Суд: Господарський суд Львівської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: енергоносіїв
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №914/2758/26
Суддя: Долінська О.З.
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.11.2026 Справа № 914/2758/26
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін,
матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг", м. Київ
до відповідача: Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області, м. Львів
про: стягнення заборгованості в розмірі 51 125,16 грн.
ВСТАНОВИВ:
На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" до відповідача: Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення заборгованості в розмірі 51 125,16 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026, справу № 914/2758/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2026, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та без виклику представників сторін.
23.09.2026 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд” відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 26870/26, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві.
23.09.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив з додатками за вх. № 26946/26.
29.09.2026 представником відповідача подано на адресу суду в систему “Електронний суд” заперечення на відповідь на відзив з додатками за вх. № 27394/26.
Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2758/26.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (постачальник) та Головним управлінням ДПС у Львівській області (споживач) укладено Договір № 2273/4 про постачання електричної енергії споживачу, на виконання якого позивач у грудні 2024 року поставив відповідачу 105 875 кВт*год електричної енергії на загальну суму 817 241,51 грн. Акт приймання-передачі електричної енергії № УГТ00004176 від 31.12.2024 та рахунок на оплату № 4215 від 31.12.2024 відповідач отримав 13.01.2025, однак підписаного примірника акта позивачу не повернув та вмотивованої відмови від його підписання не надав. Платіжною інструкцією № 5036 відповідач сплатив 530 666,20 грн, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за електричну енергію, поставлену у грудні 2024 року, в розмірі 286 575,31 грн, строк оплати якої, на думку позивача, настав не пізніше 03.02.2025.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2025 у справі № 914/519/25, яке набрало законної сили 27.11.2025, з відповідача на користь позивача стягнуто 286 575,31 грн основної заборгованості, 3 439,00 грн судового збору та 17 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Претензію № 108-Ю1 від 02.06.2026 з вимогою виконати вказане рішення відповідач отримав 05.06.2026, проте станом на 31.08.2026 заборгованість не сплатив.
Посилаючись на приписи статей 212, 525, 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 75 ГПК України, позивач зазначає, що наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє правовідносин сторін за договором, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, до фактичного виконання зобов`язання. За період прострочення з 04.02.2025 по 31.08.2026 позивач нарахував 37 605,09 грн інфляційних втрат та 13 520,07 грн 3% річних, на загальну суму 51 125,16 грн, які просить стягнути з Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача.
У відповіді на відзив за вх. № 26946/26 від 23.09.2026, позивач зазначив, що пункт 9.7 Договору стосується виключно штрафних санкцій, тоді як інфляційні втрати та 3% річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, штрафними санкціями не є, а є спеціальним видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Частина друга статті 625 ЦК України є імперативною, тому договірне застереження не може виключати відповідальність, встановлену законом. Підпункт 9.7.3 договору стосується відсутності коштів на рахунку, з якого здійснюється оплата електричної енергії, натомість, відповідач надав докази відсутності коштів на окремому рахунку за КПКВ 3507090 "Виконання судових рішень", що не охоплюється вказаним підпунктом.
Стосовно добросовісності поведінки відповідача, позивач вказав, що у червні 2025 року відповідач двічі отримував від ТОВ "ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН" 277 607,99 грн, помилково сплачених цьому товариству за електричну енергію, фактично поставлену позивачем у грудні 2024 року, однак не спрямував ці кошти на погашення заборгованості перед позивачем, а повернув їх зазначеному товариству. На думку позивача, це свідчить про те, що прострочення є наслідком ухилення від розрахунків, а не виключно відсутності бюджетного фінансування. На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" 13 520,07 грн. - 3% річних, 37 605,09 грн. – втрат від інфляції та судові витрати.
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив. Зазначив, що за договором № 2273/4 від 07.11.2024 ним сплачено 530 666,20 грн за електричну енергію, спожиту у період з 01.12.2024 по 18.12.2024 згідно з актом № УГТ00004176 від 20.12.2024.
11.12.2024 відповідач уклав з ТОВ "ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН" договори № 2024/648 та № 2024/649 про постачання електричної енергії споживачу, тобто реалізував право на зміну електропостачальника, та сплатив цьому товариству вартість електричної енергії за період з 19.12.2024 по 31.12.2024.
Стосовно невиконання рішення у справі № 914/519/25 відповідач вказав, що згідно з повідомленням Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про здійснення безспірного списання коштів від 27.01.2026 № 07.1-11-06/725, на виконанні органу Казначейства перебуває наказ Господарського суду Львівської області від 26.12.2025 у цій справі. Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (надалі Порядок № 845), рішення про стягнення коштів виконуються виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження виконавчих документів у межах бюджетних асигнувань. Безспірне списання здійснюється з рахунку відповідача за КПКВ 3507090 "Виконання судових рішень на користь фізичних та юридичних осіб" по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки", залишок коштів на якому станом на 14.09.2026 становить 0,00 грн. Кошторисом на 2026 рік за цією програмою передбачено 4 228 900,00 грн, тоді, як на виконанні перебувають виконавчі документи на загальну суму 15 999 568,32 грн. Відповідач у 2026 році неодноразово звертався до ДПС України щодо виділення додаткових кошторисних призначень, однак отримав відповіді, що це питання буде розглянуто після внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" або за наявності економії видатків. Тому, на думку відповідача, він не може на власний розсуд визначати черговість виконання судових рішень або здійснити платіж поза межами бюджетної процедури.
Відповідач також зазначив, що позивачем не доведено недобросовісного перешкоджання відповідача настанню обставини, від якої залежало виконання зобов`язання (частина третя статті 212 ЦК України), а невиконання грошового зобов`язання у повному обсязі зумовлене недостатністю коштів. При цьому, відповідач послався на постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Крім того, відповідач послався на пункт 9.7 Договору, згідно з яким штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, що сталось не з вини споживача, не застосовуються у випадках тимчасового зупинення операцій з бюджетними коштами, затримки та/або непроведення платежів органом Казначейства та відсутності коштів на єдиному казначейському рахунку для здійснення оплати електричної енергії. Оскільки залишок коштів на рахунку за КЕКВ 2800 становить 0,00 грн, то зазначає, що у відповідача відсутня об`єктивна можливість сплатити заборгованість.
У запереченнях на відповідь на відзив за вх. № 27394/26 від 29.09.2026 відповідач додатково зазначив, що кошти, які надійшли від ТОВ "ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН" 13.06.2025 (227 607,99 грн) та 16.06.2025 (50 000,00 грн), обліковувались як повернення надмірно сплачених коштів за договором № 2024/649 та були повернуті платіжними інструкціями № 1536 та № 1537 від 17.06.2025, оскільки за правилами бухгалтерського обліку бюджетних установ, кошти, що надходять як повернення дебіторської заборгованості попередніх бюджетних періодів, підлягають перерахуванню до доходів загального фонду бюджету, а відповідач не має дискреційних повноважень розпоряджатися такими коштами. На думку відповідача, спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання договору, питання щодо яких вже вирішено в іншій справі, а позивач вправі звернутися до органу Казначейства в межах Порядку № 845. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
07.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (постачальник за договором, позивач у справі) та Державною податковою службою України Головним управлінням ДПС у Львівській області (філія ДПС) (споживач за договором, відповідач у справі) за результатами процедури закупівлі укладено Договір № 2273/4 про постачання електричної енергії споживачу (надалі Договір), за умовами пункту 2.1 якого постачальник постачає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб об`єктів електроспоживання споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої електричної енергії в порядку та на умовах, передбачених договором та додатками до нього.
Згідно з пунктом 5.3 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.
Відповідно до пункту 5.3.2 Договору, оплата вартості електричної енергії здійснюється на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі товару (електричної енергії) протягом 10 робочих днів після підписання акта.
Пунктом 5.3.2.1 Договору, сторони визначили особливий порядок оплати товару, поставленого протягом грудня 2024 року, який застосовується при здійсненні закупівлі до кінця 2024 року та можливості здійснення замовником попередньої оплати. Згідно з цим пунктом, споживач здійснює попередню оплату за споживання товару у грудні 2024 року; постачальник протягом 10 календарних днів після закінчення розрахункового періоду (грудень 2024 року) надсилає споживачу підписаний рахунок-розшифровку та акт приймання-передачі товару за фактично спожитий товар; якщо сума коштів, отриманих постачальником, менша, ніж вартість фактично спожитого товару, остаточні розрахунки між сторонами здійснюються протягом 10 робочих днів після підписання акта приймання-передачі товару; споживач протягом 7 робочих днів з дати отримання рахунку-розшифровки та акта приймання-передачі розглядає їх, підписує та направляє постачальнику один підписаний примірник акта або направляє в цей же строк вмотивовану відмову від його підписання.
Пунктом 5.3.4 Договору передбачено, що споживач розглядає та підписує акт приймання-передачі товару протягом 5 робочих днів або в цей же строк направляє постачальнику вмотивовану відмову від його підписання.
Відповідно до пункту 9.7 Договору, штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, що сталось не з вини споживача, не застосовуються до споживача у випадках тимчасового зупинення операцій з бюджетними коштами у межах поточного бюджетного періоду (підпункт 9.7.1), затримки та/або непроведення платежів органом Державної казначейської служби України (підпункт 9.7.2), відсутності коштів на єдиному казначейському рахунку для здійснення оплати електричної енергії (підпункт 9.7.3).
Згідно з пунктом 13.1, Договір діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
Пунктом 13.10 Договору передбачено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Платіжною інструкцією № 5036 від 23.12.2024, виконаною органом Казначейства 26.12.2024, відповідач перерахував позивачу 530 666,20 грн з призначенням платежу "опл. за електричну енергію за період 01.12.2024-18.12.2024; зг. рах. № 4215, акт № УГТ00004176 від 20.12.2024, дог. № 2273/4 від 07.11.2024".
Акт № УГТ00004176 від 20.12.2024 на 66 780 кВт*год електричної енергії вартістю 530 666,20 грн, як зазначено у його тексті, складений сторонами з метою проведення авансового платежу за спожиту електричну енергію в грудні 2024 року.
Позивачем складено акт приймання-передачі електричної енергії № УГТ00004176 від 31.12.2024, відповідно до якого відповідач за грудень 2024 року на підставі приладів обліку використав 105 875 кВт*год електричної енергії на загальну суму 817 241,51 грн з ПДВ, та виставлено рахунок на оплату № 4215 від 31.12.2024 на цю ж суму. Зі сторони відповідача зазначений акт не підписаний. Позивач стверджує, що акт та рахунок відповідач отримав 13.01.2025. Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив факт отримання акта від 31.12.2024 визнає, дату його отримання не заперечує.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2025 у справі № 914/519/25 за позовом ТОВ "Укргазтрейдинг" до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області, за участю третіх осіб ТОВ "ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН" та ПрАТ "Львівобленерго" позов задоволено повністю, стягнуто з Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області на користь ТОВ "Укргазтрейдинг" 286 575,31 грн заборгованості, 3 439,00 грн судового збору та 17 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2025 у справі № 914/519/25 залишено без змін, отже, воно набрало законної сили 27.11.2025.
26.12.2025 Господарським судом Львівської області видано наказ на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 914/519/25.
Вказаним рішенням встановлено, що позивач у повному обсязі виконав зобов`язання за Договором № 2273/4, тоді як відповідач розрахунків за отриману у грудні 2024 року електричну енергію в повному обсязі не провів, у зв`язку з чим його заборгованість становить 286 575,31 грн. Суд відхилив доводи відповідача про те, що у другій половині грудня 2024 року постачання електричної енергії здійснювала третя особа, встановивши, що таке постачання в дійсності здійснював позивач, а ТОВ "ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН" повернуло відповідачу 277 607,99 грн надмірно сплачених коштів за електричну енергію, оскільки у грудні 2024 року її не постачало.
Згідно з повідомленням Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про здійснення безспірного списання коштів від 27.01.2026 № 07.1-11-06/725 на виконанні цього органу перебуває, зокрема, наказ Господарського суду Львівської області від 26.12.2025 у справі № 914/519/25; безспірне списання коштів визначено здійснювати з реєстраційного рахунку Головного управління ДПС у Львівській області за КПКВ 3507090 "Виконання судових рішень на користь фізичних та юридичних осіб" по КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки".
Відповідач листами від 17.02.2026 № 1167/8/13-01-10-00-07, від 07.04.2026 № 2542/8/13-01-10-00-07 та іншими листами, перелік яких наведено у відзиві, звертався до ДПС України щодо виділення додаткових кошторисних призначень за КПКВ 3507090 по КЕКВ 2800.
Листами від 23.02.2026 № 3756/7/99-00-10-02-01-07, від 10.04.2026 № 7949/7/99-00-10-02-01-07 та іншими ДПС України повідомила, що порушене питання може бути розглянуто у разі внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" у частині збільшення видатків для ДПС або наявності економії видатків.
02.06.2026 позивач направив Державній податковій службі України в особі Головного управління ДПС у Львівській області претензію за вих. № 108-Ю1 з вимогою виконати рішення у справі № 914/519/25 та перерахувати 307 014,31 грн, з яких 286 575,31 грн основної заборгованості. Згідно з даними відстеження поштового відправлення № 0407325580855 претензію вручено адресату 05.06.2026. Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Доказів сплати заборгованості в сумі 286 575,31 грн матеріали справи не містять, факт її несплати відповідач не заперечує.
У зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, на суму основної заборгованості 286 575,31 грн. позивачем нараховано інфляційні витрати в розмірі 37 605,09 грн. та 3% річних в розмірі 13 520,07 грн. за період з 04.02.2025 по 31.08.2026, що є предметом спору у даній справі.
Оцінка суду.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина друга статті 714 ЦК України).
Приписами статей 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами частини першої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно наявності грошового зобов`язання та його прострочення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2025 у справі № 914/519/25, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2025, яке набрало законної сили, за участю тих самих сторін встановлено, що позивач поставив відповідачу у грудні 2024 року електричну енергію на загальну суму 817 241,51 грн, а заборгованість відповідача за договором № 2273/4 становить 286 575,31 грн. Ці обставини повторному доказуванню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідач не заперечив, що акт приймання-передачі від 31.12.2024 та рахунок № 4215 від 31.12.2024 отримав 13.01.2025, у запереченнях на відповідь на відзив підтвердив отримання цього акта, контррозрахунку та доводів стосовно іншої дати початку прострочення не навів.
Суд зазначає, що строк остаточних розрахунків за договором пов`язаний із підписанням споживачем акта приймання-передачі, тобто з дією, вчинення якої залежить від волі самого боржника. Договором на споживача покладено обов`язок у визначений строк підписати акт або направити постачальнику вмотивовану відмову від його підписання. Відповідач акт не підписав і вмотивованої відмови не направив, а рішенням у справі № 914/519/25 встановлено, що зазначена в акті електрична енергія фактично поставлена позивачем. З огляду на загальні засади добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимість зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), ухилення боржника від підписання акта не може відстрочувати виконання ним грошового зобов`язання на невизначений строк. Тому, суд погоджується з позивачем, що строк оплати слід обчислювати від останнього дня строку, встановленого договором для розгляду та підписання акта.
Водночас, позивач обчислив строк оплати із застосуванням п`ятиденного строку розгляду акта, передбаченого загальним пунктом 5.3.4 Договору. Проте для розрахунків за товар, поставлений у грудні 2024 року, сторони погодили спеціальне правило у пункті 5.3.2.1 Договору, яке встановлює семиденний строк розгляду та підписання акта. Умови застосування цього пункту дотримано, оскільки закупівля здійснена у 2024 році, а відповідач здійснив попередню оплату на підставі акта від 20.12.2024, складеного з метою проведення авансового платежу. Спеціальна договірна умова, погоджена сторонами саме стосовно розрахунків за грудень 2024 року, має пріоритет над загальною умовою.
Відповідно до статей 253, 254 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а строк, що визначений у днях, спливає в останній день цього строку. Отже, отримавши акт та рахунок 13.01.2025, відповідач мав розглянути та підписати акт до 22.01.2025 включно, а остаточні розрахунки здійснити протягом 10 робочих днів, тобто до 05.02.2025 включно. Прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося з 06.02.2025, а не з 04.02.2025, як вважає позивач.
Стосовно доводів відповідача про виконання рішення суду органами Казначейства та відсутність бюджетних асигнувань.
Згідно з частиною першою статті 598 та статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином. Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, видача наказу та його пред`явлення до виконання не є підставами припинення зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 дійшла висновку, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільного або господарського зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. У постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заборгованість, підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, у матеріально-правовому сенсі не припиняється та може бути добровільно погашена боржником, а неможливість застосування частини другої статті 625 ЦК України пов`язала із спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду у його поновленні.
У даній справі наказ Господарського суду Львівської області від 26.12.2025 у справі № 914/519/25 пред`явлений до виконання та перебуває на виконанні органу Казначейства, отже, зобов`язання відповідача є чинним, а кредитор вправі вимагати сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, за весь час прострочення.
Порядок № 845 визначає процедуру примусового виконання рішень про стягнення коштів з бюджетних установ, однак не змінює змісту цивільного зобов`язання та не встановлює підстав для звільнення боржника від відповідальності за його порушення.
Відповідно до частини першої статті 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, тому, вступивши у договірні відносини, відповідач несе передбачену цивільним законодавством відповідальність за порушення грошового зобов`язання на загальних підставах.
Суд також враховує приписи Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", дія якого поширюється на виконання рішень суду, боржником за якими є державний орган.
Частиною першою статті 5 цього Закону передбачено, що у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців з дня надходження до нього заяви стягувача про виконання рішення суду не перерахував кошти, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Компенсація, передбачена статтею 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", та суми, визначені частиною другою статті 625 ЦК України, відрізняються за правовою природою, підставами та суб`єктом, на якого покладено обов`язок їх сплати. Компенсація є публічно-правовою гарантією держави, нараховується органом Казначейства на стадії виконання судового рішення та виплачується за рахунок окремої бюджетної програми за порушення строку перерахування коштів. Натомість інфляційні втрати та 3% річних, є цивільно-правовою відповідальністю боржника за прострочення власного грошового зобов`язання. Стаття 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", не встановлює іншого розміру процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, не містить положень, які б виключали стягнення з боржника сум, передбачених цією статтею, та, взагалі, не охоплює інфляційних втрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) зазначила, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не обмежує дію статті 625 ЦК України на правовідносини з виконання державою грошових зобов`язань, у разі розбіжності у регулюванні однакових цивільних відносин, пріоритетними є приписи ЦК України, а стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 зазначеного Закону в сукупності встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від порушення строків виконання судових рішень.
У справі № 686/7081/21 грошове зобов`язання держави виникло безпосередньо із судового рішення, тому початок прострочення Велика Палата Верховного Суду пов`язала зі спливом трьох місяців з дня пред`явлення виконавчого документа органу Казначейства.
Натомість у даній справі № 914/2758/26 грошове зобов`язання відповідача виникло з договору, строк його виконання сплив 05.02.2025, а рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/519/25, яке набрало законної сили, лише підтвердило наявність заборгованості. Ухвалення судового рішення та його виконання в порядку, визначеному Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком № 845, не змінює змісту та строків договірного зобов`язання, на що звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Крім того, компенсація, відповідно до статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", не є предметом цього спору, а доказів її нарахування чи виплати позивачу матеріали справи не містять. Отже, застосування частини другої статті 625 ЦК України у цій справі не суперечить статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Необхідно також зазначити, що строк оплати за договором сплинув 05.02.2025, тобто задовго до видачі наказу Господарського суду Львівської області (26.12.2025) та надходження повідомлення органу Казначейства про безспірне списання (27.01.2026).
Посилання відповідача на відсутність коштів на рахунку за КПКВ 3507090 суд відхиляє, оскільки згідно з частиною першою статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а приписами частини другої статті 617 ЦК України передбачено, що не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, настає незалежно від вини боржника та причин прострочення.
Аналогічний підхід послідовно застосовує Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права. У рішеннях у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява № 59498/00) та "Кечко проти України" від 08.11.2005 (заява № 63134/00) ЄСПЛ зазначив, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів як на виправдання невиконання своїх зобов`язань.
Стосовно доводів відповідача про застосування пункту 9.7 Договору, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою неустойкою не є.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Пункт 9.7 Договору за своїм буквальним змістом (стаття 637, частина перша статті 213 ЦК України) стосується виключно штрафних санкцій і не містить умови про звільнення споживача від обов`язку сплатити суми, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, чи про встановлення іншого розміру процентів річних. Отже, ця умова на спірні правовідносини не поширюється.
Крім того, підпункт 9.7.3 Договору стосується відсутності коштів на єдиному казначейському рахунку для здійснення оплати електричної енергії, тоді як надана відповідачем виписка стосується окремого рахунку за бюджетною програмою "Виконання судових рішень на користь фізичних та юридичних осіб" станом на 14.09.2026. Доказів тимчасового зупинення операцій з бюджетними коштами, затримки чи непроведення органом Казначейства платежів відповідача за договором або відсутності коштів для оплати електричної енергії у період, коли настав строк оплати, відповідач суду не надав. Навпаки, як зазначає сам відповідач, за цей же період грудня 2024 року він здійснив оплату іншому постачальнику.
Щодо доводів сторін про добросовісність поведінки відповідача.
Оскільки відповідальність за частиною другою статті 625 ЦК України не залежить від вини боржника, доводи сторін стосовно недобросовісного перешкоджання відповідача виконанню зобов`язання, отримання та повернення відповідачем коштів ТОВ "ПРЕТ СЕРВІС ЕНЕРГОЗМІН", а також стосовно правил бухгалтерського обліку бюджетних установ, не впливають на вирішення цього спору. Наведені відповідачем постанови Верховного Суду у справах № 355/385/17 та № 390/34/17 стосуються обов`язковості договору та принципу добросовісності і висновків, які б звільняли боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, не містять.
Безпідставними є і доводи відповідача про те, що спірні правовідносини вже вирішено в іншій справі. Предметом спору у справі № 914/519/25 було стягнення основної заборгованості, тоді як у даній справі, заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення з лютого 2025 року по серпень 2026 року згідно доданого позивачем розрахунку, що є самостійною вимогою кредитора.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат. Позивач застосував індекси споживчих цін, оприлюднені Державною службою статистики України, за період з лютого 2025 року по липень 2026 року (лютий 2025 року 100,8%, березень 101,5%, квітень 100,7%, травень 101,3%, червень 100,8%, липень 99,8%, серпень 99,8%, вересень 100,3%, жовтень 100,9%, листопад 100,4%, грудень 100,2%, січень 2026 року 100,7%, лютий 101,0%, березень 101,7%, квітень 101,4%, травень 100,9%, червень 99,9%, липень 100,3%), включно з місяцями дефляції, що відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18. Оскільки прострочення розпочалося 06.02.2025, тобто у першій половині місяця, лютий 2025 року правомірно включено до періоду індексації. Індекс за серпень 2026 року позивач до розрахунку не включив, а суд згідно з частиною другою статті 237 ГПК України не може вийти за межі позовних вимог. Сукупний індекс за вказаний період становить 1,13122235, а розмір інфляційних втрат 37 605,09 грн (286 575,31 грн х 1,13122235 - 286 575,31 грн). Розрахунок є арифметично правильним, а вимога про стягнення 37 605,09 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю.
Здійснивши перерахунок 3% річних, з урахуванням правильного початку прострочення, суд встановив, що за період з 06.02.2025 по 31.08.2026 (572 дні) з суми 286 575,31 грн підлягає стягненню 13 472,97 грн 3% річних (286 575,31 грн х 3% х 572 / 365). У стягненні 47,10 грн 3% річних, нарахованих за 04.02.2025 та 05.02.2025, суд відмовляє.
Згідно з частиною першою статті 15 та статтею 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов`язання позивач з 06.02.2025 позбавлений можливості отримати та використовувати належні йому 286 575,31 грн, кошти знецінюються внаслідок інфляційних процесів, а відповідач фактично користується ними без правових підстав. Стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, є належним способом захисту порушеного права позивача, який компенсує знецінення грошових коштів та надає кредитору плату за користування ними боржником.
Відповідно до статей 73, 74, 76-79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують.
Оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково: з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 37 605,09 грн інфляційних втрат та 13 472,97 грн 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 47,10 грн 3% річних суд відмовляє.
Судові витрати.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 407337 від 27.08.2026, із застосуванням коефіцієнта 0,8 відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" у зв`язку з поданням позову в електронній формі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на суму 51 078,06 грн із заявлених 51 125,16 грн, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2 659,95 грн судового збору. Решта суми судового збору покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд –
УХВАЛИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ідентифікаційний код 43968090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, буд. 25-Б, приміщення 1; ідентифікаційний код 44544025) 37 605,09 грн інфляційних втрат, 13 472,97 грн 3% річних та 2 659,95 грн судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Долінська О.З.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua