг у вигляді вартості природного газу, поставленого відповідачу, у тому числі у березні-травні місяцях 2022 року на територію Херсонської міської територіальної громади.

Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі ст. 2 Закону №1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 13 Закону №1207-VII передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 13-1 Закону №1207-VII на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Наведені положення Закону №1207-VII дозволяють господарському суду зробити висновок про заборону здійснення господарської діяльності з переміщення товарів, зокрема природного газу, трубопровідним транспортом на тимчасово окуповану територію України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23 постановою від 03.10.2025, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснувала, що:

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану» від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону №1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України;

- чинна редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

- як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону №1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій;

- однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні п.1 ч.1 ст. 3 Закону №1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст. 3 Закону №1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;

- таким чином, Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України;

- Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2025 у справі №916/1650/23, застосувавши висновки Об`єднаної палати у справі №908/1162/23, залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з березня до червня 2022 року, яка передавалася відповідачу на територію Херсонської області.

Господарський суд в силу положень частини четвертої статті 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Окрім того, господарський суд зазначає, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки. Правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність врахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Отже, з урахуванням введення з 24.02.2022 в Україні воєнного стану, окупації Херсонської міської територіальної громади, а також приймаючи до уваги, що зазначена територія належала до територій, визначених п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», господарський суд виходить з того, що правовий режим, встановлений ст. 13-1 цього Закону, поширювався на відповідну територію, а тому позивач не мав поставляти природний газ відповідачу на тимчасово окуповану територію у березні - травні 2022 року.

Правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської діяльності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень.

Господарський суд зазначає, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію російською федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону.

Окупація є об`єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як «тимчасово окупованих» є триваючим станом. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акта.

Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації (постанова Верховного Суду від 19.03.2026 у справі №905/238/23).

Доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у вказаних справах. Разом з тим, визначальним за висновком Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, є неможливість (заборона) передання товару на тимчасово окуповані території у силу приписів статті 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що, зі свого боку, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Саме така правова позиція Верховного Суду відображена у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23, в межах якої також розглядався спір про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованості за природний газ, поставлений споживачеві на територію Херсонської області у період тимчасової окупації останньої.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ТОВ агропромислова фірма «Югагросервіс» на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» основного боргу за зобов`язаннями березня-травня місяців 2022 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є похідними (акцесорними) від вимоги про стягнення основної суми заборгованості, оскільки їх виникнення та обсяг безпосередньо пов`язані з наявністю відповідного грошового зобов`язання та його простроченням. Таким чином, у разі встановлення судом відсутності правових підстав для стягнення основної суми заборгованості та відмови у задоволенні відповідної вимоги, вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат і 3% річних як похідні від основної вимоги про стягнення основного боргу за зобов`язаннями березня-травня місяців 2022 року також не підлягають задоволенню.

Окрім того, аналізуючи посилання позивача на наявність обов`язків у самого відповідача, як споживача, визначених Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання, господарський суд оцінює такі посилання критично, оскільки, по-перше, відповідні обов`язки відповідача жодним чином не спростовують порушену заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію; по-друге, Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма «Югагросервіс», яке, на відміну від позивача, перебувало у тимчасовій окупації, можливості обмежити або припинити споживання природного газу.

Разом з тим, постачання природного газу з 01.01.2021 по 23.02.2022 є правомірним, а тому з урахуванням фактично спожитого відповідачем природного газу та оплати вартості спожитого газу, зокрема за січень 2021 року та лютий 2022 року, з простроченням, несплаченими залишились нараховані позивачем за січень 2021 року 1,56 грн. 3% річних та 6,25 грн. пені, а також за лютий 2022 року 3,67 грн. 3% річних та 24,48 грн. пені. При цьому пеня та 3% річних за зобов`язаннями за лютий 2022 року позивачем нараховані за період з 22.03.2022 по 29.03.2022.

