Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №161/22386/24
Суддя: Макаровець Алла Миколаївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 161/22386/24
провадження № 51-4925 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024030580003054 від 04 вересня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України,
за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року стосовно засудженої ОСОБА_8 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 128 КК України із застосуванням положень, передбачених ст. 100 цього Кодексу, до покарання у виді громадських робіт на строк 40 годин.
Цивільний позов КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_10 на користь позивача 9346,62 грн на відшкодування витрат лікарської установи на лікування потерпілої ОСОБА_9 .
За обставин, детально наведених у вироку, неповнолітню ОСОБА_8 було визнано винуватою в тому, що вона 03 вересня 2024 року приблизно о 14:00, перебуваючи поблизу Боголюбських ставків, розташованих на вул. Лесі Українки в с. Боголюби Луцького району Волинської області, у ході конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, діючи з необережністю, тобто не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді спричинення тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості іншій особі, хоча повинна була і могла передбачити, підійшла до ОСОБА_9 спереду та заподіяла їй один удар правою ногою в ділянку тулуба, через що потерпіла впала спиною на поверхню землі, при цьому вагою власного тіла оперлася на обидві руки. Внаслідок необережних дій ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_9 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів правої та лівої променевих кісток у нижній третині, перелому шилоподібного відростка правої ліктьової кістки, які належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для загоєння перелому необхідний час понад 21 добу.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог представник потерпілої вказує на неправильну кваліфікацію дій засудженої ОСОБА_8 за ст. 128 КК України, з огляду на таке:
- відомості до ЄРДР було внесено за ч. 1 ст. 122 КК України, проте слідчий, без наведення належного обґрунтування, змінив правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 на ст. 128 КК України, при цьому з постанови слідчого неможливо зрозуміти, на підставі чого він дійшов переконання, що заподіяний обвинуваченою удар був ненавмисним, та в чому така ненавмисність полягала;
- суди попередніх інстанцій не взяли до уваги показань потерпілої про те, що ОСОБА_8 спочатку почерговими рухами рук намагалася або схопити за волосся ОСОБА_9 , або вдарити її, через що остання з метою збільшення дистанції та уникнення ушкодження почала відходити назад, однак обвинувачена, продовжуючи свої дії, спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень, завдала потерпілій одного удару ногою в ділянку грудної клітки, від чого та впала і отримала тілесних ушкоджень середньої тяжкості;
- удар ногою не може бути ненавмисним, адже обвинувачена діяла з невизначеним умислом на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, при цьому не маючи можливості наперед кваліфікувати ступінь їх тяжкості;
- високо піднята нога, на думку представника потерпілої, не є мимовільним рухом людини, а тому в будь-якому разі в ОСОБА_8 був умисел на заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень;
- неповнолітня обвинувачена ОСОБА_8 діяла з непрямим умислом на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 .
Разом з тим представник потерпілої стверджує, що наведена вище позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 вересня 2019 року (справа № 689/332/18), зміст якої не був урахований судами попередніх інстанцій під час вирішення питання стосовно кваліфікації дій ОСОБА_8 .
Детально викладаючи в касаційній скарзі обставини, представник потерпілої зазначає про відсутність у діях неповнолітньої ОСОБА_8 встановленої судами попередніх інстанцій обставини, яка пом`якшує їй покарання, - щирого каяття.
Крім того, адвокат ОСОБА_6 стверджує, що суд апеляційної інстанції:
- лише формально вказав про правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 ;
- не навів обґрунтувань, чому залишив поза увагою згадану вище практику Верховного Суду;
- не спростував наведених в апеляційній скарзі доводів.
На зазначену касаційну скаргу прокурор ОСОБА_11 подала заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів представника потерпілої, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги представника потерпілої.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі представника потерпілої доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами пунктів 1-2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин кримінального провадження, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Щодо доводів про неправильну кваліфікацію дій засудженої
У касаційній скарзі представник потерпілої не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 128 КК України, вважаючи, що її протиправні дії підлягають правовій кваліфікації за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки засуджена, завдаючи ОСОБА_9 удару ногою в ділянку тулуба, діяла з непрямим (невизначеним) умислом на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, не маючи при цьому можливості наперед кваліфікувати ступінь їх тяжкості.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та наведені доводи касаційної скарги, колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до встановлених у вироку суду фактичних обставин у кримінальному провадженні, ОСОБА_8 у ході конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, діючи з необережністю, тобто не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді спричинення тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості іншій особі, хоча повинна була і могла передбачити, підійшла до ОСОБА_9 спереду та нанесла один удар правою ногою в ділянку тулуба, через що потерпіла впала спиною на поверхню землі, при цьому вагою власного тіла оперлася на обидві руки. Внаслідок необережних дій ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_9 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів правої та лівої променевих кісток у нижній третині, перелому шилоподібного відростка правої ліктьової кістки, які належать до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для загоєння перелому необхідний час понад 21 добу.
До таких висновків суд першої інстанції, з огляду на положення статей 23, 94 КПК України, дійшов на підставі:
- показань обвинуваченої ОСОБА_8 , яка свою вину у вчиненні інкримінованого їй злочину повністю визнала та зазначила, що 03 вересня 2025 року разом із сестрою ОСОБА_12 прийшли на ставок у с. Боголюби. Туди на велосипеді під`їхала потерпіла ОСОБА_9 і почала їх виганяти, при цьому, нецензурно висловлювалася. Далі потерпіла стала розкидувати їхні речі, кинула в неї кросівкою, а згодом наїхала велосипедом на її сестру. У зв`язку із цим обвинувачена відштовхнула потерпілу, а коли та почала до неї наближатися, то відштовхнула вдруге, а саме заподіяла правою ногою удар у живіт, від чого потерпіла присіла та впала. Також обвинувачена вказувала, що після конфлікту намагалася примиритися з потерпілою, щиро розкаюється у скоєному і шкодує про вчинене;
- показань потерпілої ОСОБА_9 , яка пояснювала, що на ставках у с. Боголюби, де працює адміністратором, під`їхала до дівчат, які сиділи на березі ставка, та попросила перейти на іншу сторону, оскільки там, де вони сиділи, купатися заборонено. Однак дівчата почали на неї лаятися. За деякий час підбігла ОСОБА_8 та почала махати руками, вдарила її ногою в груди, від чого вона впала на землю ї заламала обидві руки. Потерпіла подзвонила чоловіку, він викликав швидку, а дівчата встали і втікли. Вважала, що обвинувачена не розкаялася, та наполягала на суворому покаранні останньої;
- показань свідка ОСОБА_12 , яка показала суду, що разом із сестрою ОСОБА_8 приїхали в с. Боголюби, пішли до озера та сиділи на березі, ніхто не купався. До них підійшла жінка ( ОСОБА_9 ) і почала їх виганяти: велосипедом наїхала їй на руку, шарпала їхні речі й кидалася взуттям сестри. Потерпіла штовхнула її, після чого сестра відштовхнула жінку, а потім вдарила її ногою в ділянку таза, від чого та зробила крок назад і впала. Потерпіла підійшла до велосипеда, сперлася руками на нього і почала телефонувати своєму чоловіку;
- протоколу слідчого експерименту від 24 вересня 2024 року, проведеного за участю потерпілої ОСОБА_9 , з якого суд установив, що потерпіла відтворила та деталізувала всі обставини спричинення їй тілесних ушкоджень;
- протоколу пред`явлення особи для впізнання від 24 вересня 2024 року, за даними якого суд установив, що потерпіла ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_8 як особу, яка завдала їй удару;
- протоколу огляду предмета (відеозапису) від 24 вересня 2024 року, з якого суд установив, що слідчим оглянуто відеозапис, наданий потерпілою ОСОБА_9 , на якому зафіксовано обставини конфлікту між обвинуваченою та потерпілою;
- протоколу слідчого експерименту від 25 вересня 2024 року, проведеного за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_12 , згідно з яким суд установив, що свідок відтворила відомі їй обставини заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_9 ;
- протоколу слідчого експерименту від 30 листопада 2024 року (з фототаблицями), відповідно до якого суд установив, що обвинувачена ОСОБА_8 відтворила обставини конфлікту та заподіяння удару потерпілій ОСОБА_9 ;
- висновку експерта 30 вересня 2024 року № 669, зі змісту якого суд установив, що, за даними медичної картки стаціонарного хворого КП «Волинська обласна клінічна лікарня», ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження: закриті переломи правої та лівої променевих кісток у нижній третині, перелом шилоподібного відростка правої ліктьової кістки, які виникли в результаті контактів із тупими предметами, цілком можливо в результаті падіння з висоти власного зросту з попередньо наданим прискоренням, подальшим упором на витягнуті руки, за обставин і в час, які вказано в постанові, протоколах допитів, слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка, і належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для їх загоєння необхідний час понад 21 добу.
Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані в кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості й достовірності, місцевий суд дійшов висновку про те, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_8 у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення, кваліфікованого за ст. 128 КК України, а саме в заподіянні необережного тілесного ушкодження середньої тяжкості.
При цьому місцевий суд визнав неспроможними доводи представника потерпілої про необхідність виправдання ОСОБА_8 за ст. 128 КК України з огляду на те, що в її діях, як стверджує сторона захисту, наявний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 цього Кодексу.
Із зазначеним вище погодився і суд апеляційної інстанції, який, залишаючи вирок без зміни, спростував доводи представника потерпілої про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченої, вказавши, що вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, доведена дослідженими та належним чином оціненими місцевим судом доказами, зокрема показаннями обвинуваченої, потерпілої, свідка, протоколами слідчих експериментів і висновком судово-медичної експертизи.
На переконання колегії суддів, наведені висновки судів попередніх інстанцій у цілому є законними, обґрунтованими та узгоджуються зі встановленою судами сукупністю доказів у кримінальному провадженні.
Так, правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акта поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 122 КК України, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел).
До того ж умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановленням причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.
Водночас кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження, тобто за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 128 КК України, настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 122 цього Кодексу, за умови, що заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень здійснюється за суб`єктивною стороною цих злочинів. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків і ставленням до цих наслідків.
При цьому для відмежування зазначених кримінальних правопорушень суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винуватого.
Зокрема, питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб скоєння злочину, знаряддя його вчинення, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винуватого й потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК України).
Водночас непрямий умисел може бути неконкретизованим (невизначеним), коли винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру і тяжкості.
Разом з тим відповідно до ст. 25 КК України (якою визначено поняття необережності та її види) необережність поділяється на кримінальні протиправні самовпевненість і недбалість.
Необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 2 цієї статті).
За наведених в оскаржуваних судових рішеннях фактичних обставин справи ОСОБА_8 у ході конфлікту з ОСОБА_9 , який виник раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків, підійшла до потерпілої спереду і завдала їй удару правою ногою в ділянку тулуба, через що та впала спиною на поверхню землі, при цьому вагою власного тіла оперлася на обидві руки, внаслідок чого отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді закритих переломів правої та лівої променевих кісток в нижній третині, перелому шилоподібного відростка правої ліктьової кістки.
Разом з тим суди установили, що обвинувачена діяла з необережністю, адже не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння у вигляді спричинення потерпілій тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості, хоча повинна була і могла передбачити (злочинна недбалість).
Водночас, як видно зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, згадані вище тілесні ушкодження (закриті переломи рук) у ОСОБА_9 виникли не від удару в ділянку тулуба, якого завдала ОСОБА_8 , а внаслідок падіння спиною на поверхню землі, під час якого вона оперлася на обидві руки. При цьому суди не встановили того, що:
- безпосередньо від завданого ОСОБА_8 удару в місці його заподіяння (ділянка тулуба) потерпіла отримала тілесні ушкодження;
- обвинувачена після завдання удару та падіння потерпілої продовжила вчиняти будь-які протиправні дії.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги представника потерпілої про те, що удар ногою не може бути ненавмисним, адже такий рух не був мимовільним, і це свідчить про наявність у ОСОБА_8 умислу на заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, Верховний Суд вважає непереконливими, оскільки така позиція не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про те, що отримані потерпілою тілесні ушкодження середньої тяжкості були результатом саме необережних дій обвинуваченої, яка, завдаючи удару ногою в ділянку тулуба ОСОБА_9 , не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (перелом рук потерпілої через падіння на спину та спирання на руки), хоча повинна була і могла передбачити.
Беручи до уваги наведене вище і встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів обставини справи, зокрема спосіб заподіяння тілесного ушкодження, його характер і локалізацію, причини припинення злочинних дій, поведінку обвинуваченої та потерпілої, що передувала події, їх стосунки, колегія суддів доходить переконання, що дії ОСОБА_8 із суб`єктивної сторони мали ознаки саме кримінальної протиправної недбалості, яка є видом необережності (ч. 2 ст. 25 КК України), що охоплюється диспозицією ст. 128 КК України, а тому доводи представника потерпілої про те, що в діях засудженої наявний склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, адже, на його думку, ОСОБА_8 діяла з невизначеним умислом на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, є безпідставними і не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Стосовно тверджень у касаційній скарзі щодо неврахування судами попередніх інстанцій показань потерпілої про те, що ОСОБА_8 спочатку почерговими рухами рук намагалася або схопити за волосся ОСОБА_9 , або вдарити її, через що остання з метою збільшення дистанції та уникнення ушкодження почала відходити назад, однак обвинувачена, продовжуючи свої дії, спрямовані на заподіяння тілесних ушкоджень, заподіяла їй одного удару ногою в ділянку грудної клітки, від чого потерпіла впала і зазнала тілесних ушкоджень середньої тяжкості, то Суд не бере їх до уваги, оскільки:
- як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, розглядаючи кримінальне провадження, з дотриманням положень, передбачених ст. 337 КПК України, належним чином оцінивши показання потерпілої в сукупності з іншими доказами, поклали їх в основу засудження ОСОБА_8 за вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення;
- представник потерпілої лише цитує показання ОСОБА_9 , однак не наводить переконливих мотивів, яким чином її свідчення спростовують оскаржувані судові рішення в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 128 КК України та висновки про відсутність у її діях непрямого умислу на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості;
- доводи представника потерпілої в цій частині фактично зводяться до надання ним власної оцінки наявним у справі доказам, що з огляду на положення ст. 433 КПК України не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Щодо посилань у касаційній скарзі на те, що відомості до ЄРДР було внесено за ч. 1 ст. 122 КК України, проте слідчий без належного обґрунтування змінив правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 на ст. 128 КК України, при цьому з постанови слідчого неможливо зрозуміти, на підставі чого він дійшов переконання, що заподіяний обвинуваченою удар був ненавмисним, та в чому така ненавмисність полягала, то колегія суддів уважає, що в цілому вони не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, оскільки:
- згідно з положеннями ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта;
- обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 надійшов до суду саме за ст. 128 КК України. У ході судового розгляду прокурор не змінював пред`явленого обвинувачення;
- відповідно до положень, передбачених статтями 424, 433 КПК України, Верховний Суд переглядає саме рішення судів попередніх інстанцій на предмет їх відповідності нормам кримінального та процесуального права;
- представник потерпілої не наводить мотивованих аргументів про те, яким саме чином його незгода з постановою слідчого про перекваліфікацію дій ОСОБА_8 на ст. 128 КК України спростовує згадані вище висновки судів попередніх інстанцій про доведеність її вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, які, згідно зі змістом оскаржуваних судових рішень були зроблені на підставі оцінки сукупності наявних у справі доказів.
Щодо посилань у касаційній скарзі на практику Верховного Суду
На підтвердження своєї позиції щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 128 КК України представник потерпілої звертає увагу на постанову Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 689/332/18.
Так, у зазначеному рішенні суд касаційної інстанції вказав на обґрунтованість доводів касаційної скарги сторони обвинувачення про те, що засуджений у момент події злочину діяв з неконкретизованим умислом, оскільки умисно із силою завдав потерпілому декількох ударів кулаками в обличчя, заподіявши цим середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, після чого потерпілий, упавши на землю, отримав такого ж ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
При цьому з огляду на сукупність всіх встановлених судами попередніх інстанцій обставин вчиненого діяння, Суд звернув увагу на те, що, попри неодноразові падіння потерпілого від ударів, кожного разу, після того як той піднімався, засуджений продовжував побиття.
Отже, обставини вказаної справи відрізняються від цього кримінального провадження, у якому суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні докази, дійшли висновку про те, що тілесні ушкодження потерпіла отримала внаслідок необережної поведінки обвинуваченої ОСОБА_8 (кримінальної протиправної недбалості), а не через наявність у неї умислу (прямого або непрямого) на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, а тому вказана практика Верховного Суду в цьому випадку не є цілком релевантною.
Також, ураховуючи наведене, колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги представника потерпілої про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів, чому залишив поза увагою посилання апелянта на згадане вище рішення Суду, оскільки таке порушення, з огляду на нерелевантність вказаної практики суду касаційної інстанції, не є тим істотним порушенням вимог КПК України, яке перешкодило або могло перешкодити суду постановити законне й обґрунтоване рішення в частині доведення вини ОСОБА_8 , кваліфікації її дій та призначеного покарання.
Висновки Верховного Суду щодо кваліфікації дій засудженої
Верховний Суд доходить переконання, що кваліфікація дій ОСОБА_8 за ст. 128 КК України, з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені місцевим судом докази та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, є правильною, а вина у вчиненні цього кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом,тому посилання представника потерпілої на неправильну кваліфікацію дій засудженої з тим обґрунтуванням, що, на його думку, вона умисно заподіяла потерпілій тілесні ушкодження середньої тяжкості, є неспроможними, отже, касаційна скарга із цих підстав задоволенню не підлягає.
Інших доводів, які би спростовували законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і свідчили про наявність підстав для їх скасування, касаційна скарга представника потерпілої не містить.
Щодо доводів про відсутність у діях засудженої щирого каяття
У касаційній скарзі представник потерпілої, звертаючи увагу на практику Верховного Суду, стверджує про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях неповнолітньої ОСОБА_8 обставини, яка пом`якшує їй покарання, - щирого каяття, оскільки обвинувачена:
- заподіяла потерпілій удару ногою в ділянку грудної клітки, при цьому після події не надала жодної допомоги потерпілій, не вибачилася, не перепитала щодо необхідності виклику швидкої медичної допомоги, не цікавилася її здоров`ям та ушкодженнями, така поведінка, на думку представника потерпілої, свідчить про відсутність у ОСОБА_8 щирого жалю з стосовно своїх дій;
- під час досудового слідства і судового розгляду перед потерпілою не вибачилася, не демонструвала жалю щодо своїх протиправних дій, критично не оцінювала своєї поведінки, не відшкодувала та не намагалася відшкодувати заподіяні збитки, а також відмовилася від пропозиції потерпілої виплатити компенсацію за заподіяну шкоду;
- у всіх подіях звинувачувала виключно потерпілу;
- хоча і висловлювала вину, проте робила це нещиро та сухо.
Однак ці доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки касаційна скарга не містить будь-яких обґрунтувань того, яким чином зазначене перешкодило судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення з огляду на те, що відповідно до положень, передбачених ст. 65 КК України, установлені у ст. 66 цього Кодексу обставини, зокрема щире каяття, мають ураховуватися судами саме під час призначення винній особі виду та строку покарання, яке, у свою чергу, у цьому випадку не оскаржується представником потерпілої в касаційному порядку.
Щодо доводів про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України
На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, в цілому оцінив і перевірив викладені в апеляційній скарзі представника потерпілої доводи та обґрунтовано не встановив підстав для її задоволення, навівши відповіді мотиви свого рішення. При цьому підстав, які б свідчили про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_8 за ст. 128 КК України, про що представник потерпілої вказував в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не встановив.
За таких обставин невідповідність оскаржуваної ухвали положенням, передбаченим ст. 419 КПК України, що, на переконання представника потерпілої, виразилося в ігноруванні апеляційним судом допущених судом першої інстанції порушень та в залишенні без відповіді доводів апеляційної скарги, та у свою чергу перешкодило або могло перешкодити цьому суду постановити законне й обґрунтоване рішення, у ході касаційного розгляду не встановлено.
Висновки Верховного Суду за результатом касаційного розгляду
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а під час перегляду кримінального провадження стосовно засудженої ОСОБА_8 (у межах змісту доводів поданої касаційної скарги) судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу представника потерпілоїнеобхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року стосовно засудженої ОСОБА_8 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Оригінал: reyestr.court.gov.ua