Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Шахрайство
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №755/8937/21
Суддя: Білик Наталія Володимирівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 755/8937/21
провадження № 51-2852кмо25
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
прокурора ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілого ОСОБА_11
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника ОСОБА_10 на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040005909, за обвинуваченням
ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Польщі, уродженця м. Кракова Республіки Польщі, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ,жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 361, ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 361, ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 200 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2024 року ОСОБА_12 засуджено за:
- ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 361 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки;
- ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 361 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 1 ст. 200 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн;
- ч. 2 ст. 200 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_12 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_12 у строк відбування покарання період тримання його під вартою з 29 листопада 2020 року по 14 січня 2021 року включно.
Суд вирішив питання щодо судових витрат і речових доказів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року вирок місцевого суду змінено, постановлено кваліфікувати дії ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190, ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК (в редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII ). У решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_12 визнано винуватим:
- у підробці платіжних карток з метою використання, їх зберіганні з метою використання та їх використанні (ч. 1 ст. 200 КК);
- незакінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК);
- підробці платіжних карток з метою використання, їх зберіганні з метою використання та їх використанні, вчиненому повторно (ч. 2 ст. 200 КК);
- заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), вчиненому повторно, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки у співучасті з особами, матеріали щодо яких виділено в окреме кримінальне провадження, та не встановленими досудовим розслідуванням особами (ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК);
- закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки у співучасті з особами, матеріали щодо яких виділено в окреме кримінальне провадження, та не встановленими досудовим розслідуванням особами (ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК);
- несанкціонованому втручанні в роботу електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), що призвело до витоку інформації та заподіяло значної шкоди, вчиненому в співучасті з особами, матеріали щодо яких виділено в окреме кримінальне провадження, та не встановленими досудовим розслідуванням особами (ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 361 КК);
- несанкціонованому втручанні в роботу електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), що призвело до витоку інформації та заподіяло значної шкоди, вчиненому повторно у співучасті з особами, матеріали щодо яких виділено в окреме кримінальне провадження, та не встановленими досудовим розслідуванням особами (ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 361 КК).
Як установив суд, ОСОБА_12 з метою збагачення установив зв`язки з особами, які вчиняють злочини шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, від яких дізнався про способи і методи незаконного отримання кодів захисту інформації (далі - ПІН-коди) та електронних даних, що містяться на платіжних картках, їх підробки для доступу до банківських рахунків, а саме: використання в тому числі спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також технічних засобів для зчитування і зберігання електронної інформації та відеофіксації ПІН-кодів, пристроїв з комп`ютерними програмами для запису інформації на магнітні стрічки пластикових карток.
28 листопада 2020 року приблизно о 06:00 год. ОСОБА_12 встановив на банкомат АТ КБ «ПриватБанк», що на вул. Андрія Малишка, 2-А в м. Києві, електронно-обчислювальний пристрій (скімер) для зчитування відомостей з банківських карт, а також металеву пластину зеленого кольору із вмонтованою міні камерою та двома акумуляторами для відеофіксації числових комбінацій (паролів) і протягом 24 годин здійснював зчитування відомостей, що містяться на банківських картках клієнтів АТ КБ «ПриватБанк». У такий спосіб він здійснив підробку платіжних карток з метою їх подальшого зберігання та використання (ч. 1 ст. 200 КК).
Наступного дня близько 11:50 год. він з метою закінчення дій, спрямованих на заволодіння чужим майном за допомогою електронно-обчислювального пристрою (скімера), повернувся до вказаного банкомата і за допомогою раніше заготовленої кустарно виробленої пластини та пінцетів почав здійснювати зняття з нього скімера та флешнакопичувача із зафіксованими за допомогою відеозйомки відомостями щодо числових комбінацій (паролів) клієнтів АТ КБ «ПриватБанк», але злочин не довів до кінця, оскільки його затримали оперативні працівники УПК у м. Києві ДКП НП України. Таким чином, ОСОБА_12 учинив незакінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 190 КК).
Крім того, у період з 19 вересня по 23 листопада 2020 року ОСОБА_12 у співучасті з особами, матеріали справи щодо яких виділено в окреме провадження, та не встановленими досудовим розслідуванням особами, скоїв ще 32 епізоди закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та 11 епізодів несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), що призвело до витоку інформації, що заподіяло значної шкоди, вчиненого повторно.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_10 подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що ухвала не відповідає приписам статей 370, 419 КПК, оскільки суд не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і безпідставно залишив без зміни незаконний вирок місцевого суду. Наголошує, що в діях ОСОБА_12 відсутній склад інкримінованих йому кримінальних правопорушень, адже на час події він перебував за межами України. Крім того, на думку адвоката, всі зібрані в ході досудового розслідування докази отримано з порушенням установленого порядку, у тому числі з порушенням права обвинуваченого на захист, що призводить до необхідності визнання низки доказів недопустимими.
Зокрема, називає недопустимими доказами:
- протоколи затримання та особистого обшуку ОСОБА_12 , оскільки йому не було забезпечено захисника і перекладача;
- протокол огляду місця події (банкомата), здійсненого без участі і відповідного дозволу власника (користувача) та без рішення слідчого судді;
- протокол обшуку орендованого обвинуваченим помешкання, цю процесуальну дію здійснено без ухвали слідчого судді про надання на неї дозволу;
- постанову про визнання речовими доказами вилучених у ході обшуків речей та висновків експертиз як отриманих у результаті дослідження незаконно одержаних під час досудового розслідування предметів;
- протокол огляду вмісту ноутбука, доступ до якого було захищено відповідним паролем, адже цю процесуальну дію проведено без згоди власника та без відповідного рішення суду.
Решту наданих стороною обвинувачення доказів захисник уважає неналежними, оскільки ці докази не підтверджують причетності засудженого до вчинення кримінальних правопорушень.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 02 липня 2026 року передала провадження на розгляд ОП на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК. Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що вважає за необхідне відступитивід висновку Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 березня 2026 року (справа № 712/6681/23, провадження № 51-4343км25) щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. А саме, з метою відступу від позиції цієї колегії, яка полягає в тому, що засуджений, котрий шляхом використання мобільних телефонів, невстановлених електронних пристроїв та фінансових номерів потерпілого ідентифікувався через мережу «Інтернет» і здійснив низку фінансових операцій без згоди потерпілого, видаючи себе за власника банківських рахунків, ввів в оману фінансові установи для заволодіння чужим майном, тобто діяв у шахрайський спосіб.
Колегія суддів, яка передала кримінальне провадження відносно ОСОБА_12 на розгляд об`єднаної палати вважає, що заволодіння коштами із застосуванням підробленої платіжної картки або з використанням отриманої інформації про реквізити справжньої платіжної картки має кваліфікуватися як крадіжка (ст. 185 КК), а тому вбачає необхідним відступити від наведеного вище висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Колегія суддів зазначає, що така передача кримінального провадження на розгляд об`єднаної палати необхідна з метою забезпечення єдності судової практики.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у суді касаційної інстанції підтримала скаргу в повному обсязі, вважала наявні у кримінальному провадженні докази неналежними та недопустимими, просила скасувати судові рішення з наведених у скарзі підстав.
Прокурор у судовому засіданні вважав, що дане кримінальне провадження є нетиповим, однак це не виключає злочинності діяння особи. Вказував, що це питання вимагає надання висновків ОП щодо правової кваліфікації дій винної особи, яка заволодіває коштами шляхом впливу на технічні системи. Вважав, що дії особи, яка обманним шляхом спонукає банк виконати певні дії, які не були санкціоновані законним утримувачем картки, мають кваліфікуватися як шахрайство. Щодо касаційної скарги сторони захисту, то прокурор вважав викладені у скарзі мотиви безпідставними і заперечував проти її задоволення.
Представник потерпілого у суді підтримав думку прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, думку прокурора та представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, ОП установила.
Предметом розгляду у цьому провадженні є вирішення питання правової кваліфікації дій особи, яка протиправно заволодіває майном (коштами чи іншими цифровими активами), що перебуває на банківських або інших електронних рахунках, з використанням несанкціоновано здобутих або підроблених засобів авторизації чи платіжних інструментів для проведення автоматизованих операцій.
Обов`язковою ознакою складу шахрайства є використання специфічного способу заволодіння майном - обману або зловживання довірою, що полягає у безпосередньому інформаційному впливі на свідомість і волю фізичної особи (власника майна або особи, уповноваженої на розпорядження ним). Внаслідок такого впливу у потерпілого створюється викривлене уявлення про дійсність, під впливом якого він вчиняє активну вольову дію - добровільно передає майно чи право на нього. За таких обставин передача майна відбувається відкрито, і володілець майна усвідомлює факт такої передачі.
Технічні пристрої, комп`ютерні програми, банкомати та автоматизовані інформаційні системи не наділені правосуб`єктністю, власною свідомістю чи волею. Вони функціонують виключно за наперед визначеними алгоритмами. Подання автоматизованій системі підробленого платіжного інструмента, несанкціоноване введення автентичних реквізитів чи ПІН-кодів не утворюють обману у кримінально-правовому розумінні, оскільки система не «вводиться в оману», а лише механічно звіряє зчитаний цифровий код із даними у базі, і у разі виконання передбачених алгоритмом умов виконує передбачені відповідною системою дії.
У таких випадках має місце не вплив на свідомість особи, а протиправне використання алгоритмів функціонування певної системи з метою отримання несанкціонованого доступу до майна.
При вчиненні крадіжки (ст. 185 КК) майно вибуває з володіння власника поза його волею, таємно, коли потерпілий чи уповноважена особа не усвідомлює факт протиправного вилучення у момент його вчинення. Проведення автоматизованих операцій із зняття чи переказу коштів за допомогою скомпрометованих засобів авторизації відбувається непомітно для володільця рахунку та працівників банку, що повністю відповідає конструктивним ознакам таємного викрадення чужого майна.
Використання новітніх способів доступу до чужого майна не перетворює таємне його викрадення у шахрайство.
ОП вже висловлювала свою позицію щодо розмежування шахрайства та крадіжки (постанова від 17 жовтня 2022 року (справа № 686/13801/16-к), відповідно до якої обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно, за наявності обов`язку їх повідомити.
До адресатів обману при вчиненні шахрайства належать як власники, так і інші особи, уповноважені власником або законом на вчинення дій стосовно майна.
При цьому колегія суддів зауважила, що повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей є особливими видами інформаційного впливу на психіку особи з метою змусити останню виконати певні дії в інтересах того, хто обманює, який призводить до того, що особа перекручено сприймає дійсність, а отже, здійснює процес мислення на ґрунті омани, що й обумовлює зовні добровільне волевиявлення особи, яка володіє майном, на передачу майна чи права на нього винному, а отже і наступне фактичне протиправне заволодіння тим чужим майном або набуття права на таке.
Тобто, ОП у цьому рішенні ствердила, що обман може бути застосовано щодо людини, яка наділена свідомістю, а не щодо машини чи визначеного алгоритму . Така позиція ніким не оспорюється і про відступ від неї питання перед ОП не порушувалось.
ОСОБА_12 обвинувачувався, зокрема, у використанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації для зчитування і зберігання відомостей з банківських карт клієнтів банку, а також паролів до цих карт (пін-кодів), завдяки чому отримав доступ до майна (грошових коштів), що належали клієнтам АТ КБ «ПриватБанк». Суть цих діянь полягала у встановленні скімера та прихованої відеокамери на банкоматах для зчитування інформації, необхідної для виготовлення підроблених платіжних карток з використанням перехоплених реквізитів і пін-кодів та в подальшому зняття готівки в банкоматах.
Тобто, у цьому випадку дії обвинуваченого були спрямовані на алгоритми банківської системи, а не безпосередньо на фізичних осіб.
Подальше вилучення коштів мало відбуватися непомітно для власників цих коштів або працівників банку, таємно. Факт заподіяння майнової шкоди потерпілі мали усвідомити не в момент отримання майна обвинуваченим, а пізніше, коли отримали інформацію про зняття коштів із рахунків. Вказане є характерною ознакою складу злочину, передбаченого ст. 185 КК.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що власники коштів або уповноважені працівники банку не знали про це і не виражали своєї волі щодо передачі коштів обвинуваченому. Тобто, щодо них не здійснювалися обман чи зловживання довірою, що є характерним для кваліфікації за ст. 190 КК.
Таким чином, слід зробити висновок, що якщо особа не вводить в оману касира, менеджера банку, власника рахунку чи іншу людину, а лише подає АТМ підроблену картку та правильний пін-код, то людського волевиявлення на передачу майна у момент вилучення немає.
Саме таку позицію слід застосовувати при кваліфікації дій особи, яка протиправно заволодіває чужим майном шляхом введення в автоматизовану систему банку неправдивих відомостей або з використанням підробленої (викраденої, знайденої) платіжної карти чи з використанням інформації про реквізити справжньої карти, якщо при цьому був відсутній вплив безпосередньо на фізичну особу (касира, менеджера тощо).
Щодо доводів касаційної скарги захисника
Захисник у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, а саме невідповідності ухвали вимогам ст. 419 КПК.
ОП вважає ці доводи слушними.
Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.
Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним та обґрунтованим є рішення, ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто кожен доказ оцінюється з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як визначено ч. 2 ст. 419 КПК, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою. Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
У своїй апеляційній скарзі сторона захисту наводила аргументи щодо недопустимості протоколів затримання ОСОБА_12 та особистого обшуку, протоколів обшуку та огляду місця події від 29 листопада 2020 року, протоколу огляду ноутбука від 13 квітня 2021 року, а також інших похідних доказів. Зверталася увага на порушенні права на захист під час проведення слідчих дій без участі захисника та перекладача, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з істотним порушенням прав та свобод людини.
Також апеляційна скарга містила доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та матеріалам провадження, зокрема, щодо відсутності ОСОБА_12 на території України під час ряду епізодів, що були йому інкриміновані.
Сторона захисту наголошувала на недопустимості доказів, наводила факти та аргументи, які підлягали перевірці в судовому засіданні.
Разом із тим, цих доводів апеляційний суд не перевірив, належної відповіді в ухвалі не дав, частина доводів взагалі не знайшла свого відображення в ухвалі суду. Апеляційний суд обмежився перерахуванням доказів, які були покладені в основу вироку та без їх будь-якої оцінки зазначив, що ці докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК, жодних порушень фундаментальних прав і свобод особи, а також обставин, передбачених ст. 87 цього Кодексу, з якими закон пов`язує недопустимість доказів, не встановлено. При цьому апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту щодо недопустимості конкретних доказів обмежився фразою, що порушень вимог КПК під час проведення слідчих дій не встановлено, а доводи захисника є неспроможними. У той же час доводи щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи взагалі не знайшли свого відображення в судовому рішенні.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тому колегія суддів позбавлена можливості перевірити доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Натомість це є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене, ОП дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_12 підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Під час нового розгляду суду слід ретельно перевірити доводи апеляційної скарги сторони захисту, перевірити правову кваліфікацію дій особи та прийняти законне і вмотивоване рішення.
Виконуючи положення ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права у подібних правовідносинах.
Висновок щодо застосування ст. 185 КК:
Заволодіння чужим майном (зокрема коштами чи цифровими активами) шляхом несанкціонованого використання засобів авторизації, розрахункових чи платіжних інструментів для проведення автоматизованих операцій за відсутності інформаційного впливу на свідомість і волю людини, які б зумовили добровільну передачу нею майна, підлягає кваліфікації як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
ухвалила:
Касаційну скаргузахисника ОСОБА_10 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року щодо ОСОБА_12 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
ОСОБА_4 ОСОБА_5
ОСОБА_6 ОСОБА_7
Оригінал: reyestr.court.gov.ua