Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №686/31857/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №686/31857/24

Суддя: Макаровець Алла Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 686/31857/24

провадження № 51-4892 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

законного представника потерпілого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024243000003050 від 03 жовтня 2024 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Хмельницького Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк застосування до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із 14 жовтня 2024 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Цим же вироком цивільні позови:

- законного представника потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 77 956,59 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 330 000 грн - моральної шкоди та 10 000 грн - витрат на правову допомогу;

- прокурора задоволено та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України 54 892,05 грн на відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_10 , а також на користь КП «Хмельницька міська дитяча лікарня» Хмельницької міської ради 1834,96 грн на відшкодування витрат на комунальні послуги за період стаціонарного лікування потерпілого ОСОБА_10 .

За обставин, детально наведених у вироку, неповнолітнього ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 02 жовтня 2024 року приблизно о 23:00, перебуваючи у кімнаті АДРЕСА_2, розпочав словесну суперечку з ОСОБА_10 , у ході якої на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, завдав потерпілому одного удару кулаком правої руки в ділянку щелепи зліва, через що останній упав на підлогу. Після цього ОСОБА_6 умисно завдав ОСОБА_10 почергово щонайменше 15 ударів кулаками та не менш ніж 10 ударів передньою частиною стопи у ділянки голови, тулуба, живота та спини. Далі, продовжуючи свою злочинну діяльність, засуджений умисно завдав потерпілому, який на той час уже підвівся і перебував у положенні сидячи на ліжку, одного удару кулаком правої руки в ділянку щелепи зліва, унаслідок чого ОСОБА_10 схилився на правий бік, після цього ОСОБА_6 завдав останньому почергово щонайменше 15 ударів кулаками по голові, животі та спині, а потім, поваливши на підлогу, - почергово мінімум 15 ударів кулаками та ногами в ділянку спини. Вказаними протиправними діями неповнолітній ОСОБА_6 умисно заподіяв потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді:

- струсу головного мозку, підшкірної гематоми лівої тім`яно-скроневої ділянки голови, садна шкіри правої половини лобної ділянки голови, підшкірного крововиливу лівої вушної мушлі, які в сукупності належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;

- розриву селезінки, гематоми заочеревинного простору зліва, забою лівої нирки, часткового надриву діафрагми ліворуч, які в сукупності належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що суди попередніх інстанцій, призначаючи йому покарання, повною мірою не врахували:

1) даних про його особу, зокрема:

- згідно з довідкою ХРУП ГУНП у Хмельницькій області він зарекомендував себе посередньо, скарг на його поведінку до правоохоронних органів не надходило, на профілактичному обліку в секторі ювенальної превенції не перебував, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався;

- він має позитивні характеристики, видані Сусловецьким ліцеєм Летичівської селищної ради й Летичівською селищною радою від 06 листопада 2024 року № 158;

- прийомні батьки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 докладають максимальних зусиль для його виховання, постійно співпрацюють з класним керівником, майстром виробничого навчання та адміністрацією навчального закладу;

2) обставин відшкодування збитків потерпілому, а саме того, що представнику потерпілого ОСОБА_9 було частково відшкодовано моральну шкоду в розмірі 20 000 грн;

3) змісту практики суду касаційної інстанції та положень, передбачених статтями 433, 441-443 КПК України 1960 року (щодо обставин, які мають враховувати суди під час розгляду справи про злочин неповнолітнього), а також приписів ст. 103 КК України і статей 485, 487 КПК України про обов`язковість встановлення та врахування всіх відомостей про особу неповнолітнього (який вчинив злочин) і дослідження умов його життя, виховання, впливу на нього дорослих, рівня розвитку й інших особливостей його особи;

4) того, що він був позбавлений батьківського піклування, виріс у прийомній сім`ї (а лише формально послалися на зміст довідки ХРУП ГУНП у Хмельницькій області, відповідно до якої він посередньо характеризується);

5) факту визнання вини, розкаяння в межах свого віку, вибачення перед потерпілим, часткового відшкодування прийомними батьками збитків (адже він перебував під цілодобовим домашнім арештом і не міг працювати), що, на думку ОСОБА_6 , свідчить про передчасність висновків судів про відсутність у його діях щирого каяття.

З огляду на зазначене засуджений уважає, що суди попередніх інстанцій, призначаючи йому покарання, залишили поза увагою вимоги розд. ХІ Загальної частини КК України та гл. 38 розд. VI КПК України, а це у свою чергу, на його думку, призвело до призначення занадто суворого покарання.

Разом з тим у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , окрім положень, передбачених статтями 50, 65 КК України, також цитує зміст ст. 75 КК України.

До того ж засуджений, посилаючись на порушення, передбачені ч. 2 ст. 419 КПК України, стверджує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, ретельно не перевірив усіх доводів його апеляційної скарги та не надав оцінки даним про його особу, а лише формально обмежився посиланням на наявні у справі характеристики.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілого ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги засудженого.

Законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 також заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого. При цьому, мотивуючи свою позицію законний представник, серед іншого, вказувала, що її сина (потерпілого ОСОБА_10 ) було жорстоко побито, він не чинив будь-якого опору, після побиття його просто накрили ковдрою та втекли. ЇЇ син перебував за три хвилини до смерті, був масовий внутрішній крововилив. Він двадцять днів перебував у реанімації, йому видалили селезінку. Зараз йому 16 років та він живе без органу. Побиття було дуже жорстоким, нізащо, за 200 грн. Обвинувачений бив її сина так сильно, що зламав перстень. За весь цей час (минуло 2 роки) ОСОБА_6 жодного разу не вибачився. Наразі вона сама виховує трьох дітей та протягом двох років була вимушена неодноразово брати участь у судових засіданнях.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі засудженого доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених вище підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

З урахуванням наведеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та керується лише тими фактичними обставинами кримінального провадження, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК України в касаційній скарзі останнього не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряється.

Щодо щирого каяття

У касаційній скарзі засуджений вказує на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у його діях щирого каяття, адже він визнав вину, розкаявся в межах свого віку, вибачився перед ОСОБА_10 , а його прийомні батьки частково відшкодували потерпілому збитки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Положеннями ч. 1 ст. 66 КК України встановлено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, з-поміж іншого, визнаються, з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_6 покарання, не встановили підстав, які б свідчили про наявність у обвинуваченого такої обставини, що пом`якшує покарання, як щире каяття.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к, щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути завдану шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх відомих їй обставин справи, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочину, ще й дійсне, щире, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовності нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину має бути відображений у матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до оскаржуваних судових рішень обвинувачений ОСОБА_6 своїми протиправними діями заподіяв неповнолітньому потерпілому ОСОБА_10 шкоди на загальну суму 417 956,59 грн (матеріальна, майнова шкода та витрати на правову допомогу).

При цьому з вироку встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 під час допиту в суді першої інстанції повідомив, що матеріальна шкода йому відшкодована не була, а моральна - лише частково в розмірі 20 000 грн.

Ураховуючи вказане вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відшкодування ОСОБА_6 на час судового розгляду в суді першої інстанції незначної суми моральної шкоди, а також відсутність у матеріалах провадження і в касаційній скарзі даних про подальше відшкодування шкоди протягом тривалого періоду - у сукупності не свідчать про наявність у діях засудженого дієвого щирого каяття, яке б підтверджувало бажання виправити наслідки вчиненого злочину та намагання відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки.

Водночас Суд зауважує, що визнання вини та вибачення перед потерпілим (на чому наполягає засуджений), з огляду на зміст наведеної вище практики суду касаційної інстанції, не є обставинами, які безумовно свідчать про наявність у діях ОСОБА_6 щирого каяття. Інших даних на підтвердження наявності в ОСОБА_6 зазначеної обставини, яка пом`якшувала б йому покарання, його касаційна скарга не містить.

Беручи до уваги згадане, Верховний Суд не бачить підстав, які б свідчили про незаконність та необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо невизнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує ОСОБА_6 покарання, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Стосовно доводів засудженого ОСОБА_6 про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість

Відповідно до частин 1, 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ч. 2 ст. 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

За ч. 2 ст. 4 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Частиною 1 ст. 103 КК України встановлено, що під час призначення покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Згідно зі ст. 485 КПК України під час судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, також з`ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров`я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов`язану з психічною хворобою, повинно бути також з`ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

За приписами ст. 487 КПК України під час дослідження умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого належить з`ясувати:

1) склад сім`ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім`ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім`ї;

2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього;

3) зв`язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про вид і строк покарання ОСОБА_6 , урахували:

- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів;

- дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризувався посередньо, неодружений, був студентом, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебував, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 08 листопада 2024 року № 879 на період вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення будь-яким психічним розладом не страждав, усвідомлював свої дії, міг передбачити їх наслідки та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребував.

Обставинами, які пом`якшують обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суди визнали те, що він на момент скоєння злочину був неповнолітнім, визнав вину у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, судами встановлено не було.

Крім того, судами, серед іншого, було взято до уваги:

- показання потерпілого ОСОБА_10 , який вказував, що ОСОБА_6 вдарив його рукою в ділянку лівої щоки, коли він сидів на ліжку, після чого він впав на підлогу, а обвинувачений продовжив бити його по різних частинах тіла руками й ногами, завдавши більш ніж 60 ударів. При цьому зазначив, що побиття тривало близько 30 хвилин та припинилося після того, як у двері кімнати постукали дівчата, після чого його поклали на ліжко та накрили простирадлом;

- висновок судово-медичної експертизи від 15 листопада 2024 року № 626, згідно з яким у ОСОБА_10 була поєднана травма з тілесними ушкодженнями у вигляді розриву селезінки з накопиченням у черевній порожнині не менше ніж 600 мл крові, а в порожнині тазу - до 300 мл крові, гематоми заочеревинного простору ліворуч, забою лівої нирки, часткового надриву сухожильної частини діафрагми зліва (тяжкі тілесні ушкодження) і частково її м`язової частини зліва, струсу головного мозку, підшкірної гематоми лівої тім`яно-скроневої ділянки голови, садна шкіри правої половини лобної ділянки голови, підшкірного крововиливу лівої вушної мушлі (легкі тілесні ушкодження).

Таким чином, зважаючи на зміст положень ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 65 КК України, ураховуючи характер протиправних діянь обвинуваченого та спосіб їх вчинення, суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення, позицію учасників судового провадження, досудову доповідь, суди попередніх інстанцій дійшли переконання про необхідність призначення ОСОБА_6 реального покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, визначеному в санкції ч. 1 ст. 121 КК України, зазначивши, що саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з тим суди попередніх інстанцій також не встановили підстав для застосування до призначеного покарання положень, передбачених ст. 69 КК України та статтями 75, 76 КК України, посилаючись на характер вчиненого кримінального правопорушення, що супроводжувалося агресією з боку обвинуваченого, та відсутність щирого каяття.

На переконання колегії суддів, наведені висновки судів попередніх інстанцій загалом є законними та обґрунтованими.

При цьому Суд зауважує, що посилання в касаційній скарзі засудженого на те, що:

- згідно з довідкою ХРУП ГУНП у Хмельницькій області він зарекомендував себе посередньо, скарг на його поведінку до правоохоронних органів не надходило, на профілактичному обліку в секторі ювенальної превенції не перебував, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався;

- відповідно до довідки з Сусловецького ліцею Летичівської селищної ради та довідки з Летичівської селищної ради від 06 листопада 2024 року № 158 він характеризується позитивно;

- прийомні батьки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 докладають максимальних зусиль для його виховання, постійно співпрацюють з класним керівником, майстром виробничого навчання та адміністрацією навчального закладу;

- потерпілому було частково відшкодовано моральну шкоду в розмірі 20 000 грн;

- він був позбавлений батьківського піклування, виріс у прийомній сім`ї,

лише підтверджують правильність висновків судів попередніх інстанцій стосовно необхідності призначення йому мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років і в цілому не свідчать про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів уважає непереконливими твердження ОСОБА_6 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували визначених ст. 103 КК України та статтями 485, 487 КПК України даних про його особу, адже, наводячи такі доводи, засуджений не конкретизує:

- які саме дані чи обставини про його особу як неповнолітнього, не були взяті судами до уваги під час вирішення питання призначення йому покарання;

- яким чином це перешкодило або могло перешкодити судам ухвалити законні й обґрунтовані рішення у цій частині, у тому числі з огляду на те, що ОСОБА_6 було призначено мінімальне покарання, яке передбачено санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

Щодо посилань засудженого на практику суду касаційної інстанції про необхідність урахування положень статей 433, 441-443 КПК України 1960 року під час призначення покарання неповнолітньому, а також на зміст вказаних норм, Суд не бере їх до уваги, оскільки:

- злочин було вчинено 02 жовтня 2024 року, а кримінальне провадження відкрито 03 жовтня 2024 року, тобто у період дії КПК України 2012 року;

- відповідно до приписів ст. 1 КПК України 2012 року порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України, серед іншого, складається з відповідних положень цього Кодексу;

- згідно з ч. 1 ст. 5 КПК України 2012 року процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення;

- частиною 2 Прикінцевих положень КПК України 2012 року установлено, що з дня набрання чинності цим Кодексом (19 листопада 2012 року) втрачає чинність Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України 1960 року).

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені певною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Отже, законодавець визначив, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром.

Як було згадано вище, суди попередніх інстанцій дійшли переконання про необхідність призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Беручи до уваги зазначене вище, а також з огляду на те, що в касаційній скарзі засуджений не наводить жодних доводів про наявність підстав для застосування до нього положень ст. 69 КК України та не вказує на незаконність і необґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій частині, колегія суддів доходить переконання стосовно необґрунтованості тверджень ОСОБА_6 про допущення порушення судами попередніх інстанцій вимог розд. ХІ Загальної частини КК України і гл. 38 розд. VI КПК України, що призвело до призначення йому занадто суворого покарання (ст. 414 КПК України).

Щодо посилань на ст. 75 КК України

Як видно зі змісту касаційної скарги, засуджений ОСОБА_6 лише цитує приписи ст. 75 КК України, проте не наводить жодних доводів про наявність підстав, які б свідчили про можливість застосування до нього інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Стосовно доводів про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України

У касаційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, адже, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, ретельно не перевірив усіх доводів його апеляційної скарги та не надав оцінки даним про його особу, а лише формально обмежився посиланням на наявні у справі характеристики.

Проте, як було згадано вище, дані про особу неповнолітнього обвинуваченого та наведені в касаційній скарзі позитивні характеристики загалом підтверджують правильність рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, про необхідність призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, визначеного санкцією інкримінованого йому злочину.

Крім того, стверджуючи зазначене, засуджений не вказує, які саме доводи його апеляційної скарги були залишені судом апеляційної інстанції поза увагою та яким чином це перешкодило суду постановити законне й обґрунтоване рішення в частині призначеного покарання.

Таким чином, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, у цілому оцінив та перевірив викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 доводи й обґрунтовано не встановив підстав для її задоволення, навівши відповідні мотиви свого рішення. При цьому підстав, які б свідчили про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, апеляційний суд не встановив.

За таких обставин невідповідності оскаржуваної ухвали положенням, передбаченим ст. 419 КПК України, що, на переконання засудженого, виразилося в залишенні без відповіді доводів його апеляційної скарги та, на думку останнього, перешкодило суду постановити законне й обґрунтоване рішення, у ході касаційного розгляду не встановлено.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Оскільки під час перегляду кримінального провадження стосовно засудженого ОСОБА_6 (у межах змісту доводів його касаційної скарги) судом касаційної інстанції не встановлено підстав, які б свідчили про:

- допущення судами попередніх інстанцій істотних порушень вимог КПК України, що перешкодили або могли перешкодити їм ухвалити законні й обґрунтовані рішення;

- невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість,

колегія суддів уважає, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2025 року й ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua