Окрема думка від 13 жовтня 2026 р. у справі №990/31/24 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Губської О. А., Мазура М. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 жовтня 2026 року у справі № 990/31/24 (провадження № 11-291заі26) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року.

Короткий виклад обставин справи

01 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив: визнати протиправними дії з проведення щодо нього процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді без прийняття рішення про відновлення такого кваліфікаційного оцінювання, зупиненого рішенням ВККС № 193/вс-17 від 17 липня 2017 року, та одночасно з проведенням кваліфікаційного оцінювання з метою визначення відповідності займаній посаді, призначеного на підставі рішення ВККС № 133/зп-18 від 07 червня 2018 року і продовженого рішенням від 11 січня 2024 року № 6/зп-24.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги

Касаційний адміністративний суд ухвалою від 22 червня 2026 року закрив провадження у справі у цій справі № 990/31/24 на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, який визначає, що провадження у справі підлягає закриттю, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд першої інстанції виходив з того, що обставини та правові підстави, покладені в обґрунтування позовних вимог у справі та № 990/32/24, яка вже вирішена судом, та у розглядуваній справі № 990/31/24 є ідентичними. В обох справах позивач оскаржує дії ВККС щодо проведення кваліфікаційного оцінювання без прийняття формального рішення про його поновлення після зупинення, а також одночасність здійснення двох процедур оцінювання: щодо здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді та щодо відповідності займаній посаді. Таким чином, підстави адміністративних позовів у цих справах є ідентичними як за змістом підстав позовів, так і за змістом правових доводів, відмінність лише у формулюванні позовних вимог, зазначених у резолютивній частині позовної заяви.

Позивач не погодився із цією ухвалою та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає, що в контексті розглядуваної справи закриття провадження у справі за відсутності прямої чи опосередкованої вказівки закону не може бути визнане обґрунтованим та передбачуваним, відповідно може тлумачитись як таке, що перешкоджає йому у реалізації наданого йому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права на справедливий суд.

Зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм права, неповним з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

За твердженнями позивача, в адміністративних справах № 990/31/24 та № 990/32/24 предмет спору відрізняється:

- у справі № 990/31/24 предметом оскарження є протиправні дії ВККС щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності його (позивача) здійснювати правосуддя у відповідному суді без прийняття рішення про відновлення такого кваліфікаційного оцінювання, зупиненого рішенням ВККС від 17 липня 2017 року № 193/вс-17, та одночасно з проведенням кваліфікаційного оцінювання з метою визначення його відповідності займаній посаді судді, призначеного на підставі рішення Комісії від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 і продовженого рішенням Комісії від 11 січня 2024 року № 6/зп-24;

- у справі № 990/32/24 предметом позову була вимога про зобов`язання відповідача припинити кваліфікаційне оцінювання щодо відповідності його (позивача) займаній посаді, розпочате на підставі рішення ВККС від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 і продовжене на підставі рішення ВККС від 11 січня 2024 року № 6/зп-24.

Позивач зауважив, що різниця у правовій природі цих вимог виключає можливість застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

Твердить, що під час розгляду і вирішення адміністративної справи № 990/32/24 суд в порушення вимог статті 172 КАС України протиправно відмовив в задоволенні його заяви про об`єднання в одне провадження справ № 990/31/24 і № 990/32/24, а також в порушення вимог статті 9 КАС України суд протиправно вийшов за межі заявлених вимог з підстав, не передбачених процесуальним законодавством, що стало підставою для обмеження його права на доступ до правосуддя.

Позивач доводить, що, вийшовши за межі заявлених позовних вимог під час розгляду справи № 990/32/24, суд фактично позбавив його доступу до правосуддя в межах адміністративної справи № 990/31/24, що не відповідає завданням адміністративного судочинства, встановленим статтею 2 КАС України.

Також позивач зазначає, що під час розгляду справи № 990/31/24 суд інтерпретував право позивача на вибір способу захисту як «просту зміну формулювання», чим порушив практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо недопустимості обмеження доступу до суду, внаслідок чого справа не була розглянута по суті, що нівелює принципи верховенства права та правової визначеності.

Тому, на переконання позивача, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України та мав розглянути справу по суті заявлених позовних вимог.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати

Велика Палата постановою від 14 жовтня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року- без змін.

На обґрунтування прийнятого рішення Велика Палата зазначила, що позови у справах № 990/32/24 та № 990/31/24 мають однаковий суб`єктний склад і ґрунтуються на тотожних фактичних та правових підставах, оскільки в обох справах позивач обґрунтовував протиправність дій ВККС неможливістю одночасного проведення щодо нього двох процедур кваліфікаційного оцінювання, а також продовженням раніше зупиненого оцінювання без прийняття відповідного рішення про його поновлення.

Водночас Велика Палата звернула увагу, що, попри різне формулювання позовних вимог, їхній дійсний зміст та кінцева мета є однаковими. Так, у справі № 990/32/24 позивач вимагав припинити оцінювання на відповідність займаній посаді, посилаючись на проведення конкурсного оцінювання, тоді як у справі № 990/31/24 оспорював проведення конкурсного оцінювання, посилаючись на необхідність проходження оцінювання на відповідність займаній посаді. Отже, задоволення обох позовів призвело б до припинення будь-яких процедур кваліфікаційного оцінювання щодо позивача.

При цьому суд зауважив, що оцінювання на відповідність займаній посаді та оцінювання з метою визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді мають різні підстави проведення, однак є складовими єдиної процедури кваліфікаційного оцінювання, мають спільну нормативну основу, проводяться за однаковими критеріями та спрямовані на досягнення спільної мети.

Визначаючи дійсний зміст позовних вимог, Велика Палата керувалася принципом jura novit curia, відповідно до якого суд повинен надавати належну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та з`ясовувати справжню мету звернення особи до суду, не обмежуючись буквальним тлумаченням прохальної частини позову.

Крім того, Велика Палата врахувала, що основний аргумент позивача щодо неможливості одночасного проведення двох процедур кваліфікаційного оцінювання вже був предметом судового розгляду у справі № 990/32/24, за результатами якого ухвалено рішення, що набрало законної сили. Повторний розгляд аналогічних вимог фактично зумовив би перегляд висновків суду в іншій справі, що суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового рішення (res judicata).

З огляду на викладене Велика Палата дійшла висновку, що позови у справах № 990/31/24 та № 990/32/24 є тотожними за суб`єктним складом, фактичними й правовими підставами та дійсним предметом, оскільки спрямовані на досягнення одного й того самого правового результату. Відмінність формулювання позовних вимог не змінює їхньої сутності та не створює підстав для повторного судового розгляду спору.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Вважаємо помилковим висновок Великої Палати про залишення без змін ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2026 року з огляду на таке.

На наше переконання позови у справах № 990/31/24 та № 990/32/24 не є тотожними за всіма визначеними законом критеріями, а відтак висновок про правомірність закриття провадження у цій справі ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України обов`язковою умовою закриття провадження у справі є наявність судового рішення, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, для застосування зазначеної процесуальної норми необхідна одночасна наявність трьох обов`язкових складових тотожності позовів: суб`єктного складу, предмета та підстав. Відсутність тотожності хоча б одного із цих елементів виключає можливість закриття провадження з відповідної процесуальної підстави.

Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про тотожність позовів у справах № 990/31/24 та № 990/32/24, виходила з того, що вони ґрунтуються на однакових фактичних обставинах і правових аргументах, а відмінність між ними полягає переважно у формулюванні позовних вимог. При цьому визначальним для встановлення тотожності спорів Велика Палата визнала спільну кінцеву мету позивача припинення будь-яких процедур кваліфікаційного оцінювання щодо нього.

На наше переконання, такий підхід є помилковим, оскільки фактично підміняє встановлені процесуальним законом критерії тотожності позовів критерієм єдності бажаного позивачем правового результату.

Саме по собі те, що дві позовні вимоги можуть бути пов`язані між собою, ґрунтуватися на частково однакових обставинах або навіть мати певну спільність очікуваного правового наслідку, не означає, що вони стосуються одного й того самого предмета спору.

Предметом позову є конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа просить здійснити судовий захист. Тому для встановлення тотожності предметів позовів необхідно з`ясувати, які саме дії, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень оспорюються в кожній справі та щодо яких саме матеріально-правових відносин позивач просить ухвалити судове рішення.

У справі № 990/32/24 позовна вимога була спрямована на припинення кваліфікаційного оцінювання щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді судді як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, розпочатого рішенням ВККС від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 та продовженого рішенням від 11 січня 2024 року № 6/зп-24.

Натомість у справі № 990/31/24 предметом судового контролю є правомірність дій ВККС щодо здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання з іншої підстави - з метою визначення здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя у відповідному суді (в межах конкурсу до Верховного Суду), яке, за твердженням позивача, продовжується після його зупинення без прийняття рішення про поновлення.

Отже, хоча обидва позови пов`язані між собою спільними фактичними обставинами та стосуються процедури кваліфікаційного оцінювання позивача, вони спрямовані на захист різних матеріально-правових інтересів і стосуються двох різних підстав цієї процедури, які мають самостійне нормативне регулювання та різну правову мету. Одне оцінювання проводиться з метою визначення відповідності судді займаній посаді, інше - з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Відповідно, кожна має самостійний предмет правового регулювання, окремі рішення про її початок, зупинення, поновлення чи продовження та може бути предметом окремого судового контролю

Особливого значення в цьому контексті набуває те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 990/32/24, якою залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС про зобов`язання припинити кваліфікаційне оцінювання щодо відповідності позивача займаній посаді, розпочате на підставі рішення ВККС № 133/зп-18 від 07 червня 2018 року, вже висловила правову позицію щодо самостійності зазначених спорів.

Зокрема, Велика Палата наголосила, що питання правомірності проведення кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді без прийняття рішення про поновлення такого оцінювання є предметом іншої судової справи, тоді як у справі № 990/32/24 предметом судового розгляду було питання правомірності проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

На наше переконання, цей висновок має принципове значення для вирішення питання про тотожність позовів у справах, що порівнюються.

Велика Палата у постанові від 30 квітня 2026 року фактично розмежувала предмети відповідних спорів та визнала, що питання правомірності проведення конкурсного оцінювання без його поновлення не було предметом самостійного вирішення у справі № 990/32/24, а підлягає розгляду в іншій судовій справі.

Необхідно також враховувати, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Також стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий суд, невід`ємною складовою якого є доступ до суду.

Застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України як процесуальної підстави для припинення судового розгляду має здійснюватися лише за умови встановлення всіх передбачених цією нормою критеріїв тотожності. Розширене тлумачення цієї підстави, за якого подібність обставин та спільність кінцевої мети позовів фактично замінюють тотожність їх предмета, створює ризик необґрунтованого обмеження права особи на судовий захист.

На наше переконання предмети цих позовів є різними, оскільки в одній справі оспорюється правомірність проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, а в іншій - правомірність дій ВККС щодо проведення оцінювання з метою визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді без прийняття рішення про поновлення такого оцінювання.

За таких обставин відсутність тотожності предмета позову виключає можливість застосування пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, незалежно від наявності збігу сторін та значної подібності фактичних і правових підстав звернення до суду.

З огляду на викладене вважаю, що Велика Палата дійшла помилкового висновку про правомірність закриття провадження у справі № 990/31/24.

З урахуванням наведеного вважаємо, що Велика Палата мала б скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судді: О. А. Губська

М. В. Мазур