Як зазначено вище, тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов?язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Незважаючи на те, що стаття 625 ЦК України передбачає нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних незалежно від вини боржника, її застосування не може відбуватися ізольовано від інших норм законодавства та принципу системності правового регулювання. У випадку, коли спеціальним законом встановлено обмеження на здійснення відповідної господарської діяльності у зв?язку з тимчасовою окупацією, суд зобов`язаний оцінити, чи не суперечитиме автоматичне застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України, публічно-правовим приписам і меті спеціального регулювання.

Невиконання грошового зобов`язання у спірний період було зумовлене об`єктивними обставинами, пов`язаними з окупацією території та фактичним припиненням належного функціонування банківської та казначейської систем. За таких умов прострочення виконання не може розцінюватися як наслідок недобросовісної поведінки або неправомірного користування чужими грошовими коштами.

Застосування компенсаційних механізмів статті 625 ЦК України у ситуації, коли боржник був об`єктивно позбавлений можливості здійснити платіж, призвело б до перекладення на нього надмірного тягаря відповідальності, що суперечить принципам справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 цього Кодексу.

Компенсаційна природа інфляційних втрат та трьох процентів річних спрямована на відновлення майнової сфери кредитора у разі неправомірного користування його коштами. Водночас у період дії правового режиму тимчасової окупації відсутні підстави вважати, що боржник здійснював таке користування з власної волі або у спосіб, який порушує баланс інтересів сторін.

Отже, на переконання суду, відсутні підстави для застосування до нього додаткових фінансових санкцій за період, коли дії по виконанню зобов`язання були об`єктивно унеможливлені.

Відповідальність не може ґрунтуватися виключно на формальному факті прострочення без урахування об`єктивної неможливості виконання зобов`язання.

Господарський суд виходить із необхідності застосування не формального, а змістовного підходу до оцінки правовідносин. Механічне нарахування пені за кожен день прострочення без урахування реального правового режиму відповідної території суперечило б завданню господарського судочинства - справедливому, неупередженому та ефективному вирішенню спорів. Саме тому суд при вирішенні спору враховує не лише текст договору, який, звісно, містить, у тому числі умови щодо застосування пені, а й об`єктивний контекст його виконання. Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської відповідальності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Отже, покладення на боржника відповідальності за невиконання зобов`язання в період, коли виконання суперечило або фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, означало б ігнорування пріоритету публічно-правового регулювання та принципу верховенства права.

Аналогічні висновки викладені у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі №916/2319/24.

За наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, що виник в період з 01.02.2022 по 23.02.2022.

Аналогічна позиція була застосована Верховним Судом у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Централізованої бухгалтерії по обслуговуванню закладів освіти Генічеської міської ради (яка знаходиться на тимчасово окупованій території), якою ухвалено про відмову у задоволенні вимог зі стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, що виник до окупації відповідної території, проте строк оплати якого настав вже після її окупації.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. З огляду на встановлену імперативну заборону щодо надання послуг/переміщення товарів на окуповані території, інші аргументи позивача не спростовують висновків суду та не впливають на кінцевий результат вирішення спору.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищенаведені обставини та висновки суду, з урахуванням прострочення відповідачем оплати вартості поставленого природного газу у січні 2021 року, з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі №908/1162/23, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення з відповідача 1,56 грн. 3% річних та 6,25 грн. пені; в решті позовних вимог судом відмовляється.

Іншого учасниками справи не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви через систему Електронний суд покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма «Югагросервіс» (73025, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Богородицька, буд. 127, код ЄДРПОУ 22745858) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) 1 /одну/ грн. 56 коп. 3% річних, 6 /шість/ грн. 25 коп. пені та 0 /нуль/ грн. 24 коп. судового збору.

3.В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 10 листопада 2026 р. з урахуванням обставин введеного воєнного стану, обстрілів об`єктів критичної інфраструктури, масованих атак м. Одеси країною-агресором.

Суддя Ю.С. Бездоля

Оригінал: reyestr.court.gov.ua